Постанова

від 13.05.2015 по справі 922/46/15

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" травня 2015 р. Справа № 922/46/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Ільїн О.В., суддя Хачатрян В.С.

при секретарі Пляс Л.Ф.

за участю представників:

позивач - Рибас А.С.

відповідач - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №2102Х/1-35) на рішення господарського суду Харківської області від 17 березня 2015 року по справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Віадук", м. Сєвєродонецьк

до Сєвєродонецької міської ради, м. Сєвєродонецьк

про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі, -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 17 березня 2015 року по справі (суддя Калантай М.В.) позов задоволено.

Відповідач з рішенням суду не погодився, звернувся до апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить його скасувати, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив рішення суду залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

У судове засідання позивач не з'явився, у заяві, що надійшла через канцелярію суду, просив розглядати справу за відсутності представника Сєвєродонецької міської ради.

Враховуючи належне повідомлення учасників процесу про дату і місце судового розгляду, а також, передбачений статтею 102 Господарського процесуального кодексу України строк розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, вислухавши в судовому засіданні пояснення уповноваженого представника позивача, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, між Сєвєродонецькою міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Віадук" (орендар) 14.06.2004 року укладений договір №170 оренди землі (договір оренди), за яким орендодавець на підставі рішення сесії Сєвєродонецької міської ради за №1327 від 20.05.2004 року надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку - землі комерційного використання (під автозаправну станцію), яка знаходиться за адресою: м. Сєвєродонецьк, вул Заводська,1-т (п.1 договору оренди).

У відповідності до п. 2 договору оренди в оренду передається земельна ділянка, загальною площею 0,4227 га. На земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна: будівля автозаправки, а також інші об'єкти інфраструктури: проїзди, проходи та площадки, зелені насадження (п. 3 договору оренди).

Згідно п. 5 договору оренди нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 403340,34 грн.

Пунктом 8 договору оренди сторони передбачили, що він укладений на 25 років строком по 13.06.2029 року включно, починаючи з дати державної реєстрації договору оренди.

Вказаний договір оренди був зареєстрований у Сєвєродонецькому міському комплексному відділі Луганської регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру 14 червня 2004 року за №170.

Земельна ділянка була передана у користування відповідачу, що підтверджується копією акту передачі-прийняття земельної ділянки в натурі від 14.06.2004 року.

Сторонами за договором оренди землі укладались додаткові угоди до нього №1-3 від 16.02.2006 року, від 31.03.2008 року, від 11.06.2009 року відповідно, якими вносились зміни в пункти 5, 9, 11 договору оренди щодо нормативної грошової оцінки та орендної плати.

Як зазначено в рішенні суду першої інстанції, на час укладення сторонами договору оренди землі №170 діяла нормативна оцінка земель, затверджена рішенням Сєвєродонецької міської ради від 19.01.98 №1212 "Про затвердження грошової оцінки земель населених пунктів міста Сєвєродонецька, селища Синецький, селища Павлоград, селища Лісова Дача, селища Воєводівка" (далі - рішення №1212 від 19.01.98).

Сєверодонецькою міською радою 29 березня 2011 року прийняте рішення №431 "Про затвердження нормативної грошової оцінки земель населених пунктів міста Сєвєродонецьк, селища Синецький, селища Павлоград, селища Лісова Дача, села Воєводівка".

Орендодавцем та орендарем 24.11.2011 року була підписана додаткова угода №441290004000419 до договору оренди (далі - додаткова угода від 24.11.2011 року), якою на виконання рішення сесії міської ради "Про затвердження нормативної грошової оцінки земель населених пунктів міста Сєвєродонецьк, селища Синецький, селища Павлоград, селища Лісова Дача, селища Воєводівка" від 29.03.11 №431 (далі - рішення №431 від 29.03.11) змінено нормативну грошову оцінку земельної ділянки кадастровий №4412900000:10:004:0003, яка становить: 1246035,06грн.

Пункти 9, 11 розділу "Орендна плата" змінено наступним чином:

Орендна плата вноситься орендарем самостійно у грошовій формі в розмірі:

з 01.07.2011 року по 31.12.2011 року - 74762,10 грн. на рік, що складає 6,00% від нормативної грошової оцінки,

з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року - 87222,45 грн. на рік, що складає 7,00% від нормативної грошової оцінки,

з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року - 99682,80 грн. на рік, що складає 8,00% від нормативної грошової оцінки,

з 01.01.2014 року по 31.12.2014 року - 112143,16 грн. на рік, що складає 9,00% від нормативної грошової оцінки,

з 01.01.2015 року - 124603,51 грн. на рік, що складає 10,00% від нормативної грошової оцінки.

Орендна плата вноситься у такі строки: щомісячно в розмірі з 01.07.2011 року по 31.12.2011 року - 6230,18 грн.,

з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року - 7268,54грн.,

з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року - 8306,90 грн.,

з 01.01.2014 року по 31.12.2014 року - 9345,26 грн.,

з 01.01.2015 року - 10383,63 грн., протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця.

Ця угода діє з 01.07.2011 року.

Постановою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 03.08.2012 року у справі №1227/3807/2012 за позовом ТОВ ВКФ "ЛІА" ЛТД до Сєвєродонецької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення задоволено позовні вимоги, визнано протиправним та скасовано рішення №431 від 29.03.2011 року.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 11.10.2012 року постанова Севєродонецького міського суду Луганської області від 03.08.2012 року скасована; у задоволенні позовних вимог ТОВ ВКФ "ЛІА" ЛТД до Северодонецької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.04.2014 року №К/9991/65360/12 задоволена касаційна скарга ТОВ ВКФ "ЛІА" ЛТД, скасовано постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 11.10.2012 року у справі №1227/3807/2012 та залишено в силі постанову Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 03.08.2012 року.

Отже, 01.04.2014 року набрав чинності судовий акт, згідно з яким рішення №431 від 29.03.2011 року (на підставі якого укладено спірну додаткову угоду) скасовано як протиправне.

Як зазначалося, спірною додатковою угодою від 24.11.2011 року орендарю збільшено розмір орендної плати на підставі рішення №431 від 29.03.2011 року.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Вказані приписи ст. 203 Цивільного кодексу України узгоджуються з положеннями ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, відповідно до якої господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

У постанові пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зазначено, що у розгляді позовів про визнання недійсними правочинів, при вчиненні яких було застосовано нормативно-правові акти державних та інших органів, у подальшому скасовані (визнані нечинними або недійсними) згідно з судовими рішеннями, що набрали законної сили, господарським судам необхідно виходити з того, що сам лише факт такого скасування (визнання нечинним або недійсним) не може вважатися достатньою підставою для задоволення відповідних позовів без належного дослідження господарським судом обставин, пов'язаних з моментом вчинення правочину та з його можливою зміною сторонами з метою приведення у відповідність із законодавством.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. У разі коли після такого вчинення набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють правовідносини, ніж ті, що діяли в момент вчинення правочину, то норми такого акта, якщо він не має зворотної сили, застосовуються до прав та обов'язків сторін, які виникли з моменту набрання ним чинності.

Отже, для надання оцінки відповідності спірної додаткової угоди вимогам законодавства на момент її вчинення має бути з'ясовано питання щодо дійсності на вказаний момент рішення №431 від 29.03.2011 року, яке скасоване постановою суду в адміністративній справі, що набрала чинності 01.04.2014 року.

Крім того, у п.10.2. постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року №7 "Про судове рішення в адміністративній справі" зазначено, що із змісту статті 162 КАС України випливає, що в разі задоволення позову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень суд повинен зазначити про це в судовому рішенні та одночасно застосувати один із встановлених законом способів захисту порушеного права позивача: про скасування або визнання нечинними рішення чи окремих його положень.

Скасування акта суб'єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта.

Визнання ж акта суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.

Суд визначає, що рішення суб'єкта владних повноважень є нечинним, тобто втрачає чинність з певного моменту лише на майбутнє, якщо на підставі цього рішення виникли правовідносини, які доцільно зберегти.

Отже, враховуючи те, що рішення Сєвєродонецької міської ради №431 від 29.03.2011 року адміністративним судом визнано протиправним та скасоване, суд попередньої інстанції дійшов правомірного, на думку судової колегії, висновку щодо обґрунтованості твердження позивача про те, що зазначений акт суб'єкта владних повноважень не породжує жодних правових наслідків від моменту його прийняття, тобто від 29.03.2011 року.

Слід зазначити, що предметом даного спору є вимога про визнання недійсною однієї умови договору, викладеної в спірній додатковій угоді: а саме про збільшення нормативно-грошової оцінки землі та, відповідно, розміру орендної плати.

Статтею 217 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Однак, договір оренди від 14.06.2004 року, дійсність якого не заперечується сторонами, на момент його укладення і до внесення змін спірною додатковою угодою від 24.11.2011 року не містив недійсної частини.

Тобто правовим наслідком визнання недійсною з дня підписання зазначеної додаткової угоди, укладеної на підставі скасованого рішення міської ради №431 від 29.03.2011 року, є перерахунок орендної плати, виходячи з розміру, узгодженого сторонами до укладення спірної додаткової угоди.

Щодо застосування строку позовної давності, то колегія суддів також погоджується з судом першої інстанції і зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, днем початку перебігу вказаного строку є не дата реєстрації спірної додаткової угоди - 24.11.11р., як вказує відповідач, а дата набрання законної сили постановою суду, якою скасовано рішення №431 від 29.03.11., що було підставою для укладення спірної додаткової угоди, а саме - 01.04.14. (дата прийняття Вищим адміністративним судом України ухвали, якою залишено в силі постанову Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 03.08.12 про скасування рішення №431 від 29.03.11).

На час укладення спірної додаткової угоди та її державної реєстрації позивач не знав і не міг довідатися про те, що рішення міської ради №431 від 29.03.11року прийнято з порушенням встановленої процедури, норм податкового і бюджетного законодавства, прав землекористувачів м.Сєвєродонецька тощо. Зазначені обставини, що існували на момент укладення та державної реєстрації спірної додаткової угоди, були встановлені лише в ході судового розгляду відповідної адміністративної справи і стали підставою для визнання протиправним та скасування в судовому порядку вказаного рішення, на виконання якого було укладено спірну додаткову угоду.

За таких обставин, враховуючи, що перебіг позовної давності в даній справі, у відповідності з ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України, розпочався від 01.04.2014 року і те, що позовну заяву позивач подав до суду 25.12.2014 року,тобто в межах встановленого ст. 257 Цивільного кодексу України трирічного строку позовної давності, тому вимоги про застосування строку позовної давності є безпідставними.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку про задоволення позову, оскільки він є доведеним, обґрунтованим та не спростованим відповідачем.

Відповідно до вимог статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення господарського суду прийняте при належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, і підстави для його скасування відсутні, в зв'язку з чим, апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 22, 85, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 17 березня 2015 року по справі №922/46/15 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 18.05.2015 року

Головуючий суддя Черленяк М.І.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Хачатрян В.С.