Ухвала

від 15.05.2015 по справі 471/72/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №471/72/15-ц 15.05.2015 15.05.2015 15.05.2015

Провадження №22-ц/784/1050/15 Суддя по 1 інстанції: Губанова В.М.

Категорія: 23 Суддя-доповідач апеляційного суду: Шолох З.Л.

Ухвала

Іменем України

15 травня 2015 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Шолох З.Л.,

суддів - Коломієць В.В., Яворської Ж.М.,

при секретарі судового засідання - Орельській Н.М.,

за участю представника відповідача - ФГ «Каскад» - Данілової О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_3

на рішення Братського районного суду Миколаївської області від 10 березня 2015 року у справі за

позовом

ОСОБА_3 до фермерського господарства «Каскад» про розірвання договорів оренди земельних ділянок,

встановила :

У січні 2015 року ОСОБА_3 звернулася з позовом до фермерського господарства «Каскад» (далі - ФГ «Каскад»), який в подальшому змінила, про розірвання договорів оренди земельних ділянок.

В обґрунтування позову вказувала, що 22 вересня 2011 року уклала з відповідачем два договори оренди належних їй земельних ділянок по 10,55 га кожна для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані на території Шевченківської сільської ради Братського району Миколаївської області. Договори укладені строком на 10 років та зареєстровані у відділі Держкомзему Братського району 2 листопада 2012 року.

Згідно умов укладених договорів відповідач зобов'язався щорічно, не пізніше 31 грудня кожного року, сплачувати орендну плату у грошовій формі по 3 033,97 грн. за кожну ділянку.

Посилаючись на те, що відповідач орендну плату сплачує не в повному обсязі й не сплатив за 2014 рік, позивачка просила достроково розірвати договори оренди земельних ділянок.

Рішенням Братського районного суду Миколаївської області від 10 березня 2015 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3

В апеляційній скарзі позивачка, посилаючись на незаконність та необґрунтованість судового рішення, просила його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відсутні правові підстави, зазначені позивачкою, для дострокового розірвання договорів оренди земельних ділянок.

Так, згідно із ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької діяльності.

Відповідно до ч.3 ст. 792 ЦК України та ч.8 ст. 93 ЗК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Таким спеціальним законом, що регулює орендні земельні відносини та підлягає застосуванню до спірних правовідносин є Закон України від 2 жовтня 2003 року «Про оренду землі» (далі -Закон).

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Він підлягає державній реєстрації і після цього набирає чинності (ст.ст.14, 18, 20 Закону).

Відповідно до ст. 13 Закону за договором оренди землі орендодавець зобов'язується за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст. 23 Закону орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін.

Статтями 24, 25 Закону передбачені права та обов'язки орендодавця та орендаря, зокрема, орендодавець зобов'язаний своєчасно вносити орендну плату в розмірі та строки обумовлені договором.

За змістом ст. 32 Закону договір оренди землі на вимогу однієї із сторін може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24, 25 Закону та умовами договору, зокрема, й щодо несплати орендної плати.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_3 на підставі державного акту на право приватної власності на землю, виданого їй Шевченківською сільською радою Братського району 20 лютого 2001 року , є власником земельної ділянки, загальною площею 12,08 га, у складі двох земельних ділянок: площею 10,55 га та 1,53 га. (кадастрові номери НОМЕР_1; НОМЕР_2).

Крім того, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого їй 4 лютого 2005 року, вона також отримала 19 квітня 2005 року у Братській райдержадміністрації державний акт на право власності на земельну ділянку, загальною площею також 12,08 га, у складі двох земельних ділянок 10,55 га та 1,53 га (кадастрові номери НОМЕР_3; НОМЕР_4).

Всі земельні ділянки знаходяться на території Шевченківської сільської ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

22 вересня 2011 року позивачка уклала з відповідачем два окремі (їх умови однакові за змістом) договори оренди двох земельних ділянок, площею 10,55 га (кадастровий номер НОМЕР_3), а також площею 10,55 га (кадастровий номер НОМЕР_1) строком на 10 років і передала їх у платне користування відповідача (а.с. 7-14).

Обидва договори зареєстровані 2 листопада 2012 року у відділі Держкомзему Братського району за № 482140004004187 та № 482140004004186.

Відповідно до пункту 19 договорів оренди передача земельної ділянки орендарю здійснюється у тижневий строк після державної реєстрації цього договору за актом її приймання -передачі.

Як вбачається із документів, наданих для огляду відділом Держземагенства у Братському районі, обидві земельні ділянки були передані орендодавцем орендарю 2 листопада 2012 року, тобто майже через рік після укладення договорів оренди.

Згідно із ст. 17 Закону, в редакції чинній на час укладення договору, об'єкт за договором оренди вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Як вбачається зі змісту договорів оренди нормативна грошова оцінка кожної із земельних ділянок (рілля), з урахуванням коефіцієнта індексації 3,2 становить 101 132,48 грн. (пункт 5).

Відповідач зобов'язався щорічно, не пізніше 31 грудня кожного року, сплачувати орендну плату у грошовій формі по 3 033,97 грн. на рік за кожну ділянку, що становить 3% від нормативної грошової оцінки землі ( пункт 9) .

Обчислення розміру плати за землю здійснюється з урахуванням індексації (пункт 10).

Розмір орендної плати переглядається за згодою сторін у разі зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок індексації (пункт 13).

Сторони також узгодили, що договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін, зокрема, унаслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором або з інших підстав, визначених законом (пункт 38 договору).

Відповідно до п. 41 договору за невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність відповідно до закону або договору.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка посилалась на те, що відповідач не сплачує орендну плату в обумовленому договорами розмірі та не сплатив її за 2014 рік.

Заперечуючи проти позову, представник відповідача посилався на належне виконання договірних зобов'язань. Вказував, що на вимогу позивачки розрахунок здійснювався достроково шляхом перерахування коштів на зазначений нею банківський рахунок, оскільки вона проживає в Закарпатській області. Проте, у 2014 році позивачка протиправно, без укладення договору, передала оброблені ними земельні ділянки у користування ОСОБА_5, який засіяв без їх згоди та відома та зібрав врожай, тому за 2014 рік вона отримала орендну плату від ОСОБА_5

Зазначені обставини підтвердив у судовому засіданні, допитаний судом першої інстанції в якості свідка ОСОБА_5 та визнала сама позивачка.

На підтвердження своїх доводів про виплату орендної плати за 2013 рік, відповідач надав копії квитанцій про перерахування протягом січня - березня 2013 року 10 427,76 грн. орендної плати на ім'я позивачки на рахунок НОМЕР_5 у ПАТ КБ «Приватбанк» (а.с. 48-49).

Позивачка в суді першої інстанції зазначені обставини визнала та вказала, що підставою розірвання договорів є мала орендна плата, про її підвищення вона просила відповідача у телефонній розмові, оскільки він відмовився, передала земельні ділянки ОСОБА_5, від якого отримала орендну плату за 2014 рік. Вважає, що заборгованості по орендній платі не існує. Зазначене підтверджується журналом судового засідання та звукозаписом технічної фіксації судового процесу.

Проте, в апеляційній скарзі позивачка посилається на те, що кошти на її рахунок НОМЕР_6 у відділені ПАТ КБ «Приватбанк» не надходили, а про існування у неї рахунку НОМЕР_5 їй невідомо.

Разом з тим, на запит апеляційного суду 23 квітня 2015 року ПАТ КБ «Приватбанк» надав відповідь про те, що рахунок НОМЕР_5 був відкритий на ім'я ОСОБА_3 3 травня 2009 року і закритий нею 22 травня 2013 року (а.с. 95).

Судом апеляційної інстанції також витребувані у відповідача та досліджені оригінали квитанцій щодо направлення коштів позивачці, із яких вбачається, що на її рахунок НОМЕР_5 направлялась орендна плата на загальну суму 10 427,76 грн., зокрема:

· 2 407,90 грн. - 30 січня 2013 року;

· 3 004,90 грн. - 13 лютого 2013 року;

· 3 004,90 грн. - 20 лютого 2013 року;

· 2 009,90 грн. - 12 березня 2013 року.

Отже, відповідач за 2013 рік сплатив позивачці орендну плату відповідно до умов договору, з урахуванням коефіцієнта індексації грошової оцінки земельних ділянок (ріллі) за мінусом 15 % податку на доходи фізичних осіб, оскільки сплата такого податку за фізичну особу є обов'язком орендаря, як податкового агента, відповідно до пунктів 170.1.1-170.1.2 Податкового Кодексу України.

Згідно із таким розрахунком: грошова оцінка кожної земельної ділянки на час укладення договорів була 101 132,48 грн. х 1,756 коефіцієнт індексації земельної ділянки (ріллі) з 1 січня 2012 року = 177 588,63 грн. - грошова оцінка кожної земельної ділянки.

3 % від цієї суми становитиме 5 327,66 грн. - орендна плата за одну земельну ділянку - 15 % податок в сумі 799,149 грн., залишок 4 528,50 грн. підлягав сплаті, а за дві земельні ділянки підлягало до сплати 9 057,02 грн. орендної плати, а сплачено 10 427,76 грн.

Як пояснила представник відповідача в суді апеляційної інстанції орендна плата була сплачена позивачці наперед частинами за 2013 рік. Земельні ділянки позивачка передала ФГ «Каскад» у листопаді 2012 року, тому протягом 2011-2012 років вона самостійно використовувала зазначені земельні ділянки та сплачувала податок на землю і прибутковий податок до Шевченківської сільської ради, а у 2013 року земельні ділянки включені до податкової декларації ФГ «Каскад», яке й сплатило податки.

Зазначене підтверджується довідкою Шевченківської ради з долученими копіями відповідних квитанцій, а також даними податкових звітів ФГ «Каскад» (а.с. 72-76, 82-96).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідачем права позивачки не порушені і підстави для дострокового розірвання договорів оренди, в зв'язку з невиплатою орендної плати, відсутні.

Вина відповідача у невиплаті позивачці орендної плати за 2014 рік відсутня, оскільки в порушення вимог ст. 24 Закону орендодавець протиправно передала земельні ділянки у фактичне користування іншій особі. Тоді як відповідно до ст. 24 Закону орендодавець зобов'язаний не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою.

З урахуванням викладеного, доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції дав невірну оцінку наявним доказам у справі, є безпідставними.

Іншого позивачкою не доведено, хоча відповідно до ч.1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення суду.

Керуючись ст. ст. 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а рішення Братського районного суду Миколаївської області від 10 березня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді: