Постанова

від 12.05.2015 по справі 820/660/15

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

12 травня 2015 р. № 820/660/15

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Рубан. В.В.,

за участі

секретаря судового засідання -Салацької Я.І.,

представників позивача - Андрєєвої І.І., Акчуріна І.І., Андрєєва А.Е.,

представників відповідача - Губської В.В., Аляб'євої А.О., Коровкіної Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЙДІСІ СЕКЬЮРІТІЗ" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення , -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕЙДІСІ СЕКЬЮРІТІЗ", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області , в якому просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова ГУ Міндоходів в Харківській області від 17.09.2014 року №0000662202 про сплату 11210254,00 грн. податку на прибуток фінансових установ, включаючи філіали аналогічних організацій, розташованих на території України, за винятком страхових організацій (код платежу 11021600) та штрафних (фінансових) санкцій 2802563,50 грн., застосованих за порушення п.п. 135.1 п. 135.5 ст. 135, п.п. 153.8.1 п. 153.8 ст 153 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-УІ із змінами та доповненнями.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що висновки Акту перевірки про порушення позивачем податкового законодавства спростовуються наданими до суду доказами, податковим органом помилково застосовано до позивача викладені у Акті перевірки норми права, а тому оскаржуване повідомлення-рішення є таким, що підлягає скасуванню.

Позивач також звернув увагу суду, що з приводу надходження грошових коштів на поточний рахунок ТОВ «ЕЙДІСІ СЕКЬЮРІТІЗ» від ТОВ фірма «Сердолік» в оплату цінних паперів відповідачем зроблені хибні висновки, оскільки податковий орган кваліфікує таке надходження коштів як безповоротну фінансову допомогу та безпідставно включає їх до складу інших доходів, а не як оплату за цінні папери (товар).

Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, в обґрунтування яких вказали на правомірність формування витрат та доходів у відповідності до вимог діючого законодавств, а також зазначили, що здійснення господарської операції ТОВ «ЕЙДІСІ СЕКЬЮРІТІЗ» підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку підприємства.

Відповідач та його представники проти позову заперечували, в наданих до суду запереченнях на адміністративний позов, посилаючись на правомірність висновків податкового органу, викладених в Акті перевірки, зазначили, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте на законних підставах та відповідає чинному законодавству, у зв'язку з чим просив у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування своєї позиції, зокрема наголосили, що проведеною перевіркою підприємства позивача фахівцями податкового органу зроблено висновок, що ТОВ «Ейдісі Секьюрітіз» на порушення п.135.1, п.135.5 ст. 135 Податкового кодексу Україна включено в 4 кварталі 2012 року до складу інших доходів грошові кошти в розмірі 49950000,0 грн, які надійшли від ПАТ Банк «Меркурій» на поточний рахунок товариства, що призвело до заниження податку на прибуток у сумі 10489500,0 грн.

Крім того, представниками відповідача також зазначено, що як свідчать матеріали перевірки, ТОВ «Ейдісі Секьюрітіз» укладений з ПАТ Банк «Меркурій» договір невідновлювальної кредитної лінії в національній України від 19.08.2013 №02/1-25К-61 на купівлю цінних паперів (за користування кредитом нараховується 22 процента річних - процентна ставка фіксована). Цільове використання кредитних коштів підтверджено актом перевірки ПАТ Банк «Меркурій» від 26.09.2013 б/н. За користування кредитними коштами Кредитором (ПАТ Банк «Меркурій») нараховані відсотки Позичальнику (ТОВ «Ейдісі Секьюрітіз») у 2013 році у загальній сумі 3804584,0 грн. Зазначену суму нарахованих та сплачених процентів за користування кредитними коштами по Договору № 02/1-25К-61 невідновлювальної кредитної лінії в національній валюті Україні від 19.08.2013 ТОВ «ЕЙДІСІ СЕКЬЮРІТІЗ» в податковому обліку включено до складу адміністративних витрат, а саме: фінансових витрат відповідно до п.п.138.10.5 п. 138.10 ст. 138 розділу III Податкового кодексу України в сумі 3 804 584 грн.

Враховуючи наведені обставини, перевіркою зроблено висновок, що ТОВ «Ейдісі Секьюрітіз» на порушення пп.153.8.1 п.158.3 ст. 158 Податкового кодексу України завищило витрати у загальному розмірі 3 810 693,0 грн, що призвело до заниження податку на прибуток у розмірі 724031,0 грн (2013 рік), та занижені витрати від операцій з облігаціями підприємств та з інвестиційними сертифікатами у загальному розмірі 3 810 693,0 грн. та як наслідок, завищено податок на прибуток від операцій з цінними паперами, що перебувають в обігу на фондовій біржі за 2013 рік в сумі 3 277,0 грн.

Представники відповідачів у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечували, підтримали правову позицію, викладену у запереченнях на адміністративний позов та просили суд у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін по справі, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Як встановлено під час розгляду справи, відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 05.02.2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю ТОВ «Ейдісі Секьюрітіз» (код ЄДРПОУ 37090304) зареєстроване як юридична особа 28.04.2010 року; відомості про перебування юридичної особи у процесі провадження справи про банкрутство, санації, у процесі припинення, про припинення юридичної особи - відсутні; місцезнаходження юридичної особи: адреса місцезнаходження: 61072, м.Харків, вул. Тобольська, буд. 46 А кімн. 404/2.

Судом з'ясовано, що основними видами діяльності ТОВ «Ейдісі Секьюрітіз» є: 64.99 Надання інших фінансових послуг; 66.12 Посередництво за договорами по цінних паперах або товарах; 70.22 Консультування з питань комерційної діяльності й керування (т. 1 а.с. 189-192).

За матеріалами справи судом встановлено, що фахівцями ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області та Департаменту податкового та митного аудиту Державної фіскальної служби України проведена планова виїзна перевірка ТОВ «Ейдісі Секьюрітіз» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 29.04.2010 по 31.12.2013, за результатами якої складено акт від 01.09.2014 № 3416/20-30-22-02/37090304 (т.1 а.с. 21-73).

Висновками перевірки встановлені порушення позивачем : п. 135.1, п. 135.5 ст. 135, п.п. 153.8.1 п. 153.8 ст.153 Податкового кодексу України, внаслідок чого, на думку податкового органу, товариством занижено податок на прибуток на суму 11213531, в тому числі: за 2012 рік- на суму 10489500 грн., у т.ч. за ІУ квартал 2012 року у розмірі 10489500 грн.; за 2013 рік - 724031 грн.; п.п. 153.8.1 п. 153.8 ст. 153 Податкового кодексу України, внаслідок чого відповідачем робиться висновок про завищення товариством податку на прибуток за операціями з цінними паперами за 2013 рік на суму 3277 грн.

Не погодившись із висновками акту перевірки, позивачем подані заперечення на акт перевірки (т.1 а.с. 74-85).

Відповідачем заперечення на акт перевірки були розглянуті та надана позивачу відповідь за № 14665/10/20-30-22-02-18 від 12.09.2014р., з якої вбачається, що доводи, наведені в запереченнях підприємства, не спростовують висновків акту перевірки від 01.09.2014 № 3416/20-30-22-02/37090304, а також підтверджено висновок, що підприємством порушено вимоги п.п. 135.1 п. 135.5 ст. 135, п.п. 153.8.1 п. 153.8 ст 153 Податкового кодексу України (т. 1 а.с. 86-101).

За результатами розгляду акту перевірки ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області податковим повідомленням-рішенням від 17.09.2014 № 0000662202 ТОВ «Ейдісі Секьюрітіз» збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток загальному розмірі 14012817,50 грн., з яких : основний платіж - 11210254,0 грн., штрафні (фінансові) санкції - 2802563,50 грн. (т.1 а.с. 102).

Позивач, не погодившись із прийнятим податковим повідомленням-рішенням оскаржував його в адміністративному порядку (т.1 а.с. 103-116; 124-138). Рішенням Головного управління Міндоходів у Харківській області № 7631/10/20-40-10-04-17 від 14.11.2014р., податкове повідомлення -рішення залишено без змін, скарга підприємства - без задоволення (т.1 а.с. 117-123).

Рішенням Державної фінансової служби України від 13.01.2015 р. №276/6/99-99-10-01-25 залишено без змін рішення, прийняте за результатами розгляду первинної скарги та податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова від 17 вересня 2014 року №0000662202, а скаргу підприємства - без задоволення (т.1 а.с. 139-143).

Як з'ясовано судовим розглядом, фактичною підставою для винесення податкового повідомлення-рішення слугували відображені в акті перевірки № 3416/20-30-22-02/37090304 від 01.09.2014 висновки відповідача про порушення ТОВ «Ейдісі Секьюрітіз»: п.п. 135.1 п. 135.5 ст. 135, п.п. 153.8.1 п. 153.8 ст 153 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-УІ із змінами та доповненнями.

Перевіряючи вказані висновки відповідача, а відтак і прийняте на їх підставі спірне податкове повідомлення-рішення, на відповідність вимогам ч.3 ст. 2 КАС України, суд виходить з такого.

Як свідчать матеріали справи, ТОВ «Ейдісі Секьюрітіз» 21.12.2012 р. укладено Договір купівлі - продажу цінних паперів №ДД121211 з ТОВ Фірмою «СЕРДОЛІК», згідно якого продавцем цінних паперів є ТОВ «ЕЙДІСІ СЕКЬЮРІТІЗ», а покупцем - ТОВ ФІРМА «СЕРДОЛІК» (т.1 а.с. 144-145). Відповідно до умов договору оплату було здійснено 21.12.2012 р. шляхом перерахування коштів з позичкового рахунку, відкритого для ТОВ ФІРМА «СЕРДОЛІК» АТ Банком «Меркурій» на поточний рахунок ТОВ «ЕЙДІСІ СЕКЬЮРІТІЗ» з призначенням платежу: «Перерахування кредитних коштів по договору 02/1-25К-99 від 21.12.2012 з ТОВ фірма «Сердолік» за акції іменні по договору №ДД121211 від 21.12.12 згідно службового розпорядження б/н від 21.12.12 без ПДВ» (т.1 а.с. 156-158). Факт оплати за договором підтверджується: банківською випискою за поточним рахунком та платіжним дорученням №28265 від 21.12.2012; банківськими виписками з особового (позичкового) рахунку ТОВ фірма «Сердолік»; листом АТ Банку «Меркурій» №3859/02/1 від 08.08.2014; договором №02/1-25К-99 невідновлюваної кредитної лінії у національній валюті України від 21.12.2012 р., укладеним між ТОВ Фірма «Сердолік» та АТ Банк «Меркурій (т.1 а.с. 149-152).

В платіжному дорученні на перерахування коштів з позичкового рахунку платником зазначено АТ Банк «Меркурій».

Суд зазначає, що відносини, які виникають під час розміщення, обігу цінних паперів і провадження професійної діяльності на фондовому ринку, з метою забезпечення відкритості та ефективності функціонування фондового ринку врегульовані Законом України від 23.02.2006 № 3480-IV «Про цінні папери та фондовий ринок».

Згідно з абз. 1 п. 2 ч. 5 ст. 3 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок", в Україні у цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів: боргові цінні папери - цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента або особи, яка видала неемісійний цінний папір, сплатити у визначений строк кошти, передати товари або надати послуги відповідно до зобов'язання.

До боргових цінних паперів відносяться: а) облігації підприємств; б) державні облігації України; в) облігації місцевих позик; г) казначейські зобов'язання України; ґ) ощадні (депозитні) сертифікати; д) векселі; е) облігації міжнародних фінансових організацій; є) облігації Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Облігації внутрішніх державних позик України - державні цінні папери, що розміщуються виключно на внутрішньому фондовому ринку і підтверджують зобов'язання України щодо відшкодування пред'явникам цих облігацій їх номінальної вартості з виплатою доходу відповідно до умов розміщення облігацій. Номінальна вартість облігацій внутрішніх державних позик України може бути визначена в іноземній валюті.

Під час розгляду справи судом з'ясовано, що Продавець 21 грудня 2012 р. перерахував зі свого рахунку в цінних паперах на рахунок в цінних паперах Покупця акції прості іменні, емітовані ЗАТ «Оптима плюс», в кількості 2958660 шт. та акції прості іменні, емітовані ПАТ «Великополовецьке ремонтно-транспортне підприємство», в кількості 7256895 шт. Покупець, у свою чергу, 28 грудня 2012 року згідно п. 2.1 Договору здійснив оплату цінних паперів у розмірі 49 950 000,00 грн.

Продавець та Покупець не мали один до одного претензій матеріального та іншого характеру, пов'язаних з виконанням Договору. З моменту підписання цього Акту договір вважався виконаним. Грошові кошти в сумі 49950000,00 грн. надійшли 21.12.2012 на поточний рахунок ТОВ «ЕЙДІСІ СЕКЬЮРІТІЗ», відкритий в АТ «БАНК «МЕРКУРІЙ» згідно платіжного доручення від 21.12.2012 №28265, Платник - АТ «БАНК «МЕРКУРІЙ»; Дт рахунку № 206253002849 Отримувач - ТОВ «ЕЙДІСІ СЕКЬЮРІТІЗ»; Кт рахунку № 265023002748. Призначення платежу: перерахування кредитних коштів по договору № 02/1-25К- від 21.12.2012 з ТОВ Фірма «Сердолік» за акції іменні по договору №ДД121211 від 21.12.2012 згідно сл. Розпорядження б/н від 21.12.2012.

Суд зазначає, що необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. №88, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704. первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704 забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99р. № 996-XIV (із змінами та доповненнями).

Судом встановлено, що на виконання Договору №ДД121211 купівлі продажу цінних паперів від 21.12.2012 р. продавець ТОВ «ЕЙДІСІ СЕКЬЮРІТІЗ» 21.12.2012 р. надав розпорядження зберігачу АТ Банку «Меркурій» за №№ 107; 110 на переказ покупцю цінних паперів, що є предметом договору. Цінні папери були переказані на рахунок у цінних паперах покупця (підтверджено виписками про операції з цінними паперами на рахунку у цінних паперах №003095 від 21.12.2012р. та від 24.12.2012р.) (т. 1 а.с. 147, 148).

Відповідно до п.3 ст.5 Закону України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» від 10 грудня 1997 року N 710/97-ВР, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, право власності на цінні папери, випущені в бездокументарній формі, переходить до нового власника з моменту зарахування цінних паперів на рахунок власника у зберігача.

Відповідно до п.4 ст.5 цього ж Закону підтвердженням права власності на цінні папери, випущені в бездокументарній формі є виписка з рахунку у цінних паперах, яку зберігач зобов'язаний надавати власнику цінних паперів.

Таким чином, факт здійснення поставки товару (цінних паперів) підтверджується рухом активів у процесі здійснення господарської операції, які спричинили реальні зміни майнового стану ТОВ «ЕЙДІСІ СЕКЬЮРІТІЗ».

Судом з'ясовано, що зобов'язання сторонами за договором виконані у повному обсязі відповідно до його умов.

Статтею 1 Закону України від 16.07.99р. №996-ХІУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, на думку суду, кошти, що надійшли від ТОВ Фірма «Сердолік» є платою за реальний товар (цінні папери), який був переданий покупцю (підтверджено виписками з рахунку у цінних паперах), а не іншими доходами та включені позивачем у податковому обліку, як доходи отримані від реалізації цінних паперів згідно п.153.8 ст.153 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI.

Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 року № 2755-УІ в редакції чинній на момент їх виникнення (надалі - ПК України).

Згідно п. 4. підрозділу 4 розділу ХХ Податкового Кодексу України, (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), операції з цінними паперами та деривативами, що придбані до набрання чинності розділом III цього Кодексу, відображаються в обліку при визначенні податку на прибуток підприємств за правилами, що діяли на момент придбання таких цінних паперів.

Відповідно до п. 135.1 ст. 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Згідно до п. 135.5. ст. 135 ПК України, (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) інші доходи включають: доходи у вигляді дивідендів, отриманих від нерезидентів, крім визначених підпунктом 153.3.6 пункту 153.3 статті 153 цього Кодексу, процентів, роялті, від володіння борговими вимогами (п.п.135.5.1.); вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи (п.п.135.5.4); інші доходи платника податку за звітний податковий період (п.п.135.5.15).

Згідно п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість веденнях зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Судом з'ясовано, що відповідач посилається на те, що результатами зустрічних звірок з ТОВ Фірма «Сердолік» та АТ Банк «Меркурій» щодо розрахунків за договором ДД 1212111 купівлі-продажу цінних паперів від 21.12.2012р. не підтверджено, що грошові кошти, які надійшли на поточний рахунок підприємства позивача в сумі 49950000,00 грн. від платника АТ Банк «Меркурій» є оплатою від ТОВ Фірми «Сердолік». У п. 3.1.1 розділу 3 Акту перевірки перевіряючими податкового органу зроблено висновки про встановлені порушення, а саме ТОВ «Ейдісі Секьюрітіз» в порушення п.135.1, п.135.5, ст.135 ПКУ, грошові кошти в сумі 49950000,00 грн., які надійшли від АТ Банк «Меркурій» на поточний рахунок товариства не включено до складу інших доходів у 4 кварталі 2012р., що призвело до заниження доходів, що враховуються для визначення об'єктів оподаткування за 2012 рік. Тобто відповідач визнає одержані кошти, як безповоротну фінансову допомогу відповідно до п.135.5, ст.135 ПКУ, та включає ці кошти до складу інших доходів, а не як оплату за цінні папери (товар).

Крім того, відповідач зазначає, що згідно відповіді Основ'янської ОДПІ м. Харкова на запит щодо проведення зустрічної звірки господарських відносин між ТОВ «ЕЙДІСІ СЕКЬЮРІТІЗ» та ТОВ Фірма «СЕРДОЛІК» по Договору купівлі-продажу цінних паперів № ДД 121211 податковим органом встановлено, що на дату запиту згідно ІС «Податковий блок» ТОВ Фірма "СЕРДОЛІК" має стан платника « 21» - ліквідаційна процедура за рішенням (постановою) суду, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.03.2014 припинено юридичну особу, що не пов'язано з її банкрутством. Причина зняття з обліку 15 - господарський суд (неподання протягом року податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності). Остання податкова звітність подана за 2010 рік.

Судом між іншими з'ясовано та матеріалами справи підтверджено, що у відповідності з умовами договору № 02/1-25К-99 невідновлювальної кредитної лінії в національній валюті України (т.1 а.с. 156-159), укладеного 21.12.2012р. між АТ Банк «Меркурій» та ТОВ фірмою «Сердолік» з позичкового рахунку № 206253002849, відкритого для ТОВ фірми «Сердолік» банком, були перераховані кредитні кошти ТОВ «Ейдісі Секьюрітіз» за акції іменні за договором № ДД 121211 від 21.12.2012р. Зазначене підтверджується довідкою банку «Меркурій» від 08.08.2014р. №3859/02/1 (т.1 а.с. 153).

З огляду на вищевикладене, посилання контролюючого органу в акті перевірки на той факт, що ТОВ ФІРМА «СЕРДОЛІК» відкрило поточний рахунок у АТ Банк «Меркурій» 24.12.2014р., а оплата по договору №ДД121211 купівлі продажу цінних паперів від 21.12.2012 р. відбулася 21.12.2014р. є безпідставним, оскільки оплата здійснювалася не з поточного рахунку, а з позичкового рахунку відповідно умов (п.2.2) договору №02/1-25К-99 невідновлюваної кредитної лінії у національній валюті України від 21.12.2012 р., укладеним між ТОВ Фірма «Сердолік» та АТ Банк «Меркурій».

Посилання контролюючого органу, що ТОВ ФІРМА «СЕРДОЛІК» не подавала звітність з 2010 року - не стосується господарської діяльності позивача.

Як з'ясовано під час судового розгляду, на дату підписання договору та на час інших взаємовідносин позивача з ТОВ Фірма «Сердолік» зазначене товариство було зареєстроване у відповідності до чинного законодавства України, не перебувало у стані припинення, банкрутства тощо. Відповідно до даних ЄДР стадію припинення ТОВ Фірма «Сердолік» було розпочато 06.06.2014 р., тобто через один рік та 6 місяців з моменту укладення договору з підприємством позивача.

Крім того, позивач зазначає, що на дату укладання угоди з ТОВ Фірма «Сердолік», а саме 21.12.2012 р. зазначене підприємство знаходилось у базі даних контролюючого органу, де значилось, що станом на 21.12.2012 щодо платника податків ТОВ Фірма «Сердолік» наявна інформація: «ПЕРЕБУВАЄ НА ОБЛІКУ В ОРГАНАХ ДОХОДІВ ТА ЗБОРІВ», та станом на 21.12.2012 платник податків не має податкового боргу.

Щодо посилань податкового органу в недотриманні законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму суд зазначає наступне.

Захист прав та законних інтересів громадян, суспільства і держави шляхом визначення правового механізму протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних

злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та забезпечення формування загальнодержавної багатоджерельної аналітичної інформації, що дає змогу правоохоронним органам України та іноземних держав виявляти, перевіряти і розслідувати злочини, пов'язані з відмиванням коштів та іншими незаконними фінансовими операціями, на момент виникнення спірних правовідносин, врегульовувався Законом України від 28.11.2002 № 249-IV «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму».

Відповідно до ст.3 цього Закону (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), відносини, що виникають у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, регулюються цим Законом, іншими законами України, що регулюють діяльність суб'єктів фінансового моніторингу, а також нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері запобігання і протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, та інших державних органів, уповноважених здійснювати регулювання діяльності суб'єктів первинного фінансового моніторингу, прийнятих на виконання цього Закону.

Приписами п. 1 ст. 25 цього Закону, контроль за виконанням законів у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму здійснюється органами державної влади в межах їх повноважень у встановленому законом порядку.

Згідно до п. 3 ст. 5. вищезазначеного Закону, суб'єктом державного фінансового моніторингу для юридичних осіб - професійних учасників фондового ринку є Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

Оскільки ТОВ «Ейдісі Секьюрітіз» є професійним учасником фондового ринку, Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку було проведено перевірку з питань дотримання ТОВ «Ейдісі Секьюрітіз» законодавства в сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму включаючи період, що перевірявся контролюючим органом. Результати перевірки оформлені відповідним актом від 04.06.2013 року (т.2 а.с. 1-11). Висновками зазначеного акту перевірки порушень з питань ідентифікації та класифікації своїх клієнтів з урахуванням критеріїв ризиків не виявлено.

Приписами п.п. 21.1.1 п. 21.1 ст. 21 Податкового кодексу України передбачено, що посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

З урахуванням викладеного судом приходить до висновку, що посилання в описовій частині п. 3.1.1 Акту перевірки 01.09.2014 № 3416/20-30-22-02/37090304 про порушення позивачем п.135.1, п.135.5, ст.135 ПКУ, оскільки грошові кошти в сумі 49950000,00 грн., які надійшли від АТ Банк «Меркурій» на поточний рахунок товариства, підприємство позивача не включило до складу інших доходів у 4 кварталі 2012р., що призвело до заниження доходів, що враховуються для визначення об'єктів оподаткування за 2012 рік - є безпідставними та такими, що не відповідають чинному законодавству, тому що грошові кошти в сумі 49950000,00 грн., які надійшли від ТОВ Фірма «Сердолік» за Договором №ДД121211 купівлі продажу цінних паперів від 21.12.2012р. є доходом від операцій з цінними паперами (акціями) і вірно відображені у наданій контролюючому органу податковій декларації з податку на прибуток підприємства за 4 квартал 2012 року.

Твердження податкового органу щодо класифікації своїх клієнтів з урахуванням критеріїв ризиків зроблені безпідставно, оскільки не підтверджені жодними документами та з перевищенням наданих контролюючому органу повноважень.

Щодо висновків про неправомірне віднесення до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, відсотків за Договором №02/1-25К-61 невідновлювальної кредитної лінії в національній валюті України від 19.08.2013р. у розмірі 3804584 грн., біржових послуг на загальну суму 5059 грн., послуг зберігача на загальну суму 1050 грн., чим порушені вимоги п.п.153.8.1 п.153.8 ст. 153 ПКУ в 2013 році, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи ТОВ «Ейдісі Секьюрітіз» з ПАТ БАНК «МЕРКУРІЙ» укладено договір невідновлюваної кредитної лінії № 02/1-25К-61 від 19.08.2013р. (т.1 а.с. 156-157), відповідно до якого для здійснення своєї господарської діяльності (придбання цінних паперів) позивачем були залучені кредитні кошти від резидента, який є фінансовою установою (ПАТ БАНК «МЕРКУРІЙ»).

Згідно до пп. 1.3, 1.4, 1.5 цього договору, кошти були надані на визначений строк із зобов'язанням їх повернення, сплатою процентів за користування сумою позики та використані за цільовим призначенням.

Відповідно до пп. 14.1.267 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) позика - грошові кошти, що надаються резидентами, які є фінансовими установами, або нерезидентами, крім нерезидентів, які мають офшорний статус, позичальнику на визначений строк із зобов'язанням їх повернення та сплатою процентів за користування сумою позики.

Згідно до п.п. 14.1.258. п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу, фінансовий кредит - кошти, що надаються банком-резидентом або нерезидентом, що кваліфікується як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають згідно з відповідним законодавством статус небанківських фінансових установ, а також іноземною державою або його офіційними агентствами, міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами - нерезидентами юридичній чи фізичній особі на визначений строк для цільового використання та під процент.

Згідно з пп. 14.1.206. п. 14.1 ст. 14 Кодексу проценти - дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора як плата за використання залучених на визначений або невизначений строк коштів або майна. До процентів включаються, зокрема, платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит.

Особливості визначення складу витрат платника податку в разі сплати процентів за борговими зобов'язаннями, на час виникнення спірних правовідносин, визначались п.141.1 ст. 141 Кодексу, яким передбачалось, що до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Кодексу господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з пп. 14.1.244. п. 14.1 ст. 14 Кодексу, товари - матеріальні та нематеріальні активи, у тому числі земельні ділянки, земельні частки (паї), а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення.

Сплачені відсотки за користування сумою позики відносилися підприємством у податковому обліку до складу інших витрат згідно пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України.

Відповідно до пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138 Кодексу, (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), до складу інших витрат, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).

Згідно ст.1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку - нормативно-правовий акт, затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, що визначає принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності, що не суперечать міжнародним стандартам.

Суд зазначає, що відповідно до п. 27 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Мінфіну від 31.12.99 р. № 318, до фінансових витрат відносяться витрати на проценти (за користування кредитами отриманими, за облігаціями випущеними, за фінансовою орендою тощо) та інші витрати підприємства, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включаються до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 "Фінансові витрати".

Відповідно до пп. 14.1.84. п. 14.1 ст. 14 Кодексу інші терміни для цілей розділу III використовуються у значеннях, визначених Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та національними і міжнародними положеннями (стандартами) фінансової звітності, положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Методологічні основи формування в бухгалтерському обліку фінансових витрат визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати», затверджене наказом Мінфіну від 28.04.2006р. № 415. Згідно п. 3 П(С)БО 31 терміни, що використовуються у положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку, мають таке значення: кваліфікаційний актив - актив, який обов'язково потребує суттєвого часу для його створення (Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати»).

Суттєвим вважається час, який становить більше ніж 3 місяці (Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку фінансових витрат №1300 від 01.11.2010р.).

Фінансові витрати - витрати на проценти та інші витрати підприємства, пов'язані із запозиченнями (Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати»).

Приклади кваліфікаційних та некваліфікаційних активів наведені у Додатку 1 до Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати» згідно з яким некваліфікаційні активи - фінансові інвестиції; незавершене виробництво продукції з коротким (несуттєвим) операційним циклом; активи, які готові для використання із запланованою метою або продажу.

Фінансові інвестиції - це вкладення коштів чи інших активів у цінні папери суб'єктів господарської діяльності та інші фінансові інструменти.

З аналізу вищенаведених норм законодавства судом робиться висновок, що цінні папери не є кваліфікаційними активами, а є фінансовою інвестицією, готовим товаром, що не потребує суттєвого часу для його створення та є активами, які готові для використання із запланованою метою або продажу.

Згідно з пп. 14.1.244. п. 14.1 ст. 14 Кодексу, товари - матеріальні та нематеріальні активи, у тому числі земельні ділянки, земельні частки (паї), а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що витрати у вигляді відсотків за кредитною угодою, є фінансовими витратами (а саме витратами, пов'язаними із запозиченням) та правомірно включалися підприємством у податковому обліку до складу інших витрат в періоді нарахування згідно пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138 Кодексу.

Сума процентних доходів за борговими цінними паперами враховується при визначенні об'єкта оподаткування, що оподатковується за основною ставкою податку на прибуток, передбаченою п. 151.1 ст. 151 ПК України. Самі ж операції з борговими цінними паперами оподатковуються за правилами, визначеними п. 153.8 ст. 153 ПК України.

Судовим розглядом встановлено, що підприємство позивача зверталось із листами за відповідними роз'ясненнями до ДФІ України та Міністерства фінансів України.

Підприємству надавались відповіді: Державною фіскальною службою України від 14.11.2014 №6856/6/99-99-19-02-02-15, в якому зазначено, що витрати на нарахування процентів за користування позиками є фінансовими витратами та включаються до складу інших витрат (т.1 а.с.184); Міністерством фінансів України від 18.12.2014 №31-11430-08-16/31759, яким підприємству повідомлено, що згідно П(С)БО 31, фінансові витрати можуть включатися до собівартості не будь-якого активу, а лише кваліфікаційного. Кваліфікаційним активом вважається актив, який обов`язково потребує суттєвого часу для його створення. Приклади кваліфікаційних активів наведено в додатку 1 до П(С)БО 31. Цінні папери не відповідають ознакам кваліфікаційного активу, тому відповідно, в бухгалтерському обліку відсотки банку за користування кредитом при придбанні цінних паперів визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони нараховані (т. 1 а.с. 182).

Таким чином, при придбанні цінних паперів підприємством не створювались кваліфікаційні активи, а придбавались активи, які готові для використання за призначенням або для реалізації, тому відсотки банку за користування кредитом в обліку являють собою фінансові витрати, і в бухгалтерському обліку відображаються у вигляді витрат підприємства в періоді нарахування.

Ці особливості визнання складу таких витрат також підтверджені нормами Податкового кодексу України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Так, відповідно до п.141.1 ст. 141 ПК України, до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.»

Нормами Кодексу передбачались обмеження у врахуванні у складі витрат нарахованих процентів за борговими зобов'язаннями, зокрема за отриманими кредитами, позиками, у разі отримання їх: або від нерезидентів, які мають офшорний статус; або платником податку, 50 та більше відсотків статутного фонду (акцій, інших корпоративних прав) якого перебуває у власності або управлінні нерезидента (нерезидентів), при нарахуванні процентів за кредитами, позиками та іншими борговими зобов'язаннями на користь таких нерезидентів та пов'язаних з ними осіб (п. 141.2 ст. 141 Кодексу); або при наявності кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; або якщо нарахування процентів не пов'язане із господарською діяльністю платника податку.

Аналізуючи вищенаведені приписи законодавства, суд приходить до висновку, що відповідачем в акті перевірки підприємства позивача зроблені помилкові висновки, що витрати у вигляді процентів за кредит повинні включатися до собівартості цінних паперів (тобто вважає фінансові інвестиції, до яких належать цінні папери, кваліфікаційними активами) та знімає їх зі складу інших витрат, що призводить до неправомірного завищення оподатковуваного прибутку, так як збитки, що виникають в результаті неправомірно завищеної собівартості цінних паперів, не впливають (не зменшують) на загальний прибуток в податковому обліку.

Крім того, використання кредитних коштів за цільовим призначенням підтверджується Актом перевірки цільового використання кредиту від 26.09.2013 р., копія якого міститься в матеріалах справи (т.1 а.с. 173).

Відповідно до п.п. 153.8.1 п. 153.8 ст. 153 ПК України, облік загального фінансового результату (прибутку/збитку) за операціями з торгівлі цінними паперами ведеться платником податку окремо від інших доходів і витрат.

Платник податку визначає фінансовий результат за операціями з цінними паперами, що перебувають в обігу на фондовій біржі, окремо від фінансового результату за операціями с цінними паперами, що не перебувають в обігу на фондовій біржі.

Платники податку визначають фінансовий результат за операціями з цінними паперами відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку шляхом зменшення прибутків за операціями з цінними паперами на суму збитків від операцій з іншими цінними паперами протягом такого звітного періоду.

Прибуток за кожною окремою операцією з цінними паперами розраховується як позитивна різниця між доходом від такого відчуження та сумою витрат у зв'язку з придбанням таких цінних паперів за винятком операцій з торгівлі борговими цінними паперами, в яких сума доходу від відчуження зменшується на суму нарахованих, але не отриманих процентів і оподаткування яких здійснюється відповідно до пункту 137.18 цього Кодексу та сума витрат з придбання таких цінних паперів зменшується на суму сплачених процентів продавцю нарахованих згідно з умовами випуску таких цінних паперів.

Збиток за кожною окремою операцією з цінними паперами розраховується як від'ємна різниця між доходом від такого відчуження та сумою витрат у зв'язку з придбанням таких цінних паперів за винятком операцій з торгівлі борговими цінними паперами, в яких сума доходу від відчуження зменшується на суму нарахованих, але не отриманих процентів і оподаткування яких здійснюється відповідно до пункту 137.18 цього Кодексу та сума витрат з придбання таких цінних паперів зменшується на суму сплачених процентів продавцю. Для цілей цього пункту дохід платника податку від продажу, обміну або інших способів відчуження цінних паперів визнається на дату переходу покупцеві права власності на такі цінні папери.

Витрати платника податку на користь продавця або емітента цінних паперів визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від відчуження таких цінних паперів.

Згідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.10 ст. 138 ПК України до складу інших витрат включаються:

адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством; інші операційні витрати.

Судом з'ясовано, що в ході своєї господарської діяльності ТОВ «ЕЙДІСІ СЕКЬЮРІТІЗ» несло витрати у вигляді витрат на оплату послуг депозитарних установ (послуг зберігання) та біржових послуг, які відносилися підприємством у податковому обліку до складу інших витрат (у складі адміністративних витрат та інших операційних витрат) згідно п. 138.10 ст. 138 Кодексу.

ТОВ «ЕЙДІСІ СЕКЬЮРІТІЗ» ніс витрати за послугами з обслуговування рахунку у цінних паперах по Договору № 07-3/6 від 23.03.2012р., укладеним з ПАТ БАНК «МЕРКУРІЙ» (далі - Зберігач). Згідно умов цього договору (п.1. Предмет договору), зберігач зобов`язується надавати Депоненту послуги щодо відкриття та ведення рахунку у цінних паперах, зберігання належних Депоненту цінних паперів, обслуговування операцій за цим рахунком, отримання доходів за цінними паперами.

Зберігачем надавалися послуги як з зарахування так і списання бездокументарних цінних паперів, що підтверджено актами наданих послуг, в яких не розподілено окремо вартість послуг за зарахування цінних паперів на рахунок та вартість послуг за списання цінних паперів з рахунку. Також не конкретизується які саме цінні папери списувалися або зараховувалися. Отже, ці витрати були платою за рух цінних паперів по рахунку, а саме - розрахункове обслуговування.

Отже такі витрати відносяться до складу адміністративних витрат, спрямованих на обслуговування та управління підприємством, в періоді нарахування згідно пп. 138.10.2 п. 138.10 ст. 138 Кодексу та не можуть бути віднесені на собівартість придбаних цінних паперів.

Судовим розглядом встановлено, що для ведення своєї основної діяльності у періоді, що перевірявся, позивачем отримувались біржові послуги в сумі 5059,00 грн. від ПАТ «ФБ «Перспектива» та ПАТ «УКРАЇНСЬКА БІРЖА» (плата за використання торгового терміналу, консультації з питань первинного встановлення та підключення торгового терміналу, допуск цінних паперів до біржових торгів, послуги з укладання біржових угод, резервування робочої станції, послуги у сфері інформатизації, в тому числі абонентське обслуговування торгового терміналу): послуги зберігача у сумі 1050,0 грн. від ПАТ Банк «меркурій» на підставі договору від 23.03.2012 № 07-3/6 про відкриття рахунку у цінних паперах та актів надання послуг.

Так, між позивачем та ПАТ «УКРАЇНСЬКА БІРЖА» укладено договір №170/Т про інформаційно-технічне забезпечення від 30.09.2010р., згідно якого у 2013 році підприємство позивача сплачувало кошти за резервування робочої станції, про що свідчать акти про надання послуг.

Між іншим, судом з'ясовано, що біржових угод у 2013р. позивач на ПАТ «УКРАЇНСЬКА БІРЖА» не укладав. Ці витрати не були пов`язані з придбанням конкретних фінансових інвестицій та не були платежами при передачі цінних паперів, але пов`язані з господарською діяльністю підприємства.

Отже, ці витрати безпосередньо не були пов'язані з придбанням фінансової інвестиції та відбувались незалежно від того чи придбаваються (реалізуються) цінні папери, а тому, на погляд суду, не можуть бути віднесені на їх собівартість та згідно пп. 138.10.2 п. 138.10 ст. 138 Кодексу включаються до складу інших витрат загальногосподарського призначення.

Також для ведення торгів на ПАТ «ФОНДОВА БІРЖА ПЕРСПЕКТИВА» позивачем укладено договір № Д-13/01/11-01 доступу до електронної торговельної системи ПАТ «ФОНДОВА БІРЖА ПЕРСПЕКТИВА» від 11.01.2013р. та договір № СЛ-13/01/11-01 про надання дозволу на комерційне використання торгового терміналу та послуг у сфері інформатизації від 11.01.2013р. згідно з якими у 2013 році отримував послуги та сплачував кошти на підставі актів-рахунків.

За укладеними біржовими угодами по брокерським договорам підприємством сплачено 1540,00 грн.

Судом з'ясовано, що ці витрати не були пов`язані з придбанням фінансових інвестицій для власного використання, а були понесені в результаті надання посередницьких послуг (як професійний торговець) контрагентам (тобто цінні папери купувалися/продавалися на біржі для клієнтів на виконання їх доручень), а тому не можуть бути віднесені до собівартості цінних паперів та згідно пп. 138.10.2 п. 138.10 ст. 138 Кодексу включаються до складу інших витрат загальногосподарського призначення.

Як встановлено у ході розгляду справи, позивач у 2013 році згідно укладених договорів з ПАТ «ФОНДОВА БІРЖА ПЕРСПЕКТИВА» отримував послуги з допуску цінних паперів до біржових торгів, що підтверджено актами-рахунками.

Суд зазначає, що особливості оподаткування податком на прибуток підприємств операцій з торгівлі цінними паперами встановлені пп.153.8.1 п.153.8. ст.153 Податкового кодексу України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно пп.153.8.1 п.153.8. ст.153 Кодексу платники податку визначають фінансовий результат за операціями з цінними паперами відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

Отже, такі послуги не мають відношення до конкретних операцій з цінними паперами і стосуються виключно питань допуску цінних паперів до біржових торгів на не визначений термін. Ці витрати не пов`язані з придбанням конкретних фінансових інвестицій та не є платежами при передачі цінних паперів. Такі витрати безпосередньо не пов'язані з придбанням конкретної фінансової інвестиції та відбуваються незалежно від того чи придбаваються (реалізуються) цінні папери, але пов`язані з господарською діяльністю підприємства, а тому не можуть бути віднесені на їх собівартість та згідно пп. 138.10.2 п. 138.10 ст. 138 Кодексу включаються до складу інших витрат загальногосподарського призначення.

На підставі вищевикладеного суд приходить до висновку, що облік фінансових інструментів ведеться позивачем згідно принципів бухгалтерського обліку з використанням методів оцінки, які запобігають завищенню оцінки активів. Операції обліковуються відповідно до їх сутності з можливістю отримання економічних вигод.

Крім того, у листі від 25.12.2014р. за №9697/6/99-99-19-02-02-15, адресованому позивачу, Державна Фіскальна служба України також роз'яснює, що витрати, пов'язані з придбанням цінних паперів, зокрема витрати на оплату комісійної винагороди торговцю цінними паперами, за посередництвом якого вони придбавались, включаються до собівартості таких цінних паперів та враховуються при визначенні фінансового результату від операцій з торгівлі цінними паперами, а витрати, пов'язані з їх обліком, у тому числі витрати на оплату послуг депозитарних установ, та відчуженням, у тому числі винагороди торговцю цінними паперами, за посередництвом якого вони продавались, відносяться до складу інших витрат, що враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток в загальному порядку, у періоді їх виникнення.(т.1 а.с. 176).

У цьому ж листі ДФСУ пропонує позивачу звернутися за роз'ясненнями до Міністерства фінансів України.

Позивач 17 листопада 2014 року направив до Міністерства фінансів України запит за №97 з проханням надати роз'яснення з наступного питання: чи є нижчезазначені витрати витратами, що безпосередньо пов'язані з придбанням фінансової інвестиції (фінансового інструмента) та чи включаються вони до собівартості (придбаних/реалізованих) цінних паперів згідно П(С)БО 12 «Фінансові інвестиції», П(С)БО 13 "Фінансові інструменти".

У відповідь на вищевказаний запит позивач одержав від Міністерства фінансів роз'яснення від 18.12.2014р. за №31-11430-08-16/31759, в якому, зокрема, зазначено, що перелічені у запиті витрати, зокрема, з обслуговування рахунків у цінних паперах та з укладання брокерських та дилерських біржових угод можуть бути віднесені до адміністративних витрат, як винагороди за професійні послуги, якщо вони відповідають суті таких витрат; витрати з отримання послуг у сфері інформатизації та з резервування робочої станції можуть бути віднесені до витрат на збут (т.1 а.с. 181-182).

Такої ж позиції дотримується і сама Державна фіскальна служба України, яка своїм листом від 14.11.2014 №6856/6/99-99-19-02-02-15, адресованому позивачу зазначила, що витрати на оплату послуг депозитарних установ включаються до складу інших витрат, що враховуються для визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток у загальному порядку, у періоді їх виникнення (т.1 а.с. 184).

З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що відповідач у п. 3.1.2 розділу 3 Акту перевірки зроблені безпідставні висновки про встановлені порушення п.п.153.8.1 п.153.8 ст. 153 ПКУ в 2013 році та ТОВ «ЕЙДІСІ СЕКЬЮРІТІЗ» неправомірно віднесені до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, відсотки по договору №02/1-25К-61 невідновлювальної кредитної лінії в національній валюті України від 19.08.2 013р. у розмірі 3804584 грн., біржові послуги на загальну суму 5059 грн., послуги зберігача на загальну суму 1050 грн.

Суд зазначає, що податковим органом безпідставно такі витрати включені у собівартість цінних паперів, що у свою чергу приведе до неправомірного завищення оподатковуваного прибутку, так як збитки, що виникають в результаті неправомірно завищеної собівартості цінних паперів, не впливають (не зменшують) на загальний прибуток в податковому обліку.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно ст.86 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідачем у процесі судового розгляду справи не надано доказів на підтвердження обґрунтованості висновків акту перевірки від 01.09.2014 № 3416/20-30-22-02/37090304 щодо порушень підприємством положень п.п. 135.1, 135.5 ст. 135, п. 153.8 ст. 153 ПК України у зв'язку із заниженням задекларованих доходів і витрат.

Таким чином, з вищевикладеного вбачається, що позивач виконав вимоги чинного законодавства України і правомірно на підставі даних бухгалтерського обліку (первинних бухгалтерських документів) відобразив у даних податкового обліку валові доходи та витрати за 2012 рік.

Суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно до ч. 2 ст. 71 КАСУ України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок, щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень не надав до суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності його дій щодо винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Заперечуючи проти позову, відповідач не довів правомірність висновків, якими вмотивовано винесення спірного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до ст. 11, 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення, прийняте податковим органом, є необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства, через що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 94, 159, 160- 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЙДІСІ СЕКЬЮРІТІЗ" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити.

2. Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області від 17.09.2014 року № 0000662202.

3. Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. 4. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

У повному обсязі постанова виготовлена 15.05.2015р.

Суддя Рубан В.В.