Ухвала

від 09.11.2016 по справі 820/660/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2016 року м. Київ К/800/32679/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Борисенко І.В., Маринчак Н.Є.,

секретар судового засідання Корецький І.О.,

за участю: представників позивача: Андрєєва А.Е., Андрєєвої І.І., Ачкуріна І.І.,

Кнуренка О.А.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12 травня 2015 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2015 року

у справі № 820/660/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ейдісі Секьюрітіз»

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ейдісі Секьюрітіз» (далі - Товариство) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі - Інспекція), в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 17 вересня 2014 року №0000662202.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 12 травня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2015 року, адміністративний позов задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення від 17 вересня 2014 року № 0000662202.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами Інспекції не погоджується, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши представників позивача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією та Департаментом податкового та митного аудиту Державної фіскальної служби України проведена планова виїзна перевірка Товариства, за результатами якої складено акт перевірки від 01 вересня 2014 року № 3416/20-30-22-02/37090304, згідно з яким позивачем порушено вимоги:

- пунктів 135.1, 135.5 статті 135, підпункту 153.8.1 пункту 153.8 статті 153 Податкового кодексу України, внаслідок чого Товариством занижено податок на прибуток на суму 11 213 531, 00 грн., в тому числі: за 2012 рік - на суму 10 489 500, 00 грн., у т.ч. за ІV квартал 2012 року у розмірі 10 489 500, 00 грн.; за 2013 рік - 724 031, 00 грн.;

- підпункту 153.8.1 пункту 153.8 статті 153 Податкового кодексу України, внаслідок чого Товариством завищено податок на прибуток за операціями з цінними паперами за 2013 рік на суму 3 277, 00 грн.

Висновки відповідача про порушення позивачем названих норм ґрунтуються на тому, що Товариство не включило до складу доходів грошові кошти, які надійшли на поточний рахунок Товариства від ПАТ «БАНК «Меркурій». На думку відповідача вказані кошти не є оплатою від ТОВ Фірма «Сердолік» за договором купівлі-продажу цінних паперів від 21 грудня 2012 року, оскільки за результатами зустрічної звірки ПАТ «БАНК «Меркурій» з питань взаємовідносин з ТОВ «Ейдісі Секьюрітіз» та ТОВ Фірма «Сердолік» не підтверджений той факт, що кошти в сумі 49 950 000 грн. надійшли на поточний рахунок ТОВ «Ейдісі Секьюрітіз» від ТОВ Фірми «Сердолік» як оплата за договором купівлі-продажу цінних паперів.

Крім того, відповідач посилається на те, що позивачем протиправно не включено до собівартості придбаних цінних паперів витрати, що виникли внаслідок сплати відсотків по договору не відновлювальної кредитної лінії, біржових послуг та послуг зберігача, оскільки на думку Інспекції такі витрати слід відносити до собівартості цінних паперів.

На підставі вказаного вище акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 17 вересня 2014 № 0000662202, яким Товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток загальному розмірі 14 012 817,50 грн., з яких: основний платіж - 11 210 254,0 грн., штрафні (фінансові) санкції - 2 802 563,50 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, зазначили про помилковість висновків відповідача.

Колегія суддів погоджується з таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового кодексу України. Так, згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Так, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до статті 1 цього Закону бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації (частина 1 статті 8 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

У бухгалтерському обліку відображаються окремі господарські операції, з яких складається господарська діяльність.

Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

За змістом частин 1 та 2 статті 9 наведеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов'язана з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Згідно з підпунктом 14.1.56 пункту 14.1 статті Податкового кодексу України доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Відповідно до пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

За змістом пункту 135.2 статті 135 Податкового кодексу України доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Таким чином, в податковому обліку віднесення доходів, до складу оподатковуваних, відбувається на підставі первинних документів, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Натомість відповідач безпідставно кваліфікує кошти у сумі 49 950 000, 00 грн. як інші доходи в 4 кварталі 2012 року доходи, що надійшли на поточний рахунок від ПАТ «БАНК «Меркурій».

Як підтверджують наявні у матеріалах справи докази, позивачем з ТОВ Фірма «Сердолік» 21 грудня 2012 року укладено договір купівлі-продажу цінних паперів №ДД121211. Оплату останнім було здійснено 21 грудня 2012 року шляхом перерахування коштів з позичкового рахунку, відкритого для ТОВ ФІРМА «СЕРДОЛІК» АТ Банком «Меркурій» на поточний рахунок позивача з призначенням платежу: «Перерахування кредитних коштів по договору 02/1-25К-99 від 21 грудня 2012 року з ТОВ фірма «Сердолік» за акції іменні по договору №ДД121211 від 21 грудня 2012 року згідно службового розпорядження б/н від 21 грудня 2012 року без ПДВ». Факт оплати за договором підтверджується: банківською випискою за поточним рахунком та платіжним дорученням від 21 грудня 2012 року № 28265, банківськими виписками з особового (позичкового) рахунку ТОВ фірма «Сердолік», листом АТ Банку «Меркурій»; договором №02/1-25К-99 невідновлюваної кредитної лінії у національній валюті України від 21 грудня 2012 року, укладеним між ТОВ Фірма «Сердолік» та АТ Банк «Меркурій».

Надавши оцінку вказаним доказам з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства, попередні судові інстанції дійшли юридично правильного висновку про те, що кошти у розмірі 49 950 000, 00 грн. надішли саме від ТОВ Фірма «Сердолік» та є платою за товар (цінні папери), який був переданий покупцю (підтверджено виписками з рахунку у цінних паперах), а тому правомірно включені позивачем у податковому обліку, як доходи, отримані від реалізації цінних паперів, згідно з положеннями пункту 153.8 статті 153 Податкового кодексу України.

Суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку посиланням відповідача на те, що наявність суперечностей у первинних документах, а також неможливість проведення зустрічної звірки не є свідченням того, що кошти у розмірі 49 950 000, 00 грн. не надходили від ТОВ Фірма «Сердолік».

Як підтверджується матеріалами справи та встановлено судами попередніх інстанцій, сам факт оплати коштів ТОВ Фірма «Сердолік» 21 грудня 2012 року підтверджується платіжним дорученням та банківською випискою, а тому зроблена в акті виконання сторонами зобов'язань від 21 грудня 2012 року описка щодо здійснення оплати ТОВ Фірма «Сердолік» коштів 28 грудня 2012 року не спростовує обставини, що такі кошти сплачувались з метою придбання у позивача цінних паперів.

Згідно з довідкою про результати зустрічної звірки ПАТ «БАНК «Меркурій» з питань взаємовідносин з ТОВ «Ейдісі Секьюрітіз» та ТОВ Фірмою «Сердолік» підтвердити той факт, що кошти в сумі 49 950 000, 00 грн. надійшли на поточний рахунок позивача від ТОВ Фірми «Сердолік» як оплата за договором купівлі-продажу цінних паперів неможливо, оскільки інформація яка запитувалась, становить банківську таємницю відповідно до статті 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Відтак, висновок відповідача про непідтвердженість реального характеру взаємовідносин між Товариством та ТОВ Фірма «Сердолік», на підставі вказаної довідки є передчасним та не ґрунтується на об'єктивних даних.

Та обставина, що юридичну особу контрагента позивача припинено на підставі судового рішення від 13 березня 2014 року не може свідчити про неможливість придбання таким контрагентом цінних паперів у позивача 21 грудня 2012 року.

Не звітування контрагентом позивача до податкових органів також не є свідченням неможливості придбання цінних паперів, оскільки сфера контролю звітування до податкових органів контрагентами знаходиться поза межами повноважень позивача.

З урахуванням наведеного, суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку про те, що позивач з дотримання норм чинного законодавства відобразив в податковому обліку факт отримання коштів від ТОВ Фірма «Сердолік» як доходи, отримані від реалізації цінних паперів.

Щодо висновків відповідача про необхідність включення витрат, що виникли внаслідок сплати відсотків по договору не відновлювальної кредитної лінії, біржових послуг та послуг зберігача, до собівартості придбаних цінних паперів, то колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про їх необґрунтованість.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі укладеного Товариством з ПАТ БАНК «МЕРКУРІЙ» договору невідновлюваної кредитної лінії, позивачу для здійснення придбання цінних паперів були надані кошти на визначений строк із зобов'язанням їх повернення, сплатою процентів за користування сумою позики та використані за цільовим призначенням.

Сплачені відсотки за користування сумою позики відносилися підприємством у податковому обліку до складу інших витрат відповідно до положень підпункту 138.10.5 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України.

Згідно із цією нормою до складу інших витрат, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).

Таким чином, до складу інших витрат, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, не включаються фінансові витрати, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

Методологічні основи формування в бухгалтерському обліку фінансових витрат визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати», затверджене наказом Мінфіну від 28 квітня 2006 року № 415 (далі -П(С)БО 31) . Згідно пунктом 3 П(С)БО 31 терміни, що використовуються у положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку, мають таке значення: кваліфікаційний актив - актив, який обов'язково потребує суттєвого часу для його створення.

Приклади кваліфікаційних та некваліфікаційних активів наведені у Додатку 1 до П(С)БО 31, згідно з яким некваліфікаційними активами є, зокрема, фінансові інвестиції.

Згідно з абзацом б) підпункту 14.1.81 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України фінансовими інвестиціями є господарські операції, що передбачають придбання зокрема, цінних паперів.

Таким чином, цінні папери не є кваліфікаційними активами, а є фінансовою інвестицією, готовим товаром, що не потребує суттєвого часу для його створення та є активами, які готові для використання із запланованою метою або продажу.

Враховуючи викладене, витрати позивача у вигляді відсотків за кредитною угодою, є фінансовими витратами (а саме витратами, пов'язаними із запозиченням) та правомірно включалися підприємством у податковому обліку до складу інших витрат в періоді нарахування згідно з підпунктом 138.10.5 пункту138.10 статті 138 Кодексу.

Відтак, при придбанні цінних паперів підприємством не створювались кваліфікаційні активи, а придбавались активи, які готові для використання за призначенням або для реалізації, тому відсотки банку за користування кредитом в обліку являють собою фінансові витрати, і в бухгалтерському обліку відображаються у вигляді витрат підприємства в періоді нарахування.

Крім того, як встановлено попередніми судовими інстанціями, позивач звертався із листами за відповідними роз'ясненнями до Державної Фіскальної служби України та Міністерства фінансів України, у відповідь на які надані відповіді:

Державною фіскальною службою України від 14 листопада 2014 року №6856/6/99-99-19-02-02-15, в якому зазначено, що витрати на нарахування процентів за користування позиками є фінансовими витратами та включаються до складу інших витрат;

Міністерством фінансів України від 18 листопада 2014 року №31-11430-08-16/31759, яким підприємству повідомлено, що згідно П(С)БО 31, фінансові витрати можуть включатися до собівартості не будь-якого активу, а лише кваліфікаційного. Кваліфікаційним активом вважається актив, який обов`язково потребує суттєвого часу для його створення. Приклади кваліфікаційних активів наведено в додатку 1 до П(С)БО 31. Цінні папери не відповідають ознакам кваліфікаційного активу, тому відповідно, в бухгалтерському обліку відсотки банку за користування кредитом при придбанні цінних паперів визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони нараховані.

Таким чином, позивач обґрунтовано відносив витрати до складу інших витрат в періоді нарахування згідно підпунктом 138.10.5 пункту138.10 статті 138 Кодексу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, в ході своєї господарської діяльності Товариство понесло витрати у вигляді витрат на оплату послуг депозитарних установ (послуг зберігання) та біржових послуг, які відносилися підприємством у податковому обліку до складу інших витрат (у складі адміністративних витрат та інших операційних витрат) згідно з пунктом 138.10 статті 138 Кодексу.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до абзацу є підпункту 138.10.2 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків відноситься до адміністративних витрати, спрямованих на обслуговування та управління підприємством.

Як встановлено судами попередніх, ПАТ Банк «Меркурій» на підставі договору здійснювало послуги з обслуговування рахунку позивача у цінних паперах, а саме: зарахування так і списання бездокументарних цінних паперів, що підтверджено актами наданих послуг.

Як свідчать обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій та не ставиться під сумнів відповідачем, у вказаних актах, не розподілено окремо вартість послуг за зарахування цінних паперів на рахунок та вартість послуг за списання цінних паперів з рахунку, також у вказаних актах не конкретизовано які саме цінні папери списувалися або зараховувалися. У зв'язку із чим сплачені позивачем ПАТ Банк «Меркурій» кошти за виконання вказаних послуг є платою за рух цінних паперів по рахунку, а саме - розрахунковим обслуговуванням.

З урахуванням наведеного суди попередніх інстанцій дійшли юридично правильного висновку про те, що позивач правомірно відносив витрати за розрахунковим обслуговуванням до складу адміністративних витрат, спрямованих на обслуговування та управління підприємством, в періоді нарахування згідно з пунктом 138.10.2 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України, у зв'язку із чим такі витрати та не можуть бути віднесені на собівартість придбаних цінних паперів.

Для ведення своєї основної діяльності у періоді, що перевірявся, позивачем отримувались біржові послуги в сумі 5 059,00 грн. від ПАТ «ФБ «Перспектива» та ПАТ «УКРАЇНСЬКА БІРЖА» (плата за використання торгового терміналу, консультації з питань первинного встановлення та підключення торгового терміналу, допуск цінних паперів до біржових торгів, послуги з укладання біржових угод, резервування робочої станції, послуги у сфері інформатизації, в тому числі абонентське обслуговування торгового терміналу): послуги зберігача у сумі 1 050,0 грн. від ПАТ Банк «Меркурій» на підставі договору від 23 березня 2012 року № 07-3/6 про відкриття рахунку у цінних паперах та актів надання послуг.

Так, між позивачем та ПАТ «УКРАЇНСЬКА БІРЖА» укладено договір про інформаційно-технічне забезпечення від 30 вересня 2010 року №170/Т, згідно якого у 2013 році Товариство сплачувало кошти за резервування робочої станції, про що свідчать акти про надання послуг.

Біржових угод у 2013 року позивач на ПАТ «УКРАЇНСЬКА БІРЖА» не укладав; вказані витрати не були пов`язані з придбанням конкретних фінансових інвестицій та не були платежами при передачі цінних паперів, але вони були пов`язані з господарською діяльністю підприємства.

З урахуванням наведеного, з огляду на те, що витрати безпосередньо не були пов'язані з придбанням фінансової інвестиції та відбувались незалежно від того чи придбаваються (реалізуються) цінні папери, суди першої та апеляційної інстанції встановили, що вказані витрати не можуть бути віднесені на їх собівартість, у зв'язку із чим позивач відповідно до положень підпункту 138.10.2 пункту138.10 статті 138 Податкового кодексу України включив їх до складу інших витрат загальногосподарського призначення.

Як свідчать обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, для ведення торгів на ПАТ «ФОНДОВА БІРЖА ПЕРСПЕКТИВА» позивачем укладено договір доступу до електронної торговельної системи ПАТ «ФОНДОВА БІРЖА ПЕРСПЕКТИВА» а договір про надання дозволу на комерційне використання торгового терміналу та послуг у сфері інформатизації згідно з якими у 2013 році отримував послуги та сплачував кошти на підставі актів-рахунків, у зв'язку із чим Товариством сплачено 1540,00 грн.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, вказані витрати не були пов`язані з придбанням фінансових інвестицій для власного використання, а були понесені в результаті надання посередницьких послуг (як професійний торговець) контрагентам (тобто цінні папери купувалися/продавалися на біржі для клієнтів на виконання їх доручень), у зв'язку із чим вони не можуть бути віднесені до собівартості цінних паперів.

Таким чином, обґрунтованим є висновок про те, що позивач правомірно відніс ці витрати до складу інших витрат загальногосподарського призначення.

Крім того, у листі від 25 листопада 2014 року №9697/6/99-99-19-02-02-15 Державна фіскальна служба України також роз'яснює, що витрати, пов'язані з придбанням цінних паперів, зокрема витрати на оплату комісійної винагороди торговцю цінними паперами, за посередництвом якого вони придбавались, включаються до собівартості таких цінних паперів та враховуються при визначенні фінансового результату від операцій з торгівлі цінними паперами, а витрати, пов'язані з їх обліком, у тому числі витрати на оплату послуг депозитарних установ, та відчуженням, у тому числі винагороди торговцю цінними паперами, за посередництвом якого вони продавались, відносяться до складу інших витрат, що враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток в загальному порядку, у періоді їх виникнення.

Міністерство фінансів України також надано роз'яснення від 18 грудня 2014 року за №31-11430-08-16/31759, в якому, зокрема, зазначено, що перелічені у запиті витрати, зокрема, з обслуговування рахунків у цінних паперах та з укладання брокерських та дилерських біржових угод можуть бути віднесені до адміністративних витрат, як винагороди за професійні послуги, якщо вони відповідають суті таких витрат; витрати з отримання послуг у сфері інформатизації та з резервування робочої станції можуть бути віднесені до витрат на збут.

Такої ж позиції дотримується і сама Державна фіскальна служба України в листі від 14 листопада 2014 року №6856/6/99-99-19-02-02-15, де визначено, що витрати на оплату послуг депозитарних установ включаються до складу інших витрат, що враховуються для визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток у загальному порядку, у періоді їх виникнення.

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що Товариством правомірно віднесено до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, відсотки по договору невідновлювальної кредитної лінії в національній валюті України, витрати по біржових послугах та послугах зберігача.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли юридично правильного висновку про невідповідність фактичним обставинам справи тверджень відповідача про порушення позивачем норм податкового законодавства і з урахуванням вимог частини третьої статті 2, частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди зробили обґрунтований висновок щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Відповідно до статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

З огляду на реорганізацію Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне замінити її правонаступником - Центральною об'єднаною державною податковою інспекцією м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області.

Керуючись статтями 55, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

Допустити заміну Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області її правонаступником - Центральною об'єднаною державною податковою інспекцією м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області.

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12 травня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, що визначені статтями 236 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін І.В. Борисенко Н.Є. Маринчак