Постанова

від 18.05.2015 по справі 2а-1624/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

18 травня 2015 року 08:10 справа №2а-1624/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Калужського Д.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Агентство безпеки "КУБ" доДержавної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві за участюПрокуратури Подільського району міста Києва проскасування податкових повідомлень-рішень О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агентство безпеки "КУБ" (далі по тексту - позивач, ТОВ "АБ "КУБ") звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Подільському районі м. Києва), в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення від 02 грудня 2011 року №0001212330 та №0001222330.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 березня 2012 року в адміністративній справі №2а-1624/12/2670, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2012 року позов задоволено повністю.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 січня 2015 року №К/9991/40879/12 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва 13 березня 2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2012 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Автоматизованою системою документообігу Окружного адміністративного суду міста Києва адміністративну справу передано на розгляд судді Кузьменку В.А.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 лютого 2015 року адміністративну справу №2а-1624/12/2670 прийнято до провадження та призначено до судового розгляду.

Судом замінено первинного відповідача - ДПІ у Подільському районі м. Києва на його правонаступника - Державну податкову інспекцію у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві.

В судовому засіданні 06 травня 2015 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідач проти задоволення позову заперечив, представник прокуратури до суду не прибув, у зв'язку із чим на підставі частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Подільському районі м. Києва від 02 грудня 2011 року №0001212330 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 пункту 123 Податкового кодексу України, за порушення пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ТОВ "АБ "КУБ" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 2 629 045,00 грн., в тому числі за основним платежем - 2 103 236,00грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 525 809,00 грн.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Подільському районі м. Києва від 02 грудня 2011 року №0001222330 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 пункту 123 Податкового кодексу України, за порушення підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ТОВ "АБ "КУБ" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 2 078 870,00 грн., в тому числі за основним платежем - 1 663 096,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 415 774,00 грн.

Зазначені податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі акта від 11 листопада 2011 року №444/23-304/32620689 "Про результати позапланової невиїзної позапланової документальної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Агентство безпеки "КУБ", код ЄДРПОУ 32620689, з питань правильності нарахування та своєчасності сплати до бюджету податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "Леміш Груп" (код за ЄДРПОУ 36521019) за період з 01.07.2009р. по 31.03.2011р." (далі по тексту - акт перевірки).

У висновку акта перевірки встановлено порушення пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого занижено податок на прибуток підприємства на суму 2 103 236,00 грн., у тому числі за 3 квартали 2009 року та 2010 рік; підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 1 663 096,00 грн., у тому числі за вересень-грудень 2009 року, січень-липень 2010 року.

Встановлені в акті перевірки порушення мотивовані неправомірним включенням до складу валових витрат вартості придбаних у ТОВ "Леміш Груп" товарів/послуг та відповідних сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту, у зв'язку із наступним: згідно пояснень директора ТОВ "Леміш Груп" ОСОБА_1 та засновника ТОВ "Леміш Груп" ОСОБА_2 вони не причетні до фінансово-господарської діяльності підприємства; згідно з висновком спеціаліста підписи на договорах, податкових накладних, актах здачі-приймання робіт, видаткових накладних та рахунках-фактурах від імені колишнього директора ТОВ "Леміш Груп" ОСОБА_3, виконані не ОСОБА_3, а іншою особою; відповідно до бази даних кількість працюючих за 2010 рік 1 чоловік, інформація щодо наявності основних та обігових фондів згідно з поданою декларацією відсутня, остання податкова звітність підприємства за серпень 2010 року визнана недійсною.

Наведена інформація, на думку відповідача, свідчить, що договори, укладені ТОВ "АБ "КУБ" з ТОВ "Леміш Груп", не спричиняють реального настання правових наслідків, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, та є нікчемними, а тому позивач не має права формувати валові витрати та податковий кредит з податку на додану вартість по спірним господарським операціям.

Позивач вважає протиправними оскаржувані податкові повідомлення-рішення, виходячи з наступного: господарські операції з ТОВ "Леміш Груп" підтверджені первинними документами та податковими накладними, є реальними та відповідають дійсному економічному змісту, а ТОВ "АБ "КУБ" дотримано передбачені умови для формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість, позивач не може нести відповідальність за порушення податкової дисципліни постачальником; контрагент-постачальник на момент здійснення господарських операцій був зареєстрований як юридична особа та платник податку на додану вартість.

Відповідач у письмовому запереченні проти позову підтримав висновки акта перевірки та додаткового зазначив, що вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 24 січня 2012 року у праві №1-2005/110 засновника ТОВ "Леміш Груп" - ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України.

Вищий адміністративний суд України, направляючи справу на новий розгляд, в ухвалі від 21 січня 2015 року №К/9991/40879/12 вказав наступне: "Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, перевірити належним чином доводи сторін щодо фактичної поставки позивачу товарів та послуг від ТОВ "Леміш Груп", для чого, в разі необхідності, зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування відповідних обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 КАС України."

Як встановлює частина п'ята статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.

Окружний адміністративний суд міста Києва, виходячи зі змісту пред'явлених позовних вимог та висновків і мотивів Вищого адміністративного суду України, звертає увагу на наступне.

Вищий адміністративний суд України неодноразово наголошував, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Як встановлено в акті перевірки (стор. 6) та визнається сторонами, між ТОВ "АБ "КУБ" (замовник) та ТОВ "Леміш Груп" (виконавець) укладено договори про надання послуг від 01 вересня 2009 року №01-09/1, від 02 вересня 2009 року №02-09/1, від 02 вересня 2009 року №02-09/2, від 03 вересня 2009 року №03-09/1, від 04 вересня 2009 року №04-09/1, від 01 жовтня 2009 року №01-10/1, від 01 листопада 2009 року №01-11/1, від 03 листопада 2009 року №03-11/1, від 02 грудня 2009 року №02-12/1, від 04 січня 2010 року №04-1/1, від 05 січня 2010 року №05-1/1, від 01 лютого 2010 року №01-02/1, від 01 березня 2010 року №01-03/1, від 03 березня 2010 року №03-03/1, від 01 квітня 2010 року №322-04/1, від 01 квітня 2010 року №04-04/1, від 05 травня 2010 року №05-05/1, від 01 червня 2010 року №06/2010/1-к, від 01 червня 2010 року №06/06/2010-к, від 01 липня 2010 року №01/07/2010-к та від 01 липня 2010 року №07/2010/1-к, за умовами яких ТОВ "Леміш Груп" зобов'язується надати позивачу послуги з контролю, послуги з виготовлення та розповсюдження поліграфічної продукції, з підбору персоналу, фотозйомки об'єктів та правової допомоги; та договір про продаж матеріальних цінностей від 20 травня 2010 року №20-05/1.

Відповідно до частини третьої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Суд встановив, що оригінали документів фінансово-господарської діяльності позивача по відносинам із ТОВ "Леміш Груп", після проведення перевірки вилучені згідно з протоколом обшуку від 25 листопада 2011 року старшим СВ ПМ ДПІ у Подільському районі м. Києва капітаном податкової міліції Музичуком О.В.

З метою дослідження вказаних документів ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 квітня 2015 року ДПІ у Подільському районі ДФС надати суду належним чином зобов'язано засвідчені копії вилучених у ТОВ "АБ "КУБ" документів фінансово-господарської діяльності позивача по відносинам із ТОВ "Леміш Груп", однак витребувані судом документи надані лише частково, зокрема договорів, укладених між ТОВ "АБ "КУБ" та ТОВ "Леміш Груп" відповідач до суду не надав.

В матеріалах справи містяться копії лише двох договорів про надання послуг, а саме від 01 вересня 2009 року №01-09/1 та від 01 липня 2010 року №7/2010/1-к.

Так, відповідно до договору про надання послуг від 01 вересня 2009 року №01-09/1 ТОВ "Леміш Груп" зобов'язалось надати позивачу, як замовнику, за плату послуги з контролю (у тому числі дистанційного) із залученням відповідних технічних засобів за здійсненням охоронних заходів відносно об'єктів охорони силами замовника, виявленню факторів, які можуть негативно вплинути на виконання замовником договірних зобов'язань відносно здійснення заходів по охороні об'єктів, а також перепускного режиму на них; відповідно до договору про надання послуг від 01 липня 2010 року №7/2010/1-к ТОВ "Леміш Груп" зобов'язувався виготовити замовнику поліграфічну продукцію, послідуюче розповсюдження поліграфічної продукції в межах України; під поліграфічною продукцією розуміється буклет.

Суд зауважує, що оригінали усіх всі первинних та інших підтверджуючих документів по взаємовідносинам позивача ТОВ "Леміш Груп" досліджувались відповідачем під час перевірки; при цьому акт перевірки не містить відомостей про відсутність у позивача будь-яких первинних та підтверджуючих документів.

На виконання умов вказаних договорів ТОВ "Леміш Груп" протягом вересня 2009 року -липня 2010 року виписало позивачу видаткові накладні та акти здачі-приймання (надання послуг) згідно з переліком, наведеним на стор. 7 акта перевірки, всього на суму 8 315 482,20 грн.

Відповідно до актів здачі-приймання (надання послуг), копії яких містяться в матеріалах справи, протягом вересня 2009 року -липня 2010 року ТОВ "Леміш Груп" надало наступні послуги: послуги з контролю із залученням відповідних технічних засобів за здійсненням охоронних заходів, виготовлення та розповсюдження буклетів, комплексні послуги з юридичної допомоги, послуги з проведення підбору персоналу, послуги з проведення фотозйомки об'єктів, які вважаються замовником перспективними щодо проведення відносно них господарської діяльності.

Крім того, згідно з рахунками-фактурами та видатковими накладними у травні 2010 року ТОВ "Леміш Груп" поставило позивачу товар: папір, ручки, коректори та інші канцелярські товари, столи, знищувачі документів, принтери, сейф, сканер телефони костюми для охоронника, сорочки, берці, футболки.

ТОВ "Леміш Груп" виписало позивачу податкові накладні на загальну суму 8 315 482,18 грн., у тому числі податок на додану вартість - 1 663 096,41 грн.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (що діяв на час існування спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

За правилами підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Наведені правові норми вказують, що визначальною умовою правомірності формування валових витрат є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Зміст акта перевірки свідчить, що відповідачем не встановлено відсутність на момент перевірки у ТОВ "Автоматизовані системи керування і обслуговування" відповідних розрахункових, платіжних та інших первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Крім того, судом не встановлено, що первинні документи, складені у межах спірних господарських операцій, не відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"; доводи відповідача про невідповідність первинних документів, складених ТОВ "Леміш Груп", у зв'язку із підписанням їх невстановленою особою не приймаються до уваги з огляду на наступне.

Суд встановив, що акти здачі-приймання (надання послуг) ТОВ "Леміш Груп" підписані від імені ОСОБА_3

В матеріалах справи міститься копія висновку спеціаліста від 02 червня 2011 року №895, що складений спеціалістом сектору техніко-криміналістичного забезпечення роботи Святошинського РУ майором Бондаренком Я.В., відповідно до якого зображення підписів від імені ОСОБА_3, в представлених на дослідження документах, а саме акти здачі-приймання (надання послуг) ТОВ "Леміш Груп", ймовірно виконані не ОСОБА_3, а іншою особою, та зазначено про неможливість наданні відповіді у категоричній формі через відсутність оригіналів документів та недостатньої кількості порівняльного матеріалу.

Таким чином, висновки відповідача про підписання первинних документів невстановленою особою з посиланням на висновок спеціаліста є безпідставними.

Досліджуючи питання пов'язаності придбаних позивачем товарів та послуг з його господарською діяльністю, суд зазначає про наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Пункт 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Як свідчать матеріали справи, ТОВ "АБ "КУБ" здійснює діяльність у сфері надання послуг із охорони об'єктів, у тому числі виробничих та інших комерційних об'єктів нерухомості, що не заперечується відповідачем.

Судом встановлено, що послуги та товари, придбані у ТОВ "Леміш Груп", замовлялись ТОВ "АБ "КУБ" з метою їх використання та були використані у власній господарській діяльності, а саме: послуги з контролю із залученням відповідних технічних засобів за здійсненням охоронних заходів, комплексні послуги з юридичної допомоги та послуги з проведення підбору персоналу замовлялись з метою ефективного надання охоронних послуг, підвищення якості охорони та дотримання охоронного режиму працівниками агентства та усунення недоліків у роботі охоронників; послуги з виготовлення та розповсюдження буклетів придбавались з метою популяризації діяльності ТОВ "АБ "КУБ" шляхом поширення серед невизначеного кола осіб інформації про позивача та послуги, що ним надаються, у формі буклету (зразки буклетів містяться в матеріалах справи); послуги з проведення фотозйомки об'єктів, які вважаються замовником перспективними щодо проведення відносно них господарської діяльності придбавались з метою підсилення охорони на об'єктах та перевірки потенційних місць порушення охорони, планування охоронних заходів та розробки схем по технічному облаштуванню об'єктів охоронними засобами; канцелярські товари, меблі та одяг безпосередньо використані при здійсненні господарської діяльності позивача, оскільки є загальновиробничими витратами.

На підтвердження реальності господарських операцій, мети та фактичного використання придбаних товарів та послуг у господарській діяльності ТОВ "АБ "КУБ" в матеріалах справи містяться наступні докази: копії договорів надання послуг, актів здачі-приймання (надання послуг), рахунків-фактур, видаткових накладних, податкових накладних; копії наказу про проведення інвентаризації товарно-матеріальних цінностей та основних засобів ТОВ "АБ "КУБ", положення про порядок забезпечення працівників ТОВ "АБ "КУБ" спеціальним одягом, взуттям та іншими засобами індивідуального захисту, реєстру та журналу обліку довіреностей на отримання товару, актів списання малоцінних та швидкозношуваних предметів, зразки рекламних буклетів; копії інвентарних карток, звітів розповсюдження рекламних буклетів, таблиць контролю виконання завдань та виявлених порушень на об'єктах; інформація щодо проведення контролю об'єктів, що охороняються ТОВ "АБ "КУБ".

Співставлення змісту первинних документів та доказів підтвердження фактичного надання послуг та поставки товару вказує, що ТОВ "АБ "КУБ" здійснювало витрати на придбання у ТОВ "Леміш Груп" товарів та послуг для провадження своєї господарської діяльності; спірні господарські операції є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій. Доказів на підтвердження зворотного відповідачем до суду не надано.

Так само відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що ТОВ "Леміш Груп" не мало адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям та не вчиняло фактичних дій, спрямованих на виконання таких зобов'язань.

За таких підстав, суд вважає, що позивач правомірно формував валові витрати (витрати) за перевірений період по взаємовідносинам з ТОВ "Леміш Груп", у зв'язку з придбанням у нього товарів та послуг.

Суд не погоджується із твердженням відповідача про нікчемність укладених правочинів, та звертає увагу на наступне.

Частина перша статті 203 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини першої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частина третя цієї статті визначає, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених статтею 228 Цивільного кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частин першої та четвертої статті 70 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав для визнання нікчемними правочинів, укладених у межах спірних правовідносин між позивачем та ТОВ "Леміш Груп", а відповідачем не надано доказів, які б свідчили, що зазначені правочини є такими, що порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Крім того, в силу положень частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.

Однак, відповідних судових рішень про визнання недійсними правочинів, укладених між позивачем та ТОВ "Леміш Груп", матеріали справи не містять, а про існування таких судових рішень ні суду, ні сторонам не відомо.

Суд враховує наявність в матеріалах справи копії вироку Шевченківського районного суду міста Києва від 24 січня 2012 року у кримінальні справі №1-2005/11 за обвинуваченням ОСОБА_2, яким останнього визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України.

Зокрема у вироку встановлено, що ОСОБА_2 придбав фіктивне підприємство ТОВ "Леміш Груп" з метою прикриття незаконної діяльності.

Проте, оцінюючи вказаний вирок як доказ, суд керується приписами частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

В межах спірних правовідносин Окружним адміністративним судом міста Києва не розглядається справа про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок суду, тобто ОСОБА_2.

Згідно з частиною першою статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Враховуючи вимоги процесуального закону, суд приходить до висновку, що вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 24 січня 2012 року у кримінальні справі №1-2005/11 відносно ОСОБА_2 не стосується предмету доказування даної адміністративної справи, а тому не береться судом до уваги.

Крім того, у згаданому вироку встановлено лише обставини щодо придбання обвинуваченим ОСОБА_2 ТОВ "Леміш Груп".

Інших обставин, зокрема, щодо господарської діяльності ТОВ "Леміш Груп" по взаємовідносинам з ТОВ "АБ "КУБ" Голосіївським районним судом міста Києва не встановлено та не досліджено доказів на підтвердження таких обставин.

Суд також вважає, що визнання винним ОСОБА_2 у скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України, не виключає можливості здійснення ТОВ "Леміш Груп" реальних господарських операцій.

При вирішенні даного спору суд враховує вимоги статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Так, на момент здійснення спірних господарських операцій ТОВ "Леміш Груп" було зареєстроване як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Враховуючи викладене, беручи до уваги придбання товарів та послуг з метою провадження господарської діяльності, висновки акта перевірки про порушення норм Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" є помилковими, а збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток - протиправним.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

За приписом підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Закон України "Про податок на додану вартість" передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями (підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7).

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

Судом встановлено вище, що придбання позивачем у ТОВ "Леміш Груп" товарів і послуг безпосередньо пов'язано з його господарською діяльністю, а здійснені господарські операції є реальними та підтверджуються необхідними документами.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ТОВ "Леміш Груп", було зареєстроване як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку послуг; в свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Враховуючи викладене, на думку суду, ТОВ "АБ "КУБ" правомірно формувало податковий кредит по взаємовідносинам з ТОВ "Леміш Груп", висновки акта перевірки про заниження податку на додану вартість є помилковими, а тому збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість є протиправним.

Таким чином, податкові повідомлення-рішення ДПІ у Подільському районі м. Києва від 02 грудня 2011 року №0001212330 та №0001222330 є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Подільському районі не доведено правомірність та обґрунтованість прийняття спірних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ "АБ "КУБ" підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Агентство безпеки "КУБ" задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва від 02 грудня 2011 року №0001212330 та №0001222330.

3. Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агентство безпеки "КУБ" понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 146,00 грн. (дві тисячі сто сорок шість гривень нуль копійок).

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Кузьменко