Постанова

від 12.05.2015 по справі 804/7454/13-а

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

12 травня 2015 рокусправа № 804/7454/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сафронової С.В.

суддів: Поплавського В.Ю. Чепурнова Д.В.

за участю секретаря судового засідання: Олійник Р.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровської області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2013 року

у адміністративній справі № 804/7454/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Технокредо" до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,-

В с т а н о в и л а :

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2013 року задоволено адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Технокредо" до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровської області, та визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення - рішення від 13.05.2013 року № 0001312220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 137 385,00 грн., з яких 91590,00 грн. - за основним платежем, та 45795,00 грн. - за штрафними санкціями. З Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Технокредо" стягнути судовий збір у розмірі 1 374,00 грн.

Зазначена постанова суду першої інстанції оскаржена відповідачем по справі з підстав неправильного застосування норм матеріального права та неврахування встановлених під час перевірки фактів реалізації позивачем на експорт товарів за економічно недоцільними угодами, та здійснення ним збиткових операцій, які не мали на меті отримання прибутку, у зв'язку з чим просить її скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволені вимог позивача в повному обсязі, виходячи з нижченаведеного

Судом встановлено, та матеріалами справи підтверджено, що оскаржуване у цій справі податкове повідомлення-рішення від 13.05.2013 року № 0001312220 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 137 385,00 грн., було прийнято на підставі акту № 1715/224/23074283 від 18.04.2013 року, оформленого за результатом проведеної Лівобережною міжрайонною державною податковою інспекцією м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби на підставі наказу № 399 від 04 квітня 2013 року у період з 05.04.2013 року по 15.04.2013 року документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "НВФ "Технокредо", за висновками якої було встановлено порушення позивачем вимог п.п.14.1.179, п.п.14.1.181, п.14.1 ст.14, п.188.1 ст.188, п.198,3 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України з урахуванням норм п.п. 14.1.36 п. 14.1, п.п. 14.1.231 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем було занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 91 590,00 грн., а саме: лютий 47 700,00 грн., березень 2012 року - 39 208,40 грн., квітень 2012 року - 4 681,60 грн.

Вирішуючи спір у цій справі, суд першої інстанції виходив з того, що у податкового органу під час перевірки не було будь-яких претензій (про що свідчить зміст акту перевірки) щодо оформлення первинних документів, їх обсягу та наявності, і щодо наявності фактичного здійснення операцій по укладеному між ТОВ "Позитив-Дніпро" (постачальник) та ТОВ НВФ "Технокредо" (покупцем) договору купівлі - продажу №1-03 від 15.04.2003 року продукції (профіль монтажний та горизонтальний металевий оцинкований) на загальну суму 549 540,00 грн., в т.ч. ПДВ - 91590,00 грн., яка позивачем була продана на експорт по контракту №1/04 від 20.04.2011 року з ТОВ "Група компаній РВМ" (Росія) згідно ВМД № 10100000/2012/206044 від 29.02.12 на загальну суму 402529,68 грн. та ВМД № 110100000/2012/210812 від 03.04.12 на загальну суму 355860,95 грн. за ставкою ПДВ - 0%, що склало загальну суму реалізації товару на експорт - 758 390,63 грн.

При цьому, суд першої інстанції зазначив, що єдиною підставою для висновку про збитковість зазначених експортних операцій, податковий орган зазначив те, що оскільки сума придбання товару склала 549 540,46 грн. ( в т.ч. ПДВ 91 590 грн.), витрати пов'язані з перевезенням товару склали 26 500 грн. (в т.ч. ПДВ 4 416,66 грн.), заробітна плата нарахована по підприємству за лютий квітень склала 279 335,81 грн., а сума реалізації склала 758 390,63 грн., то при порівнянні фактурної вартості реалізованого товару по ВМД із сукупною сумою ціни (з ПДВ), сплаченої за дану продукцію на території України, та понесених витрат пов'язаних з реалізацією фінансовий результат від проведених операцій на експорт - це є збитком у загальній сумі 96 985,18 грн.

Вказуючи на помилковість позиції податкового органу про те, що реалізація ТМЦ за ціною нижчою від ціни придбання не узгоджується з поняттям "господарської діяльності", метою якої є одержання доходу, а тому позивач не мав права на формування податкового кредиту, суд першої інстанції спираючись на приписи п.198.3 ст.198, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України зазначив, що при наявності належним чином оформлених податкових накладних, сплаті продавцю (постачальнику) у повному обсязі податку на додану вартість у складі вартості проданих товарів (наданих послуг), наявності належним чином оформлених та зданих до органів податкової інспекції податкових декларацій, тобто за умови виконання всіх вимог податкового законодавства щодо формування податкового кредиту та валових витрат, у такого платника податків є повне право на включення до податкового кредиту сплачених сум податку на додану вартість.

Крім того, суд першої інстанції посилаючись на положення пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України зазначив, що поняття "господарська діяльність" та "господарська операція" не є тотожними, і відповідно окрема господарська операція може і не мати всіх ознак господарської діяльності, зокрема, обов'язковості отримання доходу (прибутковості), а прибутковість кожної окремої операції не є обов'язковою ознакою господарської діяльності, яка може включати і окремі збиткові операції, здійснення яких викликано об'єктивними причинами.

Оскільки на думку суду першої інстанції податковий орган не заперечує та не спростовує, що господарські операції були позивачем реально виконані, а первинні документи оформлені належним чином, спираючись на вимоги пп.14.1.181 пп.14.1.228. п.14.1. ст.14, п.138.1. п.138.4. п.138.6. п.138.8. ст.138, пп.188.1. ст.188, Податкового кодексу України, ст.ст.10, 11, 14 Закону України "Про ціни та ціноутворення", суд визнав, що у позивача в спірних правовідносинах згідно п.198.1. п.198.2. ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникло в момент отримання товару від ТОВ "Позитив-Дніпро", що знайшло своє відображення у виданих останнім податкових накладних і, як наслідок, відповідно у позивача виникло право на формування податкового кредиту, а висновки податкового органу про збитковість здійснених позивачем експортних операцій повністю спростовуються тим, що сума придбання позивачем товару складала 549 540,46 грн. (в т.ч. ПДВ 91 590 грн.), а сума реалізації - 758 390,63 грн.

При цьому, твердження відповідача про віднесення позивачем витрат у вигляді заробітної плати нарахованої по підприємству за лютий та квітень у розмірі 279 335,81 грн., суд визнав нічим не підтвердженими, оскільки ці обставини при перевірці не досліджувались та актом перевірки не встановлені, обґрунтування їх повного включення в акті відсутні, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку, що будь-які збитки у ТОВ "НВФ "Технокредо" від реалізації на експорт товару, придбаного за вказаним вище договором, відсутні, завищення податкового кредиту не відбувалося, тому ТОВ "Технокредо" правомірно відобразило суми податку на додану вартість у податковому обліку, а податкове повідомлення рішення від 13.05.2013р. №0001312220 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) ТОВ "НВФ "Технокредо" на загальну суму 137385,00 грн. є протиправним.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до положень 14.1.36 ст.14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п.22.1. ст.22 ПК України, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Статтею 274 Митного кодексу України чітко визначено, що до митної вартості товарів, що вивозяться (експортуються) з України на підставі договору купівлі-продажу або міни, також включаються фактичні витрати, якщо вони не були раніше до неї включені: а) на навантаження, вивантаження, перевантаження, транспортування та страхування до пункту перетинання митного кордону України; б) комісійні та брокерські винагороди; в) ліцензійні та інші платежі за використання об'єктів права інтелектуальної власності, які покупець повинен прямо чи побічно здійснити як умову продажу (експорту) товарів, які оцінюються. Митна вартість товарів, що вивозяться (експортуються) з України на підставі договору, відмінного від договорів купівлі-продажу чи міни, визначається на основі ціни, підтвердженої комерційними, транспортними, банківськими, бухгалтерськими та іншими документами, що містять відомості про вартість товарів, які оцінюються, з урахуванням витрат на транспортування та страхування товарів до пункту перетинання митного кордону України.

Аналізуючи наведені вище норми свідчать, що позивач до вартості товарів, що вивозяться з України мають включати усі витрати, що пов'язані з придбанням товару та послуг, його перевезенням, і продажем на експорт, а право на віднесення таких сум до податкового кредиту повинно бути пов'язано з його господарською діяльністю.

Згідно з п.п.14.1.231 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України економічна причина (ділова мета) може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Проте, як встановлено за матеріалами справи, позивач придбаваючи у ТОВ «Позитив-Дніпро» продукцію (профіль монтажний та горизонтальний металевий оцинкований) на підставі договору від 15.04.2003 № 1-03 на загальну суму 549 540,46 грн. (у т.ч. ПДВ 91 590,00 грн.), та реалізуючи вказаний товар ТОВ «Група компаній РВМ» згідно з договором поставки на суму 758 390,53 грн., поніс витрати пов'язані з перевезенням товару на підставі договору від 24.02.2012- №24/02 у сумі 26 500,00 грн. у т.ч. 4 416,66 ПДВ. Окрім того, заробітна плата по підприємству за перевіряємий період (лютий та квітень 2012 року) склала 279 335,81 грн., що не заперечується позивачем по справі.

При порівнянні фактурної вартості реалізованого товару по ВМД із сукупною сумою ціни (з ПДВ), сплаченої за дану продукцію на території України, та понесених витрат пов'язаних з реалізацією, фінансовий результат від проведених позивачем операцій на експорт - складає збиток позивача у загальній сумі 96 985,18 грн.

Безпідставним також судова колегія вважає неврахування судом першої інстанції зафіксованого в акті перевірки факту не надання позивачем до перевірки належним чином оформлених первинних документів, що підтверджують відображені ним у податковій звітності показники, що відповідно до вимог п.44.6 ст.44 Податкового кодексу України вважається, що такі документи у позивача були відсутні під час складання такої звітності.

Таким чином, судова колегія вважає правильними висновки податкового органу про те, що позивачем не підтверджено правомірність заниження сум податкових зобов'язань у відповідні періоди, реалізація товару позивачем без врахування в ціні продажу всіх понесних витрат дають підстави стверджувати, що купівля цього товару та його подальша реалізація на експорт згідно з договором за ціною нижчою від ціни придбання, не була зумовлена характером реалізації на експорт згідно з договором за ціною нижчою від ціни придбання, не була зумовлена характером виробничої або іншої господарської діяльності позивача, оскільки не мала на меті отримання доходу від цих операцій, а отже не пов'язана з його господарською діяльністю.

Зазначені в попередньому абзаці висновки підтверджуються актом перевірки (стор.9-10), де зафіксовано, що згідно поданих ТОВ НВФ «Технокредо» до Лівобережної МДПІ м. Дніпропетровська податкових декларацій з ПДВ та за результатами аналізу за допомогою АІС «Система обробки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» встановлено, що підприємством ТОВ НВФ «Технокредо» до перевірки не надано податкові накладні за березень 2012 року на суму 39 208,40 грн. та за квітень 2012 року на суму 4 681,60 грн.

Подана позивачем до суду копія виписаної ТОВ «Позитив-Дніпро» на адресу ТОВ «НВФ «Технокредо» податкової накладної за березень 2012 р. на суму 29 375,06 грн., не повинна братися до уваги, оскільки у додатку 5 декларації за березень 2012 р. в графі період виписки податкових накладних задекларовано суму податкового кредиту по і накладним періоду виписки березня 2012 року на суму 39 208,40 грн., та не надано копій і накладних періоду виписки квітень 2012 року, податковий кредит по яких у сумі 4 681,60 грн. включено до декларації за квітень 2012 року.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що від здійснення вказаних господарських операцій ТОВ «НВФ «Технокредо» не отримало і не могло отримати доходу, оскільки, укладаючи договори купівлі товару у ТОВ «Позитив-Дніпро» та реалізації цього товару ТОВ «Група компаній РВМ», позивач погодився з умовами продажу товарів за ціною, що не покрила витрат з їх придбання на внутрішньому ринку, при тому що тривалість часу, який пройшов між придбанням та експортом товарів не міг істотно вплинути на зміну ціни на один і той же товар.

Відповідно до ст.3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Колегія суддів зазначає, що операції продажу товарів за ціною нижче ціни придбання не призводить до збільшення власного капіталу суб'єкта підприємницької діяльності, є збитковими і такими, що суперечать меті підприємницької діяльності за відсутності обґрунтованих підстав для такого продажу. Тобто встановлені під час розгляду справи обставини свідчать про те, що вказана діяльність позивача не є господарською.

Відповідно до п.5 ст.203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно п.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до п.2 ст.215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Колегія суддів не вбачає наявність розумних економічних або інших причин (ділової мети) проведення зазначених операцій. Обставини здійснення позивачем операцій з придбання у постачальника олії соняшникової, яка в подальшому була реалізована на експорт, свідчать про безтоварних характер їх проведення, тобто фактично свідчать про намір платника податків безпідставно сформувати податковий кредит, а також одержати податкову вигоду у вигляді бюджетного відшкодування ПДВ.

Виходячи із зазначеного, колегія суддів дійшла висновку, що вищезазначені господарські відносини не були спрямовані на настання правових наслідків, що протирічать положенням ст. 202 глави 16 ЦК України, відповідно до яких "правочин - є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків".

На підставі вищевикладеного, податковий орган дійшов до правомірного висновку про відсутність поставок товарів між ТОВ «НВФ «Технокредо» та ТОВ «Група компаній РВМ», що свідчить про укладення угоди без мети настання реальних наслідків.

Таким чином, документи первинного, бухгалтерського та податкового обліку були виписані без наміру створити реальні правові наслідки. Фактично товар за даними первинними документами не поставлявся, а документи були складені з єдиною метою - надати податкову перевагу у вигляді незаконного права на податковий кредит по ПДВ, що в свою чергу призвело до виникнення бюджетного відшкодування ПДВ. Це суперечить ст.67 Конституції України, згідно якої "кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом".

З огляду на добуті по справі докази в їх сукупності, колегія суддів не приймає до уваги твердження позивача про реальність господарських операцій в перевіряємий період, так як позивачем не надано до суду належних, достатніх та переконливих доказів реальності надання товарів від зазначеного суб'єкта господарювання, а також не надано доказів дотримання засад розумності та добросовісності у спірних взаємовідносинах.

З наявних у справі документів слідує, що фактично господарських операцій саме між позивачем, та його контрагентами не відбувалось, а тому надані до справи копії первинних документів не можуть бути взяті до уваги навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством (лист Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011р. №742/11/13-11 "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України").

З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено), добросовісно та розсудливо.

Відповідно до ч.1 ст.11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до ст.69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі.

Згідно із вимогами ч.1 ст.71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно із статтею 86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Колегія суддів зазначає, що позивачем, як під час розгляду справи у суді першої інстанції так і під час її апеляційного перегляду, не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Натомість, відповідач, будучі суб'єктом владних повноважень та заперечуючи проти позову, довів правовірність прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

З огляду на встановлені під час розгляду справи обставини, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги податкового органу, та вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з підстав його необґрунтованості та незаконності, з прийняттям у справі іншого рішення про відмову у задоволені вимог позивача в повному обсязі.

Керуючись п.3 ч.1 ст.198, ст.202, ст.205, ст.207 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровської області - задовольнити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2013 року - скасувати

Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Технокредо" в задоволені вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 13.05.2013 року № 0001312220 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів в сумі 137385 грн., з яких 91590 грн. - за основним платежем та 45795 грн. - за штрафними санкціями.

Постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня набрання законної сили судового рішення апеляційної інстанції

Головуючий: С.В. Сафронова

Суддя: В.Ю. Поплавський

Суддя: Д.В. Чепурнов