Ухвала

від 14.04.2015 по справі 822/112/15

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 822/112/15

Головуючий у 1-й інстанції: Петричкович А.І.

Суддя-доповідач: Гонтарук В. М.

14 квітня 2015 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гонтарука В. М.

суддів: Білої Л.М. Матохнюка Д.Б. ,

секретар судового засідання: Сокольвак Ю.В.,

за участю:

представника позивача: Костенко Оксани Антонівни,

представника відповідача: Царука Дмитра Васильовича,

представника третіх осіб: Дищука Володимира Олеговича

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 лютого 2015 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Ванакір", треті особи, які незаявляють самостійних вимог: товариство з обмеженою відповідальністю "Нанта", товариство з обмеженою відповідальністю "Саттон", товариство з обмеженою відповідальністю "Сарлей" до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

19 січня 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю "Ванакір" звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 лютого 2015 року даний адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю, посилаючись при цьому на неповне з'ясування судом обставин, які мають значення для справи та порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

Представник відповідача в судовому засіданні 14 квітня 2015 року апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, просив вимоги, що в ній викладені, задовольнити.

Представники позивача та третіх осіб в судовому засіданні заперечувала проти апеляційної скарги, просили вимоги, що в ній викладені, не задовольняти.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.

Як встановлено з матеріалів справи, працівниками Державної податкової інспекції у м.Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю "Ванакір", на підстава якої складено Акт № 5477/22-07/38303789 від 03.12.2014 року з питань документального підтвердження господарських відносин з ТОВ "Сарлей" (код ЄДРПОУ 38329091), ТОВ "Саттон" (код ЄДРПОУ 38329126), ТОВ "Нанта" (код ЄДРПОУ 38329152) за період з липня 2014 року по вересень 2014 року, їх реальності та повноти відображення в обліку" (а.с. 13 - 58, т.1).

Відповідно до висновків даного Акту від 03.12.2014 року встановлено порушення, а саме:

1) п.198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6, ст. 198, п. 200.1, ст. 200, п. 201.1 ст.201 ПК України в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає сплаті в бюджет за період з 01.07.2014 року по 30.09.2014 року на загальну суму ПДВ 1270169 грн.;

2) п.198.1, п. 198.3, п. 198.6, ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3, ст. 200, п. 201.1 ст.201 ПК України в результаті чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту по податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на 781 грн.;

3) п. 200.1, п. 200.3, абз."б" п. 200.4 ст. 200, ПК України в результаті чого завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на 94339 грн. (а.с.57, т.1).

На підставі виявлених порушень були прийняті оскаржувані податкові повідомлення - рішення:

- форми "Р" №0000512207/3519 від 22.12.2014 року, яким, згідно з пунктом 54.3 статті 54 та пунктом 58.1 статті 58, п. 123.1 ст. 123, та відповідно до п. 75.1 ст.75, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України, встановлено порушення п.198.1, п. 198.3, п. 198.6, ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200, п. 201.1 ст.201 ПК України, в зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1270169 грн., а також нараховано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 317 542 грн. (а.с. 11, т.1);

- форми "В4" №0000502207 від 22.12.2014 року, яким, згідно з пунктом 54.3 статті 54 та пунктом 58.1 статті 58 та відповідно до п. 75.1 ст.75, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України встановлено порушення п.198.1, п. 198.3, п. 198.6, ст. 198, п. 200.1, п. 200.3 ст. 200, ПК України, та зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 781 грн. (а.с.12, т.1).

Не погоджуючись з даними рішеннями відповідача позивач оскаржив його до Хмельницького окружного адміністративного суду.

Суд першої інстанції вищевказаний адміністративний позов задовольнив.

Колегія суддів апеляційної інстанції з такою позицією суду погоджується, з огляду на наступне.

Згідно п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст.198 ПК України зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України, податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Пунктами 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України, встановлено, що податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведено перевірку позивача і складено Акт № 5477/22-07/38303789 від 03.12.2014 року, на підставі якого прийнято податкові повідомлення - рішення: форми "Р" №0000512207/3519 від 22.12.2014 року та форми "В4" №0000502207 від 22.12.2014 року.

Оскаржуваними податковими повідомленнями - рішеннями податкові зобов"язання визначені виходячи з оцінки взаємовідносин позивача з контрагентами: ТОВ "Саттон" по договору поставки №СР-45 від 01.09.2013 року; ТОВ "Нанта" по договору поставки №Н-45 від 01.09.2013 року; ТОВ "Сарлей" по договору поставки №СР-45 від 01.09.2013 року (а.с. 82 - 93, т.1).

Згідно пунктів 36.1, 36.5 ст. 36, п. 38.1 ст. 38, п. 44.1 ст. 44, п. 47.1 ст. 47, п. 49.2 ст. 49 ПК України, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Відповідно до змісту Акту зазначено, що згідно АІС "Податковий блок" на рівні Міндоходів України встановив не відображення у цій базі фактів придбання ТОВ "Саттон", ТОВ "Нанта", ТОВ "Сарлей" товарів, як експортерів, а саме не встановлює "... ланцюг постачання від виробників (імпортерів) ТМЦ ..." до згаданих суб"єктів господарювання і робить висновок про укладення цими контрагентами позивача правочинів із сумнівними (недобрововісними) контрагентами "... без прояву належного рівня обережності ...".

Також, представник відповідача в судовому засіданні вказував на те, що позивачем при перевірці не надано було: товарно-транспортні накладні; належним чином оформлені видаткові накладні; документи, що підтверджують отримання ТМЦ (посвідчення про відрядження, накази про відрядження); документи, що підтверджують оприбуткування та зберігання; оборотно сальдові відомості по рахунку 631, 281, що дає підстави податковому органу зробити висновок про відсутність підтверджуючих документів, які були відображені у податковому обліку.

Суд апеляційної інстанції критично ставиться до доводів апелянта, з огляду на те, що відповідно до норм статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він визнаний судом недійсним, також відповідач не надав до суду належних доказів, які свідчили про недійсність укладених правочинів між позивачем та відповідними контрагентами в силу вимог положень розділу 4 глави 16 параграф 2 ЦК України, у зв'язку з чим дані тверження апелянта не спростовують дій позивача.

Колегією суддів апеляційної інстанції при аналізі матеріалів справи встановлено, що виконання даних правочинів підтверджуються договорами, додатками до договорів, податковими накладними, видатковими накладними, накладними про повернення товарів, довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей згідно договорів поставки, платіжними дорученнями, товарно-транспортними накладними, які оформлені відповідно до норм чинного законодавства (а.с.82 - 250, т.1;а.с.1 - 35, т.2; а.с.119 - 217, т.2; а.с.1 - 250, т.3; а.с.1 - 154, т.4).

Також, відповідно до правової позиції викладеній у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10, встановлено, що законодавством України не передбачено обов'язок суб'єкта господарювання здійснювати контроль за дотриманням закону іншими платниками податків. Ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Порушення одним з постачальників товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання податкових певних вимог податкового законодавства та правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту. Платник податку на додану вартість (покупець товару) на час здійснення господарської операцій з придбання товару не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо, і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-якого з контрагентів-постачальників. Лише встановлення в ході судового розгляду на підставі належних доказів факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або факту його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх доказах, які одержані з дотриманням закону.

Отже, на підставі вищевикладеного колегія суддів робить висновок, що позивач не несе обов'язку здійснювати контроль за дотриманням закону іншими платниками податків.

Щодо надання під час перевірки документів іншого змісту і не надання ряду документів на письмові запити відповідача від 19.11.2014 року та від 26.11.2014 року, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно п.85.6 ст.85 ПК України, у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.

В розрізі наведеної норми суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідач не дотримався вимог п.85,6 ст.85 ПК України, так як не склав акт про відмову позивача надати йому документи, тобто не реалізував право не реагування у випадку протиправних дій платника податків, як передбачено ст. 94 ПК України,

Також, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідно до змісту опису документів, які зазначені в Акті від 03.12.2014 року не встановлений факт відмови позивача від надання відповідачу копій документів під час перевірки, у зв'язку з чим доводи апелянта про не надання ряду документів на письмові запити відповідача від 19.11.2014 року та від 26.11.2014 року спростовуються матеріалами справи.

З врахуванням вищенаведеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суб'єкт владних повноважень не довів про законність своїх дій, а саме того, що діяв у межах та в спосіб передбачений чиним законодавством, а позивач у свою чергу належним чином спростував висновки податкового органу щодо неправомірності взаємовідносин з контрагентами ТОВ "Нанта", ТОВ "Саттон" і ТОВ "Сарлей" за період з липня 2014 року по вересень 2014 року, а саме надав докази у відповідності до ст. 71 КАС України, які відповідним чином свідчать про відсутність порушень платника податків, що є підставою для скасування податкових повідомлень рішень від 22.12.2014 року № № 000512207/3519, 000502207/3520.

На підставі викладеного суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що Державною податковою інспекцією у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області помилково та безпідставно були прийнятті вищевказані податкові повідомлення-рішення відносно позивача, а тому вони підлягають скасуванню.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача не грунтуються на вимогах законодавства та не простовують висновків суду першої інстанції.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 лютого 2015 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 16 квітня 2015 року.

Головуючий Гонтарук В. М.

Судді Біла Л.М.

Матохнюк Д.Б.