Ухвала

від 13.05.2015 по справі 2а-15989/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 травня 2015 року м. Київ К/800/17688/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - Інспекція)

на постанову Окружного адміністративного суду від м. Києва 17.12.2012

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2013

у справі № 2а-15989/12/2670

за позовом Проектного інституту Служби Безпеки України (далі - Інститут)

до Інспекції

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень .

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просило визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 08.11.2012 № 0009732240 та № 0009742240.

Постановою Окружного адміністративного суду від м. Києва 17.12.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2013, позов задоволено.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій вона просить скасувати прийняті у справі судові рішення та відмовити у задоволенні позову. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що судами не надана належна оцінка обставинам, установленим податковим органом у ході перевірки, та представленим доказам, які, на думку скаржника, свідчать про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди, у зв'язку з чим платникові має бути відмовлено у формуванні у податковому обліку витрат та податкового кредиту.

Обговоривши доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції не знаходить підстав для скасування судових рішень, оскільки висновки судів ґрунтуються на наявних у справі доказах та відповідають вимогам чинного законодавства, що регулюють розглядувані правовідносини.

Так, судовими інстанціями під час розгляду даної справи встановлено, що Інспекцією було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Інституту в частині дотримання вимог податкового законодавства по ПДВ за жовтень, грудень 2011 року, по податку на прибуток за грудень 2011 року, січень, березень, травень 2012 року при взаємовідносинах з товариством з обмеженою відповідальністю «Ліга Груп» (далі - ТОВ «Ліга Груп»), товариством з обмеженою відповідальністю «Респект-2000» (далі - ТОВ «Респект-2000»).

За наслідками цієї перевірки відповідачем складено акт від 26.10.2012 № 1754/2240/13695877 та прийнято: податкове повідомлення-рішення від 08.11.2012 № 0009732240, за яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 203 813 грн. (у тому числі 163 066 грн. за основним платежем та 40766 грн. за штрафними санкціями); податкове повідомлення-рішення від 08.11.2012 № 0009742240 про донарахування Інституту грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 192 340 грн. (у тому числі 153 872 грн. за основним платежем та 38468 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для зазначених донарахувань став висновок податкового органу про незаконне формування позивачем витрат, що зменшують оподатковуваний доход, та податкового кредиту з ПДВ за операціями з названими контрагентами. Зі змісту акта перевірки вбачається, що висновки Інспекції ґрунтуються на установлених у ході здійснення заходів з податкового контролю обставинах щодо наявності у цих постачальників ознак фіктивних суб'єктів господарювання, які не перебувають за місцезнаходженням, не мають майна, виробничих та трудових ресурсів для провадження господарської діяльності та виконання господарських зобов'язань, зареєстровані на підставних осіб з метою провадження протиправної діяльності з переведення безготівкових коштів у готівку, не виконують зобов'язання зі сплати необхідних податків, зборів до бюджету. Також Інспекція посилається на відсутність доказів фактичного вчинення необхідних дій у процесі виконання цими контрагентами поставок товарів, робіт та послуг позивачеві.

Вирішуючи даний спір по суті, суди обох попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність у відповідача підстав для невизнання права Інституту на витрати та податковий кредит за операціями з розглядуваними контрагентами. Так, визнаючи оспорювані податкові повідомлення-рішення незаконними, суди виходили з такого.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з класифікацією витрат, наведеною у статті 138 Податкового кодексу України, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг належить до витрат операційної діяльності

За правилами пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

На підставі наведених законодавчих положень суди сформували правильну правову позицію відносно того, що податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на додану вартість та податку на прибуток на суму понесених витрат (у тому числі по сплаті ПДВ) у ціні придбаних товарів (робіт, послуг) є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності первинних документів (зокрема, податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Відхиляючи як доказ безтоварності спірних операцій показання ОСОБА_1 (який у спірному періоді був директором ТОВ «Ліга Груп»), ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (що здійснювали перереєстрацію ТОВ «Ліга Груп»), на які послалася Інспекція на обґрунтування своєї позиції по справі, суди зазначили, що у сукупності та взаємозв'язку зібрані зі справи докази (зокрема, договори підряду, кошториси, акти прийому-передачі виконаних робіт, платіжні доручення, податкові накладні) спростовують висновки Інспекції та підтверджують реальне здійснення ТОВ «Ліга Груп» фінансово-господарської діяльності.

Аналіз перелічених документів дозволив судами дійти висновку про те, що ТОВ «Ліга Груп» фактично виконало на користь Інституту проектні роботи, на виконання яких мало спеціальний дозвіл - ліцензію. Суди також встановили, що ТОВ «Ліга Груп» та ТОВ «Респект-2000» були залучені позивачем до виконання проектів організації будівництва паломницько-туристичного комплексу у с. Зарваниця Тернопільської області у зв'язку з неможливістю виконання позивачем своїх договірних зобов'язань з поставки цих робіт перед замовником - товариством з обмеженою відповідальністю «Інститут управління конфліктними ситуаціями» - на підставі договору підряду від 17.06.2011 № 64-11 через брак ресурсів; за фактом отримання результатів відповідних проектних робіт від ТОВ «Ліга Груп» та ТОВ «Респект-2000» позивач поставив ці роботи названому замовнику з оформленням актів здачі-приймання робіт.

Слід зазначити, що власне факт заперечення особою, яка значиться керівником контрагента, будь-яких фінансово-господарських правовідносин з платником, що перевіряється, не спростовує реальності здійснених господарських операцій, а за наявності достовірних первинних документів у останнього не може призводити до настання негативних для нього правових наслідків (зокрема, у вигляді виключення з податкового обліку витрат та податкового кредиту).

Несплата контрагентом податків до бюджету може бути підставою для висновку про необґрунтованість податкової вигоди платника у разі доведення податковим органом узгодженості дій господарюючих суб'єктів, зокрема в силу їх взаємозалежності, що у розглядуваному випадку Інспекцією зроблено не було.

Посилання відповідача на те, що платник не мав фактичної (реальної) господарської діяльності зі спірними контрагентами з огляду на відсутність у останніх трудових ресурсів, виробничих активів, основних фондів, складських приміщень, за недоведеності Інспекцією зв'язку цього факту з неможливістю виконати ТОВ «Ліга Груп» та ТОВ «Респект-2000» договірних зобов'язань перед позивачем, не можуть слугувати достатнім свідченням безтоварності розглядуваних операцій та недобросовісності Інституту як платника податків. При цьому касаційна інстанція враховує, що необхідне для виконання поставок майно може бути орендоване або взято у лізинг у третіх осіб, так само як і особи можуть бути залучені платником-постачальником для виконання певних робіт (послуг) за цивільно-правовими договорами.

З урахуванням викладеного суди попередніх інстанцій з урахуванням сукупності встановлених у справі обставин та наявних у ній доказів дійшли цілком обґрунтованого висновку про недоведеність Інспекцією факту отримання Інститутом необґрунтованої податкової вигоди та правомірно задовольнили позов.

У зв'язку з цим підстав для скасування оскаржуваних рішень попередніх судових інстанцій не вбачається.

Керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби відхилити.

2. Постанову Окружного адміністративного суду від м. Києва 17.12.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2013 у справі № 2а-15989/12/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько