Ухвала

від 13.05.2015 по справі 2а-3089/12/1070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 травня 2015 року м. Київ К/800/9791/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 (далі - СПД ОСОБА_1)

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 17.10.2012

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2013

у справі № 2а-3089/12/1070

за позовом СПД ОСОБА_1

до Сквирської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби (далі - Інспекція)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У липні 2012 року СПД ОСОБА_1 звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просила визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення від 12.06.2012 № 0000122200, № 0000142200, № 0000152200, № 0000162200, № 0000172200, № 0000182200, № 0000192200, № 0000202200, № 0000212200, № 0000222200, № 0000232200 та № 0000242200.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 17.10.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2013, у позові відмовлено.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з касаційною скаргою СПД ОСОБА_1, в якій вона просить скасувати прийняті у справі судові рішення та задовольнити позов. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що висновки судів, покладені в основу прийняття ухвалених у справі судових актів, не відповідають фактичним обставинам справи та правильному застосуванню норм податкового законодавства.

Обговоривши доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції не знаходить підстав для скасування судових рішень, оскільки висновки судів ґрунтуються на наявних у справі доказах та відповідають установленим фактичним даним зі спору і вимогам чинного законодавства, що регулюють розглядувані правовідносини.

Так, судовими інстанціями під час розгляду даної справи встановлено, що Інспекцією було проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання СПД ОСОБА_1 вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 31.12.2011, оформлену актом від 29.05.2012 № 69/1701/НОМЕР_13.

За наслідками цієї перевірки податковим органом було прийнято податкові повідомлення-рішення від 27.06.2012:

№ 0000122200, № 0000142200, № 0000162200, по кожному з яких позивачеві визначено штрафні санкції з податку з доходів найманих працівників у сумі 1020 грн.;

№ 0000152200, за яким СПД ОСОБА_1 визначено штрафні санкції з податку з доходів найманих працівників у сумі 510 грн.;

№ 0000172200 про донарахування позивачеві грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 1175,36 грн. за основним платежем та 293,84 грн. за штрафними санкціями;

№ 0000182200, згідно з яким позивачеві збільшено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 97804,38 грн. за основним платежем та 24451,10 грн. за штрафними санкціями;

№ 0000192200, відповідно до якого СПД ОСОБА_1 нараховано грошове зобов'язання з ПДВ у сумі 16244,96 грн. за основним платежем та 4061,24 грн. за штрафними санкціями;

№ 0000202200 про збільшення платникові грошового зобов'язання з ПДВ на 13158,08 грн. за основним платежем та 3289,52 грн. за штрафними санкціями;

№ 0000212200, за яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з ПДВ у сумі 113 049,51 грн. за основним платежем та 28262,37 грн. за штрафними санкціями;

№ 0000222200, відповідно до якого позивача притягнуто до відповідальності у вигляді 170 грн. штрафних санкцій з ПДВ;

№ 0000232200 та № 0000242200, за кожним з яких позивача зобов'язано сплатити по 1020 грн. штрафних санкцій з ПДВ.

Так, однією з підстав для донарахування позивачеві податку з доходів фізичних осіб став висновок податкового органу про протиправне зменшення СПД ОСОБА_1 оподатковуваного доходу на суму витрат, понесених за операціями з придбання товару у суб'єктів господарювання зі статусом платників єдиного податку.

Згідно з підпунктом 139.1.12 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (у редакції, що діяла у періоді, охопленому перевіркою) не включаються до складу витрат витрати, понесені у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг) та інших матеріальних і нематеріальних активів у фізичної особи - підприємця, що сплачує єдиний податок (крім витрат, понесених у зв'язку із придбанням робіт, послуг у фізичної особи - платника єдиного податку, яка здійснює діяльність у сфері інформатизації).

Керуючись наведеною нормою податкового Закону, суди цілком об'єктивно погодилися з правомірністю виключення контролюючим органом зі складу витрат позивача витрат у сумі 7335,75 грн., понесених платником за операціями з фізичними особами - платниками єдиного податку ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5

Посилання СПД ОСОБА_1 на недоведеність податковим органом факту відображення нею витрат за операціями з названими контрагентами у податковому обліку не можуть бути взяті до уваги Вищим адміністративним судом України, позаяк відповідні обставини встановлені у судових рішеннях попередніх інстанцій з даної справи, а відтак за своїм процесуальним змістом є установленими судами фактичними даними зі спору; переоцінка та перевстановлення цих обставин перебуває поза межами перегляду справи у касаційній інстанції. Скаржником, у свою чергу, не наведено достатньо переконливих доводів щодо наявності у матеріалах справи доказів на спростування цих обставин, які безпідставно не були враховані судами при вирішенні даного спору по суті.

Також під час перевірки Інспекція дійшла висновку про формування позивачем податкового кредиту за фіктивними операціями з придбання сільськогосподарської продукції у рамках правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «БЕЛАГРО-77».

Надаючи правову оцінку цьому епізоду, суди зазначили, що Інспекцією доведено належними засобами доказування відсутність реальної можливості у цього контрагента виконати розглядувані господарські операції з огляду на такі обставини у сукупності, як відсутність у постачальника майна, основних фондів, трудового персоналу, неперебування цього постачальника за місцезнаходженням, недекларування та несплата ним податків до бюджету, заперечення керівника цього контрагента своєї причетності до фінансово-господарської діяльності підприємства та до підписання від його імені первинних документів. Додатково суди послалися на факт визнання ОСОБА_6 (директора товариства з обмеженою відповідальністю «БЕЛАГРО-77») винним у вчиненні злочинів, передбачених статтями 205 (фіктивне підприємництво) та 366 (службове підроблення) Кримінального кодексу України, що підтверджує відсутність фінансово-господарської діяльності у розглядуваного постачальника.

А відтак оскільки підпункти 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України пов'язують податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на додану вартість на суму понесених (нарахованих) витрат по сплаті ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг) з реальністю виконання господарської операції, то суди цілком правомірно погодилися з відсутністю у СПД ОСОБА_1 права на податковий кредит за операціями з названим контрагентом.

У підпунктах 2, 3 підпункту 2.5.2 пункту 2.5 розділу 2 акта перевірки Інспекцією викладено висновок про віднесення платником у жовтні та у грудні 2011 року до податкового кредиту ПДВ у загальній сумі 3400 грн., не підтверджений податковими накладними; також у перевіреному періоді СПД ОСОБА_1 включено до податкового кредиту ПДВ на підставі касових чеків на суму розрахунку понад 200 грн. на день.

Згідно з підпунктом «б» пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту без отримання податкової накладної, є касові чеки, які містять суму отриманих товарів/послуг, загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального номера та податкового номера постачальника). При цьому з метою такого нарахування загальна сума отриманих товарів/послуг не може перевищувати 200 гривень за день (без урахування податку).

Таким чином, оскільки в силу наведеної вимоги Закону касовий чек не є підставою для формування податкового кредиту за операціями з придбання товарів (робіт, послуг) понад вказану суму, то суди цілком правомірно підтримали висновок Інспекції про невідповідність сформованого позивачем податкового кредиту у розмірі 14544,96 грн. критерію документальної підтвердженості.

Посилання скаржника на постанову Національного банку України від 09.02.2005 № 32 «Про встановлення граничної суми готівкового розрахунку», яким визначено граничну суму готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами у розмірі 10000 (десять тисяч) гривень, не спростовують наведеного висновку судів. Адже ця постанова не є законом з питань оподаткування та не регулює питання формування податкового кредиту. Дане нормативне положення не є колізійним по відношенню до підпункту «б» пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України, який жодним чином не обмежує денну суму готівкових розрахунків між суб'єктами господарювання, однак запроваджує особливі вимоги щодо підтвердження податкового кредиту за такими розрахунками.

Підставою для застосування до позивача штрафних санкцій з податку на доходи фізичних осіб став виявлений під час перевірки факт неподання СПД ОСОБА_1 звітності по цьому податку про суми доходів, нарахованих (сплачених) найманим працівникам за формою 1 ДФ. Як вбачається зі змісту оскаржуваних рішень, наведену обставину позивачем не спростовано в установленому порядку (зокрема, шляхом представлення копій відповідних документів податкової звітності). Також у ході розгляду даної справи підтвердився висновок податкового органу про подання СПД ОСОБА_1 податкових декларацій з ПДВ за липень, жовтень та грудень 2011 року з порушенням вимог статті 48 Податкового кодексу України. У зв'язку з цим суди цілком об'єктивно погодилися з правомірністю застосування до позивача штрафних санкцій у порядку пункту 119.2 статті 119, пункту 120.1 статті 120 Податкового кодексу України.

Доводи позивача про недотримання Інспекцією пункту 7 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, яким обмежено штрафні санкції за порушення податкового законодавства 1 грн. за кожне правопорушення, також не заслуговують на увагу, позаяк зазначене обмеження діяло у період з 01.01.2011 по 30.06.2011, тоді як вищенаведені порушення позивачем податкової дисципліни (як встановили суди) мали місце в інших звітних періодах, охоплених податковою перевіркою.

З урахуванням викладеного суди попередніх інстанцій дійшли цілком об'єктивного висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних актів індивідуальної дії та задоволення даного позову.

Норми права при вирішенні спору застосовані судами правильно. Порушень процесуальних норм, що тягнуть скасування судових актів, не виявлено.

За таких обставин, керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 відхилити.

2. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 17.10.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2013 у справі № 2а-3089/12/1070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько