Рішення

від 12.05.2015 по справі 761/31989/14-ц

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/31989/14-ц

Провадження №2/761/1123/2015

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

12 травня 2015 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Фролової І.В.,

при секретарях - Калугіній М. О., Вітріщаку Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське рейтингове агентство "УРА" про захист честі, гідності та ділової репутації, -

В С Т А Н О В И В:

В жовтні 2014 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське рейтингове агентство "УРА" (надалі - відповідач), в якому просив Визнати недостовірними, такими, що не відповідають дійсності, порушують права та свободи, ганьблять честь та ділову репутацію ОСОБА_1 відомості, викладені в матеріалі від ІНФОРМАЦІЯ_1 року «ІНФОРМАЦІЯ_2 на інтернет-сторінці ІНФОРМАЦІЯ_3 веб-сайту www.ura-inform.com, а саме: твердження 1: «…решение заместителя начальника Государственного Следственного Управления МВД Украины ОСОБА_3 о роспуске следственной группы по делам: - № 12012000000000479; № 12013000000000470; № 42013110000000329… «При этом, причины действий ОСОБА_3 по роспуску группы и препятствованию расследованию по ОСОБА_4, ОСОБА_5 и «УкрсоцБанка» (UniCredit) не понятны»; зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Українське рейтингове агентство "УРА" протягом десяти днів з моменту вступу рішення в законну силу видалити з Інтернет-сторінки ІНФОРМАЦІЯ_3 веб-сайту www.ura-inform.com матеріал під назвою ««ІНФОРМАЦІЯ_2 та розмістити на головній сторінці у розділі «Політика», підрозділі «Новини» веб-сайту www.ura-inform.com спростування наступного змісту одночасно із публікацією резолютивної частини рішення по даній справі: «Спростування інформації! Викладені в матеріалі від ІНФОРМАЦІЯ_1 року «ІНФОРМАЦІЯ_4» на інтернет-сторінці ІНФОРМАЦІЯ_3 веб-сайту www.ura-inform.com відомості, які містять недостовірну інформацію про ОСОБА_1 щодо його роботи в правоохоронних органах України. Поширена в матеріалі від ІНФОРМАЦІЯ_1 року «ІНФОРМАЦІЯ_4» на інтернет-сторінці ІНФОРМАЦІЯ_3 веб-сайту www.ura-inform.com інформація щодо ОСОБА_1 є недостовірною, а саме: «…решение заместителя начальника Государственного Следственного Управления МВД Украины ОСОБА_3 о роспуске следственной группы по делам: - № 12012000000000479; № 12013000000000470; № 42013110000000329… «При этом, причины действий ОСОБА_3 по роспуску группы и препятствованию расследованию по ОСОБА_4, ОСОБА_5 и «УкрсоцБанка» (UniCredit) не понятны»; заборонити відповідачу та будь-якій іншій особі розповсюджувати вказані відомості у подальшому, як такі, що не відповідають дійсності, у будь-якій формі та в будь-який спосіб (у засобах масової інформації, книговиданні, друкованій, усній, електронній, аудіо -, відео -, Інтернет-виданнях); стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року на веб-сайті www.ura-inform.com невідомою особою під псевдонімом ОСОБА_19 був розміщений матеріал під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_2, який має обвинувальну інформацію щодо ОСОБА_6, яка є недостовірною та неправдивою, якою звинувачується ОСОБА_6 у скоєнні злочинів, передбачених ст. ст. 354, 365, 209 КК України. Позивач зазначає, що не має відношення до розформування групи слідчих у досудових провадженнях № 12012000000000479; № 12013000000000470; № 42013110000000329, а відтак вважає, що поширена інформація є такою, що принижує його честь, гідність та ділову репутацію. На підставі викладеного позивач звернувся із відповідним позовом до суду.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач у судовому засіданні заперечував проти заявлених позовних вимог та просив відмовити у їх задоволенні, зауваживши, що ТОВ «Українське рейтингове агентство «УРА» є неналежним відповідачем по справі, адже, не є автором матеріал під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_2. Разом з тим, зазначив, що інформація, яка міститься у вказаній статті, має характер оціночних суджень.

Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши матеріали справи доказами, суд встановив, що позов є таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено і це вбачається із матеріалів справи, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року на інтернет-сайті www.ura-inform.com на окремій сторінці (ІНФОРМАЦІЯ_5) невідомою особою під псевдонімом ОСОБА_19 був розміщений матеріал під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_2 наступного змісту: «Генеральная прокуратура Украины взяла под контроль расследование действий должностных лиц УкрсоцБанка (ІІпіСгесіії) на территории Украины и стран ЕС, которые подозреваются в легализации средств и использовании банка членами группы ОСОБА_4, который сбежал в Россию и подозревается в финансировании сепаратизма на Юго-Востоке Украины Причиной вмешательства Генпрокуратуры послужило решение заместителя начальника Государственного Следственного Управления МВД Украины ОСОБА_3 о роспуске следственной группы по делам: - № 12012000000000479 (по факту служебного подлога и присвоения права на имущество ЧАО «Укрсоцбанк» и «Київенерго» служебными лицами ООО «ЮАйПі Лтд» (подконтрольному ОСОБА_7.); - № 12013000000000470 относительно неустановленных служебных лиц ЧАО «Укрсоцбанк» и «Юридическая компания «Алексеев, Боярчуков и партнеры», по факту растраты средств ЧАО «Укрсоцбанк» путем злоупотребления служебным положением по предварительному сговору группой лиц, предусмотренного ч. 5 ст. 191 УК Украины); - № 42013110000000329 (открыто по обращению главы правления ЧАО «ИСА Прайм Девелопментс» ОСОБА_7 по признакам преступления, предусмотренного ч.З ст. 365 УК Украины). ОСОБА_8 уже много лет работает в МВД в частности под руководством ОСОБА_9, которого связывают с покровительством и сопровождениям бизнеса олигарха ОСОБА_4 и ОСОБА_2. При этом, причины действий ОСОБА_8 по роспуску группы и препятствованию расследованию по ОСОБА_4, ОСОБА_5 и «УкрсоцБанка» (UniCredit) не понятны. По данным источника в Генпрокуратуре, Как вмешательство ведомства - вынужденная мера в условиях, когда вся страна борется с сепаратизмом и терроризмом на юго-востоке, «Сейчас важно блокировать все источники финансирования боевиков, тем более, что материалов, подтверждающих финансирование этих процессов со стороны представителей «семьи» ОСОБА_2, таких как ОСОБА_4, очень много», - отметил источник. Остановка расследования резонансных дел активно применялась во времена ОСОБА_2, за подобные действия руководство МВД получало миллионы долларов. Информации будет ли проводится внутреннее расследование в отношения ОСОБА_3, будет ли он уволен из органов или привлечен к ответственности, издание не располагает.».

Публічно, через засоби масової інформації, а саме мережу Інтернет, поширена у зазначеному матеріалі інформація, яка має обвинувальний характер щодо ОСОБА_1 Відомості мають яскраво виражений негативний характер, принижують честь та гідність позивача в громадській думці, серед колег та підлеглих з точки зору принципів людської моралі, а саме: «... решение заместителя начальника Государственного Следственного Управления МВД Украины ОСОБА_3 о роспуску следственной группы по делам: - № 12012000000000479; № 12013000000000470; № 42013110000000329... «При этом, причины действий ОСОБА_3 по роспуску группы и препятствованию расследованию по ОСОБА_4, ОСОБА_5 и «УкрсоцБанка» (UniCredit) не понятны» (Твердження 1);

Твердження 1 містить неправдиву та недоведену інформацію («дії по перешкоджанню розслідуванню», «причини дій по розпуску групи не зрозумілі»), яка в сукупності може створити у особи, яка ознайомлюється з розміщеним матеріалом, враження щодо вчинення Позивачем діяння, яке є злочином відповідно до ст.343 Кримінального кодексу України (Втручання в діяльність працівника правоохоронного органу, працівника державної виконавчої служби), що може негативно позначитись на честі та діловій репутації позивача (шляхом створення невірної уяви про те, що позивач, перебуваючи в правоохоронних органів, заважає слідству та вчиняє інші дії щодо слідства не в рамках та не на підставі Кримінально-процесуального кодексу України).

Позивач зазначає, що йому відомо про те, що ГСУ МВС дійсно провадилось досудове розслідування в кримінальних провадженнях № 12012000000000479, № 12013000000000470 та № 42013110000000329. У 2013 році досудове розслідування в цих провадженнях провадилось слідчими управління з розслідування злочинів, учинених організованими групами і злочинними організаціями, ГСУ МВС. Будь-якого відношення до здійснення контролю за діяльністю слідчих зазначеного управління він не мав, оскільки до червня 2013 року працював на посаді заступника начальника управління розслідування тяжких злочинів ГСУ МВС та відповідно слідчі управління з розслідування злочинів, учинених організованими групами і злочинними організаціями, ГСУ МВС йому не підпорядковувались. Рішення про передачу зазначених кримінальних проваджень для подальшого розслідування до управління розслідування тяжких злочинів ГСУ МВС було прийнято у січні 2014 року колишнім начальником ГСУ МВС ОСОБА_10 У цей час він (позивач) працював на посаді заступника начальника слідчого управління ГУМВС України в Київській області та відповідно будь-яким чином впливати на прийняття зазначеного рішення не міг. Рішення про внесення змін до складу групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування в зазначених провадженнях, та визначення старшим групи слідчих заступника начальника відділу ГСУ МВС ОСОБА_11 приймалось 13.04.2014 начальником ГСУ МВС ОСОБА_12 відповідно до його повноважень. При цьому, групи слідчих у провадженнях не розформовувались. До моменту прийняття рішення щодо закриття зазначених кримінальних проваджень, а саме 23 квітня 2014 до основного місця служби були повернені лише слідчі слідчої групи ОСОБА_13 та ОСОБА_14 При цьому, зазначених слідчих не було виключено зі складу слідчих груп, у яких вони працювали. Вказане рішення прийнято начальником ГСУ МВС відповідно до наданих йому повноважень. Зазначені слідчі перебували у відрядженні в ГСУ МВС понад рік та, незважаючи на те, що вони відрядженні з ГУМВС України в Донецькій області, були включені до складу слідчих груп у провадженнях, в яких розслідувались кримінальні правопорушення, вчинені на території міста Києва. Крім того, у зв'язку з ускладненням оперативної обстановки на сході України у зазначеній період часу керівництвом МВС приймались рішення про повернення до ГУМВС України в Донецькій області максимальної кількості працівників, відряджених із зазначеного Головного управління. Слідчого СВ Харцизького МВ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області ОСОБА_15 та слідчого СВ Куйбишевського РВ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області ОСОБА_16 повернуто до постійного місця служби 02.06.2014 та 09.07.2014 відповідно, тобто вже після прийняття рішень про закриття кримінальних проваджень № 12012000000000479, № 12013000000000470 та №42013110000000329. Рішення про повернення зазначених слідчих приймалось заступником Міністра - начальником ГСУ МВС ОСОБА_12 у зв'язку із закінченням терміну їх відрядження. Крім того, 26.05.2014 Генеральною прокуратурою України рішення про закриття кримінальних проваджень № 12012000000000479 і № 12013000000000470 скасовано, а подальше здійснення досудових розслідувань у цих провадженнях доручено іншому органу - слідчому відділу з розслідування особливо важливих справ управління правозахисної діяльності, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту ГПУ. Особисто він (позивач) будь-яких рішень як щодо розпуску груп слідчих у вищезазначених провадженнях, так й щодо зміни їх складу, не приймав.

Викладене підтверджується, зокрема, листом за підписом першого заступника начальника ГСУ МВС України ОСОБА_17 за вх. №13/В-22аз від 04 лютого 2015 року.

Виходячи із твердження1, вбачається причетність заступника начальника Головного слідчого управління МВС України ОСОБА_1 до нібито скоєних особливо тяжких злочинів, передбачених ст.ст. 354, 365, 209 Кримінального кодексу України, а саме: прийняття пропозиції, обіцянки або одержання працівником установи чи організації, неправомірної вигоди; перевищення влади або службових повноважень, тобто умисне вчинення працівником правоохоронного органу дій, які явно виходять за межі наданих йому прав чи повноважень; вчинення фінансової операції чи правочину з коштами або іншим майном, одержаними внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів.

Згідно положень Конституції України існує презумпція невинуватості особи, тобто ніхто не може бути обвинувачений в злочині, якщо склад злочину в його діях не встановлено в судовому порядку. Склад вказаного злочину в діях позивача в судовому порядку не встановлено, кримінальної справи за фактом чи щодо позивача не порушено.

Відповідно до пункту 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет або з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Також п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» вказано, що судам необхідно враховувати, що повідомлення оспорюваної інформації лише особі, якої вона стосується, не може визнаватись її поширенням, якщо особа, яка повідомила таку інформацію, вжила достатніх заходів конфіденційності для того, щоб ця інформація не стала доступною третім особам.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Згідно з частиною третьою статті 277 ЦК негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Спростування поширеної недостовірної інформації повинно здійснюватись незалежно від вини особи, яка її поширила.

Таким чином, відбулося поширення недостовірної та неправдивої інформації, якою звинувачують позивача у скоєнні злочинів, що містять ознаки особливо тяжких злочинів передбачених Кримінальним кодексом України.

Створивши та розповсюдивши через мережу Інтернет недостовірну інформацію було порушено особисті немайнові права Позивача, а саме - права на повагу честі, гідності, що гарантовані ч. 1 ст. 270 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. З Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Статтею 68 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Згідно з частиною другою статті 124 Конституції України право на звернення до суду в разі поширення засобами масової інформації недостовірної інформації, яка порушує особисті немайнові права фізичної чи юридичної особи, є безумовним.

Відповідно до ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.

Відповідно до положень ст. 32 Конституції України кожен має право вимагати в судовому порядку спростування недостовірної інформації, що порочить його честь і гідність та членів його сім'ї.

Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя; честь, гідність і ділова репутація, (ст. 201 ЦК України).

Відповідно до ст.297 ЦК, кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Згідно зі ст. 299 ЦК фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка грунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків.

Відповідно до п.19 Постанови ПВСУ №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що Твердження1 містить саме недостовірні дані, а не оціночні судження.

Відповідно до п.15 Постанови ПВСУ №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Таким чином, має місце наявність всіх чотирьох обставин, поширена недостовірна інформація щодо фізичної особи завдає шкоди її немайновим благам.

Поширена інформація стосовно позивача нічим не підтверджується, є недостовірною та носить негативний характер щодо нього. Вищевикладена інформація не має статусу офіційної, не підтверджена жодними органами державної влади України, в тому числі обвинувальним вироком суду чи судовим рішенням у цивільній справі.

Висловлення недостовірної інформації може перешкодити виконанню позивачем своїх посадових обов'язків, дискредитувати позивача як порядну людину й співробітника правоохоронного органу, та пов'язати його зі вчиненням кримінально караних дій.

Відповідно до Постанови ПВСУ № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка грунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Поширені у статті відомості щодо моральних та професійних якостей позивача, як працівника правоохоронного органу, є негативними, образливими, принизливими, та такими, що не відповідають дійсності.

Таким чином, оприлюднення негативної інформації формує негативну соціальну оцінку позивача в очах оточуючих, народу України та світової спільноти, підриває його ділові і професійні якості та ділову репутацію ОСОБА_1, як працівника правоохоронного органу.

Поширені відомості не відповідають дійсності і одночасно порушують особисті немайнові права позивача, такі, як право на повагу до гідності, честі та ділової репутації, є порушенням інформаційного імунітету, гарантованого Конституцією України кожному громадянину.

Верховний суд України у п.19 своєї постанови від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» вказав, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Верховний суд наголосив на тому, що оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості, а відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції з прав людини.

Відповідно до ст. 30 ЗУ "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду», суди застосовують при розгляді справ Європейську Конвенцію з прав людини і практику суду як джерело права.

Так, ст. 10 Європейської Конвенції з прав людини встановлено (Рим 04.11.1950р., ратифікована 17.07.1997р.), що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Право на свободу вираження поглядів є не лише основною засадою демократії., але і передумовою здійснення багатьох інших прав і свобод, що гарантуються Конституцією.

Враховуючи наведену статтю 10 Європейської Конвенції з прав людини, Європейський суд з прав людини на підставі своєї практики застосування Конвенції встановив, що її 10 стаття обумовлює різний ступінь захисту для тих чи інших категорій вираження поглядів.

Однак, розповсюджена інформація не містить алегорій, сатири, гіпербол тощо, а несе в собі негативну інформацію щодо діяльності позивача як працівника правоохоронного органу з посиланням на незаконні його дії. Крім того, аналіз вказаної інформації вказує на те, що у статті висловлено не оціночне суб'єктивне судження відносно позивача, не особисте відношення автора до неї, а стверджується щодо об'єктивних чітко висловлених фактів, які можуть бути перевіреними.

Таким чином, розповсюджену інформацію не можна віднести до оціночних суджень, адже вона містить у собі фактичні дані, оскільки у статті стверджується, що позивач вчиняв незаконні дії, перебуваючи на посаді начальника ГСУ МВС України, а саме умисно вчиняв дії, які явно виходять за межі наданих йому прав чи повноважень, тобто фактично вчинив кримінально карані діяння.

При цьому слід зазначити, що згідно з першим абзацом статті 11 Загальної декларації прав людини від 1948, пунктом 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 1950, статті 62 Конституції України існує правовий принцип, за яким щодо особи, яка підозрюється у вчиненні злочину або правопорушення, припускається невинність до того часу, поки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому законодавством, і встановлено вироком суду, який набрав законної сили.

Частиною 2 статті 21 Закону України «Про міліцію» встановлено, що держава гарантує захист життя, здоров'я, честі, гідності, житла, майна працівника міліції, членів його сім'ї та близьких родичів від злочинних посягань та інших протиправних дій.

Твердження, висловлені у статті, про особу та дії позивача, у вищевказаному контексті є неприпустимим висловлюванням на адресу людини.

Очевидно, розповсюджена інформація є негативною, такою, що переконує у невідповідності позивача за своїми морально-діловими якостями можливості бути працівником правоохоронного органу та гідним членом суспільства.

Зазначену інформацію можна також обґрунтовано вважати такою, що принижує ділову репутацію позивача, оскільки в даному випадку відбулося поширення інформації такого змісту, яка є підставою для формування в суспільстві негативної оцінки у відношенні до позивача, як працівника правоохоронного органу, який здійснює виконання своїх службових обов'язків із порушенням норм чинного законодавства та принципів моралі.

Представником відповідача не надано до суду жодного доказу на підтвердження того, що поширена інформація є правдивою.

Таким чином, було поширено відносно позивача відомості, що не відповідають дійсності, викладені неправдиво, мають яскраво виражений негативний характер, а також принижують честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1

Автор матеріалу не зазначив в матеріалі джерел інформації, яка міститься в Висловлюваннях 1 та 2. При цьому відповідно до п.12 Постанови ПВСУ № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані відповідно до положень ЦПК в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.

Сторінка www.ura-inform.com, на якій розміщено матеріал, містить інформацію про те, що вона належить «Украинскому рейтинговому агентству "УРА"», Єдиний Державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців містить інформацію про Товариство з обмеженою відповідальність "Українське рейтингове агентство "УРА" (код ЄДРПОУ 33493309), а за таких обставин ТОВ "Українське рейтингове агентство "УРА" є належним відповідачем по справі.

За таких обставин, суд приходить до висновку про правомірність позовної вимоги щодо визнання поширеної інформації недостовірною та такою, що не відповідає дійсності, порушує права та свободи, ганьбить честь та ділову репутацію ОСОБА_1, а також зобов'язання ТОВ "Українське рейтингове агентство "УРА", як власника веб-сайту, на якому розміщена зазначена інформація, спростувати її шляхом розміщення на веб-сайті офіційного спростування.

Разом з тим, позовні вимоги позивача щодо зобов'язання ТОВ "Українське рейтингове агентство "УРА" видалити з Інтернет-сторінки ІНФОРМАЦІЯ_3 веб-сайту www.ura-inform.com матеріал під назвою ««ІНФОРМАЦІЯ_2 не підлягає задоволенню, адже, як вбачається із роздруківки інтернет-сторінки сайту станом на 22 квітня 2015 року, остання не містить такого матеріалу, що разом з тим, не виключає обставини опублікування такого ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Крім того, суд вважає за доцільним відмовити у задоволенні позовної вимоги щодо заборони відповідачу та будь-якій іншій особі розповсюджувати вказані відомості у подальшому, як такі, що не відповідають дійсності, у будь-якій формі та в будь-який спосіб (у засобах масової інформації, книговиданні, друкованій, усній, електронній, аудіо -, відео -, Інтернет-виданнях), враховуючи, що така позовна вимога є неконкретизованою та недеталізованою.

Так, судовий захист цивільних прав та інтересів особи здійснюється шляхом подачі останньою позовної заяви до суду, при цьому відповідачем по справі є особа, на яку позивач вказує, як на таку, що порушила або не визнала права та інтереси позивача.

За таких обставин, рішення суду за результатами розгляду конкретного спору не може бути направлено на невизначене коло осіб, а також стосуватись дій, що відносяться до майбутніх, адже, факт порушення прав та інтересів особи має бути таким, що відбувся на час розгляду справи.

Відтак суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої постановлено рішення, суд присуджує з другої сторони судові витрати.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 13, 60, 88, 179, 209, 212-215, 294, 296 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське рейтингове агентство "УРА" про захист честі, гідності та ділової репутації - задовольнити частково.

Визнати недостовірними, такими, що не відповідають дійсності, порушують права та свободи, ганьблять честь та ділову репутацію ОСОБА_1 відомості, викладені в матеріалі від ІНФОРМАЦІЯ_1 року «ІНФОРМАЦІЯ_2 на інтернет-сторінці ІНФОРМАЦІЯ_3 веб-сайту www.ura-inform.com, а саме: твердження 1: «…решение заместителя начальника Государственного Следственного Управления МВД Украины ОСОБА_3 о роспуске следственной группы по делам: - № 12012000000000479; № 12013000000000470; № 42013110000000329… «При этом, причины действий ОСОБА_3 по роспуску группы и препятствованию расследованию по ОСОБА_4, ОСОБА_5 и «УкрсоцБанка» (UniCredit) не понятны».

Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Українське рейтингове агентство "УРА" протягом десяти днів з моменту вступу рішення в законну силу розмістити на головній сторінці у розділі «Політика», підрозділі «Новини» веб-сайту www.ura-inform.com спростування наступного змісту одночасно із публікацією резолютивної частини рішення по даній справі: «Спростування інформації! Викладені в матеріалі від ІНФОРМАЦІЯ_1 року «ІНФОРМАЦІЯ_4» на інтернет-сторінці ІНФОРМАЦІЯ_3 веб-сайту www.ura-inform.com відомості, які містять недостовірну інформацію про ОСОБА_1 щодо його роботи в правоохоронних органах України. Поширена в матеріалі від ІНФОРМАЦІЯ_1 року «ІНФОРМАЦІЯ_4» на інтернет-сторінці ІНФОРМАЦІЯ_3 веб-сайту www.ura-inform.com інформація щодо ОСОБА_1 є недостовірною, а саме: «…решение заместителя начальника Государственного Следственного Управления МВД Украины ОСОБА_3 о роспуске следственной группы по делам: - № 12012000000000479; № 12013000000000470; № 42013110000000329… «При этом, причины действий ОСОБА_3 по роспуску группы и препятствованию расследованию по ОСОБА_4, ОСОБА_5 и «УкрсоцБанка» (UniCredit) не понятны».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське рейтингове агентство "УРА" на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 487,20 грн.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: