Постанова

від 19.05.2015 по справі 910/22182/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" травня 2015 р. Справа№ 910/22182/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Баранця О.М.

суддів: Пашкіної С.А.

Сітайло Л.Г.

при секретарі Майданевич Г.А.

за участю

представників сторін : від позивача - Григор'єва К.В.

від відповідача - Каландяк Н.Б.

розглянувши Товариства з обмеженою відповідальністю

апеляційну скаргу "ПОС - ПРО "

на рішення

господарського суду міста Києва

від 29.01.2015 року

у справі № 910/22182/14 (суддя: Пінчук В.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

"Торгова група "Полімерконсалтінг"

до Товариства з обмеженою відповідальністю

"ПОС - ПРО "

про стягнення 74265,07 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.01.2015 року позов задоволено.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "ПОС - ПРО" (01133, м. Київ, вул. Щорса, 29, код 33301022 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова група "Полімерконсалтінг" (04080, м. Київ, вул. Костянтинівська, 71, код 38777439 ) 39093 (тридцять дев'ять тисяч дев'яносто три) грн. 13 коп. суму курсової різниці, 26866 ( двадцять шість тисяч вісімсот шістдесят шість) грн. 03 коп. - 0,2% за кожний день користування чужими грошовими коштами, 1104 ( одну тисячу сто чотири ) грн. 08 коп. - 3% річних, 6167 (шість тисяч сто шістдесят сім) грн. 45 коп. пені, 1827 ( одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. судового збору.

В частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 20000,00 грн. провадження у справі припинено відповідно до п. 1.1 ст. 80 ГПК України.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2015 року та прийняти нове рішення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2015 року апеляційну скаргу прийнято до провадження. Розгляд справи призначено до розгляду.

В судове засідання 14.04.2015 року представник відповідача не з'явився. Розгляд справи відкладено на 19.05.2015 року.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів даної справи, 01.11.2013 р. між позивачем (постачальником ) та відповідачем ( покупцем ) був укладений договір поставки №СО-01/11/22К.

Відповідно до умов вказаного договору, позивач зобов'язався передати у власність відповідача товар у кількості, асортименті та по цінам, вказаним у видаткових накладних, а останній зобов'язався прийняти вказаний товар та оплатити його вартість на умовах даного договору.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що поставив відповідачу товар на загальну суму 83405,14 грн.

Натомість, відповідач за поставлений товар розрахувався лише частково в розмірі 63405,14 грн., внаслідок чого у останнього виникла заборгованість в розмірі 20000,00 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона ( боржник ) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати ( поставити ) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар ) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Порушенням зобов'язання є невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання ( неналежне виконання ). (ст. 610 ЦК України ).

Пунктом 4.3 договору № СО-01/11/22К від 01.11.2013 р. передбачено, що у разі несвоєчасної оплати товару, поставленого на умовах продажу товару в кредит (товарного кредиту ) з дати виникнення простроченої заборгованості на суму даної заборгованості нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами із розрахунку 0,2% за кожний день прострочення оплати.

У випадку порушення покупцем термінів оплати, відповідно до умов даного договору, останній сплачує постачальнику штрафну неустойку у вигляді пені, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми заборгованості, за кожний день прострочення оплати, за весь період нарахування пені. ( п. 7.2 договору ).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за вказаним договором останньому нараховані 28010,48 грн. сума курсової різниці, 20853,53 грн. - 0,2% за кожний день користування чужими грошовими коштами, 856,99 грн. - 3% річних та 4544,07 грн. пеня.

Представником позивача подавалась заява про уточнення розміру позовних вимог, в якій останній просив стягнути з відповідача 73230,69 грн., з яких: 39093,13 грн. сума курсової різниці, 26866,03 грн. - 0,2% за кожний день користування чужими грошовими коштами, 1104,08 грн. - 3% річних та 6167,45 грн. пеня.

Згідно ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. ( ст. 525 ЦК України ).

Згідно із частиною 1 статті 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

П. 4.2. Договору обумовлено, що оплата товару здійснюється в національній валюті України. У випадку, якщо після відвантаження товару, курс ВТБ іноземної валюти по відношенню до гривні, змінився більш ніж на 2 % по відношенню до курсу ВТБ, діючому на дату оплати, вартість товару змінюється і перераховується.

Також, згідно з ч. 5 сі. 180 Господарською кодексу України ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України.

Статтею 189 Господарського кодексу України передбачено, що ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укдадаюються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України і урахуванням особливостей передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Частиною 2 ст. 10 Закону України «Про ціни і ціноутворення» передбачено, що ціни на товари, які призначені для реалізації на внутрішньому ринку України, установлюються виключно у валюті України, якщо інше не передбачено міжнародними угодами, ратифікованими Україною та постановами Кабінету Міністрів України.

Статті 524 Цивільного кодексу України та ст. 198 Господарського кодексу України визначають, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

Згідно і ч. 2 сі. 524 Цивільною кодексу України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Частиною 2 ст. 533 Цивільного кодекс) України встановлено, що якщо у зобов'язанні визначено і грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже, положення чинного законодавства України надають право суб'єктам господарювання визначати в договорах грошовий еквівалент в іноземній валюті, що підлягає сплаті у гривнях, з визначенням за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу. І саме день оплати товару є датою перерахунку компенсації вартості, із чим погоджується відповідач.

В даному випадку різниця в гривнях між вартістю товарів на день їх отримання і день оплати, яка виникла внаслідок того, що ціна товару переглядається за курсом ВТБ на дату оплати є саме зміною суми компенсації вартості товару і напряму впливає на господарський інтерес Позивача при укладенні Договору, поза як реалізований товар є виключно імпортного походження та придбавається за відповідну іноземну валюту.

Будь яка видаткова накладна, виставлена Відповідачу, в лівому нижньому куті містить вказівку на вид та курс іноземної валюти, по якому перераховується товар.

0.2 % за користування чужими грошовими коштами не є санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора, отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Господарський суд міста Києва прийняв рішення про стягнення штрафної санкції із Відповідача у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на суму 616745 грн. з урахуванням заяви Позивача про уточнення позову від 23.12.2014 року.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача суми курсової різниці в розмірі 39093,13 грн., 0,2% за кожний день користування чужими грошовими коштами в розмірі 26866,03 грн., 3% річних в розмірі 1104,08 грн. та пені в розмірі 6167,45 грн. такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

В частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 20000,00 грн. провадження у справі необхідно припинити відповідно до п. 1.1 ст. 80 ГПК України.

Тож, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, колегія суддів цілком підтримує висновок суду першої інстанції.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду м. Києва від 29.01.2015 року у справі №910/22182/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Справу № 910/22182/14 повернути до господарського суду м. Києва.

3. Копію постанови направити сторонам.

Головуючий суддя О.М. Баранець

Судді С.А. Пашкіна

Л.Г. Сітайло

Повний текст постанови складено 19.05.2015 року.