Постанова

від 16.07.2015 по справі 910/22182/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2015 року Справа № 910/22182/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дерепи В.І. - головуючого, Грека Б.М., Кривди Д.С. (доповідача), за участю представників від: позивачаГригор'єва К.Є., представник, відповідачане з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Пос-Про" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 19.05.2015 у справі№ 910/22182/14 Господарського суду міста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Торгова група "Полімерконсалтінг" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Пос-Про" простягнення суми,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгова група "Полімерконсалтінг" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Пос-Про" заборгованості у розмірі 74265,07 грн, з яких 20000 грн - сума загального боргу, 28010,48 грн - сума курсової різниці, 20853,53 грн - 0,2% за кожний день користування чужими грошовими коштами, 856,99 грн - 3% річних та 4544,07 грн - пеня.

16.12.2014 позивач подав до суду заяву про зміну позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з відповідача 65347,73 грн, з яких: 39093,13 грн - сума курсової різниці, 20853,53 грн - 0,2% за кожний день користування чужими грошовими коштами, 856,99 грн - 3% річних та 4544,07 грн - пеня.

23.12.2014 від позивача надійшла заява про уточнення позову, згідно з якою ТОВ "Торгова група "Полімерконсалтінг" просить стягнути з ТОВ "Пос-Про" 73230,69 грн, з яких: 39093,13 грн - сума курсової різниці, 26866,03 грн - 0,2% за кожний день користування чужими грошовими коштами, 1104,08 грн - 3% річних та 6167,45 грн - пеня.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.01.2015 (суддя Пінчук В.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.05.2015 (судді: Баранець О.М. - головуючий, Пашкіна С.А., Сітайло Л.Г.), позов задоволено; стягнуто з ТОВ "Пос-Про" на користь ТОВ "Торгова група "Полімерконсалтінг" 39093,13 грн суму курсової різниці, 26866,03 грн - 0,2% за кожний день користування чужими грошовими коштами, 1104,08 грн - 3% річних, 6167,45 грн пені, 1827 грн судового збору; в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 20000 грн провадження у справі припинено відповідно до п.1 1 ст.80 ГПК України.

Не погоджуючись з рішенням та постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати і прийняти нове рішення. Скаргу мотивовано доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи. Крім того, заявник, посилаючись на контррозрахунок суми пені, вважає, що судами залишено поза увагою обставини невірного розрахунку позивачем пені.

У відзиві на касаційну скаргу позивач спростовує її доводи і просить постанову залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Відводів складу суду не заявлено.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи та доводи, викладені у касаційній скарзі, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач неодноразово змінював свої позовні вимоги, і остаточні його вимоги були оформлені заявою про уточнення позовних вимог, поданою до суду 23.12.2014.

Відповідно до ч.4 ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Передбачені ч.4 ст.22 Господарського процесуального кодексу України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з ч.3 ст.55 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

ГПК України, зокрема ст.22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК України.

Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру.

Відповідні роз'яснення застосування господарськими судами положень ст.22 ГПК України надані у підпунктах 3.10 та 3.11 п.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Господарський суд першої інстанції, при розгляді даної справи та вирішенні спору по суті не з'ясовував, чи відповідає вимогам ст.22 ГПК України подана позивачем 23.12.2014 до суду заява про уточнення позову (а.с.151-155), ніяких висновків в мотивувальній частині рішення щодо цієї заяви суд не навів.

З матеріалів справи вбачається, що оскаржувані судові рішення щодо стягнення курсової різниці, 0,2% за користування чужими коштами, 3% річних та пені прийняті, виходячи зі змісту позовних вимог, викладених позивачем у згаданій заяві про уточнення позову. При цьому в резолютивній частині прийнятого рішення суд першої інстанції вирішив і питання щодо стягнення основного боргу в розмірі 20000 грн, припинивши провадження в цій частині з посиланням на п.1 1 ч.1 ст.80 ГПК України. Однак, суд, припиняючи провадження в цій частині на підставі зазначеної норми у зв'язку з відсутністю предмета спору, не прийняв до уваги, що за змістом зазначеної вище заяви про уточнення позову вимога щодо стягнення суми основного боргу не заявлялась.

Таким чином, місцевий господарський суд не з'ясував належним чином фактичного обсягу заявлених позовних вимог та їх розмір.

На вказані обставини апеляційний суд уваги не звернув.

Крім того, задовольняючи позов, суди обох інстанцій виходили з того, що відповідач належним чином свої зобов'язання за договором поставки не виконав.

Так, суди попередніх інстанцій встановили, що 01.11.2013 між позивачем (постачальником) та відповідачем (покупцем) був укладений договір поставки №СО-01/11/22К (далі за текстом - Договір), за умовами якого позивач зобов'язався передати у власність відповідача товар у кількості, асортименті та по цінам, вказаним у видаткових накладних, а останній зобов'язався прийняти вказаний товар та оплатити його вартість на умовах даного договору.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що поставив відповідачу товар на загальну суму 83405,14 грн, за який останній розрахувався лише частково в розмірі 63405,14 грн, у зв'язку з чим виникла заборгованість в розмірі 20000 грн.

Згідно з п.4.3 договору № СО-01/11/22К від 01.11.2013 у разі несвоєчасної оплати товару, поставленого на умовах продажу товару в кредит (товарного кредиту) з дати виникнення простроченої заборгованості на суму даної заборгованості нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами із розрахунку 0,2% за кожний день прострочення оплати.

Також умовами договору сторони передбачили, що у випадку порушення покупцем термінів оплати, відповідно до умов даного договору, останній сплачує постачальнику штрафну неустойку у вигляді пені, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми заборгованості, за кожний день прострочення оплати, за весь період нарахування пені (п.7.2 договору).

Статтями 525, 526 ЦК України та ст.193 ГК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з даних норм законодавства та положень Договору, а також порушення відповідачем умов Договору щодо повної та своєчасної оплати за поставлений товар, суди попередніх інстанцій дійшли до висновку щодо задоволення позовних вимог про стягнення 0,2% за користування чужими коштами, 3% річних та пені. Втім, колегія суддів оцінює даний висновок як передчасний.

Як роз'яснено в п.1.12 постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", з огляду на вимоги ч.1 ст.47 і ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

В порушення вимог ст.43 ГПК України судами попередніх інстанцій залишено поза увагою та належним чином не відхилено наведені у відзиві на заяву про зміну позовних вимог посилання відповідача на те, що позивачем невірно розраховано суму пені, оскільки у наданому ним розрахунку помилково обчислено кількість днів прострочення оплати. При цьому, відповідачем було надано контррозрахунок суми пені, який не спростований судами попередніх інстанцій (а.с.163).

Крім того, при прийнятті оскаржуваних судових актів в частині стягнення 0,2% за користування чужими коштами та 3% річних судами також не здійснено належної арифметичної перевірки заявлених до стягнення сум.

Що стосується стягнення з відповідача курсової різниці в розмірі 39093,13 грн, то місцевий господарський суд взагалі не зазначив, у зв'язку з якими встановленими обставинами справи, на підставі яких доказів та з застосуванням яких норм матеріального права він дійшов висновку щодо задоволення позову в цій частині.

Переглядаючи рішення в апеляційному порядку, суд цієї інстанції встановив, що за змістом п.4.2 Договору оплата товару здійснюється в національній валюті України. У випадку, якщо після відвантаження товару, курс ВТБ іноземної валюти по відношенню до гривні, змінився більш ніж на 2 % по відношенню до курсу ВТБ, діючому на дату оплати, вартість товару змінюється і перераховується.

Положення чинного законодавства України надають право суб'єктам господарювання визначати в договорах грошовий еквівалент в іноземній валюті, що підлягає сплаті у гривнях, з визначенням за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу. І саме день оплати товару є датою перерахунку компенсації вартості.

В даному випадку, за висновком апеляційного господарського суду, різниця в гривнях між вартістю товарів на день їх отримання і день оплати, яка виникла внаслідок того, що ціна товару переглядається за курсом ВТБ на дату оплати, є саме зміною суми компенсації вартості товару і напряму впливає на господарський інтерес позивача при укладенні Договору, поза як реалізований товар є виключно імпортного походження та придбавається за відповідну іноземну валюту.

Разом з тим, суд не встановив, за якою формулою, з використанням яких показників розраховано курсову різницю в сумі 39093,13 грн. З встановлених судами обставин не вбачається, що судами враховано визначений договірними умовами сторін порядок розрахунку курсової різниці.

Отже, наведене вище вимагає від суду касаційної інстанції встановлювати фактичні обставини справи, зокрема, щодо встановлення дійсного розміру заявлених до стягнення сум, з проведенням їх обґрунтованого розрахунку, що безумовно виходить за межі перегляду справи в порядку касації (ч.2 ст.111 7 ГПК України) та є підставою для скасування оскаржуваних рішення та постанови і передачі справи на новий розгляд до місцевого господарського суду у зв'язку з неповним встановленням та з'ясуванням ними обставин справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

При новому розгляді справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, при цьому надавши належну оцінку всім доводам сторін.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Пос-Про" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.05.2015 у справі №910/22182/14 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий В.Дерепа

Судді Б.Грек

Д.Кривда