Постанова

від 20.05.2015 по справі 910/29378/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" травня 2015 р. Справа№ 910/29378/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іоннікової І.А.

суддів: Тарасенко К.В.

Тищенко О.В.

секретар Бурдейна Н.В.

за участю представників:

від позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом): Данілова І.О. (представник за довіреністю)

від відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом): Петриченко І.В. (представник за довіреністю)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Хюннебек форм сервісес"

на рішення господарського суду міста Києва

від 11.03.2015 р.

у справі №910/29378/14 (суддя Головіна К.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ідеї Рішення Інвестиції"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хюннебек форм сервісес"

про стягнення 360000,00 грн.

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хюннебек форм сервісес"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ідеї Рішення Інвестиції"

про визнання недійсним п. 5.4 договору № 15-05/2009 від 15.05.2009 р.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ідеї Рішення Інвестиції" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хюннебек форм сервісес" про стягнення 360000,00 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору про надання консультаційних, юридичних послуг та послуг по окремим дорученням №15-05/2009 від 15.05.2009 р. та додаткових угод до нього щодо сплати компенсації за дострокове розірвання даного договору у розмірі річної абонентської плати, в зв'язку з чим просить суд стягнути компенсацію за дострокове розірвання договору у сумі 360000,00 грн. на підставі п. 5.4 договору №15-05/2009 від 15.05.2009 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.02.2015 р. змінено назву відповідача з Товариства з обмеженою відповідальністю "Харско Інфрастракче Україна" на Товариство з обмеженою відповідальністю "Хюннебек форм сервісес".

До початку розгляду справи по суті надійшла зустрічна позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Хюннебек форм Сервісес" про визнання п. 5.4 договору №15-05/2009 від 15.05.2009 р. недійсним, яка відповідно до ст. 60 ГПК України була прийнята судом до розгляду.

В обґрунтування своїх вимог позивач за зустрічним позовом зазначає, що п. 5.4 вказаного договору в редакції додаткової угоди №12 від 13.12.2011 р., укладеної між сторонами, суперечить чинному законодавству, оскільки порушує принципи добросовісності, розумності та справедливості зобов'язання, крім того, вказаний пункт договору та зміни до нього підписано неуповноваженою особою. Посилаючись на ст. 203, 215 ЦК України, позивач за зустрічним позовом просить визнати п. 5.4 договору №15-05/2009 від 15.05.2009 р. в редакції додаткової угоди №12 від 13.12.2011 р. недійсним.

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.03.2015р. у справі №910/29378/14 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Ідеї Рішення Інвестиції" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хюннебек форм сервісес" про стягнення 360000,00 грн. задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хюннебек форм сервісес" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ідеї Рішення Інвестиції" компенсацію у сумі 360000 (триста шістдесят тисяч) грн. 00 коп. У задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Хюннебек форм сервісес" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ідеї Рішення Інвестиції" про визнання недійсним п. 5.4 договору №15-05/2009 від 15.05.2009 р. відмовлено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хюннебек форм сервісес" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ідеї Рішення Інвестиції" витрати по сплаті судового збору в сумі 7200 (сім тисяч двісті) грн. 00 коп.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Хюннебек форм сервісес" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 11.03.2015р. у справі №910/29378/14 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Ідеї Рішення Інвестиції" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хюннебек форм сервісес" про стягнення 360000,00 грн. відмовити у повному обсязі, зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Хюннебек форм сервісес" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ідеї Рішення Інвестиції" про визнання недійсним п. 5.4 договору №15-05/2009 від 15.05.2009 р. задовольнити.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому скаржник посилається на наступне:

- вимоги позивача за первісним позовом є неправомірними та безпідставними, оскільки суперечать вимогам законодавства, не відповідають умовам договору та дійсним обставинам справи;

- зобов'язання відповідача за первісним позовом, визначене в п.5.4 договору як «розмір річної абонентської плати» не є вираженим у грошовій одиниці України гривні, що суперечить ст. 524 ЦК України;

- висновок позивача за первісним позовом про ініціювання відповідачем за первісним позовом розірвання договору не відповідає дійсності та не підтверджується доказами; листом №30 від 01.12.2014 р. відповідач за первісним позовом заявив про прийняття рішення про дострокове розірвання договору, таке повідомлення є реалізацією відповідачем свого права, передбаченого чинним законодавством та умовами п.5.3 договору, і не може вказувати на ініціювання відповідачем розірвання договору; на думку скаржника розірвання договору відбулося внаслідок досягнення сторонами двосторонньої домовленості про це, що підтверджується умовами додаткової угоди №28 від 01.12.2014 р.;

- пункт 5.4 договору підлягає визнанню недійсним, оскільки не відповідає ст. 907 ЦК України, його умови обмежують позивача за зустрічним позовом реалізувати свої права на ініціювання розірвання договору, покладає на нього додатковий обов'язок по сплаті необґрунтованих значних сум у разі розірвання договору;

- у позивача за первісним позовом відсутні підстави вимагати сплати коштів за цим договором по оплаті річної абонентської плати в розмірі 360000 грн., оскільки договір розірваний достроково за взаємною згодою сторін, зобов'язання сторін за цим договором припинились;

- пункт 5.4 договору порушує вимоги ст. 224, 225 ГК України, ст. 22 ЦК України, та є підставою для його недійсності;

- пункт 5.4 договору покладає на позивача за зустрічним позовом кабальні зобов'язання (позивач позбавлений можливості на підставі п.5.3 договору розірвати його достроково, оскільки в такому випадку на нього буде покладений обов'язок сплатити відповідачу за зустрічним позовом кошти в розмірі річної абонентської плати, як результат, позивач не отримає послуги за договором від відповідача, але фактично сплатить за них), що суперечить приписам ч.3 ст.509 ЦК України стосовно засад добросовісності, розумності та справедливості зобов'язання;

- генеральний директор, укладаючи додаткову угоду №12 від 13.12.2011 р. збільшив зобов'язання товариства більше ніж на 30000 доларів США та на укладання п.5.4 договору в редакції від 13.12.2011 р. не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду (у складі колегії суддів: головуючий суддя Іоннікова І.А., судді Мартюк А.І., Зубець Л.П.) від 14.04.2015 р. прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Хюннебек форм сервісес" на рішення господарського суду міста Києва від 11.03.2015 р. у справі №910/29378/14 до провадження, розгляд апеляційної скарги призначено на 28.04.2015 р.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 28.04.2015 р. змінено склад судової колегії.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду (у складі колегії суддів: головуючий суддя Іоннікова І.А., судді Зубець Л.П., Тищенко О.В.) від 28.04.2015 р. прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Хюннебек форм сервісес" на рішення господарського суду міста Києва від 11.03.2015 р. у справі №910/29378/14 до свого провадження, розгляд апеляційної скарги призначено на 20.05.2015 р.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2015 р. змінено склад судової колегії.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду (у складі колегії суддів: головуючий суддя Іоннікова І.А., судді Тарасенко К.В., Тищенко О.В.) від 20.05.2015 р. прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Хюннебек форм сервісес" на рішення господарського суду міста Києва від 11.03.2015 р. у справі №910/29378/14 до свого провадження, розгляд апеляційної скарги призначено на 20.05.2015 р.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив її задовольнити, скасувати рішення господарського суду міста Києва від 11.03.2015р. у справі №910/29378/14 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Ідеї Рішення Інвестиції" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хюннебек форм сервісес" про стягнення 360000,00 грн. відмовити у повному обсязі, зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Хюннебек форм сервісес" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ідеї Рішення Інвестиції" про визнання недійсним п. 5.4 договору №15-05/2009 від 15.05.2009 р. задовольнити.

У відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) заперечував проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, просив залишити її без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 11.03.2015р. у справі №910/29378/14 залишити без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

15.05.2009 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ідеї Рішення Інвестиції", як виконавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ес Джі Бі Україна", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Хюннебек форм сервісес", як замовником, був укладений договір про надання консультаційних, юридичних послуг та послуг по окремих дорученнях №15-05/2009, відповідно до якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе проведення консультаційного обслуговування персоналу замовника з питань комерційної діяльності та управління підприємства, фінансових і економіко-правових питань, пов'язаних з господарською діяльністю та управлінням замовника, консультування та аналізування нормативних та інших документів, надання послуг з юридичного обслуговування, перевірку надійності потенційних клієнтів замовника, супроводження договорів з клієнтами замовника, виконання окремих доручень замовника, що потребують спеціальних знань (п. 1.1 договору).

Відповідно до розділів 2, 3 договору виконавець взяв на себе обов'язки по наданню наступних юридичних послуг: забезпечення внутрішнього документообігу; договірна робота, правове супроводження фінансово-господарської діяльності; консалтингові послуги в сфері ліцензування, сертифікації, патентування і ноу-хау; організація претензійно-позовної роботи; правовий супровід трудових відносин; приймання участі в забезпеченні дотримання законодавства про охорону навколишнього природного середовища та розробка заходів, спрямованих на запобігання його порушення.

Замовник прийняв на себе зобов'язання із: своєчасного забезпечення виконавця всім необхідним для виконання виданих доручень, передбачених договором; оплати витрат, передбачених чинним законодавством, необхідних для виконання його доручень; оплати в повному обсязі послуг виконавця; приймання виконаних робіт шляхом підписання акту; розгляду пропозицій виконавця щодо приведення у відповідність із законодавством проектів рішень, наказів, інших правових актів підприємства, що суперечать законодавству України; наданню виконавцю документів, доручень, підписів, необхідних для вирішення поставлених договором завдань; надання достовірної інформації і відомостей, що необхідні для виконання виконавцем цього договору.

Виходячи зі змісту п. 7.2., 7.4., 7.7. договору, замовник зобов'язаний сплачувати виконавцеві абонентську плату в сумі 28800,00 грн., додаткову винагороду та компенсувати фактично понесені витрати виконавця, пов'язані з виконанням послуг та доручень замовника за даним договором.

Термін дії договору встановлений до 31.12.2011 р. Якщо жодна зі сторін не заявить про розірвання договору за 30 (тридцять) календарних днів до закінчення терміну дії договору, договір вважається продовженим на невизначений термін. Сторона, яка має намір розірвати або припинити дію даного договору, зобов'язана повідомити іншу сторону про це не пізніше ніж за 30 (тридцять) календарних днів до дати, із якої передбачається розірвання або припинення договору (п.п. 5.1, 5.2 договору).

У подальшому до договору були внесені зміни шляхом укладення додаткових угод до договору, відповідно до яких, зокрема:

- сторони домовились, що у випадку дострокового розірвання договору з ініціативи замовника, замовник одночасно з пропозицією про дострокове розірвання договору перераховує на рахунок виконавця кошти у розмірі річної абонентської плати, як відшкодування виконавцю доходів, які виконавець міг би реально одержати за рік в зв'язку з виконанням ним обов'язків за договором, як компенсацію за дострокове розірвання договору та відшкодовує виконавцю фактичні витрати, які виникли в зв'язку з виконанням обов'язків за договором (п. 5.4. договору в редакції додаткової угоди №12 від 13.12.2011 р.);

- даний договір діє з моменту його підписання сторонами по 31.12.2015 р., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 5.1 договору в редакції додаткової угоди №24 від 07.05.2013 р.);

- за послуги, надані виконавцем, замовник на підставі рахунків виконавця щомісячно перераховує абонентську плату у розмірі 30000,00 грн. (п. 7.2 договору в редакції додаткової угоди №27 від 01.04.2014 р.).

Як вбачається з матеріалів справи, 01.12.2014 р. на адресу ТОВ "Ідеї Рішення Інвестиції" від відповідача за первісним позовом надійшов лист №30 щодо дострокового розірвання договору, відповідно до якого ТОВ "Хюннебек форм сервісес" повідомляє позивача про прийняття рішення про дострокове розірвання договору з 01.01.2015 р. та одночасно пропонує укласти додаткову угоду №28 від 01.12.2014 р. до даного договору, проект якої надав виконавцю (позивачу за первісним позовом).

У подальшому вказана додаткова угода була підписана сторонами та скріплена їх печатками.

Згідно з п. 2 додаткової угоди №28 від 01.12.2014 р. замовник зобов'язується здійснити всі розрахунки з виконавцем не пізніше 15.12.2014 р.

Позивач за первісним позовом звернувся до суду з позовом про стягнення з ТОВ "Ідеї Рішення Інвестиції" 360000,00 грн. - компенсації за дострокове розірвання договору у розмірі річної абонентської плати, сплата якої передбачена п. 5.4 договору, оскільки вважає, що відповідачем - ТОВ "Хюннебек форм сервісес" було ініційовано розірвання договору №15-05/2009 від 15.05.2009 р. в односторонньому порядку.

В свою чергу, Товариство з обмеженою відповідальністю "Хюннебек форм сервісес" подало зустрічний позов, в якому просить визнати недійсним п. 5.4 договору №15-05/2009 від 15.05.2009 р., в редакції додаткової угоди №12 від 13.12.2011 р., укладеної між сторонами, посилаючись на те, що п. 5.4 вказаного договору суперечить чинному законодавству, оскільки порушує принципи добросовісності, розумності та справедливості зобов'язання, крім того, вказаний пункт договору та зміни до нього підписано неуповноваженою особою. Також позивач за зустрічним позовом вказує на те, що спірний пункт договору не відповідає вимогам ст. 524 ЦК України, оскільки зобов'язання, визначене в даному пункті не виражене в грошовій одиниці.

Відповідно до положень ст. 180 ГК України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся) (ч. 8 ст. 181 Господарського кодексу України).

В пункті 5.4 договору (в редакції додаткової угоди від 13.12.2011 р.) сторони встановили, що у випадку дострокового розірвання договору за ініціативою замовника, замовник одночасно з пропозицією про дострокове розірвання договору перераховує на рахунок виконавця кошти в розмірі річної абонентської плати в якості відшкодування виконавцю доходів, які виконавець міг би реально одержати за рік у зв'язку з виконанням ним обов'язків за договором, як компенсацію за дострокове розірвання договору та відшкодовує виконавцю фактичні витрати, які виникли в зв'язку з виконанням обов'язків за договором.

В пункті 7.2 договору визначено розмір місячної абонентської плати, яка становить 28800 грн., в т.ч. ПДВ 4800 грн., додатковою угодою №12 від 13.12.2011 р. змінено розмір місячної абонентської плати та встановлено в розмірі 42000 грн., в т.ч. ПДВ 7000 грн., додатковою угодою №27 від 01.04.2014 р. змінено розмір місячної абонентської плати та встановлено в розмірі 30000 грн. без ПДВ.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи відповідача за первісним позовом про відсутність та невизначеність суми річної абонентської плати за юридичні послуги, та зазначає, що компенсація за дострокове розірвання договору повинна вираховуватися з встановленого в п.7.2 договору розміру місячної абонентської плати.

Дослідивши договір про надання послуг №15-05/2009 від 15.05.2009 р., суд вважає, що він містить всі інші необхідні суттєві умови, передбачені законом: предмет, строки та порядок виконання зобов'язань, ціну договору, порядок оплати послуг, що узгоджується з вимогами Цивільного кодексу України. Отже, на час укладення договору про надання послуг №15-05/2009 від 15.05.2009 р. сторони досягли взаємної згоди щодо усіх його істотних умов, а, отже, твердження позивача за зустрічним позовом, що даний договір не містить всіх істотних умов договору, зокрема ціни договору є помилковим.

Щодо доводів позивача за зустрічним позовом про зловживання позивачем своїми правами та обов'язками, зокрема, порушення ним ст.ст. 11, 13, 14 Цивільного кодексу України та ст.ст. 224, 225 ГК України, колегія суддів зазначає наступне.

Частина 2 ст. 11 Цивільного кодексу України визначає підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, серед, яких зокрема є договори та інші правочини.

Сторони уклали договір №15-05/2009 від 15.05.2009 р., який і став підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків сторін (позивача та відповідача).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст.ст. 626-629 ЦК України та ст. 67 ГК України, сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, а також умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір укладений (підписаний сторонами) є обов'язковим для виконання кожною із сторін.

Отже, сторони, скориставшись зазначеним правом, врегулювали порядок та наслідки дострокового розірвання спірного договору з ініціативи замовника та пов'язане з цим питання щодо виплати річної абонентської плати на свій розсуд.

Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом; у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (ст. 651 ЦК України).

Відповідно до статті 907 Цивільного кодексу України, договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.

Згідно з п. 5.3 договору про надання послуг, сторона, яка має намір розірвати або припинити дію даного договору, зобов'язана повідомити іншу сторону про це не пізніше ніж за 30 (тридцять) календарних днів до дати, із якої передбачається розірвання або припинення договору.

Замовник - ТОВ "Хюннебек форм сервісес", маючи намір розірвати договір в одностронньому порядку, 01.12.2014 р. звернувся з листом №30 до іншої сторони про дострокове розірвання договору №15-05/2009 від 15.05.2009 р. При цьому у вказаному листі позивач за зустрічним позовом посилався саме на п. 5.3 договору, що свідчить про його намір розірвати договір в односторонньому порядку. З назви та змісту листа вбачається, що ініціатором дострокового розірвання договору виступив саме відповідач за первісним позовом, про вказане свідчить також і пропозиція відповідача укласти додаткову угоду про дострокове розірвання договору, проект якої ним було додано.

Крім того, як зазначено в п.1 додаткової угоди №28 від 01.12.2014 р., за ініціативою замовника сторони дійшли згоди достроково розірвати договір з 01.01.2015 р.

Доказів того, що з пропозицією про дострокове розірвання договору зверталось ТОВ "Ідеї Рішення Інвестиції" до позивача за зустрічним позовом в матеріалах справи не міститься.

Щодо доводів позивача за зустрічним позовом про те, що спірний пункт договору в редакції додаткової угоди від 13.12.2011 р. був підписаний особою, яка не мала на те повноважень, оскільки керівник відповідача не мав право вчиняти дії від імені товариства на суму, що перевищує 30000,00 доларів США або еквівалент цієї суми у будь-якій іншій валюті, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з договору №15-05/2009 від 15.05.2009 р. та додаткової угоди до нього, в якій викладено спірний пункт 5.4, з боку замовника вказані документи було підписано генеральним директором Хом'яковим Ю.В., а з боку виконавця - директором Головач Н.М. та ці підписи скріплено відбитками печаток сторін.

Згідно зі ст. 239 ЦК України, правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Якщо правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, то такий правочин створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою (ст. 241 ЦК України). Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Як зазначено в п. 3.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013 р., наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено.

Постановою Верховного суду України від 19.08.2014 р. у справі №5013/492/12 встановлено, що зі змісту частини першої статті 241 Цивільного кодексу України випливає, що наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину.

Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу).

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що факт схвалення правочину шляхом конклюдентних дій підтверджується прийняттям послуг, що надавалися відповідачем за зустрічним позовом протягом усього строку дії договору №15-05/2009 від 15.05.2009 р., починаючи з моменту його укладання до моменту його дострокового розірвання, тобто за період з травня 2009 р. по грудень 2014 р., про що свідчать відповідні акти приймання-передачі наданих послуг за період з травня 2009 р. по листопад 2014 р.

Схвалення п. 5.4. договору (в редакції додаткової угоди №12 від 13.12.2011 р.) позивачем за зустрічним позовом також підтверджується відсутністю будь-яких зауважень щодо змісту зазначеної норми договору та пропозицій щодо внесення змін до неї.

Отже, позивач за зустрічним позовом своїми діями у подальшому схвалив укладений ним договір №15-05/2009 від 15.05.2009 р. та відповідно пункт 5.4 (в редакції додаткової угоди від 13.12.2011 р.).

Крім того, згідно з ч. 3 ст. 92 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до п. 3.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", припис абзацу першого частини третьої статі 92 Цивільного кодексу України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень.

Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Позивач не надано суду доказів того, що відповідач знав чи за всіма обставинами не міг не знати про те, що генеральний директор ТОВ "Харско Інфрастракче Україна", правонаступником якого є ТОВ "Хюннебек форм сервісес" мав обмеження на підписання договору про надання юридичних послуг.

Приписами ст. 215 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", під час розгляду справ про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав визнання п. 5.4 договору №15-05/2009 від 15.05.2009 р. недійсним, вважає, що вимоги ТОВ "Хюннебек форм сервісес", заявлені у зустрічному позові, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ст. 530 ЦК України).

Як встановлено вище, відповідач за первісним позовом 01.12.2014 р. №30 надіслав позивачу пропозицію щодо розірвання договору №15-05/2009 від 15.05.2009 р., яку позивач погодив та сторони домовились, що даний договір є достроково розірваним з 01.01.2015 р.

Також сторони погодили, що 15.12.2014 р. замовник сплачує річну абонентську плату, яку виконавець міг би отримати, але не отримав у зв'язку з достроковим розірванням договору.

Отже, зважаючи на п. 5.4 договору (в редакції додаткової угоди від 13.12.2011 р.) у відповідача за первісним позовом виник обов'язок щодо сплати ТОВ "Ідеї Рішення Інвестиції" компенсації за дострокове розірвання договору у розмірі річної абонентської плати, що складає 360000,00 грн. (30000 грн.*12 місяців).

З огляду на викладене, враховуючи те, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження оплати компенсації за дострокове розірвання договору у розмірі річної абонентської плати, колегія суддів дійшла висновку про те, що позовні вимоги за первісним позовом про стягнення з відповідача компенсації за дострокове розірвання договору у розмірі річної абонентської плати у розмірі 360000,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Вищевикладені обставини справи спростовують доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, та на які він посилається як на підставу скасування рішення суду, а тому відхиляються судом.

За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що суд першої інстанції прийняв рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду не вбачається.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Хюннебек форм сервісес" залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 11.03.2015 р. у справі №910/29378/14 - без змін.

2. Матеріали справи №910/29378/14 повернути до господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановлені законом порядку та строки.

Головуючий суддя І.А. Іоннікова

Судді К.В. Тарасенко

О.В. Тищенко