Ухвала

від 13.05.2015 по справі 810/3316/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" травня 2015 р. м. Київ К/800/36481/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (суддя-доповідач), Загороднього А.Ф., Зайцева М.П.,

секретар судового засідання Луцак А.В.,

за участю: представника позивача Дмітрієвої В.В.,

представника відповідача Назарук О.В.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Ультра ЛТД»

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 19 липня 2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2014 року

у справі №810/3316/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Ультра ЛТД»

до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Ультра ЛТД» (далі - ТОВ «Телерадіокомпанія «Ультра ЛТД») звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби (далі - ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29 травня 2013 року №0001852205, №0001862205.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 19 липня 2013 року, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2014 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ТОВ «Телерадіокомпанія «Ультра ЛТД» подало касаційну скаргу, в якій просило їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В заяві від 27 березня 2015 року № 42 та в судовому засіданні представники позивача уточнили вимоги касаційної скарги і просили скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши представників сторін, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів приходить до наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем 30 квітня 2013 року складено акт № 431/22-00/19415293 Про результати позапланової невиїзної перевірки позивача з питань перевірки дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ПП «Проксин» за період з 1 лютого по 31 жовтня 2012 року; ТОВ «Логокомп» за період з 1 вересня по 31 вересня 2011 року (далі - акт перевірки), згідно з яким позивачем порушено вимоги:

- п.198.1 ст.198, ст.200.1 ст.200 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на загальну суму 83 344,00 грн.;

- п.138.1 п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток, що підлягає сплаті в сумі 87 511,00 грн.

В акті перевірки ДПІ, з посиланням на ст.ст. 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, зазначила, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Логокомп» не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, тому є нікчемними. Також податковим органом зазначено, що правочини між ПП «Проксин» та контрагентами-покупцями здійснені без мети настання реальних наслідків. При цьому податковим органом використано акт ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 15 лютого 2012 року № 704/23-4/36677058 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Логокомп» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 1 червня 2011 року по 31 грудня 2011 року», в якому йдеться про вирок Печерського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2010 року по справі № 1-786/10 по обвинуваченню ОСОБА_5 у скоєнні злочинів, передбачених ст.ст. 205, 358 Кримінального кодексу України, та акт ДПІ у Святошинському районі м. Києва ДПІ від 22 березня 2013 року № 520/22.2.09/20576423 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ПП «Проксин» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 1 січня 2011 року по 28 лютого 2013 року».

На підставі акта перевірки ДПІ було прийнято податкові повідомлення - рішення від 29 травня 2013 року:

- №0001862205, яким позивачу визначено суму податку на прибуток на загальну суму 87 511,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 21 878,00 грн.;

- №0001852205, яким позивачу визначено зобов'язання з ПДВ 83 344,00 грн. та засновані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 20 836,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що господарські операції, здійснені між позивачем, ПП «Проксин», ТОВ «Логокомп» за період, що перевірявся, не мали реального характеру, тому витрати понесені ним при здійсненні таких операцій не можуть бути включені до складу валових витрат підприємства, а податкові накладні, надані вищевказаними контрагентами, не є належною підставою для виникнення у позивача права на формування податкового кредиту.

Колегія суддів вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними, зробленими при неповному з'ясуванні судами обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, виходячи з наступного.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-Х11 (далі - Закон № 996) визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оскільки, згідно зі статтею 1 Закон № 996 господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами ПК України.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6 статті198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За змістом пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та ПДВ мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Позивачем на підтвердження обставин реальності здійснення господарських операцій з контрагентами були надані договори, ліцензії, акти прийому виконаних робіт, справки про вартість виконаних робіт, банківські виписки, податкові накладні, платіжні доручення.

Проте, суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили всі надані позивачем докази, а також обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, не вказали, з яких підстав не врахували надані позивачем первинні та інші документи, не обґрунтували свій висновок про невідповідність вимогам чинного законодавства первинних документів, складених позивачем та його контрагентами.

Вказані обставини відповідно до ч. 1 ст. 138 Кодексу адміністративного суду України (далі - КАС України) входять до предмета доказування при розгляді судом даної категорії адміністративних спорів.

Так, згідно цієї норми предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій між позивачем та його контрагентом не можуть вважатися встановленими з огляду на те, що оцінка доказів у справі зроблена без дотримання вимог ст. 86 КАС України.

Згідно з цією статтею суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Ч. 1 ст. 69 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Суди попередніх інстанцій зазначені вимоги процесуального закону порушили, оскільки не з'ясували повно і всебічно обставин справи щодо характеру реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами, не дали оцінку всім наданим позивачем доказам. Також залишили поза увагою ч. 2 ст. 71 КАС України, відповідно до якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судами не взято до уваги та не перевірено доводи позивача про наявність необхідних ліцензій для укладення позивачем з ПП «Проксин» договору №01/12-11 від 1 грудня 2011 року, зокрема щодо своєчасного переоформлення ліцензії, строк дії якої закінчився.

Судом апеляційної інстанції не взято до уваги та не надано оцінки доводам позивача та представленим доказам щодо задоволення судом позовних вимог ПП «Проксин» до ДПІ у Святошинському районі м. Києва ДПС про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.

Також суди попередніх інстанцій не дослідили вирок Печерського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2010 року по справі №1-786/10 по обвинуваченню ОСОБА_5 у скоєнні злочинів, передбачених ст.ст. 205, 358 Кримінального кодексу України, на який посилається податковий орган в акті перевірки, не перевірили чи набрав він законної сили.

Слід зазначити, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди, є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Щодо доводів відповідача про нікчемність господарських операцій позивача з ТОВ «Логокомп» слід зазначити наступне.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України, міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника -фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 ПК України, згідно з якою органам державної податкової служби не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

З огляду на викладене, є безпідставним посилання податкового органу в акті перевірки на положення ст.ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами ст. 7, ч. 4, 5 ст. 11 КАС України.

Відповідно до ст. 11 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає (частини четверта, п'ята зазначеної статті).

Згідно із ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ч. 1 ст. 220 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Таким чином, неповне з'ясування судами дійсних обставин справи та допущені порушення норм процесуального права є підставною для скасування ухвалених рішень та направлення справи на новий розгляд.

Згідно зі ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки неповноту встановлення обставин у справі допущено обома судовими інстанціями, то справа направляється до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, належним чином перевірити доводи сторін щодо реальності здійснення позивачем господарських операцій з його контрагентом та правильності формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ за цими операціями, дати оцінку як вже приєднаним до справи доказам, так і новим доказам, що будуть виявлені в судовому розгляді справи, з дотриманням вимог ст. 86 КАС України та зробити юридично правильний висновок щодо прав і обов'язків сторін.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Ультра ЛТД» задовольнити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 19 липня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді О.А. Веденяпін

А.Ф. Загородній

М.П. Зайцев