Постанова

від 18.05.2015 по справі 910/29035/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" травня 2015 р. Справа№ 910/29035/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Сухового В.Г.

при секретарі судового засідання Євдокимові В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «СПОРТ-ТУР»

на рішення Господарського суду міста Києва

від 11.03.2015

у справі №910/29035/14 (суддя - Якименко М.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРАФОСЕРВІС», м. Київ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «СПОРТ-ТУР», м. Київ,

про стягнення 141 871,88 грн,

за участю представників:

від позивача: Коваль В.В. - представник (довіреність №б/н від 23.05.2014);

від відповідача: не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ГРАФОСЕРВІС» (надалі - ТОВ «ГРАФОСЕРВІС», позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «СПОРТ-ТУР» (надалі - ТОВ «Інвестиційна компанія «СПОРТ-ТУР», відповідач) про стягнення 74 822,79 грн, з яких 8 369,67 грн 3 % річних та 66 453,12 грн інфляційних втрат у зв'язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором від 20.09.2010 № 95/9, заборгованість за яким стягнута за рішенням суду від 09.07.2014 у справі №910/10142/14.

Під час судового розгляду справи суд першої інстанції прийняв подані позивачем 04.02.2015, 18.02.2015 та 11.03.2015 в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України заяви про збільшення розміру позовних вимог. Згідно останньої заяви позивач просив стягнути з відповідача 141 871,88 грн, з яких 130 515,84 грн інфляційних втрат та 11 356,04 грн 3 % річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.03.2015 у справі № 910/29035/14 позов задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «СПОРТ-ТУР» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРАФОСЕРВІС» 11 356,04 грн 3% річних, 130 515,84 грн інфляційних втрат, 7 400,00 грн витрат за надання позивачу правової допомоги та 2 842,22 грн судового збору.

Не погоджуючись із рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «СПОРТ-ТУР» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2015 та прийняти нове рішення з урахуванням обставин, викладених в апеляційній скарзі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неповним дослідженням доказів, порушенням судом норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Зокрема, вимоги скаржника обґрунтовані тим, що 16.02.2015 та 27.02.2015 з банківського рахунку відповідача було списано грошові кошти на загальну суму 1 170 734,65 грн, чим повністю погашено заборгованість відповідача перед позивачем за рішенням суду у справі № 910/10142/14, а отже, нарахування 3 % річних та інфляційних втрат після припинення господарського зобов'язання є незаконним та необґрунтованим.

Згідно протоколу про автоматичний розподіл справ між суддями від 03.04.2015 справу № 910/29035/14 передано для розгляду судовій колегії у складі: головуючий суддя Мальченко А.О., судді Жук Г.А., Суховий В.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.04.2015 зазначену апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 18.05.2015.

В судовому засіданні 18.05.2015 представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечив, вважає рішення законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржуване рішення без змін.

Відповідач свого уповноваженого представника не направив, хоча про день, місце та час розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином, за адресою, вказаною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Вислухавши думку представника позивача, враховуючи, що відповідач не повідомив суд про поважність причин нез'явлення до суду апеляційної інстанції та не заявив клопотання про відкладення розгляду справи, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності відповідача.

18.05.2015 в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови апеляційного господарського суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування господарським судом норм чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Місцевим господарським судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 20.09.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Графосервіс» (в тексті договору - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Спорт-Тур» (в тексті договору - замовник) укладено договір № 95/9 (надані - договір), за умовами якого постачальник зобов'язується здійснити поставку обладнання, монтаж, наладку, згідно додатку №1, який є невід'ємною частиною даного договору на об'єкті, який розташований за адресою: АР Крим, м. Ялта, смт Сімеїз в районі санаторію ім. Баранова, а замовник зобов'язується оплатити та прийняти обладнання згідно пункту 4.1 даного договору, на підставі додатку №1. Додаток №1 за згодою сторін може змінюватись, у зв'язку із уточненням проекту (пункти 1.1.-1.2. договору).

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань за договором ТОВ «Графосервіс» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за поставку та монтаж обладнання у розмірі 478 080,00 грн, 3% річних у розмірі 42 830,73 грн, інфляційних втрат у розмірі 33 943,68 грн та вартості послуг адвоката у розмірі 53 000,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.07.2014 у справі №910/10142/14 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Графосервіс" задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача основний борг у розмірі 478 080,00 грн, 3% річних у розмірі 42 784,27 грн, інфляційні втрати у розмірі 33 943, 00 грн, вартість послуг адвоката у розмірі 53 000,00 грн, судовий збір у розмірі 11 096,16 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.10.2014 у справі №910/10142/14, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 24.11.2014, рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2014 у даній справі змінено в частині стягнення вартості адвокатських послуг, стягнуто заборгованість з оплати послуг адвоката у розмірі 5 548,54 грн. В решті позовних вимог рішення залишено без змін.

Відповідно до статті 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України.

Згідно частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Господарським судом міста Києва при винесенні рішення у справі №910/10142/14 встановлено факт заборгованості з оплати поставки та монтажу обладнання за договором.

На момент розгляду даної справи Господарським судом міста Києва відповідачем не надано доказів виконання відповідачем судового рішення у справі №910/10142/14.

Зважаючи на вказане, позивач просить стягнути з відповідача, з урахуванням прийнятих судом першої інстанції заяв про збільшення розміру позовних вимог, 130 515,84 грн інфляційних втрат та 11 356,04 грн 3 % річних у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання за договором.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 202 Господарського кодексу України, статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що чинне законодавство України не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог апелянт зазначає, що Господарським судом міста Києва безпідставно прийнято подані позивачем 18.02.2015 та 11.03.2015 заяви про збільшення розміру позовних вимог, оскільки на виконання постанови державного виконавця Відділу Державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві від 30.01.2015 ВП №45283709 про арешт коштів боржника 16.02.2015 та 27.02.2015 з банківського рахунку позивача списано 1 170 734,65 грн, чим повністю погашено заборгованість відповідача перед позивачем за рішенням суду у справі №910/10142/14.

На підтвердження вказаних обставин апелянтом надано до матеріалів справи платіжні вимоги Відділу Державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві від 30.01.2015 № 343/22 та від 25.02.2015 №343/22 з відмітками про їх одержання та проведення банківською установою.

Згідно пункту 1.26. статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжна вимога-доручення - розрахунковий документ, що містить вимогу отримувача безпосередньо до платника сплатити суму коштів та доручення платника банку, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної платником суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

Відповідно до статті 1071 Цивільного кодексу України кошти можуть бути списані з рахунку клієнта без його доручення на підставі рішення суду, а також у випадках, установлених законом.

Примусове списання коштів з рахунків платників ініціюють стягувачі (орган державної виконавчої служби) на підставі виконавчих документів, установлених законами України.

Платіжну вимогу стягувач подає до банку, що його обслуговує, разом із двома примірниками реєстру платіжних вимог. Банк, що обслуговує стягувача, приймає платіжні вимоги протягом 10 календарних днів з дати їх складання, а банк платника - протягом 30 календарних днів з дати їх складання (пункти 5.1., 5.3., 5.6. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України 21.01.2004 №22).

Таким чином, відповідно до положень чинного законодавства платіжна вимога-доручення підтверджує ініціювання переказу грошових коштів, проте не є належним доказом списання таких коштів та їх зарахування на банківський рахунок контрагента.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, позивачем надано в матеріали справи оригінал банківської виписки з особового рахунку ТОВ «Графосервіс», з якої вбачається, що 12.03.2015 Відділом Державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві перераховано на рахунок позивача 571 451,97 грн заборгованості від ТОВ «Інвестиційна компанія «Спорт-Тур».

Пунктом 30.1. статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" встановлено, що моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.

Відповідно до частини 1 статті 203 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, всі умови якого виконано належним чином, припиняється, якщо виконання прийнято управленою стороною.

Оскільки, грошові кошти, примусово стягнуті Відділом Державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві з ТОВ «Інвестиційна компанія «Спорт-Тур», були зараховані на банківський рахунок позивача 12.03.2015, що і є датою виконання грошового зобов'язання, колегія суддів дійшла висновку, що твердження апелянта про незаконне прийняття судом першої інстанції заяв про збільшення розміру позовних вимог від 18.02.2015 та 11.03.2015 у зв'язку з припиненням зобов'язання між сторонами є необґрунтованими та такими, що спростовуються наявними у справі доказами.

Відповідно до заяви про збільшення розміру позовних вимог від 11.03.2015 позивачем заявлено до стягнення з відповідача 130 515,84 грн інфляційних витрат та 11 356,04 грн 3 % річних за період з 27.05.2014 до 11.03.2015.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, а також не позбавляє кредитора права на отримання коштів, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 23.01.2012 у справі № 37/64.

Враховуючи прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання за договором, перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3 % річних, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 11 356,04 грн 3 % річних у повному обсязі.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат, судова колегія встановила, що останнім неправильно встановлено початок періоду нарахування інфляційних втрат з огляду на наступне.

Розрахунок суми боргу з врахуванням індексу інфляції здійснюється шляхом множення суми заборгованості (на момент її виникнення) на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому, сума, яка внесена з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, якщо сума внесена з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, якщо з 16 по 31 день місяця, інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Вищого господарського суду України від 01.02.2010 у справі № 52/30.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.07.2014 у справі №910/10142/14 здійснено нарахування інфляційних втрат на суму основної заборгованості за період з 03.06.2011 до 26.05.2014.

Відтак, інфляційні втрати за травень 2014 року вже були стягнуті з відповідача за рішенням суду, а тому повторне їх нарахування при поданні даного позову не відповідає вимогам чинного законодавства України.

Судова колегія, здійснивши перерахунок інфляційних втрат за період червня 2014 року до лютого 2015 року, встановила правильний розмір інфляційних втрат - 108 638,76 грн, а отже, рішення місцевого господарського суду підлягає зміні в цій частині.

Зважаючи на вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позову частково у сумі 119 994,80 грн, з яких 108 638,76 грн інфляційних втрат та 11 356,04 грн 3% річних та відмову у задоволенні решти позовних вимог.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача витрат за надання правової допомоги в розмірі 7 400,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

За змістом частини 3 статті 48 та частини 5 статті 49 ГПК України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні п.1 ст.1 та ч.1 ст.6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.12.2014 між позивачем та Адвокатським об'єднанням "Лігал Едвайзер" (надалі - Адвокатське об'єднання) укладено договір №29 про надання правової допомоги в господарському спорі (надалі - договір №29), за умовами якого Адвокатське об'єднання приймає на себе обов'язки здійснити комплекс заходів з надання правової допомоги у Господарському суді м. Києва, необхідних для захисту прав клієнта за господарським договором №95/9 від 20 вересня 2010 року з Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Спорт-тур" (надалі - відповідач), які полягають в стягненні з відповідача 3% річних та втрат від знецінення грошових коштів, завдані інфляцією у зв'язку із порушенням відповідачем грошових зобов'язань за вказаним договором, а клієнт зобов'язується сплатити Адвокатському об'єднанню гонорар за надання вказаної допомоги.

В підтвердження витрат на послуги адвоката позивачем надано копію вищезгаданого договору №29 від 22.12.2014, оригінал платіжного доручення № 584 від 03.02.2015 в сумі 7 400 00 грн, копію виписки про державну реєстрацію юридичної особи Адвокатського об'єднання «Лігал Едвайзер» серії АА №678946, копії свідоцтв про право на зайняття адвокатською діяльністю № 5271 від 28.09.2012 та № 5291 від 28.09.2012, видані адвокатам Григоревському В.В. та Коваль В.В. (а.с.78-83).

Згідно з пунктом 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною 5 статті 49 ГПК України. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Розглянувши клопотання позивача про відшкодування за рахунок відповідача витрат на послуги адвоката в сумі 7 400,00 грн та представлені суду докази, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо наявності правових підстав для задоволення вказаного клопотання та включення цих витрат до судових.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно пункту 4 частини 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право змінити рішення.

У відповідності до пункту 1 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.

З огляду на вищевикладене та часткову обґрунтованість апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «СПОРТ-ТУР», колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зміни рішення суду першої інстанції в частині зменшення розміру інфляційних втрат, як такого, що прийнято при неповному з'ясуванні обставин, які мають значення для справи.

Відповідно до частини 6 статті 49 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки витрати з оплати послуг адвоката включені судом до складу судових витрат у даній справі, їх відшкодування, як і відшкодування суми, сплаченого судового збору, згідно частини 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, колегія суддів зазначає, що правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України «Про судовий збір» від 08.07.2011 №3674-VI (із змінами та доповненнями).

Відповідно до статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду сплачується судовий збір у розмірі 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Враховуючи оспорювану суму у розмірі 141 871,88 грн, за подання апеляційної скарги відповідач повинен був сплатити судовий збір у сумі 1 418,72 грн. Натомість з доданої до апеляційної скарги квитанції від 25.03.2015 № 0.0.366141660.1. вбачається, що ним сплачено судовий збір у більшому розмірі - 1 522,00 грн. Отже, розмір надмірно сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги становить 103,28 грн.

За приписами пункту 1 частини 1 статті 9 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів. Про таке повернення зазначається, зокрема, в резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті.

Таким чином, з Державного бюджету України на користь відповідача підлягає поверненню сума надмірно сплаченого ним судового збору у розмірі 103,28 грн.

Керуючись статтями 4-3, 32-34, 43, 44, 49, 96, 99, 101 - 106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «СПОРТ-ТУР» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2015 у справі № 910/29035/14 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2015 у справі №910/29035/14 змінити.

3. Резолютивну частину рішення викласти в наступній редакції:

«Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «СПОРТ-ТУР» (04107, м. Київ, вул. Печенізька, будинок 1-7, квартира 178, код ЄДРПОУ 33447980) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРАФОСЕРВІС» (01001, м. Київ, вул. Софіївська, будинок 10, приміщення 4, код ЄДРПОУ 21586665) 11 356 (одинадцять тисяч триста п'ятдесят шість) грн 04 коп. 3% річних, 108 638 (сто вісім тисяч шістсот тридцять вісім) грн 76 коп. інфляційних втрат, 6 343 (шість тисяч триста сорок три) грн 48 коп. витрат за надання позивачу правової допомоги, 3 599 (три тисячі п'ятсот дев'яносто дев'ять) грн 85 коп. судового збору за розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанцій.

В задоволенні решти позову відмовити».

4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «СПОРТ-ТУР» (04107, м. Київ, вул. Печенізька, будинок 1-7, квартира 178, код ЄДРПОУ 33447980) з Державного бюджету України 103 (сто три) грн 28 коп. надмірно сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги згідно квитанції від 25.03.2015 № 0.0.366141660.1.

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання даної постанови.

6. Матеріали справи № 910/29035/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

В.Г. Суховий