Постанова

від 20.05.2015 по справі 902/444/14

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2015 року Справа № 902/444/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Юрчук М.І. , суддя Бучинська Г.Б.

при секретарі Максютинська Д.В

за участю представників сторін:

від Прокурора: Меленчук І.В.;

від Позивача 1: представник не з'явився;

від Позивача 2: представник не з'явився;

від Позивача 3: представник не з'явився;

від Відповідача: Дудчик О.М..

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційної скарги відповідача Приватного підприємства "Згар" на рішення господарського суду Вінницької області від 19.06.14р. у справі № 902/444/14 (суддя Маслій І.В.)

за позовом Прокурора Вінницького району Вінницької області в інтересах держави в особі:

Позивача 1: Головного управління Держземагенства у Вінницької області

Позивача 2: Іванівської сільської ради

Позивача 3: Вінницької районної державної адміністрації

до Приватного підприємства "Згар"

про стягнення заборгованості по орендній платі за землю; штрафних санкцій; розірвання договору оренди; повернення земельної ділянки

ВСТАНОВИВ :

Прокурор Вінницького району (надалі - Прокурор) в інтересах держави в особі Головного управління Держземагенства у Вінницькій області (надалі - Позивач 1), Іванівської сільської ради (надалі - Позивач 2) та Вінницької районної державної адміністрації (надалі - Позивач 3) звернувся в господарський суд Вінницької області з позовною заявою (а.с. 3-6) до Приватного підприємства «Згар» (надалі - Відповідач) в якій просить: стягнути з Відповідача 35 609 грн. 88 коп. заборгованості по орендній платі, розірвати договір оренди земельної ділянки від 23 листопада 2007 року, укладений Позивачем 3 з Відповідачем, зареєстрованим у Вінницькій регіональній філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» при Державному комітеті України по земельних ресурсах, про що у державному реєстрі земель вчинено запис від 29 серпня 2008 року за № 040882000133; зобов'язати Відповідача передати (повернути) дві земельні ділянки загальною площею 25,5125 га (ділянка № 1 - 19,6710 Га, ділянка № 2 - 5,8415 Га, нормативно-грошова оцінка земельних ділянок становить 176 903 грн. 67 коп.) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, за рахунок земель запасу на території Позивача 2, за межами населеного пункту Позивачу 1.

Прокурором до господарського суду Вінницької області було подано заяву від 28 травня 2014 року № 75-10776 (а.с. 79), згідно котрої, з підстав, висвітлених у даній заяві, прокурор просив п'яту вимогу позовної заяви висвітлити в наступній редакції: зобов'язати Відповідача передати (повернути) згідно акту прийому-передачі дві земельні ділянки загальною площею 25,5125 га (ділянка № 1 - 19,6710 Га, ділянка № 2 - 5,8415 Га, нормативно-грошова оцінка земельних ділянок становить 176 903 грн. 67 коп.) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, за рахунок земель запасу на території Позивача 2, за межами населеного пункту Позивачу 1.

Крім того, Прокурором в судовому засіданні місцевого господарського суду від 19 червня 2014 року було подано заяву про уточнення позовних вимог, котру колегія суду відповідно до 3.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду від 26 грудня 2011 року № 18 розцінює як зменшення позовних вимог, а саме, з підстав, висвітлених у даній заяві, Прокурор просив суд стягнути з Відповідача 32 450 грн. заборгованості по орендній платі, які перерахувати на рахунок Позивача 2.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 19 червня 2014 року (а.с. 104-110) з підстав, вказаних у цьому рішенні, провадження у справі № 902/444/14 в частині вимог про стягнення з Відповідача 11 864 грн. 31 коп. штрафних санкцій - припинено. Позовні вимоги задовольнити частково. Розірвано договір оренди земельної ділянки від 23 листопада 2007 року, укладений Позивачем 3 та Відповідачем. Також, даним рішенням зобов'язано Відповідача передати (повернути) Позивачу 1 дві земельні ділянки загальною площею 25, 5125 га (ділянка № 1 площею 19,6710 га, ділянка № 2 площею 5,8415 га), для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, за рахунок земель запасу які знаходиться на території Позивача 2 за межами населеного пункту шляхом оформлення акту прийому-передачі вказаних земельних ділянок. Крім того, місцевим господарським судом стягнуто з Відповідача на користь Позивача 232 450 грн. заборгованості по орендній платі. Також, даним судовим рішенням покладено на Відповідача судові витрати в розмірі 5 405 грн. 06 коп..

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції Відповідач звернувся з апеляційною скаргою (а.с. 127-131) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій, з підстав, вказаних у цій апеляційній скарзі, просить рішення господарського суду Вінницької області від 19 червня 2014 року по справі № 902/444/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом не в повному обсязі з'ясовано обставини справи, які мають значення для справи, що призвело до прийняття рішення з порушення норм процесуального та матеріального права. Крім того, Відповідач як на підставу скасування рішення суду посилається на те, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні не наведено обґрунтованого розрахунку стягнутої заборгованості, не зазначено, за який період вона виникла, а єдиним доказом, на якій суд першої інстанції посилався як на доказ наявності заборгованості в оскаржуваному рішенні, є довідка № 02-25/143 від 28 травня 2014 року про стан заборгованості Відповідача перед Позивачем 2. При цьому, на думку апелянта, така довідка не може вважатися належним доказом, оскільки видана не органами державної фіскальної служби України. Таким чином, як зазначає Відповідач, суд першої інстанції ухвалив рішення про стягнення заборгованості без наявності в матеріалах справи жодних належних доказів на підтвердження її існування, та періоду її виникнення.

Ухвалою суду від 11 лютого 2015 року (а.с. 126) було поновлено пропущений строк на подання Відповідачем апеляційної скарги на рішення суду, прийнято апеляційну скаргу Відповідача до провадження та призначено її до розгляду на 1 квітня 2015 року на 14 годину 50 хвилин.

Третя особа 1 подала відзив на апеляційну скаргу (а.с. 235-236), в якому з підстав висвітлених в цьому відзиві, заперечує проти доводів зазначених в апеляційній скарзі та просить залишити рішення господарського суду Віннницької області без змін.

Позивач 3 подав відзив на апеляційну скаргу (а.с. 160-162), в якому з підстав висвітлених в цьому відзиві, заперечує проти доводів зазначених в апеляційній скарзі та просить залишити рішення господарського суду Вінницької області без змін.

Позивач 2 подав відзив на апеляційну скаргу (а.с. 171-176), в якому з підстав висвітлених в цьому відзиві, заперечує проти доводів зазначених в апеляційній скарзі та просить залишити рішення господарського суду Вінницької області без змін.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 1 квітня 2015 року (а.с. 187), з підстав, висвітлених в даній ухвалі, розгляд справи відкладено на 6 травня 2015 року на 14:30 хв..

Голова Рівненського апеляційного господарського суду, своїм розпорядженням від 5 травня 2015 року (том 1, а.с. 194), з підстав вказаних у ньому, вніс зміни до складу колегії суддів, окрім заміни головуючого судді, визначив колегію в складі: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б., суддя Юрчук М.І..

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 6 травня 2015 року (а.с. 206), з підстав, висвітлених в даній ухвалі, розгляд справи відкладено на 20 травня 2015 року на 15:50 хв..

Представники Позивача 1, Позивача 2, Позивача 3 в судове засідання від 20 травня 2015 року не з'явилися. Про дату, час та місце розгляду справи Позивач 1, Позивач 2, Позивач 3 належним чином повідомлені, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 208-210). Причини неявки своїх представників не повідомили. Жодних клопотань від Позивача 1, Позивача 2, Позивача 3 щодо відкладення розгляду справи до господарського суду апеляційної інстанції не надходило. В той же час, в ухвалі про прийняття апеляційної скарги до провадження відсутні вимоги щодо обов'язкової явки представників сторін.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного та враховуючи приписи статтей 101, частини 1 статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників Позивача 1, Позивача 2 та Позивача 3, за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні від 20 травня 2015 року представник Відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, з підстав, висвітлених у апеляційній скарзі, та просив скасувати рішення місцевого господарського суду і прийняти нове, котрим відмовити в задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні від 20 травня 2015 року Прокурор заперечив проти апеляційної скарги, вважає доводи Відповідача необґрунтованими, а рішення суду першої інстанції - правомірним та законним.

Заслухавши пояснення Прокурора, представника Відповідача, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу відповідача слід задоволити частково, рішення господарського суду Вінницької області від 19 червня 2014 року по справі № 902/444/14 скасувати частково (в частині задоволення позову щодо розірвання договору оренди та повернення земельних ділянок) та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову в цій частині відмовити. При цьому, суд виходив з наступного.

Як встановлено Рівненським апеляційним господарським судом, 23 листопада 2007 року між Позивачем 3 та Відповідачем було укладено Договір оренди землі (надалі - Договір; а.с. 9-13).

Відповідно до пункту 1 Договору: Позивач 3 надає, а Відповідач приймає в строкове платне користування дві земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які знаходиться на території Іванівської сільської ради Вінницького району за межами населеного пункту.

Згідно пункту 2 Договору: в оренду передаються дві земельні ділянки загальною площею 25,5125 га.; а саме ділянка № 1 площею 19,6710 га - рілля; ділянка № 2 площею 5,8415 га - ріллі, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які знаходиться на території Позивача 2 за межами населеного пункту.

Пунктом 7 Договору визначено, що Договір укладено на 25 років починаючи з дати його державної реєстрації.

Як вбачається з пунктів 8, 10 Договору: орендна плата вноситься Відповідачем у грошовій формі; грошова плата вноситься на рахунок власника землі № 33217812700083 в ГУДКУ у Вінницькій області, МФО 802015, код 34701209, місцевий бюджет Іванівської сільської ради Вінницького району Вінницької області код 13050200 в розмірі 17 690 грн. 37 коп. в рік; перегляд розміру орендної плати провести через 5 років з дня реєстрації Договору; орендна плата вноситься щомісячно у строк до 30 числа місяця послідуючого за звітним.

Як визначено пунктом 18 Договору: після припинення дії Договору Відповідач повертає Позивачу 3 земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він її одержав в оренду.

Пунктом 25 Договору передбачені права Позивача 3, у тому числі право вимагати від Відповідача своєчасного внесення орендної плати.

Також, пунктом 28 Договору передбачені обов'язки Відповідача, зокрема, у відповідності до пункту 8 цього Договору своєчасно і в повному обсязі вносити орендну плату.

У відповідності до пункту 33 Договору, дія Договору припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених Договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Договір підписаний уповноваженими представниками Позивача і Відповідача. Їхні підписи скріплені відтисками печаток. Договір зареєстрований у Вінницькій регіональній філії Державного підприємства ЦДЗК ДКУ по земельних ресурсах, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 29 вересня 2008 року за № 040882000133 по Іванівській сільській раді, Вінницького району, Вінницької області.

Як вбачається з акту передачі та прийому двох земельних ділянок в натурі (на місцевості), що передаються в оренду Відповідачу для ведення товарного сільськогосподарського виробництва від 23 листопада 2007 року (а.с. 70) Позивач 3 передав, а Відповідач прийняв дві земельні ділянки загальною площею 25,5125 Га., для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Позивача 2, за межами населеного пункту. Даний акт підписаний уповноваженими представниками Позивача і Відповідача, скріплений відтисками їхніх печаток.

Відповідно до письмових пояснень наданих Позивачем 1 від 27 травня 2014 року № 9-2-0.6-4725/2-14 (а.с. 62-63), нормативно-грошової оцінки земельної ділянки площею 25,5125 Га, яка є предметом даного Договору, згідно пункту 5 Договору становить 176 903 грн.. За інформацією Позивача 1 від 20 травня 2014 року № 01-872, технічна документація по нормативній грошовій оцінці даної земельної ділянки відсутня, тому надати витяг з даної документації не представляється можливим.

Водночас, в додатку Позивача 1 до листа від 20 травня 2014 року (а.с. 64), зазначено, що відповідно до проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв), власників сертифікатів с. Іванівка на території Позивача 2, розробленого ДП «Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою2, грошова оцінка 1 Га ріллі становить 2845, 76 грн. та з урахуванням коефіцієнтів індексації 3,2 та 1,756 грошова оцінка 1 Га ріллі становить 15 990 грн. 32 коп..

Таким чином, згідно пункту 8 Договору орендна плата повинна була вноситися Відповідачем на у грошовій формі на рахунок Позивача 2 в розмірі 17 690 грн. 37 коп. в рік, а відповідно до пункту 10 Договору орендна плата повинна була вноситися Відповідачем щомісячно до 30 числа послідуючого за звітним місяцем, виходячи із розміру орендної плати в рік (17 690 грн) орендна плата за місяць повинна була б становити (17 690 грн. / 12 місяців) 1 474 грн. 16 коп., при цьому обчислення розміру орендної плати за землю мало б бути здійснюватися з урахуванням індексів інфляції.

З матеріалів справи вбачається, що 1 листопада 2013 року Міністерством доходів і зборів України Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління мін доходів у Вінницькій області було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку правильності нарахування та сплати орендної плати за землю Відповідача за 2011, 2012 та 9 місяців 2013 років, результати котрої оформлено актом від 1 листопада 2013 року № 507/15/30363243 (надалі - Акт; а.с. 18-19).

З даного акту вбачається, що перевірка Відповідача проводилася у період з 28 жовтня 2013 року по 30 жовтня 2013 року, результатами даної перевіркою було встановлено, що Відповідачем не подано в 2011 році податкову декларацію з плати за землю, в результаті чого занижено розмір орендної плати на суму 22 185 грн. 51 коп., чим було порушено пункт 286.2 статті 286 Розділу ХІІІ Податкового кодексу України. Крім того, перевіркою правильності нарахування орендної плати за землю за 2012 рік встановлено, що відповідно до поданої декларації № 14615 від 13 листопада 2012 року нараховано орендної плати 14 912 грн. 91 коп., розмір заниження орендної плати становить 7 272 грн. 60 коп.. Також, перевіркою правильності нарахування орендної плати за землю за 9 иісяців 2013 року встановлено неподання декларації по платі за землю на суму 22185 грн. 51 коп., за січень-вересень 2013 року занижено нарахування орендної плати за землю в сумі 16 639 грн. 13 коп..

Суд констатує, що даний Акт містить зведену таблицю порушень нарахування орендної плати за землю Відповідачем (а.с. 19) за період 2011 року, 2012 року та 9 місяців 2013 року.

Водночас, пунктом 4.1 даного Акту визначено, що проведеною перевіркою встановлено заниження Відповідачем орендної плати за землю в розмірі 46 097 грн. 24 коп. в порушення підпункту 286.2 статті 286 Розділу ХІІІ Податкового кодексу України.

Відповідно до вказано Акту, Відповідачу було направлено Податкове повідомлення-рішення від 4 листопада 2013 року № 0008422315 (а.с. 20; доказ направлення на а.с. 21) з вимогою про сплату грошового зобов'язання за основним платежем в сумі 46 097 грн. 23 коп. та за штрафними санкціями в сумі 11 864 грн. 31 коп..

З огляду на невиконання Відповідачем Податкового повідомлення-рішення від 4 листопада 2013 року на його адресу було направлено Податкову вимогу від 18 листопада 2013 року № 1146-23 (а.с. 22; доказ направлення на а.с. 23) про сплату 47 474 грн. 19 коп. податкового боргу в тому числі за штрафними санкціями в сумі 11 864 грн. 31 коп..

Також в матеріалах справи міститься розрахунок заборгованості зі сплати орендної плати Відповідачем 9а.с. 24-25), котрий підписаний заступником начальника Вінницької ОДПІ начальником Вінницького відділення С.Г. Здітовецьким.

Однак, як зазначає Прокурор, в порушення умов укладеного між сторонами Договору Відповідач не здійснював вчасно та в повному обсязі орендних платежів, що стало підставою для звернення Прокурора в особі Позивача 1, Позивача 2, Позивача 3 про розірвання Договору, повернення даної земельної ділянки, стягнення заборгованості по орендній платі та штрафних санкцій в розмірі 11 864 грн. 31 коп..

Аналізуючи позовну заяву в сукупності з матеріалами справи на предмет її відповідності та обґрунтованості колегією суду враховує, що стаття 2 Закону України «Про оренду землі» передбачає, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Пунктом д статті 141 Земельного кодексу України встановлено, що: підставою припинення користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться в пунктах 2.20, 2.23 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» від 17 травня 2011 року № 6: у вирішенні спорів про розірвання договору оренди земельної ділянки судам слід враховувати, що відповідно до статті 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених умовами договору, та з підстав, визначених статтями 24 і 25 Закону України «Про оренду землі», у разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також з підстав, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України; розглядаючи справи зі спорів про розірвання договору оренди з підстав заборгованості з орендної плати, потрібно мати на увазі, що згідно зі статтями 1, 13 Закону України «Про оренду землі» основною метою договору оренди земельної ділянки та одним з визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі; разом з тим доводи про наявність заборгованості з орендної плати мають підтверджуватися належними доказами, наприклад, довідкою, виданою державною податковою інспекцією про наявність (або відсутність) заборгованості за земельним податком та орендною платою.

Разом з тим доводи про наявність заборгованості з орендної плати мають підтверджуватися належними доказами, наприклад, довідкою, виданою державною податковою інспекцією про наявність (або відсутність) заборгованості за земельним податком та орендною платою.

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом; договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом; істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до вимог статті 13 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною 1 статті 15 Закону України «Про оренду землі» визначено, що істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Згідно частини 1 статті 21 Закону України «Про оренду землі», орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Відповідно до статті 31 Закону України «Про оренду землі»: договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін; на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом; розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

В силу дії статті 32 Закону України «Про оренду землі», на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Відповідно до частини першої статті 93 Земельного кодексу України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Аналогічна норма закріплена статтею 1 Закону України «Про оренду землі». Виходячи зі змісту статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Укладений договір має виконуватися сторонами у відповідності до досягнутих та зафіксованих домовленостей.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що: порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Вимогами частини першої, частини сьомої статті 193 Господарського кодексу України, передбачено, що: суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Проаналізувавши наведені вище правові норми, дія котрих направлення на врегулювання відносин з приводу оренди земельної ділянки та сплати орендних платежів в розрізі доказів, наявних в матеріалах справи та площинні існування реальних оплат здійснених Відповідачем по Договору, колегія суду приймає до уваги наступне.

Колегією суддів Рівненського апеляційного господарського суду встановлено, що між Позивачем 3 (як орендодавцем) та Відповідачем (як орендарем) було укладено Договір, відповідно до умов якого Відповідач зобов'язався сплачувати орендну плату щомісячно до 30 числа послідуючого за звітним місяцем, при цьому розмір орендної плати в рік становить 17 690 грн. 37 коп. (пункт 8 Договору) на розрахунковий рахунок Позивача 2.

Згідно наявної у матеріалах справи довідки № 02-25/143 від 28 травня 2014 року (а.с. 99) про стан заборгованості Відповідача, виданої виконкомом Позивача 2, вбачається, що на рахунок Позивача 2 поступило орендної плати за користування землею в наступних розмірах: за 2009 рік - 18 503 грн. 22 коп.; за 2010 рік - 16 006 грн. 54 коп.; за 2011 рік - 7 416 грн.; за 2012 рік - 13 000 грн.; за 2013 рік - 9 300 грн..

А всього, згідно даної довідки, заборгованість Відповідача по орендній платі станом на 1 травня 2014 року становить 32 450 грн..

В свою чергу, згідно Акта перевірки № 507/15/30363243 від 1 листопада 2013 року (а.с.19), встановлено заниження Відповідачем орендної плати за землю за 2011 рік в розмірі 22 185 грн. 51 коп., за 2012 рік 7 272 грн. 60 коп., за 9 місяців 2013 року в розмірі 16 639 грн. 13 коп., а всього в розмірі 46 097 грн. 24 коп., тобто дані кошти від Відповідача до бюджету не надходили.

На усунення даної суми заборгованості, встановленої актом перевірки, Відповідачу було направлено Податкове повідомлення-рішення від 4 листопада 2013 року № 0008422315 з вимогою про сплату грошового зобов'язання за основним платежем в сумі 46 097 грн. 23 коп. та за штрафними санкціями в сумі 11 864 грн. 31 коп. та згодом було направлено Податкову вимогу від 18 листопада 2013 року № 1146-23 про сплату 47 474 грн. 19 коп. податкового боргу в тому числі за штрафними санкціями в сумі 11 864 грн. 31 коп..

З огляду на вищеописане колегія суду зазначає, що в матеріалах справи відсутні належні докази що підтверджують період та наявність заборгованості Відповідача по орендній платі, оскільки Актом податкової перевірки, котрим встановлено наявності такої заборгованості, не може вважатися таким доказом, оскільки він є результатом перевірки щодо цільової сплати Відповідачем до відповідних бюджетів податків та зборів (податку на землю) та не містить відповідного розрахунку щодо заборгованості зі сплати орендної плати, її розміри та періоди заборгованості, результат котрої знайшов своє відображення у відповідній податковій вимозі та податковому повідомленні-рішенні.

Крім того, розрахунок заборгованості зі сплати орендної плати Відповідачем (а.с. 24-25), котрий підписаний заступником начальника Вінницької ОДПІ начальником Вінницького відділення С.Г. Здітовецьким, до уваги не береться, оскільки він був спрямований на врегулювання податкового зобов'язання Відповідача та був складений до Акту перевірки від 1 листопада 2013 року № 507/15/30363243.

Поряд з тим, колегія суду звертає увагу, що Відповідачем було погашено основну суму боргу, а саме 32 450 грн. заборгованості зі сплати орендної плати (а.с. 212-213), котрі надійшли на рахунок Позивача 2, тобто у Відповідача відсутня заборгованість перед бюджетом з орендної плати, що в свою чергу є підставою для спростування тверджень Прокурора щодо систематичної несплати орендної плати Відповідачем та відповідно розірвання Договору саме на цій підставі.

Дана правова позиція висвітлена в постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 910/16306/13.

З огляду на що, колегією суду при дослідженні матеріалів даної справи враховується розміру та періоду заборгованості по орендній платі за землю, причин такої неуплати і утворення у Відповідача зазначеного боргу, а також особливості діяльності Відповідача, а саме: що його основною діяльністю є ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яке носить сезонний характер та пов'язане з необхідним періодом для вирощування продукції до її реалізації.

З приводу несплати оредної плати, колегія суду констатує, що саме істотне порушення Відповідачем такої умови договору оренди, як внесення орендної плати, є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання вказаного Договору в судовому порядку та повернення орендованого майна.

Відтак, колегія суду у залежності від дослідження даних обставин, вважає за необхідне встановленню факта, чи мало місце саме істотне порушення Відповідачем такої умови Договору як внесення орендної плати , а саме встановлення, чи була завдана Позивачу 3 шкода, внаслідок якої останній значною мірою був позбавлений того, на що він розраховував при укладенні Договору.

Водночас, з огляду на вимоги частини 1 статті 4-7 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду у судовому процесі всіх обставин справи у їх сукупності, колегія суду дослідивши обґрунтованість і правильність здійсненого Прокурором розрахунку суми основного боргу в контексті проведених Відповідачем проплат орендної плати та відшкодування земельного податку (а.с. 78), констатує, що в даних простроченнях внесення орендної плати відсутня така риса як «систематичність» їх сплати, а саме з наведених розрахунків вбачається, що орендна плата вносилася в деякі місяці в значно більшому розмірі, що в свою чергу перекривало заборгованість за інші місяці, за виключенням декількох місяців, а тому відсутні підстави вважати таку несплату - систематичною.

Таким чином, із системного аналізу вищенаведених положень чинного законодавства України в контексті описаного вище в даній судовій постанові, колегія суддів прийшла до обґрунтованого висновку, що не дивлячись на часткові несплати орендної плати Відповідачем в контексті внесення Відповідачем оплати заборгованості за всі неоплачені місяці (в сумі 32 450 грн.) та з огляду на що заборгованість перестала існувати, та зважаючи на те, що в матеріалах справи відсутні докази, а Прокурором не доведено, що такими діями Відповідача було завдано істотної шкоди Позивачу 3, що само по собі свідчить про відсутність такої умови як «систематичність» несплати орендної плати, а відтак відсутні правові та обгрунтовані підстави для задоволення позовних вимог Прокурора в частині розірвання Договору, укладеного між Позивачем 3 та Відповідачем.

Враховуючи усе описане вище, колегія суду приходить до висновку, що вищевказані законодавчі положення в контексті відсутності заборгованості по орендній платі та відсутності систематичності її несплати, а й відповідно спричинення такими діями Відповідача істотної шкоди правам та інтересам Позивачів з врахуванням принципу захисту та збереження господарської діяльності, свідчать про наявність підстав для відмови у розірванні Договору.

Відповідно, враховуючи прийняте колегією суду рішення в даній судовій постанові щодо відмови в задоволенні позовних вимог про розірвання Договору апріорі не підлягають задоволенні вимоги Прокурора про повернення орендованих земельних ділянок Головному управлінню Держземагенства у Вінницькій області з огляду на їх безпідставність та необгрунтованість.

З огляду на усе вищевказане, Рівненський апеляційний господарський суд відмовляє в задовольняє позовних вимоги в частині розірвання Договору та повернення орендованих земельних ділянок.

Відповідно приймаючи таке рішення, Рівненський апеляційний господарський суд скасовує рішення місцевого господарського суду в цій частині.

В той же час, з урахуванням усього вищевказаного колегія суду констатує, що на момент винесення оспорюваного рішення (з урахуванням того, що своєю оплатою суми боргу Відповідач опосередковано підтвердив її існування) дана заборгованість існувала, а відтак і підлягала до стягнення на основі статтей 509, 526, 527, 530, 762 Цивільного кодексу України, статтей 193, 198 Господарського Кодексу України.

Дане (в частині стягнення основного боргу) вчинено і місцевим господарським судом, а тому колегія суду залишає рішення в цій частині без змін.

Крім того, Прокурором було заявлено вимогу про стягнення з Відповідача 11 864 грн. 31 коп. штрафних (фінансових) санкцій, нарахованих на підставі податкового повідомлення-рішення № 0008422315 від 4 листопада 2013 року, складеного Вінницькою ОДПІ ГУ Міндоходів, та з підстав статті 286 Податкового кодексу України та статей 230, 232 Господарського кодексу України (а.с. 48-49) розглянувши котру, колегія суду зазначає наступне.

Пунктом 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що: господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Відповідно до рекомендацій Президій Вищого господарського суду України від 27 червня 2007 року № 04-5/120 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам», підвідомчість - це визначена законом сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції.

Так, відповідно до статті 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам серед зазначених справ підвідомчі (пункт 7): справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду, крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб, спорів, передбачених пунктом 4 частини першої цієї статті, та інших спорів, передбачених законом. Рішення третейського суду може бути оскаржено в порядку, передбаченому цим Кодексом

Водночас приписами статті 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що: скорочене провадження застосовується в адміністративних справах щодо, зокрема, стягнення грошових сум, які ґрунтуються на рішеннях суб'єкта владних повноважень, щодо яких завершився встановлений цим Кодексом строк оскарження.

Поняття «справа адміністративної юрисдикції» визначено у статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої: справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, в якому хоча б однією із сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже, справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.

Колегія суду констатує, що вимога про стягнення 11 864 грн. 31 коп. штрафних (фінансових) санкцій, заявлена на підставі податкового повідомлення-рішення № 0008422315 від 4 листопада 2013 року, складеного Вінницькою ОДПІ ГУ Міндоходів тавідповідно з підстав статті 286 Податкового кодексу України.

Податкове повідомлення-рішення № 0008422315 від 4 листопада 2013 року, яке покладено в основу обґрунтування зазначеної позовної вимоги, складене Вінницькою ОДПІ ГУ Міндоходів, при цьому, даний суб'єкт виступає саме як суб'єктом владних повноважень, при здійсненні покладених на нього владних управлінських функцій на підставі Конституції України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні».

З огляду на вищевисвітлене, колегія судддів прийшла до обґрунтованого висновку, що вимога Прокурора в особі Позивача 1, Позивача 2 та Позивача 3 про стягнення з Відповідача 11 864 грн. 31 коп. штрафних (фінансових) санкцій, нарахованих на підставі статті 286 Податкового кодексу України за своєю правовою природою є вимогою про стягнення грошових сум, які ґрунтуються на рішеннях суб'єкта владних повноважень, які підлягають розгляду саме у відповідності до статті 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України, в порядку адміністративного судочинства, а не господарського.

При цьому, Господарський процесуальний кодекс України не передбачає можливості об'єднання в одне провадження вимог, що підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства. Тому в разі подання позову, в якому такі вимоги об'єднано, господарський суд приймає позовну заяву в частині вимог, що підлягають розглядові господарськими судами, а в іншій частині з посиланням на пункт 1 частини першої статті 62 Господарського процесуального кодексу України відмовляє у прийнятті позовної заяви. Якщо в процесі розгляду справи буде встановлено, що провадження у відповідній частині порушено помилково, господарський суд припиняє провадження у справі в цій частині згідно з пунктом 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Виходячи з наведених положень діючого законодавства України, аналізу суб'єктного складу та характеру правовідносин, колегія суду дійшла висновку про припинення провадження у даній справі в частині вимог Прокурора про стягнення з Відповідача 11 864 грн. 31 коп. штрафних санкцій в порядку пункту 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки зазначений спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Дане було вчинено й місцевим господарським судом.

Відповідно, приймаючи таке рішення, суд залишає без змін судове рішення господарського суду Вінницької області в цій частині.

Водночас, рішення місцевого господарського суду в цій частині Відповідачем не оскаржується.

Відтак, дослідивши фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін з врахуванням відсутності заборгованості Позивача перед бюджетом з орендної плати і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія дійшла висновку, що у даній справі відсутні допустимі докази, які відповідно до статтей 33-34, 43 Господарського процесуального кодексу України підтверджують, факт завдання істотної шкоди Позивачам шляхом несплати орендної плати, так як і не доведено систематичність несплата орендної плати.

Усе вищевказане у даній судовій постанові, вказує на неповне з'ясування місцевим господарським судом всіх обставин справи, про невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, та про порушення господарським судом першої інстанції норм матеріального права - що в силу дії пунктів 1, 3, 4 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України є підставами для скасування оскарженого рішення господарського суду Хмельницької області.

З огляду на усе висвітлене вище, апеляційний суд скасовує оскаржуване рішення в частині розірвання договору оренди та повернення орендованого майна та приймає в цій частині нове рішення, яким відмовляє в задоволенні позову. В решті рішення місцевого господарського суду Рівненський апеляційний господарський суд залишає без змін.

Керуючись статтею 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Згар" задоволити частково.

2. Рішення господарського суду Вінницької області від 19 червня 2014 року в справі № 902/444/14 скасувати в частині задоволення позову щодо розірвання договору оренди земельної ділянки від 23 листопада 2007 року та щодо зобов'язання Приватного підприємства "Згар" повернути дві земельні ділянки загальною площею 25,5125 Га.

3. В цих частинах прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

4. В решті рішення господарського суду Вінницької області залишити без змін.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

6. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

7. Справу № 902/444/14 повернути господарському суду Вінницької області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Юрчук М.І.

Суддя Бучинська Г.Б.