Постанова

від 19.05.2015 по справі 911/1047/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2015 року Справа № 911/1047/14

Вищий господарський суду України в складі колегії

суддів:Грейц К.В. - головуючого (доповідача), Бакуліної С.В., Сибіги О.М., розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Технологічна Аграрна Компанія Об'єднана" на постановувід 24.03.2015 Київського апеляційного господарського суду у справі Господарського суду Київської області № 911/1047/14 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Нива" до 1. Приватного акціонерного товариства "Технологічна Аграрна Компанія Об'єднана" 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Нива" провизнання договору інвестування від 24.09.2012 припиненим та визнання договору інвестування від 10.01.2014 недійсним, та за зустрічним позовом Приватного акціонерного товариства "Технологічна Аграрна Компанія Об'єднана" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива" прозобов'язання вчинити дії, за участю представників: позивача - відповідача 1 - відповідача 2 - Чернюк О.О., Омельченко О.О. Хільчук О.О., Марчук В.Б. не з'явились

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 11.04.2014 у справі №911/1047/14 (суддя Щоткін О.В.) відмовлено в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива" (далі-позивач) до Приватного акціонерного товариства "Технологічна Аграрна Компанія Об'єднана" (далі-відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Нива" (далі-відповідач-2) про визнання припиненим договору інвестування від 24.09.2012, укладеного між позивачем та відповідачем-1, та визнання недійсним договору інвестування від 10.01.2014, укладеного між відповідачами. Зустрічні позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Технологічна Аграрна Компанія Об'єднана" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива" про зобов'язання вчинити дії задоволено частково. Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Нива" надати Приватному акціонерному товариству "Технологічна Аграрна Компанія Об'єднана" земельні ділянки, загальною площею 1066,1123 га, які розташовані за межами населеного пункту на території Карабачинської сільської ради Брусилівського району Житомирської області, та забезпечити вільний доступ до них з метою забезпечення здійснення інвестиційної діяльності відповідно до укладеного між ними договору інвестування від 24.09.2012. В задоволенні решти зустрічних позовних вимог відмовлено.

Київський апеляційний господарський суд, здійснюючи апеляційний перегляд в зв'язку зі скаргою позивача, постановою від 24.03.2015 (колегія суддів у складі головуючого судді Мальченка А.О., суддів Сухового В.Г., Жук Г.А.) рішення місцевого господарського суду у справі скасував, прийнявши нове рішення, яким визнано недійсним договір від 24.09.2012 та частково недійсним договір від 10.01.2014 щодо передачі земельних ділянок, розташованих за межами населеного пункту на території Карабачинської сільської ради Брусилівського району Житомирської області, площею 200 га. Зобов'язано Приватне акціонерне товариство "Технологічна Аграрна Компанія Об'єднана" повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Нива" земельні ділянки загальною площею 1458 га ріллі, які розташовані за межами населеного пункту на території Карабачинської сільської ради Брусилівського району Житомирської області, передані за актом приймання-передачі земельних ділянок до договору інвестування від 24.09.2012. В іншій частині первісного позову відмовлено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Приватне акціонерне товариство "Технологічна Аграрна Компанія Об'єднана" з постановою суду апеляційної інстанції не згодне, в поданій касаційній скарзі просить її скасувати, натомість рішення місцевого господарського суду залишити в силі, посилаючись на порушення апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. ст. 7, 9 Закону України "Про інвестиційну діяльність", положень Закону України "Про оренду землі", ч.1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав", ст. 218 Цивільного кодексу України, ч. 4 ст. 22, ст. ст. 33, 43, ч.3 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема, скаржник вважає безпідставним висновок суду апеляційної інстанції відносно того, що спірні договори є удаваними правочинами та насправді унормовують між сторонами відносини суборенди землі, у зв'язку з чим вказує на помилковість застосування судом у вирішенні спору приписів Закону України "Про оренду землі" та Закону України "Про державну реєстрацію речових прав". Крім того, скаржник також зазначає про порушення апеляційним господарським судом норм процесуального права внаслідок задоволення первісних позовних вимог, предмет та підстави яких повністю змінено на стадії апеляційного провадження.

Відзивів на касаційну скаргу позивач та відповідач-2 не надали.

Відповідач-2 не скористався своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції, про дату і час якого був належним чином повідомлений ухвалою Вищого господарського суду України від 28.04.2015.

Розпорядженням Секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 18.05.2015 №03-05/762, у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Глос О.І. та перебуванням у відпустці судді Яценко О.В., для розгляду касаційної скарги у справі сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Грейц К.В., судді Бакуліна С.В., Сибіга О.М.

Заслухавши пояснення присутніх у відкритому судовому засіданні представників позивача та відовідача-1, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 24.09.2012 між Приватним акціонерним товариством "Технологічна Аграрна Компанія Об'єднана" (інвестор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нива" (учасник) укладено договір інвестування, за умовами якого метою договору є:

1) інтенсифікація сільгосптоваровиробництва в регіоні (Брусилівський район Житомирської області);

2) підвищення ефективності використання земель сільськогосподарського призначення, що знаходяться в орендному користуванні учасника;

3) збереження родючості земель сільськогосподарського призначення;

4) отримання інвестором на основі втілення власного інвестиційного проекту (програми) максимального прибутку на вкладені інвестиції;

5) інноваційна діяльність як впровадження нових прогресивних технологій в сільському господарстві;

6) забезпечення користування землею відповідно до цільового призначення - вирощування інвестором сільськогосподарських зернових культур (кукурудза, соя та ін.) на землях, що є об'єктом інвестиційної програми (розділ 1 договору); інвестор здійснює інвестиційну діяльність у відповідності до цільового використання земель сільськогосподарського призначення шляхом вкладення інвестицій власних, позичкових та/або залучених матеріальних та нематеріальних активів в землі сільськогосподарського призначення, що розташовані на території Карабачинської сільської ради і належать учаснику на праві орендного користування згідно договорів оренди землі, зареєстрованих у відділі Держкомзему (та/або ДЗК) у Брусилівському районі Житомирської області; з дати укладання цього договору інвестор отримує право користування вказаними землями в повному обсязі за цим договором, в тому числі з метою сільськогосподарського товарного виробництва (п.2.1 договору); об'єкт інвестиційної програми - земельні ділянки загальною площею 1458 га ріллі, які розташовані за межами населеного пункту на території Карабачинської сільської ради Брусилівського району Житомирської області та належать учаснику на праві орендного користування згідно договорів, що зазначені в п.2.1 договору; земельні ділянки обліковуються сільською радою села Карабачин Брусилівського району Житомирської області (п.2.2 договору); інвестор зобов'язаний здійснювати інвестиційну діяльність, здійснюючи матеріальні вкладення в обсязі, самостійно визначеному інвестором, шляхом здійснення товарного сільськогосподарського виробництва на землях, що є об'єктом інвестиційної програми; додержуватись норм землекористування, що встановлені чинним законодавством України; не допускати водної та вітрової ерозії земель, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, висушування, ущільнення, забруднення відходами виробництва та інших процесів руйнування; використовувати щорічно в господарській діяльності загальний обсяг земель, що є об'єктом інвестиційної програми, для вирощування сільгоспкультур з урахуванням агрономічних технологій стосовно кожної окремої культури; своєчасно та в повному обсязі здійснювати виплати, що визначені п. 6. договору, в сумі, яка дорівнює 676485,00 гривень (п. п. 3.1 - 3.5 договору); учасник зобов'язується забезпечувати здійснення інвестиційної діяльності наданням інвестору права безперешкодного доступу до визначених договором земельних угідь, не втручатися в реалізацію інвестором інвестиційної програми; учасник зобов'язується не укладати з третіми особами угод, що стосуються права користування землею, що є об'єктом реалізації інвестором інвестиційної програми, протягом всього терміну дії договору (п. п. 4.1, 4.2 договору); учасник отримує від інвестора інвестиційні виплати в сумі, яка дорівнює 676485,00грн (п.6.1 договору); виплати сплачуються учаснику щомісячно рівними частинами в сумі, яка дорівнює 75165,00грн з січня по вересень 2013 року безготівковим переказом (п.6.2 договору); договір набуває чинності з дати його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2013 року. Договір продовжує свою дію на тих же умовах на 2014 та 2015 роки при виконанні сторонами умов цього договору (п.11.5 договору).

24.09.2012 позивач передав, а відповідач-1 прийняв земельні ділянки сільськогосподарського призначення, загальною площею 1458 га, які розташовані на території Карабачинської сільської ради Брусилівського району Житомирської області, що підтверджується актом приймання-передачі земельних ділянок до договору інвестування від 24.09.2012.

10.01.2014 Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Нива" (інвестор) та Приватним акціонерним товариством "Технологічна Аграрна Компанія Об'єднана" (учасник) укладено договір інвестування, метою якого є:

1) інтенсифікація сільгосптоваровиробництва в регіонах (Житомирська та Київська області);

2) підвищення ефективності використання земель сільськогосподарського призначення, що знаходяться в користуванні учасника, в тому числі на правах оренди;

3) відтворення і підтримка родючості земель сільськогосподарського призначення;

4) отримання інвестором на основі втілення власного довгострокового інвестиційного проекту (програми) максимального прибутку на вкладені інвестиції;

5) інноваційна діяльність як впровадження нових прогресивних технологій в сільгоспвиробництві регіону;

6) забезпечення користування землею відповідно до її цільового призначення - вирощування інвестором сільськогосподарських зернових культур (кукурудза, соя та ін.) на землях, що є об'єктом інвестиційної програми.

Територія виконання інвестиційної програми - Брусилівський район Житомирської області, а також Фастівський район Київської області (розділ 1 договору); інвестор здійснює інвестиційну діяльність у відповідності до цільового використання земель сільськогосподарського призначення шляхом вкладення інвестицій власних, позичкових та/або залучених матеріальних та нематеріальних активів в землі сільськогосподарського призначення, правом користування яких, в тому числі на умовах оренди, користується учасник на підставі відповідних договорів користування земельними ділянками, які розташовані на території Карабачинської сільської ради Брусилівського району Житомирської області, а також Пилипівської і Томашівської сільських рад Фастівського району Київської області, укладених з власниками та/або розпорядниками земельних ділянок (часток/паїв) та зареєстрованих у відповідності до чинного законодавства України. З дати укладення цього договору інвестор отримує право користування вказаними землями в повному обсязі, в тому числі, з метою сільськогосподарського товарного виробництва (п.2.1 договору); об'єктом інвестиційної програми є земельні ділянки загальною площею 2220,4300 га ріллі, в тому числі земельні ділянки, розташовані, зокрема, на території Карабачинської сільської ради Брусилівського району Житомирської області площею 200 га (п.2.2 договору); строк дії (період) інвестиційної програми - з 10.01.2014 по 31.12.2015 (п.2.3 договору); на весь строк дії інвестиційної програми учасник зберігає за собою право користування земельними ділянками, які є об'єктом інвестиційної програми, у тому числі для сільськогосподарського товарного виробництва (п.2.5 договору); інвестор зобов'язується одноразово здійснити учаснику інвестиційну виплату за весь строк дії інвестиційної програми - 4200,00грн, в тому числі ПДВ - 700,00грн (п.6.1 договору); інвестор кожного року, протягом всього строку дії інвестиційної програми надає учаснику безповоротну фінансову допомогу в сумі 2824326,00грн (п.6.2 договору); інвестиційна виплата та безповоротна фінансова допомога сплачуються до 31 грудня поточного календарного року (п.6.3 договору); загальна сума інвестиційної виплати за весь строк дії договору складає 4200,00грн, в тому числі ПДВ - 700,00грн (п.6.4 договору); договір набуває чинності з дати його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором (п.11.5 договору).

Зазначаючи про те, що Приватне акціонерне товариство "Технологічна Аграрна Компанія Об'єднана" у встановлений договором строк у вересні 2013 року не здійснило інвестиційної виплати, чим порушило істотні умови договору інвестування від 24.09.2012, та допускало порушення норм землекористування, передбачених пунктами 3.2, 3.3, 3.4 цього договору, Товариство з обмеженою відповідальністю "Нива" звернулось до господарського суду з даним позовом про визнання договору таким, що припинив свою дію з 31.12.2013, а також про визнання недійсним укладеного між відповідачами у справі договору інвестування від 10.01.2014, посилаючись на відсутність у відповідача-1 після припинення договору від 24.09.2012 підстав для передачі земельної ділянки, визначеної цим правочином, третім особам в якості внеску в інвестиційну діяльність. Позовні вимоги обґрунтовані, зокрема, приписами ст. ст. 16, 203, 215, 631 Цивільного кодексу України.

Відповідач-1, заперечуючи проти позову і зазначаючи про належне виконання ним договору інвестування від 24.09.2012, в свою чергу, заявив зустрічний позов про зобов'язання позивача надати земельні ділянки, передбачені цим договором, та забезпечити вільний доступ до них з метою здійснення інвестиційної діяльності, оскільки вважає строк дії вказаного правочину продовженим на 2014 - 2015 роки відповідно до пункту 11.5 договору.

Вирішуючи спір у справі, місцевий господарський суд виходив з того, що позивач не довів належними та допустимими доказами обставин істотного порушення відповідачем-1 умов договору інвестування від 24.09.2012, а його твердження про несплату відповідачем-1 інвестиційних виплат спростовуються наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями. Доводи про відсутність у відповідача-1 права на укладення договору інвестування від 10.01.2014 з відповідачем-2 без попереднього погодження з позивачем, суд визнав безпідставними, оскільки умови договору інвестування від 24.09.2012 необхідності такого погодження не містять. З огляду на це, позовні вимоги за первісним позовом місцевий господарський суд визнав такими, що не підлягають задоволенню.

Відносно зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що договір інвестування від 24.09.2012 не припинив своєї дії, а тому вимоги щодо виконання позивачем умов цього договору шляхом надання відповідачеві-1 земельних ділянок загальною площею 1066,1123 га (площа земельних ділянок, на які у позивача згідно з наданою до місцевого господарського суду довідкою Відділу Держземагенства у Брусилівський район Житомирської області укладені договори оренди з їх власниками) та забезпечення вільного доступу до них з метою здійснення інвестиційної діяльності, за висновком суду першої інстанції є обґрунтованими.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Нива", не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, заявило апеляційну скаргу, в якій зазначило про пред'явлення даного позову без його відома і не уповноваженим представником та розгляд справи без його участі, а також порушення судом норм матеріального права, в зв'язку з чим просило рішення скасувати, первісний позов залишити без розгляду, а в задоволенні зустрічного позову відмовити.

Втім, як вбачається з матеріалів справи, надалі заявою від 02.02.2015 позивач уточнив вимоги апеляційної скарги і просив скасувати рішення Господарського суду Київської області від 11.04.2014 у цій справі та прийняти нове рішення, яким первісний позов задовольнити і відмовити в зустрічному позові.

Також, під час апеляційного провадження, 19.03.2015, представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива" подано клопотання про вихід за межі позовних вимог та прийняття судом апеляційної інстанції на підставі п.2 частини 1 статті 83 ГПК України рішення про визнання недійсним договору інвестування від 24.09.2012, який, за твердженням позивача, є удаваним, оскільки укладений з метою приховування іншого правочину - договору суборенди землі. В обґрунтування недійсності спірного правочину позивач також послався на відсутність в ньому всіх істотних умов, передбачених Законом України "Про оренду землі" для таких договорів, та відсутність його державної реєстрації, і у зв'язку з цим вважає, що відповідач-1 зобов'язаний повернути земельні ділянки на підставі ст. 1212 ЦК України. При цьому, безпідставність зустрічних позовних вимог у тексті заяви від 19.03.2015 позивач обґрунтовував неукладеністю договору інвестування від 24.09.2012.

Здійснюючи апеляційний перегляд справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновків, що укладений між сторонами договір інвестування від 24.09.2012 є удаваним, адже за своєю правовою природою є договором суборенди землі, а отже спірні відносини мають регулюватися, зокрема, нормами Закону України "Про оренду землі" та Закону України "Про державну реєстрацію речових прав", у зв'язку з чим, встановивши відсутність державної реєстрації договору від 24.09.2012 та відсутність в його змісті всіх істотних умов, визначених нормою ст. 15 Закону України "Про оренду землі", вирішив, користуючись правом, передбаченим п. 2 ст. 1 ст. 83 ГПК України, визнати цей правочин недійсним та в порядку реституції зобов'язати відповідача-1 повернути позивачеві як належному землекористувачеві 1458 га ріллі.

Відносно укладеного між відповідачами договору інвестування від 10.01.2014, апеляційний господарський суд також визначив його договором суборенди землі, який не відповідає вимогам ст. 13 Закону України "Про оренду землі" і укладений з порушенням ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, відтак, користуючись правом, передбаченим п.1 ч.1 ст. 83 ГПК України, вирішив визнати і цей договір недійсним в частині 200 га землі, переданої Приватним акціонерним товариством "Технологічна Аграрна Компанія Об'єднана" Товариству з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Нива" із земельних ділянок, що знаходяться на території Карабачинської сільської ради Брусилівського району Житомирської області.

Щодо зустрічних позовних вимог про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива" передати Приватному акціонерному товариству "Технологічна Аграрна Компанія Об'єднана" земельні ділянки, які є об'єктом договору інвестування від 24.09.2012, та забезпечити вільний доступ до них, суд апеляційної інстанції відмовив в задоволенні зустрічного позову, посилаючись на необґрунтованість цих вимог внаслідок відсутності у відповідача-1 права на звернення до суду з таким позовом, оскільки заявлені вимоги не можуть розглядатися як спосіб захисту цивільного права з огляду на норми ст. 16 ЦК України.

Втім, зазначені висновки судів попередніх інстанцій колегія суддів вважає передчасними, тобто, такими, що здійснені внаслідок порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, враховуючи таке.

Згідно зі ст. ст. 11, 15 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Способи захисту суб'єктивних цивільних прав - це закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Положеннями ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 16 Цивільного кодексу України визначені способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання.

Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Звертаючись до суду з вимогою щодо визнання інвестиційного договору від 24.09.2012 припиненим, позивач фактично просив встановити певний юридичний факт.

Водночас, заявлена вимога про припинення договору не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки ця вимога є нічим іншим як встановлення факту, що має юридичне значення, і цей факт може встановлюватися господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право цивільне, і його встановлення є елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог.

Втім, вирішуючи спір у справі, місцевий господарський суд дійшов висновку про безпідставність вимоги щодо визнання договору припиненим з підстав недоведеності позивачем обставин істотного порушення відповідачем-1 умов договору інвестування від 24.09.2012, не звернувши при цьому увагу на вищевказані законодавчі приписи.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови Пленуму ВГСУ від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Отже, з урахуванням зазначеного вище, місцевий господарський суд, зобов'язаний був встановити дійсні правовідносини сторін за спірним договором і надати їм належну правову кваліфікацію та, з урахуванням цього, вирішити спір на підставі відповідних приписів законодавства, що підлягають застосуванню.

Втім, рішення місцевого господарського суду цим вимогам не відповідає.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого господарського суду, повторно розглянув справу з фактично іншим предметом і підставами позову, що є порушенням вимог норми ч.3 ст. 101 ГПК України, відповідно до якої в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Так, приймаючи рішення про визнання недійсним договору інвестування від 24.09.2012 і застосовуючи наслідки його недійсності у вигляді односторонньої реституції з використанням права, передбаченого нормою п.2 ч.1 ст. 83 ГПК України, відповідно до якої суд має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивача, суд апеляційної інстанції не обґрунтував об'єктивної необхідності захисту інтересів позивача у такий спосіб, не перевірив приналежності йому земельної ділянки на будь-яких правових підставах і наявності у нього будь-яких документів на право володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою та не встановив її конкретного розміру, який би підлягав поверненню.

Разом з тим, визначаючи договір інвестування від 24.09.2012 удаваним, тобто таким, що приховує суборенду землі, суд апеляційної інстанції, водночас встановив, що цей договір не містить жодних істотних умов, притаманних договору оренди землі, а також не зареєстрований у встановленому для даного виду договорів порядку, отже не може вважатись вчиненим (укладеним), при цьому, визнаючи цей договір недійсним, не врахував наступного.

Згідно з частиною 1 статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (частина 2 вказаної статті).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 цього Закону).

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній на момент укладення договору від 24.09.2012) істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки;визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Згідно зі статтею 18 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Статтею 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" закріплено права, що підлягають обов'язковій державній реєстрації, до яких відноситься і право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до частини 1 статті 210 Цивільного кодексу України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

За приписами п.2.6 постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013 не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 ЦК України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 ГК України тощо). Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас господарським судам необхідно враховувати таке. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.

Зазначене вище в повній мірі стосується і укладеного між відповідачами у справі договору інвестування від 10.01.2014, адже частиною 2 та 5 статті 8 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому, договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації. При цьому, визнаючи цей договір недійсним з використанням права встановленого нормою п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України, суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що як позов, так і апеляційна скарга ТОВ "Нива" містять таку вимогу, отже, спір в цій частині мав бути вирішений по суті з встановленням обставин, які входять до предмета доказування, наявності/відсутності підстав, з якими закон пов'язує недійсність договору, а також визначити чи порушені і які саме права позивача внаслідок укладення між відповідачами цієї угоди.

Втім, висновки суду апеляційної інстанції про визнання спірних договорів інвестування як договорів оренди/суборенди землі недійсними за наслідком реалізації судом прав, встановлених п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України, зазначеного вище не враховують.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій залишились не встановленими дійсні правовідносини сторін за договорами інвестування, які є предметом спору і саме яким суди не позбавлені були надати оцінку на предмет їх відповідності вимогам діючого законодавства, зокрема, Закону України "Про інвестиційну діяльність".

Так, відповідно до ст. 1 Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути, зокрема, кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери (крім векселів), права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права.

Об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути, зокрема, будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях економіки, цінні папери (крім векселів), цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права (ч. 1 ст. 4 цього Закону) Суб'єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави. Інвестори - суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності. Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора. (ст. 5 цього Закону).

Згідно з ч. 1 ст. 6 цього Закону відносини, що виникають при здійсненні інвестиційної діяльності на Україні, регулюються цим Законом, іншими законодавчими актами України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 9 цього Закону основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода).Укладення договорів, вибір партнерів, визначення зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб'єктів інвестиційної діяльності.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В силу ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За приписами п. 2.3 постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013 якщо, вирішуючи господарський спір, суд встановить, що зміст договору, пов'язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, він, керуючись пунктом 1 частини першої статті 83 ГПК, вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині із застосуванням за необхідності й наслідків визнання недійсним нікчемного правочину (абзац другий частини п'ятої статті 216 ЦК України).

Наведене свідчить, що поза увагою судів залишилися питання, з якими пов'язується законність вирішення спору по суті.

Відповідно до приписів статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення чи постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 111 9 Господарського процесуального кодексу України порушення судами процесуальних норм, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору у справі та не з'ясування обставин, від яких залежить законність рішення є підставою для скасування оскаржуваних судових актів та скерування справи до суду першої інстанції для нового розгляду. При новому розгляді справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.03.2015 у справі Господарського суду Київської області № 911/1047/14 та рішення Господарського суду Київської області від 11.04.2014 у цій справі скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

Головуючий суддя К.В. Грейц

Судді С.В. Бакуліна

О.М.Сибіга