Постанова

від 18.08.2009 по справі 20/242-08

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

20/242-08

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 18 серпня 2009 р.                                                                                    № 20/242-08  

Вищий  господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді                    Палій В.М.,

судді                                        Васищака І.М.,

судді                                        Грека Б.М.,

розглянувши    касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю

                          "Аркон Свет"

на                       рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.01.2009р.

                          та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду

                          від 22.04.2009р.

у справі            №20/242-08

за позовом       Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Престижснаб"

до                        Товариства з обмеженою відповідальністю "Аркон Свет"

про                         стягнення 69 136,05 грн.,

за участю представників сторін:

від позивача: Мельниченко Є.О. –довіреність у справі,

від відповідача: не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Престижснаб" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аркон Свет" і просило суд стягнути з останнього 65 946,71 грн. основного боргу, 2 132,34 грн. інфляційних втрат та 1056,88 грн. пені.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором №16/08 від 16.08.2007р. щодо оплати отриманого товару.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 27.01.2009р. (суддя Пархоменко Н.В.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.04.2009р. (головуючий, суддя Чимбар Л.О., судді Тищик І.В., Чоха  Л.В.), позов задоволено частково: присуджено до стягнення з відповідача 65 946,71 грн. основного боргу, 1 056,88 грн. штрафних санкцій, 1724,33 інфляційних втрат.

Вказані рішення та постанова мотивовані порушенням відповідачем умов договору щодо оплати отриманого ним від позивача товару.

Не погоджуючись з ухваленими у справі судовими актами, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд їх скасувати як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права  при ухваленні оскаржуваних судових  актів, знаходить касаційну скаргу такою, що  підлягає  задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами укладено договір №16/08 від 16.08.2007р. за умовами якого, постачальник (позивач) зобов'язується поставляти покупцю (відповідачу), а останній –прийняти та оплатити товар у кількості, передбаченій накладними, які є невід'ємною частиною даного договору.

Пунктами 3.4., 3.5. договору визначено, що передача товару відповідачу здійснюється на підставі накладних або акта приймання-передачі; датою доставки товару є дата накладної або акта приймання-передачі, підписаних уповноваженими представниками сторін.

Відповідно до п.2.2.2 договору відповідач зобов'язався оплатити товар в порядку, передбаченому даним договором.

Судами встановлено, що на виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на суму 65 946,71 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи накладними та довіреностями на отримання матеріальних цінностей.

Не оплата відповідачем отриманого товару у встановлений договором строк стало підставою для задоволення судами позовних вимог.

Між тим, вирішуючи даний спір по суті заявлених вимог, суди двох інстанцій не дали належної правової оцінки усім умовам договору, у тому числі щодо порядку та строків оплати.

Так, в силу статей  628, 629  ЦК України, зміст договору  становлять  умови (пункти),  визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства; сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння  відмова  від  зобов'язання  або одностороння зміна  його  умов  не  допускається,  якщо  інше  не   встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктами 4.3., 4.4, 4.5 договору передбачено, що покупець (відповідач) самостійно встановлює продажні ціни на товар, поставлений позивачем для реалізації; різниця між ціною товару, вказаною в накладній, та продажною ціною товару, встановленою покупцем,  є винагородою останнього за послуги з реалізації товару постачальника; покупець (відповідач) перераховує постачальнику грошові кошти, отримані від реалізації товару третім особам, до 10-го числа місяця, наступного за місяцем, в якому був здійснений продаж товару. При цьому відповідач має право утримувати винагороду, яка йому  належить, яка складає різницю між ціною товару, вказаною у накладній, і ціною, за якою товар був проданий третім особам.

Наведені умови договору свідчать про те, що він містить елементи, притаманні як договорам поставки, так і комісії.

Висновок судів про те, що відповідач має оплати товар у строк до 10-го числа місяця, наступного за місяцем, в якому була здійснена поставка саме позивачем, не ґрунтується на умовах договору, визначених пунктами 4.3., 4.4., 4.5., та положеннях статей 251, 252, 253 ЦК України.

Так, названими статтями визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Тобто юридичне значення має саме сплив визначеного проміжку часу, внаслідок якого виникають, змінюються або припиняються цивільні правовідносини.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями днями або годинами. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Таким чином, відповідно до умов п.4.5. договору перебіг строку для настання у відповідача обов'язку оплатити отриманий товар починається з моменту реалізації ним товару третім особам, і закінчується зі спливом 10-го числа місяця, наступного за місяцем, в якому був здійснений продаж відповідачем товару третім особам.

При цьому, підписані сторонами у відповідності до вимог п.4.8 договору акти звірки взаєморозрахунків, не змінюють строку, встановленого для виконання зобов'язання щодо оплати отриманого товару за умовами п.4.5.  договору.

Відповідно до ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для встановлення факту прострочення відповідачем строку виконання ним зобов'язань щодо оплати товару, необхідно з'ясувати дату реалізації ним третім особам товару, отриманого від позивача. Між тим, доказів реалізації відповідачем товару матеріали справи не містять, і судами не витребовувалися.

Доводи суду апеляційної інстанції про те, що відповідач, визнавши в актах звірки заборгованість перед позивачем на вказані дати, тим самим  визнав і факт продажу ним товару третім особам, колегія суддів вважає помилковим з огляду на положення  ч.2 ст.34 ГПК України, відповідно до якої обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Доказами реалізації відповідачем товару є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, тобто документи, що підтверджують підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.

Посилання суду апеляційної інстанції на ненадання відповідачем доказів, які б спростовували факт продажу ним товару третім особам, не є достатньою підставою для задоволення даного позову, оскільки згідно ст.38 ГПК України, суд у разі, якщо подані сторонами докази є недостатніми, зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.

Вказані порушення судами двох інстанцій норм процесуального права  призвели до неповного з'ясування обставин справи, що мають істотне значення для справи, у зв'язку з чим відсутні підстави вважати, що судами дана правильна юридична оцінка спірним правовідносинам та зроблений відповідаючий чинним нормам матеріального права висновок щодо прав і обов'язків сторін.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аркон Свет" задовольнити.

2. Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.01.2009р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.04.2009р. у справі №20/242-08   скасувати.

3. Справу направити на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

Головуючий, суддя                                                            В.М.Палій

Суддя                                                                                І.М.Васищак

          Суддя                                                                                Б.М.Грек