Ухвала

від 29.04.2015 по справі 826/2289/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29.04.2015р. м. Київ К/800/54747/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М. Бившевої Л.І. Шипуліної Т.М. за участю секретаря Титенко М.П. за участю представників: позивача:Безсмертного О.М. відповідача:Масунова Ю.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного

управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.04.2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.10.2014 року

у справі № 826/2289/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромінвест-Трейд»

до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного

управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового

повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.04.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.10.2014 позов задоволено повністю.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.04.2014 і ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.10.2014 та прийняти нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову перевірку ТОВ «Укрпромінвест-Трейд» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 31.12.2012 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпункту 6.2.1 пункту 6.2 статті 6 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі по тексту - Закон України №168/97-ВР), пункту 46.1 статті 46, підпункту «а» підпункту 195.1.1 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України), пункту 4.2. Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року №166 (далі по тексту - Порядок №166) та пункту 8 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 25 листопада 2011 року №1492 (далі по тексту - Порядок №1492), внаслідок чого позивачем заниження суму податку на додану вартість на 8836874,00 грн.

У зв'язку з виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки №1305/26-56-22-03-09/31033099 від 01 жовтня 2013 року відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0003842203 від 15 жовтня 2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 10161520,00 грн., в тому числі за основним платежем - 8427708,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 1733812,00 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем, як комітентом, та «Кондитерською корпорацією «Рошен», як комісіонером, укладено договір комісії №156 від 08 квітня 2005 року, відповідно до умов якого, останній зобов'язався за дорученням комітента за винагороду продавати кондитерську та іншу харчову продукцію на своєму ринку від свого імені в інтересах комітента.

Відповідно до пункту 1.2 зазначеного договору, за виконання послуг з продажу продукції комітент зобов'язується виплатити комісіонеру комісійну винагороду в розмірі 1,2% від суми продажу. Додатковими угодами №19 від 01 липня 2010 року та №20 від 01 липня 2011 року до договору №156 комісійну винагороду встановлено у розмірі 0,2% та 0,1%, відповідно.

На підтвердження виконання умов договору комісії позивачем надано: акти передачі на реалізацію товарно-матеріальних цінностей, товарні звіти, акти виконаних робіт, вантажні митні декларації, докази оплати.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України №168/97-ВР в редакції, що була чинна на момент виникнення спірних правовідносин до набрання чинності 01 січня 2011 року ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4. статті 7 Закону України №168/97-ВР встановлено, що до складу податкового кредиту підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку, що підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Згідно з пунктом 6.2 статті 6 названого Закону При експорті товарів та супутніх такому експорту послуг ставка податку становить « 0» відсотків до бази оподаткування. Товари вважаються експортованими платником податку у разі, якщо їх експорт засвідчений належно оформленою митною вантажною декларацією.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями підпункту 195.1.1 пункту 195.1 статті 195 ПК України, що набув чинності з 01 січня 2011 року, відповідно до якого, за нульовою ставкою оподатковуються операції з експорту товарів (супутніх послуг), якщо їх експорт підтверджується митною декларацією, оформленою відповідно до вимог митного законодавства.

Абзац 2 підпункту 195.1.1 пункту 195.1 статті 195 ПК України у редакції від 08 липня 2012 року, яка була чинна на момент здійснення експортних операцій суб'єктом господарської діяльності встановлює, що товари вважаються вивезеними за межі митної території України, якщо таке вивезення підтверджується в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, митною декларацією, оформленою відповідно до вимог Митного кодексу України.

Пунктом 138.2 статті 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пункт 198.6 статті 198 ПК України передбачає, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України від 16.07.1999 року №996-ХІV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 січня 2011 року у справі №21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської діяльності.

В касаційній скарзі відповідач зазначає, що позивачем з контрагентом укладено правочин з метою отримання податкової вигоди шляхом штучного формування податкового кредиту та заниження податкового зобов'язання при застосуванні нульової ставки з податку на додану вартість при вивезенні товарів за межі митної території України. При цьому, жодного обґрунтування зазначеної позиції податковим органом не надано.

Також, колегія суддів не може погодитись із посиланнями відповідача на нікчемність укладеного позивачем правочину, оскільки висновки про наявність мети укладення правочину, що порушує публічний порядок, може зробити лише суд в межах кримінального провадження, що має наслідком винесення вироку суду щодо конкретних суб'єктів та набуття чинності таким вироком. Укладений позивачем з контрагентом правочин не віднесено законом до нікчемних та відсутні судові рішення про визнання його недійсним, відтак, наведене свідчить про передчасність висновків податкового органу про наявність в діях позивача ознак порушення публічного порядку, удаваності з метою приховання сплати податків третіх осіб, отримання податкової вигоди, порушення конституційних прав, невідповідність інтересам держави та суспільства.

При цьому, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується належним чином оформленими первинними документами, укладений правочин відповідає економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскаржуваного податкового повідомлення - рішення.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.04.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.10.2014 у справі № 826/2289/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна