Рішення

від 25.05.2015 по справі 753/554/15

ГАЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа №753/554/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2015 року Галицький районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді Зубачик Н.Б.,

при секретарі Кузьмич Н.А.

за участю представника відповідача- ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Львові цивільну справу за позовом ЖБК «Будівельник-13» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за житлово-комунальні послуги,

В С Т А Н О В И В :

Позивач - ЖБК «Будівельник-13» звернувся до суду і просить ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 заборгованість по сплаті за отримані житлово-комунальні послуги з урахуванням індексу інфляції та 3% річних в загальній сумі 16 527, 31 грн. та судовий збір у розмірі 243, 60 грн.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач являється власником житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 та не сплачує за отримані житлово-комунальні послуги, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на 01.04.2014 р., з врахуванням індексу інфляції та 3% річних, складає 16527,31 грн. Позивач вважає, що відповідачем порушуються вимоги ст.ст. 156, 162 Житлового кодексу України, відповідно до яких власник та члени його сім`ї зобов'язані своєчасно та в повному обсязі вносити квартплату та плату за комунальні послуги щомісячно у встановлені строки, а також вимоги Закону України «Про житлово-комунальні послуги», п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, якими передбачено, що споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Позивач у своєму листі № 25 від 20.05.2015 року просить розглянути позов без його участі, оскільки не має фінансової можливості прибути у судове засідання, підтримує позовні вимоги та просить їх задоволити. Наводить складений ним «Перелік сум за період по особовому рахунку: АДРЕСА_1» та «Розрахунок заборгованості по АДРЕСА_1 з урахуванням індексу інфляції та 3% річних», чим і обґрунтовує позовні вимоги про стягнення заборгованості.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги заперечив у повному обсязі, просив відмовити у їх задоволенні з підстав, наведених у запереченні проти позову, подав заяву про застосування судом при розгляді спору встановленого трьохрічного строку позовної давності. Звернув увагу на безпідставне посилання позивачем на ст.ст. 156, 162 Житлового кодексу Української РСР, оскільки ст. 156 регулює виключно права і обов'язки членів сім'ї власника жилого будинку (квартири), а ст. 162 Житлового кодексу Української РСР не містить у своєму тексті наведених позивачем у позовній заяві слів, а зазначає, що «плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться, крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги» (регулює відносини при наймі жилого приміщення в будинку (квартирі), що належить громадянинові).

Крім того, відповідач звертає увагу суду на те, що відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 16 зазначеного Закону, порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства. Оскільки договору між сторонами не укладено, відповідач вважає, що позивачу у даній справі слід довести факт надання послуг відповідачу та їх обсяг. Проте, як вказує відповідач, з наданого позивачем розрахунку, неможливо встановити, за якими тарифами, враховуючи яку площу та на підставі яких вихідних даних проведено такі нарахування. Крім того, до справи не долучено жодного доказу на підтвердження факту надання комунальних послуг відповідачу.

Окрім цього, відповідач стверджує, що ОСОБА_1 у період, за який нараховано заборгованість, не проживала за адресою: АДРЕСА_1, житлово-комунальні послуги за даною адресою не отримувала і не споживала, а тому, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», має право на несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім'ї при відповідному документальному оформленні.

На думку відповідача, відсутність споживача - ОСОБА_1 у спірний період та постійне її проживання з 01.01.2011 р. по теперішній час у м. Львові за адресою: АДРЕСА_2 відповідним чином документально оформлене та підтверджується: актом Львівського комунального підприємства «Княже місто» від 04.03.2015 р.; довідкою відділу житлового господарства Львівського комунального підприємства «Княже місто» №546 від 04.03.2015 р.; ксерокопією паспорту з відміткою про зареєстроване місце проживання; заявами та документами, які неодноразово надавалися та вручені позивачу ЖБК «Будівельник-13» у попередні роки та свідчили про те, що споживач не проживає у квартирі: довідка з місця роботи № 18 від 02.10.2003 р., довідка МВС України № 67/050 від 16.09.2004 р., довідка з місця роботи № 18 від 01.06.2005 р., акт Львівського комунального підприємства «Княже місто» від 14.04.2011 р., заява з від 15.04.2011 р.

Відповідачем також стверджується, що позивач відмовився та ухилявся у своїй відповіді за вих. № 22 від 15.06.2011 р. надати на запит відповідача ОСОБА_1 від 30.05.2011 р. інформацію про перелік та порядок надання ЖБК «Будівельник-13» житлово-комунальних послуг, умови їх отримання, форми і зразки документів, необхідних для надання послуг, правила їх оформлення (відповідні докази долучені до матеріалів справи).

Вивчивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, судом встановлено.

Позивач - ЖБК «Будівельник-13» здійснює обслуговування будинку за адресою: АДРЕСА_1 і звернувся з позовом до суду про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за комунальні послуги з врахуванням 3% річних та індексу інфляції.

Відповідач - ОСОБА_1 є власником житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1. Відповідач - ОСОБА_1 не є членом ЖБК «Будівельник-13». За вищевказаною адресою не прописана та у спірний період не проживала (з 01.01.2011 р.), що документально підтверджено наданими відповідачем доказами по справі: актом Львівського комунального підприємства «Княже місто» від 04.03.2015 р., довідкою відділу житлового господарства Львівського комунального підприємства «Княже місто» № 546 від 04.03.2015 р. Відповідач неодноразово зверталася до позивача із заявами про відсутність та непроживання за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується наявними доказами в справі.

ЖБК «Будівельник-13», у відповідності до вимог ст. 29 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», договору про надання послуг з центрального опалення, постачання холодної води та гарячої води і водовідведення, по формі та змісту Типового договору, затвердженого постановою КМ України від 21.07.2005 р. N 630 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 р. N 933) із ОСОБА_1 не укладено.

ЖБК «Будівельник-13», у відповідності до вимог ст. 29 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за формою та змістом Типового договору, затвердженого Постановою КМ України від 20.05.2009 р. № 529 з обов'язковими додатками по п. 2 ,3 Типового договору з визначенням вартості кожної складової частини тарифу для будинку за адресою у АДРЕСА_1, відповідно до Порядку, затвердженого цією Постановою, з забезпеченням прозорості усіх його складових в розрахунку на 1 кв. м. загальної площі квартири № 45, яка належить ОСОБА_1, не укладено.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 не здійснювала оплат, дій по визнанню боргу не вчиняла, так само як інших дій, які б можна оцінити, що між сторонами по справі укладено договір про надання житлово-комунальних послуг, у тому числі в усній формі.

До матеріалів справи не долучено доказів, які б свідчили про наміри позивача укласти договір з відповідачем, ухиляння відповідача від його укладення.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаною нормою закону визначено також способи захисту цивільних прав та інтересів та визначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 80 ЦК України, юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведеності перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 61 ЦПК України, обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Стаття 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зазначає, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства. Перелік житлово-комунальних послуг, що надаються споживачу, залежить від рівня благоустрою відповідного будинку (споруди).

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

Відповідно до ст. 29 цього ж Закону, договір на надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою. У разі якщо балансоутримувач не є виконавцем, він укладає договори на надання житлово-комунальних послуг з іншим виконавцем.

Згідно ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Виходячи з загальних засад договірних правовідносин, передбачених цивільним кодексом, договір про надання житлово-комунальних послуг є двостороннім договором, оскільки передбачає наявність прав і обов'язків як у споживача послуги, так і у їх виконавця.

Статтею 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено істотні умови договору про надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до ст. 12 вказаного Закону, житлово-комунальні послуги поділяються за: 1) функціональним призначенням; 2) порядком затвердження цін/тарифів.

Відповідно до ст. 13 цього Закону, залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо). Примірні переліки житлово-комунальних послуг та їх склад залежно від функціонального призначення визначаються центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

Відповідно до ст. 14 цього ж Закону, залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вони поділяються на три групи: 1) перша група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади, а у випадках, передбачених законом, - національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг та національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики; 2) друга група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують органи місцевого самоврядування для надання на відповідній території; 3) третя група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які визначаються виключно за договором (домовленістю сторін).

Ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються центральними органами виконавчої влади, національними комісіями, що здійснюють державне регулювання у відповідних сферах, та органами місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

Споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом (п. 5 ч. 2 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Споживач має право на несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім'ї при відповідному документальному оформленні, а також за період фактичної відсутності житлово-комунальних послуг, визначених договором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (п. 6 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

На підтвердження отримання споживачем ОСОБА_1 послуг позивачем ЖБК «Будівельник-13» надається складений ним «Перелік сум за період по особовому рахунку: АДРЕСА_1» та «Розрахунок заборгованості по АДРЕСА_1 з урахуванням індексу інфляції та 3% річних», згідно із записами яких за відповідачем ОСОБА_1 числиться заборгованість. Інших доказів, які б підтверджували факт надання послуг відповідачу суду не надано.

З огляду на заперечення відповідача, розглянувши надані позивачем документи, суд дійшов висновку, що позивачем не наведено обґрунтованого розрахунку заявлених до стягнення сум, з врахуванням встановлених і затверджених цін та тарифів та методики розрахунку, не надано доказів в підтвердження надання вказаних послуг та їх обґрунтованості, враховуючи відсутність між споживачем та виконавцем договірних відносин.

Суд зазначає, що сама по собі відсутність договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг не є підставою для звільнення споживача від оплати за фактично отримані послуги, проте, їх надання, об'єм та обґрунтованість нарахування повинна бути підтверджена відповідними доказами, так само, як і послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

Аналогічна позиція щодо необхідності доказування висловлена в Постанові Пленуму ВСУ № 2 від 12.06.2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», зокрема у п. 26 зазначається, що під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення. Відповідно до п. 27 вказаної Постанови, виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Ухвалою про відкриття провадження у справі від 15.01.2015 р. було зобов'язано сторони надати свої докази суду до початку розгляду справи по суті.

Під час судового розгляду обґрунтованість вимог позивача щодо нарахування плати відповідачу за житлово-комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій не знайшла свого підтвердження, оскільки позивачем не надано доказів надання житлово-комунальних послуг, а також обґрунтованого розрахунку заявлених до стягнення сум.

Саме відсутність належних та допустимих доказів в підтвердження вимог в даному випадку дає суду підстави для відмови позивачу - ЖБК «Будівельник-13» в задоволенні вимог про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

Крім того, слід зазначити, що подані відповідачем докази в підтвердження відсутності споживача - ОСОБА_1 з 01.01.2011 р. за адресою АДРЕСА_1 є належними та допустимими доказами по справі, що дає підстави вважати, що відсутність споживача документально оформлена, і, як підтверджується доданими до справи доказами, доведена до відома позивача.

Про можливість застосування п. 6 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» вказано в ухвалі Верховного суду України від 18.11.2009 р., яка знаходиться в матеріалах справи (а.с. 80-81).

Суд зазначає, що встановивши, що відсутні підстави для стягнення заборгованості по наданню житлово-комунальних послуг, немає відповідно і підстав для стягнення нарахованих 3% річних та інфляційних втрат.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.

Судові витрати відповідно до ст. 88 ЦПК України залишити за позивачем.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 15, 16, 80 ЦК України, Законом України "Про житлово-комунальні послуги", ст.ст. 8, 10, 60, 61, 88, 208, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

в задоволенні позовних вимог ЖБК «Будівельник-13» до ОСОБА_1 про стягнення боргу - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Львівської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя Зубачик Н.Б.