Постанова

від 15.05.2015 по справі 813/223/15

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 травня 2015 року № 813/223/15

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кедик М.В.

за участю секретаря судового засідання Харіва М.Ю.,

представника позивача Петролюка А.М.,

представника відповідача Іванського В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ВТФ «Західенергоремонт» до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

товариство з обмеженою відповідальністю «ВТФ «Західенергоремонт» (далі - позивач, ТОВ «ВТФ «Західенергоремонт») звернулося до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (далі - відповідач, Дрогобицька ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 05.01.2015 року № 0000012210.

В обґрунтування позовних вимог ТОВ «ВТФ «Західенергоремонт» зазначає, що висновки податкового органу, викладені в акті перевірки від 18.12.2014 № 766/22-10/31505804 про нереальність господарських операцій з ТОВ «Діслав» є безпідставними, оскільки у підприємства є всі належним чином оформлені документи, що підтверджують дійсність господарських операцій з контрагентом, тому вимог податкового законодавства позивач не порушував. Вважає, що податкове повідомлення-рішення відповідачем прийняте безпідставно, тому просить суд його скасувати.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві, подав додаткові докази в обґрунтування позовних вимог, просив позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав викладених у запереченні. Зазначив, що позивачем не здійснювалися господарські операції з ТОВ «Діслав», а отже безпідставно завищено податковий кредит за серпень 2012 року на суму 23333 грн, відтак оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено правомірно і підстав для його скасування немає, просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Суд заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на які сторони покликаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши письмові докази, якими такі обґрунтовуються, встановив наступні фактичні обставини справи.

Дрогобицькою ОДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ВТФ «Західенергоремонт» (31505804) з питань дотримання вимог податкового законодавствам по операціях щодо придбання у ТОВ «Діслав» (38075051) за серпень 2014 року товарів (робіт, послуг) та використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності вказаного платника податків, про що 18.12.2014 складено акт № 766/22-10/31505804 (далі - акт перевірки).

Згідно акта перевірки, відповідачем встановлено:

- порушення позивачем п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового Кодексу України № 2755-VI (із змінами і доповненнями), в результаті чого занижена сума, що підлягає сплаті до бюджету по податку на додану вартість на 23333 грн, в тому числі в розрізі періодів за серпень 2014 року на 23333 грн;

- не підтверджено реальність здійснення операцій ТОВ «ВТФ «Західенергоремонт» за серпень 2014 року з ТОВ «Діслав» (код за ЄДРПОУ 38075051).

За результатами перевірки та на підставі складеного акта, відповідачем 05.01.2015 винесено податкове повідомлення-рішення № 0000012210 про збільшення позивачу грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 35000,00 грн (основний платіж - 23333 грн, штрафна (фінансова) санкція - 11667 грн).

Вказані у актах порушення ґрунтуються на висновках податкового органу про непідтвердження позивачем факту здійснення господарських операцій з ТОВ «Діслав».

Не погодившись із винесеним повідомленням-рішенням позивач оскаржив його до суду.

При вирішенні спору суд керувався наступним.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 996-XIV від 16.07.1999 року із змінами і доповненнями, Податковим кодексом України, Кодексом адміністративного судочинства України.

Згідно з п. 14.1.181 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (п. 200.1). При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (п. 200.2). При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п. 200.3).

Згідно з п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що господарська операція - це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства. Із положень ч. 1 - 3 ст. 9 вказаного Закону вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизація інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відтак, господарські операції повинні підтверджуватися належними первинними документами і лише ті документи, які відповідають зазначеним вище вимогам, можуть бути визнані допустимими засобами доказування відповідної господарської операції.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій із ТОВ «Діслав» позивачем долучено до матеріалів справи первинні документи бухгалтерського обліку.

Дослідивши долучені до справи письмові докази, суд встановив наступні обставини щодо формування податкового кредиту та взаємовідносин позивача з ТОВ «Діслав».

Між ТОВ «ВТФ «Західенергоремонт» та ТОВ «Діслав» (Виконавець) укладено договір виконання робіт від 14.07.2014 № 7/08/14, відповідно до умов якого ТОВ «Діслав» зобов'язується на власний ризик виконати відповідно до умов договору роботу, а ТОВ «ВТФ «Західенергоремонт» (Замовник) прийняти виконану роботу та оплатити її.

Відповідно до п. 2.1 цього договору виконавцем буде здійснюватись виготовлення кубів повітропідігрівача котла БКЗ-220-1-ГЦ.

На виконання умов договору ТОВ «Діслав» виконано роботи, що підтверджується довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за серпень 2014 на суму 140000,00 грн та актом приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2014 на суму 140000,00 грн.

За результатами виконаних робіт ТОВ «Діслав» виписано податкову накладну від 29.08.2014 № 239 на суму 140000,00 грн (в тому числі ПДВ 23333,33 грн).

Оплату придбаного товару позивач здійснив відповідно до платіжних доручень від 19.09.2014 № 94 та від 25.09.2014 № 99.

Також позивачем суду надано лист ТОВ «Діслав» від 22.04.2015 року, в якому зазначено, що відповідно до договору виконання робіт від 14.07.2014 № 7/08-14 ТОВ «Діслав» виготовлялись куби повітропідігрівачів котла БКЗ-220-100 ГЦ в загальній кількості 26 шт. Дані куби повітропідігрівачів були доставлені ними до території ВП «Черкаська ТЕЦ» за адресою м. Черкаси, проспект Хіміків, 76, де і передані представникам ТОВ «ВТФ «Західенергоремонт».

Як вбачається з матеріалів справи, роботи по виготовленню кубів повітропідігрівачів котла БКЗ-220-100 ГЦ, виконані ТОВ «Діслав» для позивача, є складовою робіт, виконаних позивачем для ПП «Теплотехніка» щодо встановлення цих кубів шляхом їх заміни внаслідок реконструкції обладнання повітропідігрівачів.

Так, між ПП «Теплотехніка» та ТОВ «ВТФ «Західенергоремонт» укладено договір субпідряду від 05.07.2014 № 7-ЧКспд, відповідно до умов якого ТОВ «ВТФ «Західенергоремонт» (Субпідрядник) зобов'язується за завданням ПП «Теплотехніка» (Підрядника) виконати на свій ризик, своїми та/або залученими силами роботи зазначені в п. 1.2 цього договору, а підрядник прийняти та оплатити виконані роботи на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п. 1.2 договору субпідрядник зобов'язується здійснити реконструкцію обладнання повітропідігрівачів із виготовленням та заміною 20-ти кубів 1-го та 2-го ступеня котельної установки № 7.

Згідно з п.5.2 місце виконання робіт: м. Черкаси, пр. Хіміків, 76, відокремлений підрозділ «Черкаська ТЕЦ» «Черкаське хімволокно».

За результатами виконаних робіт сторонами був складений та підписаний акт приймання виконаних будівельних робіт за вересень 2014 року на суму 1164785,83 грн.

Крім того, судом встановлено, що куби повітропідігрівачів котла БКЗ-220-100 ГЦ виготовлялись за кресленнями наданими відокремленим підрозділом «Черкаської ТЕЦ» «Черкаське хімволокно» ТОВ «ВТФ «Західенергоремонт».

Щодо посилань відповідача на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних як на обставину, що свідчить про нереальність господарських операцій, суд зазначає таке.

ВАС України у низці своїх рішень (ухвала від 05.07.2012 року у справі № К/9991/37912/11, ухвала від 26.07.2012 року у справі № К/9991/67511/11 та ін.) зазначив, що вимогами податкового обліку, не передбачено обов'язковості складання ТТН для підтвердження здійснення господарських операцій. На думку суду, наявність чи відсутність товарно-транспортних накладних є лише дотриманням чи порушенням тільки правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства.

Відсутність у позивача ТТН не спростовує реальності здійснених ним господарських операцій, оскільки факт реальності підтверджується належними та допустимими доказами долученими позивачем до матеріалів справи, а саме видатковими, податковими накладними, підписаними актами приймання виконання робіт, розрахунковими документами, договорами. Усі долучені позивачем докази мають необхідні реквізити та відомості, у повній мірі відображають зміст господарських операцій, в суду немає підстав ставити під сумнів їх достовірність. Податкова накладна, яка засвідчує факт постачання ТМЦ, також належно оформлена. Отже, реальність господарської операції ТОВ «ВТФ «Західенергоремонт» по отриманню послуг підтверджується долученими до справи письмовими доказами та не викликають сумніву.

Що стосується посилання відповідача на відсутність в договорі укладеному з ТОВ «Діслав» та в акті приймання виконаних будівельних робіт адреси та найменування об'єкта будівництва, слід зазначити, що судом не встановлено фактів, які свідчили б про те, що зміст договору не відповідає дійсним намірам сторін і, що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначеного договору. Також суд зазначає, що в судовому засіданні позивачем наведені обставини, які позивачем спірних сум ПДВ до податкового кредиту.

Отже, матеріалами справи підтверджується укладення господарського договору між ТОВ «ВТФ «Західенергоремонт» та ТОВ «Діслав», факт виконання якого підтверджений належним чином оформленими первинними документами.

У зв'язку з вищенаведеним, суд дійшов висновку, що фактичні обставини справи доводять факт реальності господарських операцій та достатність у позивача та його контрагентів необхідних умов для здійснення господарської діяльності при здійсненні будівельних робіт.

Дослідивши Акт перевірки, суд приходить до висновку, що викладені в ньому обставини порушень позивачем податкового законодавства сформовані не на підставі аналізу первинної документації, зауважень до змісту та оформлення документів бухгалтерського та податкового обліку позивача, а на підставі аналізу акта іншого податкового органу. Висновки Акта перевірки зводяться лише до констатації тверджень, що господарські операції ТОВ «ВТФ «Західенергоремонт» не мали реального товарного характеру. Підставою для таких висновків став акт ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів України у м. Києві від 08.12.2014 № 1758/26-59-22-08/38517072 2 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «ФІНПРОМГРУПР «ДІОНІКА» (ЄДРПОУ 38517072) з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні фінансово-господарських операцій по взаємовідносинах з контрагентами за період з 01.07.2014 по 31.09.2014».

При цьому, суд звертає увагу, що вказаними актами не досліджувалася діяльність позивача та не було встановлено порушення законодавства саме позивачем, а встановлено виключно порушення законодавства, які на думку податкового органу, були допущені ТОВ «ФІНПРОМГРУПР «ДІОНІКА».

Чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі "БУЛВЕС АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, що стосуються господарських операцій між ТОВ «ВТФ «Західенергоремонт» та ТОВ «Діслав» суд надає перевагу належним письмовим доказам, а саме документам первинного бухгалтерського обліку.

Закріплений у ч. 1 ст.11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

За правилами, встановленими ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки у даній справі оспорюється рішення прийняте відповідачем, суб'єктом владних повноважень, суд відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 КАС України, перевіряє чи прийнято (вчинено) воно: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні положення відповідачем дотримані не були, що в свою чергу зумовило необхідність звернення позивача за захистом свого порушеного права до суду. При цьому реальність господарських операцій доведена позивачем належними та допустимими доказами, а правомірність виставленого податкового повідомлення-рішення відповідач не довів.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, а тому адміністративний позов підлягає задоволенню.

Суд присуджує з Державного бюджету України, відповідно до вимог ч. 1 ст. 94 КАС України, всі здійснені стороною, яка не є суб'єктом владних повноважень, та документально підтверджені судові витрати, на користь якої ухвалене судове рішення.

Керуючись ст. ст. 7-14, 50, 71, 86, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

п о с т а н о в и в :

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області від 05.01.2015 року № 0000012210.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ВТФ «Західенергоремонт» (Львівська область, м. Дрогобич, вул. Стрийська, 21, ЄДРПОУ 31505804) 182 (сто вісімдесят дві) гривні 70 копійок судового збору.

Постанова суду першої інстанції може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Згідно ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього ж Кодексу апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду першої інстанції, набирає законної сили у порядку та строки згідно ст. 254 КАС України.

Суддя Кедик М.В.

Постанова у повному обсязі складена 20.05.2015 року.