Постанова

від 21.08.2018 по справі 813/223/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 серпня 2018 року

Київ

справа №813/223/15

касаційне провадження №К/9901/28599/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (далі - Інспекція) на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15.05.2015 (суддя - Кедик М.В.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2016 (головуючий суддя - Бруновська Н.В., судді - Костів М.В., Шавель Р.М.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-торгівельна фірма Західенергоремонт (далі - Товариство) до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИВ:

У січні 2015 Товариство звернулось до суду із позовом до Інспекції, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 05.01.2015 № 0000012210.

На обґрунтування зазначених позовних вимог Товариство послалося на те, що під час проведення перевірки, результати якої оформлені актом від 18.12.2014 № 766/22-10/31505804, на підставі висновків якого Інспекцією було прийняте оспорюване податкове повідомлення-рішення, перевіряючим були надані належним чином оформлені первинні бухгалтерські документи на підтвердження фактичного виконання господарських операцій, здійснених з ТОВ Діслав , які відповідають встановленим законодавством вимогам, містять несуперечливу і достовірну інформацію, підтверджують виконання сторонами відповідних господарських операцій. Також позивач посилався на те, що висновки Інспекції про нереальність господарських операцій між позивачем та ТОВ Діслав ґрунтуються на висновках акту ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві № 1758/26-59-22-08/38517072 08.12.2014 Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ ФІНПРОМГРУП ДІОНІКА з питання дотримання вимог податкового законодавства при проведенні фінансово-господарських операцій з контрагентами за період з 01.07.2014 по 31.09.2014 , щодо безтоварності господарських операцій між цим підприємством та його контрагентами та не може містити і не містить інформації щодо фінансово-господарських відносин між позивачем та ТОВ Діслав .

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 15.05.2015, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2016, позов задовольнив повністю: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 05.01.2015 № 0000012210.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суди виходили з того, що господарські операції між позивачем та ТОВ Діслав були реально (фактично) здійснені, що підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, операції пов'язані з господарською діяльністю Товариства, всі учасники господарських операцій володіли спеціальною податковою правосуб'єктністю, а висновок Інспекції про нереальність зазначених господарських операцій є таким, що не відповідає дійсності, не ґрунтується на нормах законодавства України та не підтверджений будь-якими доказами.

Інспекція оскаржила рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 16.08.2016 відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою відповідача.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, оскільки судами попередніх інстанцій під час розгляду справи не було досліджено та встановлено за рахунок яких матеріалів були виготовлені повітронагрівні куби, не зазначено ким було надано листи металу для їх виробництва, оскільки згідно договору роботи проводились за рахунок матеріалів виконавця.

Товариство не скористалось своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 16.08.2018 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження та призначив справу до касаційного розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін на 21.08.2018.

Також, Інспекція подала до Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду клопотання, у якому просить Верховний суд під час касаційного розгляду справи взяти до уваги протокол допиту свідка - ОСОБА_3 (який був керівником ТОВ Діслав ) від 07.11.2016, здійсненого у ході досудового розслідування у кримінальному провадженні, зареєстрованому у Єдиному реєстрі досудових розслідувань за №42015000000001259 від 23.06.2015, у якому ОСОБА_4 повідомив, що не здій ніякої фінансово-господарської діяльності від імені ТОВ Діслав , а зареєстрував зазначене товариство на свої ім'я на прохання незнайомого чоловіка за грошову винагороду.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди попередніх інстанцій встановили, що Інспекція провела документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства по операціях щодо придбання у ТОВ Діслав за серпень 2014 року товарів (робіт, послуг) та використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності вказаного платника податків, за результатами якої складений акт від 18.12.2014 № 766/22-10/31505804, за висновками якого Товариством були порушені вимоги пунктів 198.1-198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет за серпень 2014 року, на 23333,00 грн.

Зокрема, у акті перевірки вказано, що Товариство (замовник) неправомірно включило до податкового кредиту серпня 2014 року податок на додану вартість по господарських операціях з ТОВ Діслав (виконавець) згідно договору виконання робіт №7/08-14 від 14.07.2014, оскільки: Товариство володіло достатньої кількістю працівників відповідної кваліфікації для здійснення ремонтних робіт, мало в наявності ліцензію на виконання ремонтно-монтажних робіт та в періоді взаємовідносин з ТОВ Діслав самостійно здійснювало ремонтно-монтажні роботи, що свідчить про те, що Товариство було спроможне самостійно виконати роботи, на які ТОВ Діслав виписало первинні бухгалтерські документи, тобто перевіркою е встановлено наявності розумних економічних або інших причин (ділової мети) при укладенн Товариством договору з ТОВ Діслав ; згідно висновків акту ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндохлдів у м. Києві № 1758/26-59-22-08/38517072 08.12.2014 Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ ФІНПРОМГРУП ДІОНІКА з питання дотримання вимог податкового законодавства при проведенні фінансово-господарських операцій з контрагентами за період з 01.07.2014 по 31.09.2014 не підтверджено реальність здійснення господарських операцій зазначеного суб'єкта господарювання та подальшого виконання робіт із контрагентами, зокрема, за даними системи співставлення по взаємовідносинах із ТОВ Діслав за серпень 2014 року існують розбіжності на загальну суму 5168606,76 грн.

На підставі висновків акта перевірки 05.01.2015 Інспекція прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000012210, яким збільшила Товариству суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 35000,00 грн. (у тому числі: 23333,00 грн. - за основним платежем, 11667,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами)).

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені у статті 44 Податкового кодексу України.

Згідно з абзацами першим, другим пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням має дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Визначення поняття господарської операції також наведене у статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), згідно положень якої господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов'язане не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Підпунктами а , б пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За приписами абзацу 1 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Тобто, у податковому обліку понесені витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. І тільки за повної відсутності таких документів, або у разі, коли такі документи є недостовірними, тобто не відображають реальних подій (господарської операції), податковий кредит може вважатися не підтвердженим.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товарів (робіт, послуг), яка призвела до об'єктивної зміни складу активів такого платника, придбання такого товару (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, наявності первинних документів, які підтверджують понесені витрати, платник податку має право на віднесення податку на додану вартість, сплаченого (нарахованого) у складі вартості таких товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту.

Тобто, право на формування податкових вигод виникає у покупця за наявності сукупності обставин та підстав, однією із яких є ділова мета.

Відповідно до підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

У справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що: при укладенні договору з ТОВ Діоніс у позивача була наявна ділова мета, оскільки роботи, які ТОВ Діоніс виконувало для Товариства, є складовою частиною робіт, виконаних Товариством для ПП Теплотехніка в межах виконання позивачем (як субпідрядником) своїх зобов'язань за договором від 05.07.2014 № 7-ЧКспд, які фактично виконані; господарські операції між Товариством ТОВ Діоніс мали реальний характер, підтверджені належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами (зокрема: податковою накладною, платіжними дорученнями, актом приймання виконаних будівельних робіт (ф. КБ-2В), проектною документацією), а також листом-підтвердженням ТОВ Діслав , скріпленим підписам директора та печаткою підприємства, і спричинили реальні зміни майнового стану позивача; посилання Інспекції на висновки акту ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві № 1758/26-59-22-08/38517072 08.12.2014 Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ ФІНПРОМГРУП ДІОНІКА з питання дотримання вимог податкового законодавства при проведенні фінансово-господарських операцій з контрагентами за період з 01.07.2014 по 31.09.2014 є безпідставними, оскільки висновки, викладені в акті перевірки, є відображенням дій податкових інспекторів та не породжують правових наслідків для платника податків.

Таким чином, доводи Інспекції, викладені в касаційній скарзі, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, а суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права до встановлених у справі обставин, з огляду на що підстави для скасування ухваленого у даній справі рішення судів попередніх інстанцій відсутні.

При цьому, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду вказує, що посилання Інспекції на протокол допиту свідка - ОСОБА_3 (який був керівником ТОВ Діслав ) від 07.11.2016, здійсненого у ході досудового розслідування у кримінальному провадженні, зареєстрованому у Єдиному реєстрі досудових розслідувань за №42015000000001259 від 23.06.2015, на стадії касаційного розгляду справи є безпідставними, оскільки в силу положень частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права; суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. При цьому, у випадку встановлення вироком суду або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного рішення у цій справі, вказані обставини будуть підставами для перегляду судових рішень за нововиявленим обставинами згідно з пунктом 2 частини другої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017).

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи зазначене, касаційна скарга Інспекції підлягає залишенню без задоволення, а постанова Львівського окружного адміністративного суду від 15.05.2015 та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2016 - без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15.05.2015 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2016 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк

Т.М. Шипуліна