Ухвала

від 13.05.2015 по справі 2а-11304/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13.05.2015р. м. Київ К/800/38310/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

при секретарі Ігнатенко О.В.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - Інспекція)

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.11.2012

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2013

у справі № 2а-11304/12/2670

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Ен-Ай-Ес" (далі - Товариство)

до Інспекції

про скасування податкового повідомлення-рішення.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача - Кравченка А.М.,

відповідача - Вдовенка К.В.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про скасування податкового повідомлення-рішення від 08.05.2012 № 0001752201.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.11.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2013, позов задоволено.

У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з того, що реальність виконання господарських операцій з придбання позивачем товару у рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Русто» (далі - ТОВ «Русто») підтверджується документально, тоді як податковим органом не доведено обставин щодо недобросовісності позивача як платника податків.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій вона просить скасувати прийняті у справі судові рішення та відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що подані платником документи на підтвердження права на податковий кредит по контрагенту ТОВ «Русто» містять недостовірну інформацію, не відповідають вимогам податкового і бухгалтерського законодавства, а тому не можуть бути підставою для формування даних податкового обліку.

Обговоривши доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції не знаходить підстав для скасування судових рішень, оскільки висновки судів ґрунтуються на наявних у справі доказах та відповідають установленим фактичним даним зі спору і вимогам чинного законодавства, що регулюють розглядувані правовідносини.

Так, судовими інстанціями під час розгляду даної справи встановлено, що Інспекцією було проведено виїзну позапланову перевірку Товариства в частині дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Русто» за серпень 2011 року, оформлену актом від 18.04.2012 № 164/22-01/32531992.

За наслідками цієї перевірки відповідач не визнав право платника на формування податкового кредиту за операціями з придбання оргтехніки у названого постачальника на підставі договору від 25.02.2011 № 2503.

Підставою для відмови у визнанні заявленої позивачем податкової вигоди став висновок Інспекції про непідтвердженість представленими документами реальності виконання цих операцій з огляду на наявність ознак фіктивності у діяльності ТОВ «Русто» (як-от - відсутність виробничих і складських приміщень, транспортних засобів, трудових ресурсів, об'єктивно необхідних для провадження господарської діяльності, ймовірність підписання усіх документів від імені ТОВ «Русто» іншою особою, ніж його директором ОСОБА_3).

Наведений висновок слугував підставою для прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення від 08.05.2012 № 0001752201, згідно з яким Товариству визначено грошове зобов'язання з ПДВ у сумі 745 217,91 грн. (у тому числі 596 174,33 грн. за основним платежем та 149 093,58 грн. за штрафними санкціями).

Оцінюючи названий акт індивідуальної дії як неправомірний, суди попередніх інстанції виходили з того, що Інспекцією не подано доказів необґрунтованості заявленої платником податкової вигоди, а представлені позивачем первинні та інші документи підтверджують реальне виконання розглядуваних операцій з поставки товару позивачеві.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

На підставі наведених законодавчих приписів суди цілком правомірно сформували правову позицію відносно того, що податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на додану вартість на суму понесених (нарахованих) витрат по сплаті ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг) є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності первинних документів, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Слід зазначити, що у сфері податкових правовідносин діє презумпція добросовісності платника, що передбачає відмову у захисті прав останнього (зокрема, права на податковий кредит) у разі встановлення його недобросовісності. При цьому про недобросовісність платника може свідчити ситуація, при якій за допомогою інструментів, що використовуються у цивільно-правових відносинах, створюються схеми мінімізації податків, незаконного збагачення за рахунок бюджетних коштів, що може призвести до порушення публічних інтересів у сфері оподаткування та порушення конституційних прав і свобод інших платників. Оцінка добросовісності платника передбачає оцінку укладених ним угод, виконаних господарських операцій, які повинні не лише формально відповідати законодавству, але й не вступати у протиріччя із загальною забороною щодо зловживання платником своїми правами.

У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій, досліджуючи дотримання платником наведених правил оподаткування при виконанні господарських операцій за договором купівлі-продажу від 25.02.2011 № 2503, встановили, що фактичне вчинення дій з поставки товару у рамках здійснення цих операцій підтверджується видатковими накладними, податковими накладними, рахунками-фактурами, виписками з банківського рахунку Товариства про оплату придбаного товару в безготівковому порядку; перевезення товару продавцем засвідчено товарно-транспортною накладною; придбаний товар було використано позивачем у власній господарській діяльності шляхом його подальшої поставки третім особам за видатковими накладними.

Оцінивши зазначені документи за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди обох попередніх інстанцій дійшли цілком об'єктивного висновку про те, що факт придбання позивачем оргтехніки у ТОВ «Русто» документально підтверджений, що, в свою чергу, свідчить і про добросовісний характер дій платника при формуванні податкового кредиту за цими операціями.

За відсутності належного спростування факту поставки товарів доводи Інспекції про відсутність у названого постачальника основних і транспортних засобів, кадрового складу, не можуть слугувати підставою для невизнання у податковому обліку Товариства податкових наслідків виконання розглядуваних операцій.

Адже самі по собі такі доводи не є свідченням неможливості виконання цим постачальником поставок в адресу позивача. У комерційній діяльності виконання поставок товарів, робіт, послуг не завжди вимагає наявності власних основних та транспортних засобів, значної кількості персоналу; звичаями ділового обороту встановлені й інші можливості залучення матеріальних ресурсів без реєстрації в уповноважених органах (як-от - на умовах оренди, найму за цивільними договорами тощо).

Посилання відповідача на ймовірне підписання усіх первинних документів від імені ТОВ «Русто» неуповноваженою особою мають характер припущень, а тому не можуть слугувати належним обґрунтуванням законності оспорюваного донарахування.

З урахуванням викладеного суди попередніх інстанцій дійшли цілком об'єктивного висновку про незаконність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та правомірно задовольнили позов.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновки судів, покладених в основу прийняття оскаржуваних рішень. Ці доводи відтворюють правову позицію Інспекції, викладену в акті перевірки, отримали належну правову оцінку під час розв'язання судами даного спору по суті, підстави для неприйняття якої у касаційної інстанції відсутні.

Норми права при вирішенні спору застосовані судами правильно. Порушень процесуальних норм, що тягнуть скасування судових актів, не виявлено.

За таких обставин, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.11.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2013 у справі № 2а-11304/12/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько