Ухвала

від 19.05.2015 по справі 826/2999/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19.05.2015р. м. Київ К/800/66457/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Вербицької О.В.

суддів: Маринчак Н.Є.

Муравйова О.В.

за участю секретаря : Іванова Д.О.

представників:

позивача: Букуєва О.О., Козленко М.С.

відповідача : Варченко А.О.

третьої особи: Денисенка А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Міжрегіонального Головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.09.2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2014 року

у справі № 826/2999/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Луі Дрейфус Комодітіз Україна ЛТД»

до Міжрегіонального Головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників

третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Ферко»

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Луі Дрейфус Комодітіз Україна ЛТД» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Луі Дрейфус Комодітіз Україна ЛТД») звернулось з позовом до Міжрегіонального Головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників (далі по тексту - відповідач, МГУ Міндоходів Центрального офісу з ОВПП) третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Ферко» (далі по тексту - ТОВ «Ферко», третя особа) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.09.2014 року адміністративний позов задоволено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2014 року апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідач, не погоджуючись з вищевказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, оскаржив їх у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.

У запереченнях на касаційну скаргу ТОВ «Луі Дрейфус Комодітіз Україна ЛТД» та ТОВ «Ферко», посилаючись на те, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, просять касаційну скаргу МГУ Міндоходів Центрального офісу з ОВПП залишити без задоволення.

Крім того, скаржник звернувся до Вищого адміністративного суду України із клопотанням про заміну Міжрегіонального Головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників на його правонаступника - Міжрегіональне головне управління ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників, колегія суддів дійшла висновку щодо обґрунтованості заявленого клопотання та наявності підстав для його задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представників сторін та третьої особи, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що МГУ Міндоходів Центрального офісу з ОВПП проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Луї Дрейфус Комодітіз Україна ЛТД» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Ферко» за період з 01.01.2012 року по 31.07.2013 року, за результатами якої складено акт від 05.12.2013 року № 1444/40-50/30307207.

В акті перевірки зазначено, що позивачем порушено п. 135.1 , п. 135.2 ст. 135 , п. 137.1 ст. 137 , п. 138.2 ст. 138 , пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України , а саме: занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1512775,00 грн., п. 138.2 ст. 138 , пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України , завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 2346346,00 грн., п. 185.1 ст. 185 , п. 187.1 ст. 187 , п. 198.3 ст. 198 , п. 200.1 . ст. 200 Податкового кодексу України , занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 582448,00 грн., п. 185.1 ст. 185 , п. 187.1 ст. 187 , п. 198.3 ст. 198 , п. 200.1 . ст. 200 Податкового кодексу України , завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту в періоді, що перевірявся, на загальну суму 558128,00 грн., п. 185.1 ст. 185 , п. 187.1 ст. 187 , п. 198.3 ст. 198 , п. 200.1 . ст. 200 Податкового кодексу України , занижено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту в періоді, що перевірявся, на загальну суму 21340,00 грн., пп. 14,1.18 п. 14.1 ст. 14 , п. 200.3 , п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України , що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування на загальну суму ПДВ у розмірі 633457,00 грн., пп. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14 , п. 200.3 , п. 200.4 , ст. 200 Податкового кодексу України , що призвело до заниження суми бюджетного відшкодування у розмірі 21340,00 грн.

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки, відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення від 19.12.2013 року № 0000674050, яким ТОВ «Луі Дрейфус Комодітіз Україна ЛТД» зменшено суму бюджетного відшкодування на 21340,00 грн., № 0000664050, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування на 633457,00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 316730,00 грн., № 0000654050, яким ТОВ «Луі Дрейфус Комодітіз Україна ЛТД» нараховано податкові зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 873672,00 грн. (582448,00 грн. - за основним платежем та 291224,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), № 0000644050, яким позивачу зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 2346346,00 грн., № 0000634050, яким ТОВ «Луі Дрейфус Комодітіз Україна ЛТД» нараховано податкові зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 2269163,00 грн.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України (далі - ПК України) (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу .

Згідно п. 135.2 ст. 135 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу .

Пунктом 138.2 ст. 138 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до вимог п. 185.1 ст. 185 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю, постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу , ввезення товарів на митну територію України, вивезення товарів за межі митної території України, постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно п. 187.1 ст. 187 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до вимог п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг,

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку,

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до вимог п. 198.6 ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Луі Дрейфус Комодітіз Україна ЛТД» та ТОВ «Ферко» були здійсненні господарські операції щодо придбання товарів та послуг за договорами №59 від 17.07.2012 року, №К1202-0969 від 08.02.2012 року, №К1202-0980 від 09.02.2012 року, №К1202-1059 від 23.02.2012 року, №К1202-1084 від 24.02.2012 року, №К1202-1121 від 28.02.2012 року, №К1202-1129 від 29.02.2012 року, №К1203-0947 від 01.03.2012 року, №К1203-1008 від 07.03.2012 року, №К1203-1023 від 12.03.2012 року, №К1203-1063 від 15.03.2012 року, №К1203-1119 від 21.03.2012 року, №К1203-1230 від 28.03.2012 року, №К1203-1247 від 29.03.2012 року, №К1203-1248 від 29.03.2012 року, №К1203-1258 від 29.03.2012 року, №К1204-0941 від 02.04.2012 року, №К1204-0956 від 03.04.2012 року, №К1204-1013 від 06.04.2012 року, №К1204-1019 від 09.04.2012 року, №К1204-1026 від 10.04.2012 року, №К1204-1033 від 11.04.2012 року, №К1204-1054 від 18.04.2012 року, №К1205-0969 від 04.05.2012 року, №К1205-0993 від 08.05.2012 року, №К1205-1060 від 11.05.2012 року, №К1205-1103 від 15.05.2012 року, №К1205-1168 від 18.05.2012 року, №К1205-1225 від 26.05.2012 року, №К1205-1239 від 25.05.2012 року, №К1205-1287 від 28.05.2012 року, №К1206-0975 від 05.06.2012 року, №К1206-1078 від 13.06.2012 року, №К1206-1209 від 29.06.2012 року, №К1207-1285 від 17.07.2012 року, №К1207-1328 від 18.07.2012 року, №К1207-1329 від 18.07.2012 року, №К1207-1368 від 19.07.2012 року, №К1207-1369 від 19.07.2012 року, №К1207-0344 від 19.07.2012 року, №К1207-1410 від 19.07.2012 року, №К1207-0361 від 24.07.2012 року, №К1207-4304 від 25.07.2012 року, №К1207-0379 від 26.07.2012 року, №К1207-0378 від 26.07.2012 року, №К1207-0380 від 26.07.2012 року, №К1208-1295 від 10.08.2012 року, №К1208-1300 від 13.08.2012 року, №К1208-1325 від 14.08.2012 року, №К1208-1375 від 16.08.2012 року, №К1208-1546 від 17.08.2012 року, №К1208-1442 від 20.08.2012 року, №К1208-5815 від 23.08.2012 року, №К1208-1558 від 23.08.2012 року, №К1208-5776 від 27.08.2012 року, №К1208-5847 від 29.08.2012 року, №К1208-5795 від 28.08.2012 року, №К1209-1352 від 11.09.2012 року, №К1209-1600 від 11.09.2012 року, №К1209-1513 від 14.09.2012 року, №К1209-1553 від 14.09.2012 року, №К1209-5868 від 19.09.2012 року, №К1209-5973 від 21.09.2012 року, №К1210-0971 від 03.10.2012 року, №К1210-1194 від 08.10.2012 року, №К1210-0344 від 16.10.2012 року, №К1210-1525 від 16.10.2012 року, №К1210-1528 від 17.10.2012 року, №К1210-1529 від 17.10.2012 року, №К1210-1597 від 18.10.2012 року, №К1210-5878 від 23.10.2012 року, №К1210-6073 від 25.10.2012 року, №К1210-5965 від 25.10.2012 року, №К1211-0022 від 02.11.2012 року, №К1211-0045 від 12.11.2012 року, №К1211-1299 від 13.11.2012 року, №К1211-1300 від 13.11.2012 року, №К1211-1427 від 15.11.2012 року, №К1211-1623 від 26.11.2012 року, №К1211-5960 від 28.11.2012 року, №К1212-0961 від 04.12.2012 року, №К1212-0993 від 06.12.2012 року, №К1206-1070 від 12.06.2012 року, №К1212-0022 від 06.12.2012 року, №К1212-1025 від 07.12.2012 року, №К1212-1615 від 18.12.2012 року, №К1212-1101 від 21.12.2012 року, №К1212-1118 від 26.12.2012 року, №К1111-0930 від 01.11.2011року, №К1111-0953 від 03.11.2011року, №К1111-4307 від 07.11.2011 року, №К1111-0980 від 09.11.2011 року, №К1111-3627 від 10.11.2011 року, №К1111-3628 від 10.11.2011 року, №К1111-1067 від 28.11.2011 року, №К1112-3606 від 06.12.2011 року, №К1112-1031 від 15.12.2011 року, №К1112-1032 від 15.12.2011 року, №К1112-1144 від 27.12.2011 року, №К1301-0927 від 11.01.2013 року, №К1301-0946 від 21.01.2013 року, №К1301-0936 від 05.02.2013 року, №К1301-0949 від 08.02.2013 року, №К1302-0953 від 12.02.2013 року, №К1302-0960 від 15.02.2013 року, №К1302-0966 від 20.02.2013 року, №К1302-0967 від 21.02.2013 року, №К1302-0970 від 22.02.2013 року, №К1303-0918 від 01.03.2013 року, №К1303-0933 від 06.03.2013 року, №К1303-0943 від 07.03.2013 року, №К1303-0947 від 11.03.2013 року, №К1303-0954 від 12.03.2013 року, №К1303-0961 від 13.03.2013 року, №К1303-0982 від 22.03.2013 року, №К1303-0989 від 28.03.2013 року, №К1304-0917 від 09.04.2013 року.

Реальність здійснення господарських операцій між позивачем та вищевказаним контрагентом підтверджується наявними в матеріалах справи податковими накладними, актами виконаних робіт, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями, тощо.

Вищевказані документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, Закону України № 996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , є документами первинного обліку.

Використання позивачем придбаних товарів та послуг у власній господарській діяльності підтверджується матеріалами справи.

З матеріалів справи вбачається, що в подальшому придбаний товар був частково експортований до країн Швейцарії, Гонконг, Нідерланди, Пакистан, Сінгапур, а також, товар був реалізований ТОВ «Торговий дім «Агровіта», що підтверджується наявними в матеріалах справи - вантажно - митними деклараціями, податковими накладними, тощо.

Отже, з огляду на вищевказані обставини справи, колегія суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо реальності господарських операцій, укладених між позивачем та ТОВ «Ферко».

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ «Ферко» на час спірних відносин було зареєстроване як платник податку (відповідно до вимог чинного законодавства).

Також, суди обґрунтовано не прийняли до уваги висновки відповідача щодо нікчемності правочинів, з урахуванням всіх обставин справи та вимог діючого на час спірних правовідносин законодавства.

Таким чином, суди обґрунтовано не прийняли до уваги висновки відповідача щодо нікчемності правочинів, з урахуванням всіх обставин справи та вимог діючого на час спірних правовідносин законодавства.

Колегія суддів приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій вірно застосували норми матеріального права, отже, прийняті податковим органом спірні рішення є неправомірними.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

В свою чергу, доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються вищезазначеними нормами права, отже, відсутні підстави для її задоволення.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.09.2014 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2014 року залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214-215, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ :

Здійснити процесуальне правонаступництво та замінити Міжрегіональне Головне управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників на Міжрегіональне головне управління ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників.

Касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.09.2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька Судді Н.Є. Маринчак О.В. Муравйов