Ухвала

від 20.05.2015 по справі 826/5872/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" травня 2015 р. м. Київ К/800/64103/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - Інспекція)

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.06.2013

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2013

у справі № 826/5872/13-а

за позовом приватного акціонерного товариства "Енран" (далі - Товариство)

до Інспекції

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 03.12.2012 № 0006121503, згідно з яким Товариству збільшено грошове зобов'язання з орендної плати на 18223,88 грн. за основним платежем із застосуванням 4555,97 грн. штрафних санкцій.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.06.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2013, позов задоволено. У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з того, що скасування у касаційному порядку рішення апеляційного господарського суду, яким визнано укладеним договір про внесення змін до договору щодо збільшення розміру орендної плати за земельну ділянку, виключає законність оспорюваного донарахування, що ґрунтувалось на цьому рішенні апеляційного суду.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій вона просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що при визначенні обсягу податкового обов'язку позивача у спірних правовідносинах суди помилково надали пріоритетного значення нормам цивільного законодавства над податковими нормами, наслідком чого стало прийняття неправильного по суті спору рішення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги і поданих заперечень, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити розглядувані касаційні вимоги, виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що оспорюване податкове повідомлення-рішення було прийнято Інспекцією за наслідками проведення камеральної перевірки податкового розрахунку (декларації) Товариства з плати за землю за жовтень 2012 року. Результати цієї перевірки викладені в акті від 22.11.2012 № 1988/15-1/01198760, в якому відображено висновок податкового органу про необхідність обчислення орендної плати за земельну ділянку за розглядуваний період з урахуванням постанови Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2012 у справі № 24/045-12.

З матеріалів справи також вбачається, що за договором оренди від 17.12.2003, укладеним Старопетрівською сільською радою Вишгородського району Київської області (орендодавець) та Товариством (орендар), позивачеві було надано у строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 3,8269 га, що розташована за адресою: Київська обл., Вишгородський район, с. Старі Петрівці, вул. Польова, 5, для розміщення виробничої бази; у пункті 2.1 цього договору зазначено, що грошова оцінка переданої земельної ділянки становить 609 802,10 грн., та встановлено розмір річної орендної плати в сумі 9147,03 грн.

Рішенням Старопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області від 30.11.2011 № 191-6.IV.2 затверджено нову грошову оцінку зазначеної земельної ділянки у сумі 5 696 875,94 грн., виходячи з нормативної грошової оцінки земель, визначеній у розробленій ДП «Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» технічній документації з нормативної грошової оцінки земель у межах населеного пункту Старі Петрівці, згідно з якою середня (базова) вартість одного квадратного метра земель села Старі Петрівці складає 120,74 грн.

У зв'язку з відмовою Товариства внести зміни до договору оренди землі щодо збільшення розміру орендної плати за спірну земельну ділянку, Старопетрівською сільською радою Вишгородського району Київської області було ініційовано судову процедуру з приводу необхідності внесення відповідних змін до договору оренди.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2012 у справі № 24/045-12 з набрання законної сили цією постановою визнано укладеним договір про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 17.12.2003 шляхом, зокрема, встановлення у пункті 2.1 цього договору розміру нормативної грошової оцінки орендованої Товариством земельної ділянки на рівні 5 696 875 грн. та визначення у пунктах 2.2-2.3 договору суми річної орендної плати в розмірі 10% від нормативної грошової оцінки, що складає 569 687,59 грн., з її щомісячною сплатою орендарем у розмірі 47473,97 грн.

Приймаючи рішення про задоволення цього позову, попередні судові інстанції виходили з того, що постановою Вищого господарського суду України від 15.01.2013 у справі № 24/045-12 названу постанову Київського апеляційного господарського суду скасовано з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, в зв'язку з чим Інспекцією безпідставно використано висновки апеляційного суду у справі № 24/045-12 при визначенні розміру орендної плати, яка підлягає сплаті позивачем за спірну земельну ділянку у жовтні 2012 року.

Однак з таким висновком судів погодитися не можна.

Так, зі змісту Земельного кодексу України та Закону України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 161-XIV) вбачається, що користування землею в Україні є платним.

З 1 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодексу України (далі - ПК), який, відповідно до пункту 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 ПК плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 ПК платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, - це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності. Отже, ПК визначив обов'язок й орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136. пункту 14.1 статті 14 ПК). Подібне визначення містилося й у статті 21 Закону № 161-XIV.

Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХIII ПК.

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт 288.1 статті 288 ПК).

Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 зазначеного Кодексу встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом ХIII ПК; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати, зокрема, для інших земельних ділянок, наданих в оренду, 12 % нормативної грошової оцінки (підпункт 288.5.2 зазначеного пункту).

Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Аналіз наведених норм матеріального права свідчить на користь висновку про те, що з набранням чинності ПК річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК.

А відтак для правильного вирішення даного спору та визначення дійсного обсягу податкового обов'язку Товариства у розглядуваних правовідносинах судам слід було визначити мінімальний розмір орендної плати, який підлягав сплаті з орендованої позивачем земельної ділянки у періоді, охопленому перевіркою, з урахуванням нормативної грошової оцінки землі, затвердженої рішенням Старопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області від 30.11.2011 № 191-6.IV.2, та за наслідками порівняння цього розміру з фактично сплаченою позивачем сумою орендної плати за землю дійти об'єктивного висновку про законність (або протиправність) оспорюваного донарахування.

Оскільки прийняття правильного по суті спору рішення вимагає додаткового встановлення обставин цієї справи, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції, ухвалені у справі судові акти підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд для усунення вказаних недоліків та ухвалення за наслідками цього рішення у відповідності з вимогами статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин, керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області задовольнити частково.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.06.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2013 у справі № 826/5872/13-а скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько