Ухвала

від 20.05.2015 по справі 826/6152/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2015 року м. Київ К/800/56466/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Т.М.,

Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргуДержавної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на постановуОкружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2013 року ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2014 року у справі№826/6152/13-а за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Євроформат Україна» доДержавної податкової інспекції у Оболонському районі Державної податкової служби провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2013 року задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроформат Україна» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Євроформат Україна») та визнано протиправними і скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби від 10 квітня 2013 року № 0002382205, №0002392205 та №0002372205.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2013 року зазначене судове рішення залишено без змін.

Вважаючи, що рішення суду першої та апеляційної інстанції прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, Державна податкова інспекція в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві, яка є правонаступником Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач, ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) звернулась до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2013 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Позивач не скористався своїм правом надати заперечення проти касаційної скарги.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 01 березня по 07 березня 2013 року ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС було проведено документальну позапланову виїзну перевірку з питань правильності обчислення, повноти нарахування і своєчасності сплати до бюджету податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість ТОВ «Євроформат Україна» при взаємовідносинах з ТОВ «Снайпер Медіа» (код за ЄДПОРУ 37033120), ТОВ «Бімар» (код за ЄДПОРУ 37715371), ТОВ «Домес» (код за ЄДПОРУ 37496916), ТОВ «Марадор» (код за ЄДПОРУ 37478813) за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2011 року, за результатами якої 15 березня 2013 року складено акт перевірки № 268/22.5-07/33149757 (далі по тексту - Акт перевірки).

Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем:

1) пункту 138.1 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 959805,71 грн., в т.ч. за: І квартал 2011 року -84562,50 грн., за ІІ квартал 2011 року - 94697,21 грн., за ІІІ квартал 2011 року - 155505,04 грн. та за ІV квартал 2011 року - 625040,96 грн.;

2) пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело заниження податку на додану вартість у сумі 889984,58 грн., у тому числі: у березні 2011 року на суму 48889,00 грн., квітень 2011 року - 70929,50 грн., травень 2011 року - 8008,40 грн., червень 2011 року - 48069,70 грн., липень 2011 року - 18135,21 грн., серпень 2011 року - 101445,82 грн., вересень 2011 року - 36993,74 грн., жовтень 2011 року - 283724,08 грн., листопад 2011 pоку - 26740,76 грн., грудень 2011 року - 247048,37 грн. та до завищення суми від'ємного значення з податку на додану вартість на суму 13320,00 грн. у грудні 2011 року.

У зв'язку з виявленням зазначених порушень 10 квітня 2013 року відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення №0002372205, 0002392205 та №0002382205.

Приймаючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку щодо реальності здійснених позивачем з його контрагентами господарських операцій.

Не погоджуючись із судовими рішеннями відповідач посилається на їх прийняття без повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Переглянувши рішення суду першої та апеляційної інстанції у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

З 01 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (далі по тексту - ПК України).

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно, згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1. статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 ПК України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2. статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім цього, податковим кредитом у розумінні підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу пункту 198.2. названої статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 січня 2011 року у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Бірма», ТОВ «Домес», ТОВ «Марадор» та ТОВ «Снайпер Медіа» було укладено ряд договорів.

На підтвердження товарності та реальності виконання зазначених угод, в матеріалах справи містяться належні первинні документи, зокрема: відповідні договори, додаткові угоди до них, видаткові та податкові накладні, акти прийняття наданих послуг, рахунки - фактури, а також документи, що посвідчують подальший продаж товарів, придбаних позивачем у зазначених контрагентів.

Отже, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується належним чином оформленими первинними документами, укладені договори відповідають економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

В касаційній скарзі податковий орган зазначає на порушеннях судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проте жодних доказів на підтвердження зазначеного ним не надано, а власне зміст касаційної скарги зводиться до цитування окремих норм податкового законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 210, 214, 215, 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231 частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2014 року у справі №826/6152/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статями 236 - 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна