Рішення

від 19.05.2015 по справі 910/9811/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.05.2015Справа №910/9811/15 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Росичі»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Буд Інвест Консалтинг»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації права власності на об'єкти нерухомого майна»

про визнання недійсним договору та рішення, -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від відповідача: Мовчан В.І. (представник за довіреністю від 12.05.2015р.);

від відповідача: не з'явились;

від третьої особи: не з'явились.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Росичі» (надалі також - позивач), звернувся до суду з вимогою про визнання недійсним Договору про внесення змін та доповнень №2 до Договору іпотеки від 02.07.2007р., укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Буд Інвест Консалтинг» (надалі також - відповідач) та про визнання недійсним рішення Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації права власності на об'єкти нерухомого майна» про державну реєстрацію за відповідачем права власності на нежилі приміщення ІІ-го поверху та надбудови з прибудовою (в літ. А) загальною площею 5 972,60 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Київ, Харківське шосе, буд 144Б.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час підписання спірного правочину генеральним директором ОСОБА_3 та генеральним директором ОСОБА_4 перевищено свої повноваження, оскільки загальні збори учасників позивача та відповідача не уповноважували своїх представників на укладення такого правочину та не погоджували істотні умови Договору про внесення змін та доповнень №2 від 10.02.2012р., яким змінено предмет іпотеки. А саме його загальну площу з 1 433,70 кв.м. до 5 972,60 кв.м. Окрім того, заставна вартість майна не збільшена в той час як площа збільшилась з 1 433,70 кв.м. до 5 972,60 кв.м. Також відзиві зазначено, що у відповідача були відсутні правові підстави для реєстрації права власності на предмет іпотеки за застереженням, що містилось в пункті 4.4.1. Договору іпотеки, тому позивач вважає незаконним рішення щодо реєстрації права власності на нежилі приміщення за відповідачем. При цьому, положення п. 4.4.1. Договору іпотеки не є застереження у розумінні Закону України «Про іпотеку», а лише передбачають один із можливих способів звернення стягнення на предмет іпотеки - шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідачем надано до матеріалів справи відзив на позовну заяву, в якому він проти задоволення позовних вимог не заперечує та просить їх задовольнити. Окрім того, у відзиві зазначено про можливість розгляду справи за відсутності повноважного представника відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.04.2015р. у справі №910/9811/15 було порушено провадження та призначено судове засідання на 12.05.2015р.

В судовому засіданні 12.05.2015р. розгляд справи було відкладено до 19.05.2015р.

В судове засідання 19.05.2015р. представники відповідача та третьої особи не з'явились, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 19 травня 2015 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

02.07.2007р. року між позивачем (позичальник за Договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» (банк за Договором) (надалі - ТОВ «УПБ») було укладено Кредитний договір №47/КВ-07 на відкриття відновлювальної мультивалютної кредитної лінії (надалі - Кредитний договір).

Відповідно до п. 1.1. Кредитного договору банк відкриває позивачу відновлювальну відкличну мультивалютну кредитну лінію та в її межах надає кредитні кошти з лімітом в 1 350 000,00 доларів США на строк з 02.07.2007р. по 01.07.2014р. включно.

Згідно з п. 3.1. Кредитного договору виконання позивачем зобов'язань за цим Договором (повернення кредиту, сплата процентів за його користування, комісій, штрафних санкцій, інших платежів, передбачених Договором) забезпечується іпотекою об'єкту нерухомості: нежилого приміщення ІІ-го поверху, загальною площею 1 433,7 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, шосе Харківське, 144Б, літера А та належить на праві власності відповідачу на підставі Договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 11 червня 2005 року.

На забезпечення виконання Кредитного договору між сторонами було укладено Іпотечний договір № 47/2квіп-07 від 02.07.2007 року (надалі також - Іпотечний договір), відповідно до якого, в п.1.2. розділ І зазначено, що предметом іпотеки є нерухоме майно нежитлового призначення, а саме - нежилі приміщення II (другого) поверху (в літ. А); №№ 1, 2, 2а, з № 3 по № 22, № 22а, з № 23 по № 42 (групи приміщень № 3); №№ І, II, III, загальною площею 1433,70 (одна тисяча чотириста тридцять три цілих сім десятих) кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, Харківське шосе, буд. 144Б.

19.03.2008 року між позивачем та ТОВ «УПБ» було укладено Додатковий договір №1 від 19.03.2008р. до Іпотечного договору (надалі - Додатковий договір №1 до Іпотечного договору), яким сторони Договору оцінили предмет іпотеки у 18 099 200,00 грн. (п. 2.).

У зв'язку із заборгованістю, що виникла у позивача перед ТОВ «УПБ», 31 жовтня 2011 року відбувся аукціон.

За результатами аукціону 07.11.2011р., було укладено Договір про відступлення права вимоги (надалі також - Договір відступлення-1), відповідно до умов якого, ТОВ «УПБ» (Первісний кредитор) передав, а відповідач (Новий кредитор) набув всі права вимоги та інші права, що належать первісному кредитору або можуть виникнути в майбутньому на підставі Кредитного договору з урахуванням всіх змін та доповнень.

28.12.2011р. між ТОВ «УПБ» (первісний кредитор) та відповідачем (новий кредитор) було укладено Договір про відступлення прав за Іпотечним договором (надалі також - Договір відступлення-2), посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М. 02 липня 2007р. та зареєстрованим за № 944з.

Відповідно до п. 1.1. Договору відступлення-2 первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває права за Іпотечним договором та всіма Додатковими договорами до вказаного Іпотечного договору, в тому числі Додатковим договором №1 від 19.03.2008р. і стає іпотекодержателем предмета іпотеки, належного на праві власності позивачу.

10.02.2012р. між позивачем та відповідачем було укладено Договір про внесення змін та доповнень №2 до Договору іпотеки, посвідченого Шевчук З.М., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, 02 липня 2007 року за реєстровим № 944з (надалі - Договір про внесення змін та доповнень №2).

Відповідно до Договору про внесення змін та доповнень №2, сторонами було внесено зміни в пункт 1.2 Іпотечного договору розділу 1 «Предмет договору»: «Предметом іпотеки є нерухоме майно нежитлового призначення, а саме - нежилі приміщення ІІ-го (другого) поверху та надбудови з прибудовою (в літ. А) загальною площею 5 972,60 (п'ять тисяч дев'ятсот сімдесят дві цілих шістдесят сотих) кв.м., що знаходяться за адресою: місто Київ, Харківське шосе, буд. 144Б (сто сорок чотири «Б» (далі - Предмет іпотеки).

В подальшому відповідач звернувся до Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» із заявою про проведення державної реєстрації права власності Відповідача на предмет іпотеки, а саме: нежилі приміщення II-го поверху та надбудови з прибудовою (в літ. А) загальною площею 5 972,60 кв.м., що знаходяться за адресою: місто Київ, Харківське шосе, буд. 144Б.

Відповідно до витягу №33299591 від 27.02.2012р. про державну реєстрацію прав, 27.02.2012р., Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» було прийнято рішення про державну реєстрацію та зареєстровано (реєстраційний номер 34806651) за відповідачем право власності на нежилі приміщення ІІ-го поверху та надбудови з прибудовою (в літ. А) загальною площею 5 972,60 (п'ять тисяч дев'ятсот сімдесят дві цілих шістдесят сотих) кв.м., що знаходяться за адресою: місто Київ, Харківське шосе, буд. 144Б, про що зроблено запис №2320-П в книзі д. 38п-140

Звернувшись до суду позивач зазначає, що Договір про внесення змін та доповнень №2 до Договору іпотеки, від 02 липня 2007 року є недійсним, а дії відповідача стосовно подання документів та проведення державної реєстрації за ним права власності на підставі Іпотечного договору, Договору про відступлення права вимоги від 07.11.2011р., Додаткового договору №1 до Іпотечного договору від 19.03.2008р. та Договору про внесення змін та доповнень № 2 від 10.02.2012р. є неправомірними.

Відповідно до ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 ("Позика") глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено параграфом 2 цієї глави і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно положень ст. 584 ЦК України та ст.ст. 3, 12 Закону України "Про заставу", у договорі застави визначаються суть, розмір і строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, подається опис предмета застави, а також визначаються інші умови, погоджені сторонами договору. Опис предмета застави у договорі застави може бути поданий у загальній формі.

Водночас, Законом і, зокрема, ст. 583 ЦК України та ст. 11 Закону України "Про заставу", передбачено, що заставодавцем може виступати як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель).

Крім того, ЦК України та Закон України "Про іпотеку" визначають такий окремий вид застави, як іпотеку.

За визначенням ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи, а згідно ст. 1 ЗУ "Про іпотеку", іпотекою є вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

При цьому, ст. 18 ЗУ "Про іпотеку" встановлено, що іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити такі істотні умови: для іпотекодавця та іпотекодержателя - юридичних осіб відомості про: для резидентів - найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців; для нерезидентів - найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу; для іпотекодавця та іпотекодержателя - фізичних осіб відомості про: для громадян України - прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; для іноземців, осіб без громадянства - прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), адресу постійного місця проживання за межами України; зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання; опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані, у тому числі кадастровий номер . У разі іпотеки земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення; посилання на видачу заставної або її відсутність. У разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду. Іпотечний договір може містити інші положення, зокрема, визначення вартості предмета іпотеки, посилання на документ, що підтверджує право власності іпотекодавця на предмет іпотеки, відомості про обмеження та обтяження прав іпотекодавця на предмет іпотеки, визначення способу звернення стягнення на предмет іпотеки. Іпотечний договір та договір, що обумовлює основне зобов'язання, можуть бути оформлені у вигляді одного документа. Цей документ за формою і змістом повинен відповідати вимогам, встановленим у цій статті, та вимогам, встановленим законом, для договору, який визначає основне зобов'язання. У разі якщо іпотекою забезпечується повернення позики, кредиту для придбання нерухомого майна, яке передається в іпотеку, договір купівлі-продажу цього нерухомого майна та іпотечний договір можуть укладатися одночасно.

Також, вказана ст. 1 ЗУ "Про іпотеку" розкриває поняття "майнового поручителя", як особу, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника.

Водночас, відповідно до частин 1, 2 ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

При цьому, частинами 1, 4 ст. 559 ЦК України передбачено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Як визначено п. 3 ч. 1 ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Положення ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Відповідно до ч. 1 ст. 92 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Згідно ч. 3 ст. 92 ЦК орган або особа яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Статтею 97 ЦК встановлено, що управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 1 ст. 145 ЦК вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 ЦК загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад.

Частиною 4 ст. 62 ЗУ «Про господарські товариства» встановлено, що дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами.

Пунктом 9.6. Статуту позивача (в редакції чинній на дату підписання Договору про внесення змін та доповнень № 2) встановлено, що виконавчим органом позивача є Генеральний директор.

Згідно пункту 9.6.4. Статуту позивача (в редакції чинній на дату підписання Договору про внесення змін та доповнень № 2) Генеральний директор має право:

- без доручення здійснювати дії від імені Товариства;

- видавати правила внутрішнього трудового розпорядку;

- приймати та звільняти працівників;

- укладати угоди що не перевищують 1000000 (один мільйон гривень 00 коп.) грн. з одним контрагентом за один день;

- чинити юридичні дії від імені Товариства;

- давати доручення;

- відкривати та використовувати рахунки Товариства в установах банків;

- вирішувати інші питання в межах прав, що надані йому Зборами Учасників.

Крім того, відповідно до пункту 11.10.2.1. Статуту відповідача (в редакції чинній на дату підписання Договору про внесення змін та доповнень № 2) без рішення Загальних зборів Учасників товариства Генеральний директор Товариства не має права:

а) укладати будь-які угоди та вступати у будь-які інші правовідносини, пов'язані з відчуженням у будь-який спосіб нерухомого майна, що належить Товариству;

б) укладати будь-які угоди, пов'язані з відчуженням Товариством належних Товариству часток у статутному капіталі та/або акцій будь-яких третіх осіб у будь-який спосіб;

в) приймати рішення з зазначених нижче питань, пов'язаних з реалізацією Товариством корпоративних прав, що належать Товариству внаслідок того, що воно є учасником або акціонером інших юридичних осіб.

До питань, зазначених в абзаці першому цього підпункту, належить:

- надання згоди від імені Товариства на відчуження у будь-який спосіб нерухомого майна, що належить юридичним особам, засновником, учасником, акціонером яких є Товариство;

- надання згоди від імені Товариства на відчуження у будь-який спосіб цінних паперів та корпоративних прав, що належить юридичним особам, засновником, учасником, акціонером яких є Товариство;

г) укладати будь-які угоди та вступати у будь-які інші правовідносини, пов'язані з відмовою (відступленням, передачею) від прав на земельні ділянки, що відведені чи відводяться Товариством, на користь будь-яких третіх осіб.

д) укладати від імені Товариства кредитні (депозитні) угоди, договори застави, будь-яких інших договорів щодо відчуження в будь-який спосіб нерухомого майна Товариства, незалежно від суми таких угод та договорів.

е) укладати від імені Товариства угоди на суму, що перевищує 50000 (п'ятдесят тисяч) гривень.

Отже, будь-які рішення, прийняті Генеральним директором Товариства від імені Товариства з порушенням приписів п. 11.10.2.1. цього Статуту є недійсними та не породжують для Товариства жодних юридичних наслідків.

Як вбачається зі змісту Договору про внесення змін та доповнень №2, від імені позивача його підписав Генеральний директор ОСОБА_3, від імені відповідача Генеральний директор ОСОБА_4, які не мали відповідних повноважень на укладення такого роду Договору, оскільки Загальні збори учасників позивача та відповідача не уповноважували своїх представників на укладення такого правочину та не погоджували істотні умови Договору про внесення змін та доповнень №2 від 10.02.2012 року, яким змінено предмет іпотеки, а саме його загальну площу з 1 433,70 кв.м. до 5 972,60 кв.м.

Окрім того, правочин не було схвалено в подальшому загальними зборами учасників позивача, крім того, у зв'язку із збільшенням площі предмету іпотеки його заставна вартість мала б збільшитись, однак цього не відбулось.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України.

Частиною 2 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це установчими документами або довіреністю та скріплюється печаткою.

Крім того, як вбачається з положень ст. 180 Господарського кодексу України, ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Ці норми права кореспондуються з ст. 638 ЦК України відповідно до якої договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 3 ст. 180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Частиною 8 ст. 181 ГК України передбачено, що у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Відповідно до п.3.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» припис абзацу першого частини третьої статі 92 Цивільного кодексу України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи, не перевищувати своїх повноважень.

Також, згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» обов'язковою умовою для визнання правочину недійсним є встановлення судом факту порушень прав та інтересів позивача, у зв'язку з його (правочину) вчиненням.

Як зазначено в розділі 1 Договору відступлення-2, на момент укладення цього Договору предметом іпотеки є нерухоме майно загальною прощею 1433,70 (одна тисяча чотириста тридцять три цілих сім десятих) кв.м.; заставна вартість предмета іпотеки визначається Первісним кредитором та Іпотекодавцем в розмірі 18 099 200,00 грн.

Отже, Договір про внесення змін та доповнень №2 вчинено представниками позивача та відповідача з перевищенням наданих повноважень, з порушенням прав та інтересів позивача, що в майбутньому призвело до втрати останнім 4 538,90 кв.м., нежилих приміщень, що знаходяться за адресою: місто Київ, Харківське шосе, буд. 144Б, через неправомірні дії відповідача щодо проведення державної реєстрації права власності на нежилі приміщення загальною площею 5972,60 кв.м., на підставі Іпотечного договору, Договору про відступлення права вимоги від 07.11.2011р., Додаткового договору №1 до Іпотечного договору від 19.03.2008р. та Договору про внесення змін та доповнень №2 від 10.02.2012р.

Вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, господарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, зокрема: відповідність змісту правочину вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правоздатність сторін правочину; свободу волевиявлення учасників правочину та відповідність волевиявлення їх внутрішній волі; вчинення правочину у формі, встановленій законом; спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 7 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009р. №9 (надалі - постанова Пленуму ВСУ від 06.11.2009 р. №9), правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Згідно п.п. 2.1 п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» (із змінами, внесеними постановою Пленуму Вищого господарського суду України №13 від 17.12.2013 р.) (надалі - постанова Пленуму ВГСУ №11 від 29.05.2013р.) зазначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

В силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (абз. 5 п.п. 2.10. п. 2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11).

Окрім того, необхідно зазначити, що згідно ст. 36 Закону України «Про іпотеку» (у редакції від 12.05.2006р., внесення змін, закон від 23.02.2006 №3480-ІУ) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Статтею 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції від 12.05.2006, внесення змін, закон від 23.02.2006 N 3480-ІУ) передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Таким чином, відповідно до Закону України «Про іпотеку» (у редакції від 12.05.2006, внесення змін, закон від 23.02.2006 N 3480-ІУ) передача права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іпотекодержателя в рахунок виконання основного зобов'язання у позасудовому порядку можлива лише на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Законодавство, яке діяло на момент укладення договору іпотеки від 02.07.2007р., не передбачало передачу права власності на іпотечне майно від іпотекодавця до іпотекодержателя в рахунок виконання основного зобов'язання на підставі застереження в іпотечному договорі.

Таке застереження може тільки визначати умови договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

Аналогічні висновки суду викладені у постановах Вищого господарського суду України у справах №11/2268 та №5023/4165/11.

З урахуванням принципу незворотності дії у часі законів та інших нормативно- правових актів, зміни, внесені до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» Законом України від 25.12.2008р. «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», якими застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке міститься в іпотечному договорі, прирівняне за правовими наслідками до окремого договору між боржником і кредитором про задоволення вимог кредитора, - не можуть бути застосовані до відносин, що склалися між Позивачем та Відповідачем та виникли до зазначених змін.

Відповідно до Договору від 28.11.2011р. про відступлення прав за іпотечним договором №47/2квіп-07, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М. 02 липня 2007р. та зареєстрованим за № 944з, відповідач набув тих же прав, що мав первісний кредитор з дати укладення Договору іпотеки, а саме 02 липня 2007 року.

Зміни до Закону України «Про іпотеку» від 25.12.2008р. можуть бути застосовані лише до іпотечних договорів, укладених після набрання чинності Закону України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», тобто, до іпотечних договорів, укладених після 14.01.2009р.

Отже, на момент укладання іпотечного договору, ст. 37 Закону України «Про іпотеку» визначала укладення відповідного окремого договору єдиною можливістю переходу права власності на предмет іпотеки в позасудовому (добровільному) порядку та єдиною правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно.

Таким чином, у відповідача були відсутні правові підстави для реєстрації права власності на предмет іпотеки за застереженням, що містилось в пункті 4.4.1 Договору іпотеки, тому незаконним є рішення щодо реєстрації права власності на нежилі приміщення ІІ-го поверху та надбудови з прибудовою (в літ. А) загальною площею 5 972,60 кв.м., що знаходяться за адресою: місто Київ, Харківське шосе, буд. 144Б за відповідачем.

За визначенням статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» - державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно п. 2.2. Положення 7/5, заява про державну реєстрацію прав подається реєстратору того БТІ, яке здійснює свою діяльність відповідно до договору з Адміністратором Реєстру прав на території адміністративно-територіальної одиниці, на якій розташований об'єкт, права щодо якого підлягають державній реєстрації.

До заяви про державну реєстрацію прав додаються правовстановлювальні документи (додаток 2), їх нотаріально засвідчені копії, документи, що підтверджують оплату за проведення державної реєстрації прав та видачу витягу про державну реєстрацію прав, а також інші документи, визначені Положенням.

Відповідальність за достовірність та повноту інформації у заяві про державну реєстрацію прав та доданих документах несе(уть) заявник (заявники).

Пунктом 2.7. Тимчасового положення передбачено, що для проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно на підставі договорів іпотеки, що містять застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, реєстратору БТІ, крім документів, передбачених Положенням, необхідно також надати: завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, у якій має бути зазначено стислий зміст порушених зобов'язань, вимогу про виконання порушеного зобов'язання у не менше ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги; документ, який підтверджує сплив тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя, якщо більш тривалий строк не вказано у надісланій іпотекодержателем іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмовій вимозі; звіт про оцінку предмета іпотеки, складений після спливу строку, вказаного у надісланій іпотекодержателем іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмовій вимозі; витяг з Державного реєстру іпотек, виданий після спливу строку, вказаного у надісланій іпотекодержателем іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмовій вимозі; витяг з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна про наявність/відсутність заборони та/або арешту нерухомого майна, виданий після спливу строку, вказаного у надісланій іпотекодержателем іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмовій вимозі.

ТОВ «Росичі» не отримувало від відповідача вимогу про усунення порушень за кредитним договором.

Таким чином, відповідачем не могли бути надані докази спливу 30 денного строку з моменту отримання боржником вимоги про усунення порушення за кредитним договором.

Отже, відповідачем допущено порушення пункту 2.7. Тимчасового положення 7/5, а третьою особою прийнято неправомірне рішення та проведено реєстрацію права власності з порушенням норм діючого законодавства, на підставі недостовірної та неповної інформації наданої відповідачем.

Відповідно до п.п. 2 п. 1.13 Тимчасового положення 7/5, реєстратор БТІ самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та/або відмову в такій реєстрації.

Тому, саме після прийняття рішення про державну реєстрацію прав, реєстратор БТІ здійснює запис у відповідному Реєстрі прав власності та видає витяг.

Згідно статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до пункту 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.08.2007 № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року» вимоги про визнання акта державного чи іншого органу протиправним та про його скасування за своєю правовою природою тотожні вимогам відповідно про визнання його незаконним та про визнання його недійсним, а тому зазначені позовні вимоги підлягають розглядові господарським судом.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, а також те, що відповідачем визнано заявлені позивачем вимоги, судом встановлено, що позовні вимоги в справі №910/9811/15 підлягають задоволенню та визнанню недійсним Договору про внесення змін та доповнень №2 до Договору іпотеки від 02.07.2007р., укладеного між позивачем та відповідачем та визнанню недійсним рішення Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації права власності на об'єкти нерухомого майна» про державну реєстрацію за відповідачем права власності на нежилі приміщення ІІ-го поверху та надбудови з прибудовою (в літ. А) загальною площею 5 972,60 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Київ, Харківське шосе, буд 144Б.

Також, з огляду на те, що спір в справі №910/9811/15 виник в наслідок порушення відповідачем прав та інтересів позивача, то згідно з положеннями статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір в розмірі 2 436,00 грн., покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32 , 33 , 49 , 82-85 Господарського процесуального кодексу України , Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Визнати недійсним укладений 10.02.2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Росичі» (ідентифікаційний код 21649265) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Буд Інвест Консалтинг» (ідентифікаційний код 37626219) Договір про внесення змін та доповнень №2 до Договору іпотеки, посвідченого Шевчук З.М., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, 02.07.2007р. за реєстровим №944з.

3. Визнати недійсним рішення Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації права власності на об'єкти нерухомого майна» (ідентифікаційний код 03359836) від 27.02.2012р. про державну реєстрацію (реєстраційний номер майна 3480651) за Товариством з обмеженою відповідальністю «Буд Інвест Консалтинг» (ідентифікаційний код 37626219) права власності на нежилі приміщення ІІ-го поверху та надбудови з прибудовою (в літ. А) загальною площею 5 972,60 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Київ, Харківське шосе, буд 144Б.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Буд Інвест Консалтинг» (ідентифікаційний код 37626219, адреса: 02091, м. Київ, Харківське шосе, 144-Б) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Росичі» (ідентифікаційний код 21649265, адреса: 02098, м. Київ, вул. Дніпровська набережна, 7) 2 436,00 грн. (дві тисячі чотириста тридцять шість гривень 00 копійок) витрат по сплаті судового збору.

5. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 25.05.2015р.

Суддя Морозов С.М.