Постанова

від 27.05.2015 по справі 904/174/15

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.05.2015 року Справа № 904/174/15

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Подобєд І.М. (доповідач),

суддів: Величко Н.Л., Іванов О.Г.

секретар судового засідання Погорєлова Ю.А.

представники сторін:

від позивача: Бородій І.О. представник, довіреність №б/н від 14.01.15

від позивача: Чащихіна Т.М. представник, довіреність №б/н від 14.01.15

від відповідача: Скиба Д.О. представник, довіреність №б/н від 25.05.15

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Обслуговуючого кооперативу "Житлово-експлуатаційна компанія "Тополь" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 02.02.2015р. у справі №904/174/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю спеціалізоване підприємство "Ліфт-1", м.Дніпропетровськ

до Обслуговуючого кооперативу "Житлово-експлуатаційна компанія "Тополь", м.Дніпропетровськ

про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю спеціалізоване підприємство "Ліфт-1" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Обслуговуючого кооперативу "Житлово-експлуатаційна компанія "Тополь" про стягнення (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) 177662,64 грн. - основної заборгованості, 2584,63 грн. - трьох процентів річних, 20431,20 грн. - інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 02.02.2015р. у справі №904/174/15 (суддя Петренко І.В.) позовні вимоги задоволені повністю. Стягнуто з Обслуговуючого кооперативу "Житлово-експлуатаційна компанія "Тополь" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю спеціалізованого підприємства "Ліфт-1" 177662,64 грн. - основної заборгованості, 2584,63 грн. - три проценти річних, 20431,20 грн. - інфляційних втрат, 4013,57 грн. - судового збору. Повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю спеціалізованому підприємству "Ліфт-1" з Державного бюджету України надміру сплачений судовий збір у розмірі 448,88 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу є обґрунтованими та документально доведеними, відповідач не надав доказів оплати спірної заборгованості та доводи позивача не спростував. Господарський суд визнав вірними розрахунки позивача трьох процентів річних та інфляційних втрат, а вимоги такими, що підлягають задоволенню. При вирішенні спору, суд керувався положеннями ст.ст. 509, 525, 526, 530, 549, 599, 610, 612, 625, 629, 901, 903 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 218 Господарського кодексу України.

Відповідач - ОК "ЖЕК "Тополь", не погодившись з означеним рішенням господарського суду, звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Дніпропетровської області від 02.02.2015р. у справі №904/174/15 скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Відповідач вважає, що рішення винесено з неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, порушено принцип всебічного та повного розгляду справи, з наданням неналежної оцінки доказам та залишенням поза увагою низки обставин та фактів, які мають вагоме значення для розгляду справи. На думку відповідача, суд, відмовляючи у задоволенні його клопотання про відкладення розгляду справи та ухвалюючи рішення в першому судовому засіданні, позбавив права відповідача приймати участь при розгляді справи, надавати свої доводи та заперечення, фактично прийнявши докази в односторонньому порядку, що посприяло неповному та необ'єктивному дослідженню обставин справи. Стверджує, що суд залишив поза увагою факт того, що на час ухвалення рішення, відповідач не був повідомлений про зміну позовних вимог та не отримував відповідних заяв від позивача. Скаржник зазначає, що згідно п.3.1.2. укладеного між сторонами договору підряду №72 на технічне обслуговування ліфтів від 30.12.2011р., Підрядник зобов'язаний своєчасно виконувати комплекс технічного обслуговування ліфтів навченим і атестованим персоналом; відповідно до п.3.1.5. договору Підрядник зобов'язаний вносити в паспорти ліфтів записи, які відносяться до обов'язків Підрядника. Відповідно до п.7.9.4. ПББЕЛ звіти, акти, розрахунки, протоколи, оформлені за результатами технічного огляду та/або експертного обстеження, зберігаються роботодавцем, тобто ТОВ СП "Ліфт-1", разом з паспортом ліфта. Коли сторони припинили свої ділові стосунки та розірвали договір, позивач повернув відповідачу частку технічних паспортів на ліфт. Після чого, 14.02.2013р. відповідач уклав договір підряду на технічне обслуговування ліфтів №119 з іншим спеціалізованим підприємством ТОВ СП "Ліфтреммонтаж Сервіс", яким було проведено первинний огляд ліфтового обладнання та складено акт по кожному ліфту, де було зазначено про незадовільний стан ліфтів, оскільки тривалий час не проводилося технічне обслуговування або проводилося не в повному обсязі. Ознайомившись з записами позивача, які вносилися за результатами технічного обслуговування ліфтів, відповідач дізнався, що технічний огляд ліфтів проводився технічним експертом ТОВ "СП "Дніпропетровськліфт-2", яке зі слів керівництва ТОВ СП "Ліфт-1" є субпідрядною організацією. Відповідач посилається на отриманий лист Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України від 31.07.2014р. №5890/0/11-06/6/14, в якому останній зазначає, що дозволи на виконання робіт підвищеної небезпеки, а саме позачергового та первинного огляду підіймальних споруд (ліфтів) ТОВ "СП "Дніпропетровськліфт-2" Держгірпромнагляд України не видавав. Скаржник зазначає, що 19.09.2014р. направив на адресу позивача претензію на суму 480050,72 грн., в якій чітко визначив, що ним були виявлені недоліки при виконанні ТОВ СП "Ліфт-1" робіт з технічного обслуговування ліфту і, що позивач не виконав або виконав не в повному обсязі взяті на себе за договором обов'язки, посилаючись на вищевикладені обставини. Але позивач у відповіді на претензію від 19.09.2014р. №76/10/42 зазначив, що претензія є необґрунтованою та безпідставною і задоволенню не підлягає, не надавши обґрунтування такої відповіді. Також відповідач вважає, що для роз'яснення питання щодо фактичного виконання, невиконання чи неналежного виконання робіт, які є підставою позовних вимог, необхідні спеціальні знання, якими не володіють ані сторони, ані суд, тому звернувся до суду з клопотанням про призначення у даній справі судової будівельно-технічної експертизи.

Позивач - ТОВ СП "Ліфт-1" у відзиві на апеляційну скаргу вважає її безпідставною та направленою на затягування судового розгляду. На думку позивача, відповідач намагається ввести суд в оману. Вказує, що у відповідача було достатньо часу з моменту останнього місяця виконаних робіт подати зустрічний позов та докази про можливе невиконання позивачем робіт саме з технічного обслуговування ліфтів. За час дії договору від 01.10.2012р. про реструктуризацію заборгованості за виконані роботи з технічного обслуговування ліфтів по договору №72 відповідач також не звертався до позивача або до суду про можливе невиконання позивачем робіт. Позивач зазначає, що предметом спірного договору №72 є заборгованість саме за виконані роботи по технічному обслуговуванню ліфтів, тому невиконання або виконання періодичних планових та позачергових технічних оглядів, на які посилається відповідач у скарзі, не є предметом означеного договору. Крім того, виконання таких технічних оглядів згідно пунктів 3, 4, 10 та 11 постанови Кабінету Міністрів України від 26.05.2004р. №687 "Про затвердження Порядку проведення огляду, випробування та експертного обстеження (технічного діагностування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки" повинен організовувати роботодавець, а саме ОК "ЖЕК "Тополь" разом із спеціалізованою організацією, яка має на те дозвіл. Позивач також звертає увагу на те, що проведення "первинного огляду ліфтового обладнання" підприємством ТОВ СП "Ліфтреммонтаж Сервіс" є незаконним тому, що в переліку уповноважених організацій для проведення первинного технічного огляду, затвердженого наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 28.07.2004р. №179 такої організації немає. Тому і акти огляду ліфтів від 31.02.2013р. №57359, від 28.02.2013р. №60588 та інші не мають юридичної сили. Крім того, позивач вважає безпідставними вимоги відповідача щодо клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи. Вказує, що по-перше, станом на 20.03.2015р. згідно з п.2.5. Положення про систему технічного обслуговування та ремонту ліфтів в Україні, затвердженого наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 10.04.2000р. №73 інша організація по технічному обслуговуванню ліфтів, а саме ТОВ СП "Ліфтреммонтаж Сервіс" виконала не менше ніж 25 місячних та квартальних ремонтів, що передбачає втручання в конструкцію ліфтів шляхом регулювання всіх вузлів та ланцюгів безпеки ліфта, заміни вузлів та деталей, які зносились та інше з метою забезпечення дієздатності ліфтів. Тому відповідальним за забезпечення належного технічного стану ліфтів, згідно з Положенням, є ТОВ СП "Ліфтреммонтаж Сервіс" з 14.02.2013р. по теперішній час, а не ТОВ СП "Ліфт-1". По-друге, виконання періодичних, позачергових та первинних технічних оглядів ліфтів, згідно з пунктами 3, 4, 10 та 11 постанови Кабінету Міністрів України від 26.05.2004р. №687 "Про затвердження Порядку проведення огляду, випробування та експертного обстеження (технічного діагностування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки", повинен організовувати роботодавець, а саме ОК "ЖЕК "Тополь" разом із спеціалізованою організацією, яка має на те дозвіл. ТОВ СП "Ліфт-1" до виконання робіт з періодичного, первинного та позачергового технічного оглядів ліфтів не має ніякого відношення.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

В судових засіданнях представники відповідача підтримували свої вимоги у апеляційній скарзі та клопотання про призначення судової експертизи, надали суду додаткові письмові пояснення та докази, які були прийняті до розгляду судом апеляційної інстанції, оскільки відповідач обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. З урахуванням доводів апеляційної скарги судом також були витребувані у позивача та прийняті до розгляду додаткові докази, необхідні для повного та всебічного з'ясування суттєвих обставин справи.

Щодо клопотання відповідача про призначення судової будівельно-технічної експертизи, на думку колегії суддів матеріали справи містять усі необхідні документи для вирішення даного спору, оцінку яким суд може надати в межах його предмету спору і без залучення експертів, тому 22.04.2015р. апеляційний суд відмовив в задоволенні клопотання відповідача про призначення судової будівельно-технічної експертизи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, господарський суд Дніпропетровської області ухвалою від 16.01.2015р. порушив провадження у справі, прийняв позовну заяву ТОВ СП "Ліфт-1" до розгляду та призначив справу до розгляду в судовому засіданні на 02.02.2015р. Ухвала про порушення провадження у справі була отримана відповідачем 22.01.2015р., що підтверджується рекомендованим поштовим повідомленням (а.с.50 т.1). Таким чином, відповідач завчасно був повідомлений судом про час і місце розгляду даної справи у судовому засіданні 02.02.2015р. та мав достатньо часу для ознайомлення із матеріалами справи, підготовки заперечень на позов та надання суду відповідних доказів на їх підтвердження тощо.

30.01.2015р. до господарського суду Дніпропетровської області надійшло клопотання від представника відповідача Казанцева С.В. про відкладення розгляду справи, оскільки він як представник ТОВ "ЖЕК "Тополь" не має можливості бути присутнім у даному судовому засіданні, у зв'язку з перебуванням в іншому судовому процесі в якості представника сторони. Однак, з доданої до цього клопотання довіреності від 02.01.2014р. вбачається, що ТОВ "ЖЕК "Тополь" уповноважив двох юристів Сидоренка Олексія Юрійовича та Казанцева Станіслава В'ячеславовича представляти свої інтереси в судах і неможливість бути присутнім у судовому засіданні у даній справі Сидоренка Олексія Юрійовича взагалі не підтверджена ніякими доказами.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами, а статтею 77 цього Кодексу передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Отже, оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору. Відтак посилання відповідача на відмову у задоволенні його клопотання про відкладення розгляду справи та ухвалення рішення у першому судовому засіданні не можна вважати порушенням судом норм процесуального права.

Водночас колегія суддів погоджується із доводами відповідача, що під час розгляду даної справи судом першої інстанції було допущено неповноту у дослідженні обставин, що мають значення для справи, та недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими.

Як встановлено з матеріалів справи, 30.12.2011р. між Обслуговуючим кооперативом "Житлово-експлуатаційна компанія "Тополь" (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю спеціалізоване підприємство "Ліфт-1" (Підрядник) укладено підрядний договір №72 на технічне обслуговування ліфтів (підрядний договір), відповідно до умов якого Замовник доручає, а Підрядник приймає на себе організацію і виконання робіт по технічному обслуговуванню ліфтів на об'єктах Замовника в межах затвердженого тарифу та чинного законодавства України відповідно з Додатком 1, який є невід'ємною частиною цього договору (п.1.1. підрядного договору).

Щомісячна оплата робіт згідно з договором визначена узгодженням сторін на день його укладання з урахуванням ПДВ і складає 28699,84 грн. Відомість визначеної щомісячної суми оплати робіт наведена у Додатку №1, який теж є невід'ємною частиною договору (п.2.1. підрядного договору).

Пунктом 3.1. підрядного договору визначено обов'язки Підрядника, зокрема забезпечити безперебійну та безпечну роботу ліфтів відповідно до Положень "Про систему технічного обслуговування і ремонту ліфтів в Україні".

Пунктом 3.2. підрядного договору визначено обов'язки Замовника.

В розділі 4. підрядного договору сторони погодили порядок розрахунків, а саме у кінці поточного місяця Підрядник дає Замовнику акти виконаних робіт з зазначенням їх вартості (пункт 4.1. підрядного договору).

Договір діє з 01.01.2012р. по 31.12.2012р. (пункт 6.1. підрядного договору).

За твердженням позивача, умови підрядного договору ним були виконані належним чином та в повному обсязі, однак відповідачем зобов'язання за договором не виконувались, в результаті чого утворилась заборгованість в сумі 253750,08 грн.

01.10.2012р. сторони уклали договір про реструктуризацію заборгованості за виконані роботи з технічного обслуговування ліфтів, за умовами пункту 1 якого позивач надає відповідачу розстрочку у погашенні заборгованості за виконані роботи з технічного обслуговування ліфтів, що утворилася станом на 01.10.2012р. на суму 253750,08 грн. з розподілом по рокам та місяцям.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором про реструктуризацію заборгованості за виконані роботи з технічного обслуговування ліфтів, позивач звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача про розірвання означеного договору.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 24.06.2014р. у справі №904/3782/13 позовні вимоги були задоволені. Розірвано договір про реструктуризацію заборгованості за виконані роботи з технічного обслуговування ліфтів від 01.10.2012р., укладений між Обслуговуючим кооперативом "Житлово-експлуатаційна компанія "Тополь" та Товариством з обмеженою відповідальністю спеціалізоване підприємство "Ліфт-1". Стягнуто з Обслуговуючого кооперативу "Житлово-експлуатаційна компанія "Тополь" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю спеціалізоване підприємство "Ліфт-1" судовий збір у сумі 1147,00 грн. Рішення господарського суду набрало законної сили.

В подальшому, Товариство з обмеженою відповідальністю спеціалізоване підприємство "Ліфт-1" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Обслуговуючого кооперативу "Житлово-експлуатаційна компанія" Тополь", в якому просило суд стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 16283,29 грн. за виконані роботи за договором на технічне обслуговування ліфтів №72 від 01.04.2011р. за 2011 рік.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 25.11.2014р. у справі №904/7554/14 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Обслуговуючого кооперативу "Житлово-експлуатаційна компанія "Тополь" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю спеціалізоване підприємство "Ліфт-1" 12737,44 грн. основного боргу, 959,84 грн. пені, 986,19 грн. три проценти річних, 1599,82 грн. інфляційних втрат, 1827,00 грн. витрат по сплаті судового збору 12737,44 грн. основного боргу, 959,84 грн. пені, 986,19 грн. три проценти річних, 1599,82 грн. інфляційних втрат, 1827,00 грн. витрат по сплаті судового збору. Рішення господарського суду набрало законної сили.

Згідно листа за вих.№904/7554/14/4012/15 від 29.01.2015р. рішення господарського суду Дніпропетровської області набрало законної сили 18.12.2014р.

Статтею 35 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 24.06.2014р. по справі №904/3782/13 встановлено відповідно до презумпції правомірності правочину, передбаченої статтею 204 Цивільного кодексу України, що спірний договір на час розгляду справи є правомірним.

Відповідач на виконання рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.11.2014р. у справі №904/7554/14 платіжним дорученням №1 від 08.01.2015р. (а.с.25 т.1) погасив заборгованість у сумі 14300,00 грн., з яких 12737,44 грн., основної заборгованості, яка входила в суму заборгованості за договором про реструктуризацію і яка встановлена рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 24.06.2014р. у справі №904/3782/13

Таким чином, непогашеною залишається заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 177662,64грн., яка і стала предметом розгляду за позовом позивача у даній справі.

Отже, виходячи із наданих позивачем доказів, місцевим господарським судом вірно встановлено, що непогашеною залишається заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 177662,64 грн., строк оплати спірної заборгованості є таким, що настав, відповідач не надав суду доказів на підтвердження оплати спірної заборгованості.

Однак при цьому місцевий господарський суд не в повній мірі з'ясував, з яких правових підстав позивачем заявлені позовні вимоги про стягнення означеної заборгованості.

Судом апеляційної інстанції під час перегляду справи встановлено, що акт звірки відповідача від 13.05.2015р. об'єднує взаєморозрахунки за двома різними договорами, а саме оплату за договором про реструктуризацію заборгованості з технічного обслуговування ліфтів від 01.10.2012р. та договором № 72 від 30.12.2011р.

Як зазначалося вище договір про реструктуризацію заборгованості по технічному обслуговуванню ліфтів було укладено 01.10.2012р. Сума заборгованості, згідно означеного договору на день його укладення, складала 253750,08 грн.

У своїх поясненнях суду апеляційної інстанції позивач вказував, що заборгованість в сумі 253750,08 грн. - це заборгованість відповідача по трьом підрядним договорам на виконання робіт по технічному обслуговуванню ліфтів. в тому числі і по договору підряду №72 від 20.12.2011р. Не заперечує проти цього факту і відповідач.

Станом на 01.10.2012р. (тобто на момент укладення Договору про реструктуризацію боргу від 01.10.2012р.) по договору підряду №72 від 30.12.2011р. за період січень-вересень 2012 року було виконано робіт на суму 232227,69 грн., а оплачено за січень-вересень 68000,00 грн. Таким чином, залишок боргу за цей період складає 164227,69 грн.

Роботи по договору підряду №72 від 30.12.2011р. за період жовтень-грудень 2012 року було виконано позивачем на суму 66121,79 грн. (загальна сума виконаних робіт по договору №72 від 30.12.2011р. за період січень-грудень - 298349,48 грн. (164227,69 грн. + 66121,79 грн.) та сплачено відповідачем повністю з переплатою у 3000,00 грн., яка зарахована позивачем в погашення заборгованості за 2010 рік (відповідно до платіжного доручення №90 від 03.04.2013р. на суму 2500,00 грн. та № 91 від 04.04.2013р. на суму 500,00 грн. та листа від 17.04.2014р. №68/04/34).

Наявні в матеріалах судової справи розрахункові документи свідчать, що починаючи з 01.01.2013р. від відповідача надходили платежі в сплату за 4 квартал 2012 року та платежі за договором про реструктуризацію заборгованості від 01.10.2012р. Однак за цей же період, тобто починаючи з 01.01.2013р., від відповідача не було здійснено платежів платіжними дорученнями, в яких він вказував би, що сплачує заборгованість за договором № 72 від 30.12.2011р.

Сплата за договором реструктуризації від 01.10.2012р. передбачала погашення заборгованості в загальній сумі без вказування будь-якого періоду, тому, як пояснив позивач, всі платежі за платіжними дорученнями, в яких вказано "погашення заборгованості за Договором реструктуризації від 01.10.2012р.", позивачем було зараховано в погашення заборгованості, яка виникла раніше, тобто за виконані роботи за договором підряду на технічне обслуговування ліфтів за 2010-2011 роки, заборгованість по яких також входила в суму заборгованості, яка реструктуризовувалась, повідомивши про це відповідача листами, які додані до справи.

Таким чином, станом на 20.06.2014р. загальна заборгованість відповідача складала 190400,08 грн., що встановлено рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 20.06.2014р. у справі №904/3782/13. в тому числі за 2010 рік - 13434,95 грн., за 2011 рік - 12737,44 грн. (яка була стягнута за рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 25.11.2014р. у справі №904/7554/14 та оплачена відповідачем), та за 2012 рік - 164227,69 грн.

Отже, в позовній заяві від 14.01.2015р. за вих. №2, яка є предметом розгляду у даній справі, позивачем помилково об'єднано заборгованість за договором підряду №72 від 30.12.2011р. в сумі 164227,69 грн. та залишок заборгованості за договором підряду №72 від 17.11.2008р. в сумі 13434,95 грн.

Позивач у своїх додаткових письмових поясненнях суду апеляційної інстанції (т. 2 а.с. 78-81) визнав той факт, що позовні вимоги, які заявлялись ним у даній справі, обґрунтовувались посиланням на неналежне виконання умов договору підряду №72 від 30.12.2011р., у зв'язку із чим позивач надав суду уточнений розрахунок заборгованості (а.с. 115-117 т. 2), згідно з яким основний борг відповідача за зобов'язаннями, що виникли із договору №72 від 30.12.2011р., станом на 21.04.2015р. складає 164227,69 грн., а втрати від інфляції за період з серпня 2014 року по грудень 2014 року складають суму 18886,18 грн., проценти річних у зв'язку з простроченням виконання означених грошових зобов'язань за період з 21.07.2014р. по 13.01.2015р. складають суму 2389,18 грн.

Дослідивши надані відповідачем платіжні доручення (а.с. 14 -71 т. 2) та контррозрахунок заборгованості (а.с. 72-73 т. 2), згідно з яким, за твердженням відповідача, сальдо за виконані роботи з технічного обслуговування ліфтів на користь позивача становить суму 115177,69 грн., колегія суддів погоджується із доводами позивача, що надані відповідачем платіжні доручення не мають доказової сили, оскільки не мають ані відбитку штампу банку, ані підпису відповідального виконавця банку, які б свідчили про дійсне проведення таких операцій, як це передбачено в п. 2.14 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Правлінням Національного банку України від 21.01.2004р. №22 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004р. №377/8976.

Щодо доводів апеляційної скарги відповідача про виявлені ним недоліки при виконанні позивачем робіт з технічного обслуговування ліфтів, у зв'язку із чим не можна вважати такими, що позивач у повному обсязі виконав взяті на себе за договором обов'язки та отримав право вимагати повної оплати таких робіт, то колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У пунктах 4.1 та 4.2 підрядного договору №72 від 30.12.2011р. сторони встановили, що у кінці поточного місяця Підрядник дає Замовнику акти виконаних робіт з зазначенням їх вартості, а Замовник підписує акт, засвідчує підпис печаткою і у 3-денний термін повертає примірник Акту Підряднику.

За умовами п. 3.1.1. підрядного договору №72 від 30.12.2011р. Підрядник зобов'язаний забезпечити безперебійну та безпечну роботу ліфтів відповідно до Положень "Про систему технічного обслуговування і ремонту ліфтів в Україні" КД 36.1-001-2000.

За умовами п. 3.2.1. підрядного договору №72 від 30.12.2011р. Замовник зобов'язаний призначити особу, відповідальну за організацію експлуатації ліфтів. Ця особа повинна мати відповідну кваліфікацію і пройти атестацію в установленому порядку.

Відповідно до положень ч.2 ст. 857 та ч. 1 ст. 858 Цивільного кодексу України, виконана робота має відповідати якості, визначеній у договорі підряду, або вимогам, що звичайно ставляться, на момент передання її замовникові; якщо робота виконана підрядником з відступами від умов договору підряду, які погіршили роботу, або з іншими недоліками, які роблять її непридатною для використання відповідно до договору або для звичайного використання роботи такого характеру, замовник має право, якщо інше не встановлено договором або законом, за своїм вибором вимагати від підрядника: 1) безоплатного усунення недоліків у роботі в розумний строк; 2) пропорційного зменшення ціни роботи; 3) відшкодування своїх витрат на усунення недоліків, якщо право замовника усунути їх встановлено договором.

На підтвердження факту виконання робіт за договором підряду №72 від 30.12.2011р. позивач надав до матеріалів справи відповідні акти приймання виконаних послуг (робіт) по технічному обслуговуванню ліфтів за період з січня 2012 року по грудень 2012 року, які підписані повноважними особами обох сторін без будь-яких зауважень щодо якості чи обсягів робіт (а.с. 164-181 т. 1).

Судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду (ст. 1 Закону України "Про судову експертизу" від 25.02.1994р. №4038-ХІІ).

Частиною 1 ст. 41 Господарського процесуального кодексу передбачено, що для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Як роз'яснено господарським судам у п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" (із змінами і доповненнями), судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Враховуючи встановлені обставини, які вказують на прийняття відповідачем виконаних робіт без будь-яких зауважень, колегія суддів вважає, що предметом доказування у даній справі не є якість та обсяги виконаних позивачем робіт, а відтак відсутня потреба у дослідженні наданих відповідачем додатково доказів про стан ліфтового обладнання та відповідної документації, які б потребували залучення фахівців та призначення у даній справі судової експертизи.

У п. 4.3. підрядного договору №72 від 30.12.2011р. сторони встановили, що на підставі підписаних актів Замовник самостійно оплачує виконані роботи не пізніше десятого числа наступного місяця з обов'язковим вказуванням в платіжному дорученні періоду, за який виконується оплата.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи, що встановленими обставинами підтверджено факт неналежного виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань перед позивачем, що виникли за договором підряду №72 від 30.12.2011р., колегія суддів вважає законними та обґрунтованими позовні вимоги позивача в частині про стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у сумі 164227,69 грн. - основного боргу, сумі 18886,18 грн. - втрати від інфляції за період з серпня 2014 року по грудень 2014 року та сумі 2389,18 грн. - процентів річних у за період з 21.07.2014р. по 13.01.2015р. В решті позовних вимог належить відмовити, оскільки підстави для стягнення не були предметом даного позову, а суд не має прав для виходу за межи позовних вимог без відповідного клопотання заінтересованої сторони.

В своєму клопотання від 13.05.2015р. відповідач також просив застосувати строки позовної давності щодо стягнення пені. Однак рішенням суду першої інстанції, яке оскаржене відповідачем у даній справі, не було стягнуто з відповідача пені за порушення зобов'язань, оскільки в цій частині позивач відмовився від позовних вимог і таку відмову було прийнято судом. Тому доводи відповідача в цій частині також визнані колегією суддів безпідставними.

Вказане вище, у відповідності до п.2 ч.1 ст. 103 та п.п. 1 і 2 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, є підставою для суду апеляційної інстанції для часткового скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Зважаючи на часткове задоволення апеляційної скарги, судові витрати, згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають новому розподілу та покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Також, враховуючи на надмірну сплату судового збору позивачем у розмірі 448 грн. 88 коп. та на надмірну сплату судового збору відповідачем у розмірі 40 грн. 15 коп. при подання апеляційної скарги, означені суми відповідно до п.1 ч.1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" підлягають поверненню сторонам з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України,

Дніпропетровський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Обслуговуючого кооперативу "Житлово-експлуатаційна компанія "Тополь" - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 02.02.2015р. у справі №904/174/15 - скасувати частково.

Прийняти нове рішення:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Обслуговуючого кооперативу "Житлово-експлуатаційна компанія "Тополь" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю спеціалізованого підприємства "Ліфт-1" 164227 грн. 69 коп. - основної заборгованості, 2389 грн. 18 коп. - три проценти річних, 18886 грн. 18 коп. - інфляційних втрат , 3710 грн. 06 коп. - витрат на судовий збір за подання позову до суду першої інстанції.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю спеціалізованого підприємства "Ліфт-1" на користь Обслуговуючого кооперативу "Житлово-експлуатаційна компанія "Тополь" суму 151 грн. 91 коп. витрат на судовий збір за подання апеляційної скарги.

Доручити видачу відповідних наказів господарському суду Дніпропетровської області.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю спеціалізованому підприємству "Ліфт-1" з Державного бюджету України надміру сплачений судовий збір у розмірі 448грн. 88 коп.

Повернути Обслуговуючому кооперативу "Житлово-експлуатаційна компанія "Тополь" з Державного бюджету України надміру сплачений судовий збір у розмірі 40 грн. 15 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Повний текст постанови складено - 29.05.2015р.

Головуючий суддя І.М. Подобєд

Суддя Н.Л. Величко

Суддя О.Г. Іванов