Постанова

від 03.06.2015 по справі 22/150

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2015 року Справа № 22/150

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дунаєвської Н.Г. - головуючого,

Владимиренко С.В.,

Мележик Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 18 березня 2015 року у справі № 22/150 Господарського суду міста Києва за позовом Публічного акціонерного товариства "Український нафтогазовий інститут", м. Київ, до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта", м. Київ, про стягнення грошових коштів,

представники сторін в судове засідання не з'явились, про час та місце проведення засідання повідомлені належним чином,

в с т а н о в и в:

У березні 2009 року позивач ПАТ "Український нафтогазовий інститут" пред'явив у господарському суді позов до відповідача ПАТ "Укрнафта" про стягнення 83 975,01 грн. заборгованості за договором № 44-Р від 15.11.2005.

Вказував, що 15.11.2005 між ним (виконавець) та відповідачем (замовник) був укладений Договір на розроблення науково-технічної продукції, згідно якого замовник доручив, а виконавець зобов'язувався за геологічним завданням, затвердженим замовником, розробити і передати геолого-економічну оцінку Західно-Вільшанського Нафтогазового родовища, а замовник - прийняти на оплатити вказані роботи на визначених договорами умовами.

Посилаючись на порушення відповідачем умов договору в частині своєчасної оплати виконаних позивачем робіт, останній просив стягнути із відповідача 49 560,00 грн. основного боргу, 4 183,41 грн. 3% річних та 30 231,60 грн. інфляційних нарахувань.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18 листопада 2014 року у справі № 22/150 (суддя Котков О.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18 березня 2015 року (колегія суддів у складі: Федорчука Р.В. - головуючого, Майданевича А.Г., Лобаня О.І.), позов задоволено частково.

Постановлено стягнути із ПАТ "Укрнафта" на користь ПАТ "Український нафтогазовий інститут" 49 560,00 грн. основного боргу, 3 702,74 грн. 3% річних та 24 481,46 грн. інфляційних нарахувань.

В іншій частині позову відмовлено.

Судові акти мотивовані посиланнями на порушення відповідачем зобов'язання в частині своєчасної оплати виконаних на його замовлення робіт, що є підставою для покладення на нього обов'язку по сплаті боргу, інфляційних втрат та 3% річних. Відхиляючи заперечення відповідача з посиланням на відсутність у нього заборгованості перед позивачем у зв'язку із проведенням зарахування зустрічних однорідних вимог, суди попередніх інстанцій вказали на їх необгрунтованість та безпідставність.

Судові акти в частині відмови у задоволенні позовних вимог мотивовані посиланнями на невірно виконаний позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, що підлягають до стягнення із відповідача.

У касаційній скарзі ПАТ "Укрнафта", посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 598, 601 ЦК України, ч. 3 ст. 203 ГК України та ст.ст. 33, 34 ГПК України, - просить скасувати постановлені у справі судові акти з прийняттям у справ нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Перевіривши доводи касаційної скарги та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 15.11.2005 між ВАТ "Укрнафта" (замовником) та ВАТ "Український газовий інститут" (виконавцем) був укладений Договір № 44-Р на розроблення науково-технічної продукції, згідно якого замовник доручив, а виконавець зобов'язувався за геологічним завданням, затвердженим замовником, розробити і передати геолого-економічну оцінку Західно-Вільшанського Нафтогазового родовища, а замовник - прийняти на оплатити вказані роботи на визначених договорами умовами.

Згідно п. 3.3. вказаного договору передача виконаних робіт замовникові проводиться на основі акту здавання-приймання робіт.

Пунктом 2.1. договору встановлено, що за виконану роботу замовник відповідно до протоколу погодження договірної ціни (додаток № 3 до договору) перераховує виконавцеві 115 200,00 грн. (разом з ПДВ).

Відповідно до п. 2.2. договору оплата здійснюється поетапно, згідно акту здавання-приймання робіт. Замовник проводить розрахунок з виконавцем за надані послуги на протязі 10 днів з часу підписання акту здачі-приймання робіт.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно п. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судами встановлено, що на виконання умов вказаного договору позивач виконав роботи по розробці науково-технічної продукції "Геолого-економічна оцінка Західно-Вільшанського нафтогазового родовища", що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями двосторонньо підписаних та скріплених печатками підприємств актів здавання - приймання робіт від 19.05.2006 № 133-Р (етапи 1-3) на суму 26 160,00 грн. та № 134 - Р (етапи 5, 6) на суму 23 400,00 грн.

Відповідач у порушення умов договору, вартість виконаних відповідачем робіт на загальну суму 49 560,00 грн. не оплатив.

Приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене, задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій правильно встановили та виходили з того, що порушення відповідачем договірного зобов'язання в частині своєчасної оплати виконаних позивачем робіт є підставою до покладення на останнього обов'язку по сплаті боргу з урахуванням інфляційних втрат та 3 % річних.

За таких обставин, судами попередніх інстанцій на підставі встановлених фактичних обставин з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін та правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини.

Доводи касаційної скарги з посиланнями на порушення судами попередніх інстанцій норм ст. 601 ЦК України, слід відхилити, оскільки умовою, за наявності якої можливе припинення зобов'язання зарахуванням, є ясність вимог, коли між сторонами немає спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання тощо.

Разом з тим, надавши правову оцінку вказаним відповідачем обставинам та наданим на їх підтвердження доказам, а саме: копії укладеного між сторонами договору оренди приміщення від 31.03.2006 № 5/21-ор/274/06/ор, акту від 01.01.2006 та акту від 31.05.2006, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про відсутність підстав для проведення такого зарахування.

Крім того, судами встановлено, що спір про зобов'язання провести зарахування однорідних вимог на суму 217 379,52 грн. був предметом розгляду господарських судів у справі № 7/534, за наслідками якого згідно постанови Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2010, залишеної без змін постановою Вищого господарського суду України від 23.06.2010, прийнято рішення про відмову у задоволенні позову.

Суд дав оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що відповідає вимогам ст. 43 ГПК України, переоцінка доказів, відповідно до ст. 111 7 ГПК України, не входить до повноважень суду касаційної інстанції.

Інші доводи касаційної скарги про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості не заслуговують на увагу суду, оскільки спростовуються вище викладеним та ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником приписів ст.ст. 598 ЦК України, якою визначені підстави припинення зобов'язання.

Постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства, доводи касаційної скарги правильності викладених у ній висновків не спростовують, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 18 березня 2015 року у справі № 22/150 залишити без змін.

Головуючий суддя: Н.Г. Дунаєвська

Судді: С.В. Владимиренко

Н.І. Мележик