Ухвала

від 27.05.2015 по справі 826/2542/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2015 року м. Київ К/800/46803/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,

за участю секретаря судового засідання Бовкуна В.В. ,

представників позивача Колісниченко О.Л., Потопальської Т.В.,

представника відповідача Морозова П.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 10.06.2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.08.2014 року

у справі № 826/2542/14

за позовом державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі - позивач, ДП «НАЕК «Енергоатом»)

до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників (далі - відповідач, МГУ Міндоходів - ЦО з ОВП)

треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «СП «Енергосистема» (далі - третя особа-1, ТОВ «СП «Енергосистема»), товариство з обмеженою відповідальністю «Укрінтерзв'язок» (далі - третя особа-2, ТОВ «Укрінтерзв'язок»)

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

ДП «НАЕК «Енергоатом» звернулось у лютому 2014 року до суду з позовом до МГУ Міндоходів - ЦО з ОВП про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 14.11.2013 року № 0001244140.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 10.06.2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.08.2014 року, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить касаційну скаргу задовольнити, скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: пп. 14.1.181, пп. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14, п. 22.1 ст. 22, п. 44.1, п. 44.6, ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 186.1 ст. 186, п. 188.1 ст. 188, ст. 189, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.10, п. 201.15 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та ст. 7. ст. 9, ст. 69, ст. 138. ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Треті особи заяву про приєднання до касаційної скарги або заперечень на касаційну скаргу не надали.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем було проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань дослідження своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податку на додану вартість по операціям з ТОВ «СП Енергосистема» за період березень-грудень 2012 року та з ТОВ «Укрінтерзв'язок» за грудень 2012 року, за результатами якої складено акт від 29.10.2013 року № 1300/41-10/24584661, яким встановлено порушення позивачем вимог: пп. 14.1.181, пп. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14, п. 22.1 ст. 22, п. 44.6 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 186.1 ст. 186, п. 188.1 ст. 188, ст. 189, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.10, п. 201.15 ст. 201 ПК України, в результаті чого підприємством завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 13 318 899,00 гривень.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми від 14.11.2013 року № 0001244110, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 13 318 899,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 6 659 450,00 гривень.

За результатами адміністративного оскарження вказане податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Суди попередніх інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Положеннями п. 198.1 ст. 198 ПК України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка, як встановлено пунктом 201.10 цієї статті, є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Положеннями ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 12.12.2012 року між позивачем (покупець) та ТОВ «Укрінтерзв'язок» укладено договір купівлі-продажу нежилих приміщень (загальною площею 204,5 мІ цокольного поверху нежитлової будівлі за адресою: м. Київ, вул. Вєтрова, буд. № 3, літ. А), посвідчений та зареєстрований у Державному реєстрі правочинів за № 10142 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченком А.В.

Разом з тим, судами встановлено, що у перевіряємий період позивач (замовник) мав господарські відносини з ТОВ «СП Енергосистема» (підрядник) за договором від 08.11.2011 року № 75/273-1, предметом якого є виконання підрядником на користь замовника робіт за темою «Антикорозійний захист теплообмінних трубок конденсаторів турбін К-1000-60/1500-2 (2М) енергоблоків № № 1, 2, 4, 5, 6 матеріалами «Пластокор» по всій довжині. Згідно з протоколом узгодження договірна ціна робіт за вказаним правочином складає 229 532 416,68 гривень, у тому числі ПДВ 38 255 402,78 гривні.

На підтвердження реального здійснення спірних господарських операцій та фактичного отримання товарів/робіт за вказаними правочинами позивачем долучено до матеріалів справи копії договорів, податкових накладних, акту приймання-передачі, актів здачі-прийомки виконаних робіт, коригувань, платіжних доручень, реєстру отриманих та виданих податкових накладних.

При дослідженні зазначених документів судами попередніх інстанцій встановлено, що вони відповідають економічному змісту та чинному законодавству, а тому у повній мірі підтверджують фактичне виконання сторонами умов зазначених договорів, реальне здійснення спірних господарських операцій обумовлених ними та використання придбаних товарів/робіт за такими в межах власної господарської діяльності. При цьому, відповідач як під час перевірки так і під час судового розгляду зауважень щодо даних документів не мав.

Разом з тим, судами встановлено, що зазначені контрагенти позивача мали право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні за вказаними операціями.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджено реальність спірних господарських операцій, а тому обґрунтовано визнано правомірність формування позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість, на підставі належним чином оформлених первинних документів, в тому числі податкових накладних, отриманих в ході реального здійснення господарських операцій, що ґрунтується на вимогах податкового законодавства.

При цьому, порушення контрагентом податкового законодавства не може впливати на правомірність формування ДП «НАЕК «Енергоатом» податкового кредиту, оскільки платник податку не повинен нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку.

Також, колегія суддів касаційної інстанції не може погодитись із посиланнями відповідача на нікчемність укладених позивачем договорів, оскільки, надаючи оцінку господарським правовідносинам і вказуючи в акті перевірки на нікчемність правочинів, податковий орган виходить за межі своєї компетенції.

З аналізу наведених вище норм та встановлених обставин справи суд касаційної інстанції вважає, що судами попередніх інстанцій у повній мірі визначено необґрунтованість висновків податкового органу та правомірно задоволено позовні вимоги ДП «НАЕК «Енергоатом», зокрема, скасовано спірне податкове повідомлення-рішення.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників - залишити без задоволення.

Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 10.06.2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.08.2014 року у справі № 826/2542/14 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) І.О. Бухтіярова Судді: (підпис) М.І. Костенко (підпис) І.В. Приходько