Ухвала

від 26.05.2015 по справі 814/385/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 травня 2015 року м. Київ К/800/46477/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області

на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.07.2014

та постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 03.04.2014

у справі № 814/385/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецторг»

до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецторг» звернулось до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області № 0002352202 від 24.12.2013.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 03.04.2014, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.07.2014, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано спірне податкове повідомлення-рішення, з підстав обґрунтованості позовних вимог.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій; прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної позапланової документальної невиїзної перевірки ТОВ «Спецторг» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні правових відносин з ТОВ «Смарт Бізнес Технолоджіс» за липень-вересень 2013 року, складено акт № 1438/14-04-22-02/32819090 від 24.12.2013, в якому зафіксовано порушення: п. 198.3 ст. 198, п. п. 200.1, 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 500 001 грн., у т.ч.: за серпень 2013 року у сумі 183 968 грн. та за вересень 2013 року у сумі 316 033 грн.

На підставі результатів проведеної перевірки, 24.12.2013 відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0002352202 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 625 001,25 грн., в т.ч.: 500 001 грн. основного платежу та 125 000,25 грн. штрафних (фінансових) санкцій (штрафів).

Як встановлено матеріалами справи, між ТОВ «Спецторг» та ТОВ «Смарт Бізнес Технолоджіс» укладено договір поставки народного споживання в асортименті від 30.07.2013, за умовами якого поставка ТМЦ здійснюється транспортом позивача або транспортними засобами третьої особи.

Факт виконання умов зазначеного договору судами обох інстанцій встановлено з підтвердженням матеріалів справи, а саме: податковими накладними, які включені до реєстру отриманих та виданих накладних; квитанціями до прибуткового касового ордеру, актами прийому-передачі.

Висновки податкового органу обґрунтовані тим, що операції між позивачем та ТОВ «Смарт Бізнес Технолоджіс» здійснені без мети настання реальних наслідків, у зв'язку з тим, що до перевірки не було надано довіреностей, які підтверджують фактичне отримання товарів, не надано журнал обліку виданих довіреностей на отримання товару, не надано документів, що засвідчують транспортування товару (товарно-транспортні накладні), а також ТОВ «Смарт Бізнес Технолоджіс» не має основних засобів (складських приміщень, автотранспорту, земельних ділянок, обладнання, інше) для здійснення господарських операцій з купівлі-продажу будь-якого товару у обсягах, що задекларовані, не має найманих працівників для здійснення відповідної діяльності; касовий ордер викликає сумнів, оскільки контрагент позивача знаходиться в м. Києві, а сам позивач у м. Миколаєві, а розрахунки проводяться майже кожного дня.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відсутність у позивача товарно-транспортних накладних не є порушенням вимог податкового законодавства, оскільки законодавець не ставить в залежність відсутність транспортних документів на перевезення вантажу (товару) з наслідками формування бази оподаткування податком на додану вартість; ТОВ «Смарт Бізнес Технолоджіс» має власних торгових представників у м. Одесі, які відповідають за належне дотримання процедури приймання товару через митну територію та його подальше транспортування до складу зберігання; контрагент позивача використовує у своїй господарській діяльності орендовані складські приміщення, в т.ч. і в м. Одесі, що підтверджує необхідність транспортувати лише той товар, який передбачений для подальшого продажу клієнтам, які проводять господарську діяльність в тих регіонах, де немає складських приміщень у даного товариства.

Суд касаційної інстанції погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 цього Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товару, що призвела до об'єктивної зміни складу активів такого платника (покупця), у межах господарської діяльності, за відсутністю з боку такого платника порушення вимог наведених норм при формуванні податкового кредиту, підстави для позбавлення останнього права на податковий кредит відсутні.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податків товарів (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема, обумовлюватись посиланням на відсутність у постачальника товару адміністративно-господарських можливостей для виконання господарських зобов'язань, оскільки це є загальним посиланням, яке не доведено, і само собою не свідчить про нереальний характер господарських операцій між позивачем і його постачальником. До того ж підприємство не позбавлено права і можливостей залучати матеріально-технічні ресурси для здійснення господарської діяльності.

Усі документи в їх сукупності, складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, які за змістом та формою відповідають вимогам закону та які відображають реальні господарські операції, належать до первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, тому відсутність довіреностей на отримання товару та товарно-транспортних накладних, які не є обов'язковими первинними документами, що складаються під час здійснення господарської операції з поставки товару, за наявності належних первинних документів на поставку товару, не може бути самостійною підставою для висновку про безтоварний характер господарських операцій.

За встановлення в судовому порядку формування позивачем податкового кредиту за серпень та вересень 2013 року на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виданих особою, яка була зареєстрована платником податку на додану вартість, та встановлення, що господарські операції з поставки товару мали місце, підтверджені відповідними розрахунковими та іншими документами, тому податковим органом безпідставно донараховане грошове зобов'язання з податку на додану вартість спірним податковим повідомленням-рішенням.

Враховуючи викладене, відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220 1 , 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області відхилити.

Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.07.2014 та постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 03.04.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кошіль Судді І.В. Борисенко О.А. Моторний