Ухвала

від 27.05.2015 по справі 826/6063/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2015 року м. Київ К/800/66218/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - Інспекція)

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.06.2013

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2013

у справі № 826/6063/13-а

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Берег" (далі - Товариство)

до Інспекції

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.06.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2013, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 15.02.2013 № 0000772220 та № 0000782220.

У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з того, що позивачем було дотримано законодавчо встановлені умови формування податкового кредиту та витрат за операціями з придбання підрядних робіт у рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Адва Естейт» (далі - ТОВ «Адва Естейт»).

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій вона просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що

первинні документи, підписані від імені постачальника невстановленою особою, не мають підтверджувальної сили та не можуть слугувати підставою для формування даних податкового обліку Товариства.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи з'ясовано, що Інспекцією було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань взаємовідносин з ТОВ «Адва Естейт» за період з 01.08.2011 по 31.01.2012.

Результати цієї перевірки висвітлені в акті від 05.02.2013 № 63/22.209/30329087, в якому відображено висновок податкового органу про незаконне формування позивачем у податковому обліку витрат та податкового кредиту з ПДВ за операціями з придбання підрядних робіт у названого контрагента. На обґрунтування цього висновку Інспекція посилається на установлені у рамках контрольно-перевірочних заходів факти підписання усіх первинних документів податкової та бухгалтерської звітності від імені ТОВ «Адва Естейт» іншою особою, ніж ОСОБА_2, яка значилася директором цього підприємства. У зв'язку з цим Інспекція не визнала документальним підтвердженням даних податкового обліку Товариства складені цими постачальником первинні документи.

Наведене стало підставою для прийняття податковим органом:

податкового повідомлення-рішення від 15.02.2013 № 0000772220, згідно з яким позивача зобов'язано сплатити 529 130 грн. з податку на прибуток;

податкового повідомлення-рішення від 15.02.2013 № 0000782220, за яким Товариству визначено грошове зобов'язання з ПДВ у сумі 575 141,25 грн. (у тому числі 460 113 грн. за основним платежем та 115 028,25 грн. за штрафними санкціями).

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За змістом пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з класифікацією витрат, наведеною у статті 138 Податкового кодексу України, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг належить до витрат операційної діяльності.

За правилами пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень вбачається, що податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на додану вартість та податку на прибуток на суму понесених витрат (у тому числі й по сплаті ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг)) є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності первинних документів (зокрема, податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції та її учасників. При цьому законодавцем презюмується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, а також достовірність документів податкового обліку, доки контролюючим органом це не спростовано належними доказами.

Досліджуючи відповідність сформованих позивачем даних податкового обліку за операціями з ТОВ «Адва Естейт» наведеним вимогам, суди встановили, що за договором субпідряду від 01.09.2011 № 16 названий контрагент зобов'язався виконати комплекс робіт з будівництва об'єктів фіксованого зв'язку для масового ринку; також названими суб'єктами господарювання було укладено договори на виконання робіт з модернізації цифрової кабельної мережі.

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій у рамках виконання названих правочинів позивачем подано акти приймання виконаних робіт типової форми № КБ-2в, довідки про вартість виконаних робіт типової форми № КБ-3, податкові накладні, робочі проекти, креслення.

Наведені первинні документи, як встановили суди, оформлені з дотримання вимог, установлених частиною другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст та обсяг розглядуваних операцій.

Доводи відповідача, якими він мотивує правомірність оспорюваного нарахування, не є достатнім свідченням недобросовісності платника (позивача у справі).

Адже у випадку реальності господарських операцій висновок про недостовірність первинних документів, підписаних іншими особами ніж ті, що значаться в установчих документах постачальників їх керівниками, не може слугувати самостійною підставою для визнання податкової вигоди необґрунтованої за відсутності інших фактів та обставин. Підписання документів неповноважною особою не виключає реальність виконання господарської операції. У податковому спорі податковий орган не може ставити під сумнів оподатковувану операцію, посилаючись лише на вказану обставину, а повинен довести відсутність реальності такої операції в силу відсутності товарно-грошового обороту, номінального оформлення операції, її імітації з єдиною метою отримати незаконну податкову вигоду та податкову економію.

Неприпустимим є позбавлення платника права на податкову вигоду з формальних підстав в зв'язку з тим, що первинні документи підписані не уповноваженими особами, й за недоведеності податковим органом, що платникові було відомо про цей факт, або того, що платником не було проявлено розумної обачності при укладенні та виконанні господарських договорів.

Крім того, слід зазначити, що з установлених податковою перевіркою обставин не вбачаються підстави для висновку про неавтентичність підпису ОСОБА_3 на первинних документах від імені ТОВ «Адва Естейт». Адже Інспекцією не проводилася почеркознавча експертиза підпису ОСОБА_3 у представлених первинних документах, результати якої могли б засвідчити вказаний факт.

З урахуванням викладеного суди цілком об'єктивно визнали неправомірним оспорювані податкові повідомлення-рішення та обґрунтовано задовольнили позов.

Оскільки у даній справі норми матеріального права було правильно застосовано судами, а їх висновки відповідають установленим у справі обставинам та наявним у ній доказам, то підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.06.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2013 у справі № 826/6063/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько