Ухвала

від 27.05.2015 по справі 2а/0470/9926/11

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2015 року м. Київ К/800/17382/13

К/9991/80566/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Т.М.,

Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційні скаргиЗахідно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби Повного товариства «Ломбард «Дельта» ПП «РІА-Фінанс» і компанія» на постановуДніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2011 року та ухвалуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2012 року у справі 2а/0470/9926/11 за позовомПовного товариства «Ломбард «Дельта» ПП «РІА-Фінанс» і компанія» доЗахідно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області проскасування податкових повідомлень - рішень,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2012 року, частково задоволено позовні вимоги Повного товариства «Ломбард «Дельта ПП «РІА-Фінанс» і компанія» (далі по тексту - позивач, ПТ «Ломбард») до Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області (далі по тексту - відповідач, Західно-Донбаська ОДПІ Дніпропетровської області): визнано неправомірним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000611742 від 18 квітня 2011 року в частині збільшення податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 253,07 грн. В задоволенні іншої частини позову про скасування податкових повідомлень-рішень від 15 квітня 2011 року № 0000142241 та від 07.07.2011 № 0000372241 відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального права, сторони звернулись до Вищого адміністративного суду України із касаційними скаргами, у яких просять: позивач - скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2011 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2012 року і постановити нове, яким позов задовольнити повністю, а відповідач - скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2011 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2012 року в частині задоволення позовних вимог і відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Заперечень на касаційні скарги від сторін не надійшло.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно акта планової виїзної перевірки № 219/22/36568811 від 04 квітня 2011 року з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 02 липня 2009 року по 31 грудня 2010 року встановлено порушення позивачем, зокрема, вимог:

підпунктів 4.1.1, 4.1.2, 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, підпункту 11.3.6, пункту 11.3 статті 11, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, підпункту 7.9.5 пункту 7.9 статті 7 Закону України «про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР (далі по тексту - Закон України №334/94-ВР ), в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 262233 грн.;

підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8, пункту 17.2 статті 17, підпункту «а» пункту 19.2 статті 19, підпункту 20.3.2 пункту 20.3 статті 20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 року №889-IV (далі по тексту - Закон України №889-IV), а саме: не нараховано, не утримано та не перераховано до бюджету податок з доходів фізичних осіб за період з 02.07.2009 по 31.12.2010 в розмірі 121 418,39 грн.;

підпункту «б» пункту 19.2 статті 19 Закону України №889-IV, а саме: за період з 02 липня 2009 року по 31 грудня 2010 року податковий розрахунок сум доходу, нарахованого та сплаченого на користь платників податку, відомості за формою 1ДФ до Західно-Донбаської ОДПІ Дніпропетровської області надано не в повному обсязі, не зазначено виплачені доходи фізичним особам за договорами про надання фінансового кредиту під заставу майна та виплати фізичним особам-підприємцям за отримані роботи (послуги).

Остаточно за результатами перевірки ПТ «Ломбард» винесено наступні податкові повідомлення-рішення:

- № 0000142241 від 15 квітня 2011 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 327791,25 грн., в тому числі: за основним платежем - 262233,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 65558,25 грн.;

- № 0000372241 від 07 липня 2011 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 28732,40 грн., в тому числі: за основним платежем - 22985,90 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 5746,50 грн.;

- № 0000611742 від 18 квітня 2011 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 151772,99 грн., в тому числі: за основним платежем -121418,39 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 30354,60 грн.

Переглянувши судові рішення у межах касаційних скарг, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційних скарг, з огляду на наступне.

Відповідно до статей 1 та 10 Закону України «Про вищу освіту» підготовка та перепідготовка - це навчання, у процесі якого здобувається нова спеціальність, професія, а підвищення кваліфікації розширення і поглиблення раніше здобутих професійних знань, умінь і навичок.

Згідно підпункту 4.3.20 пункту 4.3 статті 4 Закону України №889-IV в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, плату за підготовку та перепідготовку найманої особи (у розрахунку на кожний повний чи неповний місяць підготовки чи перепідготовки) не включають до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу у розмірі, який не вище суми, визначеної у підпункті 6.5.1 пункту 6.5 статті 6 цього Закону. Тобто, не вище суми, яка дорівнює сумі прожиткового мінімуму, установленого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженої на 1,4 та округленої до найближчих 10 гривень.

При цьому, Закон України №889-IV не включає до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу плату за підвищення кваліфікації.

На підставі цього, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що витрати підприємства на оплату підвищення кваліфікації не є особистими доходами працівника, тому у позивача був відсутній обов'язок нараховувати та перераховувати до бюджету податок з доходів фізичних осіб в розмірі 253,07 грн. (за підвищення кваліфікації працівників).

Перевіркою виявлено заниження валового доходу на суму 192059,00 грн. внаслідок невключення до складу валового доходу нарахованих процентів за договорами про надання фінансового кредиту під заставу, чим порушено вимоги підпункту 4.1.2 пункту 4.1 статті 4, підпункту 11.3.6 пункту 11.3 статті 11 Закону України №334/94-ВР .

Судами встановлено, що позивачем за період, який перевірявся, було укладено 8967 договорів фінансового кредиту на загальну суму 5214,87 тис. грн., однак в бухгалтерському та податковому обліку не нараховано проценти за користування кредитом по 1518 договорах, що були погашені за договорами поруки. Протягом перевіреного періоду позивачем було здійснено операції з передачі предметів застави поручителю на загальну суму 803632,18 грн., у зв'язку з чим за умовами договорів повинні були бути нараховані проценти на загальну суму 92058,97 грн.

Фінансові установи в Україні діють відповідно до вимог Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 року №2664-ІІІ.

Підпунктом 3 пункту 1 статті 1 зазначеного Закону фінансовий кредит визначено як кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент. Доходом ломбарду від здійснення господарської діяльності є проценти, нараховані за користування кредитами.

Підпунктом 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Закону України №334/94-ВР передбачено, що валовий доход включає доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій з надання фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов'язаннями та вимогами.

Згідно з підпунктом 11.3.6 пункту 11.3 статті 11 згаданого Закону датою збільшення валових доходів кредитора від здійснення кредитно-депозитних операцій є дата нарахування процентів (комісійних) у строки, визначені кредитним (депозитним) договором.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що в порушення вимог підпункту 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Закону України №334/94-ВР позивачем занижено валовий доход на суму 241000 грн. за І квартал 2010 року внаслідок невіднесення до складу валового доходу суми отриманої безповоротної фінансової допомоги.

Згідно вказаної статті, валовий дохід включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді: сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді.

Відповідно до абзацу 1 підпункту 1.22.1 пункту 1.22 статті 1 Закону України №334/94-ВР, безповоротна фінансова допомога - це сума коштів, передана платнику податку згідно з договором дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій), або без укладання таких угод.

Крім того, перевіркою встановлено, що в порушення підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України №334/94-ВР позивачем занижено валовий доход на суму отриманих грошових коштів у вигляді безповоротної фінансової допомоги у розмірі 807599 грн. від ОСОБА_4

Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно з укладеними договорами поруки, предмети застави разом з договорами про надання фінансового кредиту, які залишилися не погашеними після закінчення строку їх дії, були передані поручителю ОСОБА_4 згідно з актами прийому-передачі на загальну суму 807961,07 грн. Заборгованість погашена поручителем на загальну суму 807598,83 грн. як взаємозалік за договором від 21 серпня 2009 року про надання фінансової допомоги ОСОБА_4 на суму 117324,95 грн., та як взаємозалік заборгованості по розрахунках з підзвітними особами на суму 8510,58 грн.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» надання гарантій та поручительств є фінансовою послугою. Згідно частини 1 статті 5 зазначеного Закону фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами-суб'єктами підприємницької діяльності.

З урахуванням викладеного, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що в договорах, укладених між позивачем та ОСОБА_4 вбачаються ознаки нікчемності, оскільки з них випливає мета отримання податкової вигоди поручителем, що не відповідає вимогам чинного законодавства щодо своєчасної сплати податків та зборів до Державного бюджету України.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано погодились з висновками податкового органу, що грошові кошти, отримані від ОСОБА_4 у сумі 807598,83 грн., є безповоротною фінансовою допомогою та підлягають включенню до складу валового доходу позивача.

Станом на 31 грудня 2010 року заборгованість по розрахунках з ОСОБА_4 за договорами поруки в бухгалтерському обліку не обліковувалась.

В ході перевірки встановлено, що позивачем не нараховано та не перераховано до бюджету податок з доходів фізичних осіб при реалізації майна фізичних осіб у випадках невиконання ними обов'язків за договорами займу щодо викупу заставлених речей. Оскільки позика (фінансовий кредит) є грошовою сумою, яка підлягає поверненню, тому протягом строку дії договору фінансового кредиту, на підставі підпункту 4.3.23 пункту 4.3 статті 4 Закону України №889-IV, вона не розглядається як оподаткований дохід фізичної особи, яка одержала таку позику.

Відповідно до статей 19 та 20 Закону України «Про заставу», статей 589 - 591 Цивільного кодексу України, ломбард, як заставодержатель, набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання строку виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконане. Тобто ломбард має право реалізувати такий предмет застави та за рахунок одержаних від цього продажу коштів погасити основну суму кредиту, що залишилася неповернутою, а також задовольнити свої вимоги в повному обсязі, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання, необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги.

У зв'язку з невиконанням договору про надання ломбардом фінансового кредиту, у фізичної особи-позичальника виникає оподаткований дохід у вигляді основної суми кредиту, що залишилася неповернутою кредитору - ломбарду. Такий дохід позичальника має форму відповідної суми грошових коштів від реалізації заставленого предмета рухомого майна, що належало заставодавцю. Ломбард є податковим агентом відносно доходу позичальника у вигляді суми коштів від реалізації заставленого предмета рухомого майна, розмір якої дорівнює основній сумі кредиту, яка залишилася неповернутою кредитору - ломбарду. Щодо питання оподаткування іншого доходу заставодавця, то відповідно до статті 25 Закону України «Про заставу» у разі, якщо при реалізації предмета застави виручена грошова сума перевищує розмір забезпечених цією заставою вимог заставодержателя, різниця повертається заставодавцю.

За таких обставин, позивач при реалізації майна фізичних осіб повинен був утримати та перерахувати до бюджету податок з доходів фізичних осіб у сумі 121139,82 грн. з суми основного кредиту і направити податковому органу звітність за формою №1-ДФ.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційні скарги слід залишити без задоволення, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідили матеріали справи, правильно встановили характер спірних правовідносин, внаслідок чого постановили судові рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що доводами касаційних скарг не спростовується.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційні скарги без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 210, 214, 215, 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231 частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційні скарги Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби та Повного товариства «Ломбард «Дельта» ПП «РІА-Фінанс» і компанія» залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2011 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2012 року у справі №2а/0470/9926/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статями 236 - 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна