Ухвала

від 14.04.2015 по справі 826/662/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" квітня 2015 р. м. Київ К/800/68399/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Голубєвої Г.К.,

Юрченко В.П.,

секретар Антипенко В.В.,

за участю представників Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-виробнича фірма «Г.Арт» - Іщенко В.І., Корнієнко О.О.; Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві- Шендрика С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-виробнича фірма «Г.Арт» (далі -Товариство) на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 вересня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року у справі №826/662/13-а за адміністративним позовом Товариства до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ),

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

У січні 2013 року Товариство звернулось до суду з адміністративним позовом про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень ДПІ №0006872260, №0006882260 від 29.12.2012 року щодо збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість і з податку на прибуток.

На обґрунтування позову зазначило, що висновки ДПІ щодо порушення Товариством вимог податкового законодавства України не відповідають дійсності та спростовуються наявними у Товариства первинними документами, які оформлені належним чином і у повному обсязі підтверджують виконання господарських операцій.

Послуги, отримані від контрагента, використані у власній господарській діяльності.

Доказів на підтвердження визнання недійсними правочинів, укладених Товариством із контрагентами, ДПІ не надала.

18 вересня 2014 року постановою Окружного адміністративного суду м. Києва, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що Товариство не підтвердило належними доказами здійснення господарських операцій з виконання робіт за укладеними з контрагентами договорами.

Відомості про фактичне виконання укладених договорів є недостовірні, а документи, які підтверджують такі відомості, є наслідками укладення фіктивних угод.

Товариство звернулось із касаційною скаргою про скасування постанови Окружного адміністративного суду м. Києва та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду і ухвалення нової постанови про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, з 22.11.2012 року до 27.11.2012 року ДПІ була здійснена документальна позапланова перевірка Товариства щодо дотримання ним вимог податкового законодавства при нарахуванні податку на додану вартість та податку на прибуток за господарськими операціями з ТОВ «Елант» за період з 1.05.2012 року до 30.09.2012 року, за наслідками якої 4.12.2012 року був складений акт перевірки.

У акті перевірки зазначено, що Товариством у порушення вимог пп. 138.1.1 п. 138.1 п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України були завищені валові витрати, у розмірі 5 539 035,00 грн., а також у порушення п. 185.1 ст. 185, п. 187.1, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України завищений податок на додану вартість, у розмірі 800 371,00 грн.

29 грудня 2012 року ДПІ прийняла податкові повідомлення-рішення: № 0006872260 щодо збільшення Товариству грошового зобов'язання з податку на додану вартість, у розмірі 1 400 649,00 грн., а також № 0006882260 щодо збільшення Товариству суми грошового зобов'язання з податку на прибуток, у розмірі 1 260 575,00 грн.

Суди попередніх інстанцій встановили, що 2.04.2012 року між Товариством та ТОВ «Елант» був укладений договір №129403, відповідно до якого ТОВ «Елант» було зобов'язане надати послуги Товариству щодо ведення його господарської діяльності, що надаються усно або письмово за попереднім замовленням.

Номенклатура, кількість та обсяг послуг визначаються в кожному окремому випадку та зазначаються в рахунках-фактурах або в актах виконаних робіт, надаються Товариству після надання послуги.

Здача-прийняття виконаних робіт здійснюється сторонами на підставі акту в місці знаходження Товариства або місці виконання послуги.

Згідно договору №129403 ТОВ «Елант» надавало Товариству послуги з шихтування (змішування) ґрунту.

На підтвердження належного виконання зазначеного договору Товариство надало податкові накладні, акти надання послуг, банківські виписки, а для підтвердження використання послуг з шихтування (змішування) ґрунту у власній господарській діяльності Товариство надало договір купівлі-продажу товару (піску яружного) на умовах ексклюзиву №18/09/11 П від 1.03.2011 року, укладений з ТОВ «Тік Вегас» та договір поставки (піску яружного) №02/12 від 17.07.2012 року, укладений з ТОВ «КА-Трансбуд».

При дослідженні зазначених документів, суди попередніх інстанцій зробили висновок щодо відсутності ділової мети при отриманні послуги з шихтування (змішування) ґрунту, оскільки товар (пісок яружний) реалізовувався за ціною 27, 50 грн. за тону, а послуга з шихтування коштувала 242,00 грн. за 1 куб.м. (приблизно 1,3 тони). Господарська операція була збитковою.

Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що директор Товариства Чайка К.А. пояснила необхідність залучення ТОВ «Елант» до виконання робіт з шихтування ґрунту, оскільки це було обумовлене тим, що у Товариства відсутні власні трудові та технологічні ресурси.

Директор ТОВ «Елант» Кондратенко Л.В. пояснила, що до виконання робіт зі шихтування ґрунту залучались підрядні організацій, оскільки необхідні технологічні ресурси у товариства відсутні, однак не змогла зазначити ким саме такі роботи були виконані.

Згідно абз. 1 п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу .

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу ) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу , протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пп. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що укладені Товариством угоди не мали реального характеру, оскільки контрагент залучений до виконання робіт з шихтування (змішування) ґрунту не мав трудових, технічних ресурсів для їх виконання.

Крім того, судами зроблено висновок щодо безпідставного відображення у податковій звітності обсягу отриманих послуг з шихтування (змішування) ґрунту, оскільки робочі звіти, які розкривають зміст та обсяг зазначеної господарської операцій, містять інші показники.

Колегія суддів вважає такий висновок судів попередніх інстанцій передчасним з таких підстав.

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову незалежно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи, як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7 , ч. 4 та 5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26.06.2014 року, постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.02.2013 року та постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2013 року були скасовані, адміністративна справа № 826/662/13-а була направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи судові рішення. суд касаційної інстанції зазначив, що укладання Товариством договору №129403 з ТОВ «Елант» могло мати на меті ускладнення процесу надання послуг, для встановлення чого судам слід перевірити, зокрема критерії якими керувалось Товариство при виборі контрагента для виконання зазначених робіт, а також дослідити мету укладання такого договору.

При новому розгляді адміністративної справи викладене залишилось поза увагою судів попередніх інстанцій.

При новому розгляді адміністративної справи суду першої інстанції слід врахувати викладене і при оцінці доводів сторін правильно застосувати норми матеріального права, надати належну оцінку наявним у справі доказам на предмет встановлення мети укладання господарського договору з ТОВ «Елант», а у разі їх недостатності запропонувати сторонам надати додаткові докази, а за необхідності допитати нових свідків.

Відповідно до п. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Колегія суддів прийшла до висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, адміністративна справа направленню до суду першої інстанції для нового розгляду.

Керуючись ст., ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-виробнича фірма «Г.Арт» задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 вересня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року скасувати, справу направити до Окружного адміністративного суду м. Києва на новий розгляд.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Судді: Сірош М.В.

Голубєва Г.К.

Юрченко В.П.