Постанова

від 27.02.2012 по справі 2а-0870/12120/11

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2012 року 13 год. 05 хв Справа № 2а-0870/12120/11

Запорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Лазаренка М.С.,

секретаря Ширшова А.А.

за участю представників

від позивача: ОСОБА_1

від відповідача: ОСОБА_2

розглянув в відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Буд-Сіті»

до: Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя

про скасування податкових повідомлень-рішень від 18.10.2011 р. №0004142301 та №0004152301

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Буд-Сіті» звернулося до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя про скасування податкових повідомлень-рішень від 18.20.2011 року №0004142301 та №0004152301.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що у ході перевірки, за результатами якої були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, позивачем були надані відповідачу копії документів відповідно до його запиту № 7900/10/23-1 від 15.08.2011 р. а саме:копії прибуткових та видаткових накладних за 2008- 2010 р; копії договорів поставки з TOB «Буд ворк»; копії договорів поставки (подальша реалізація продукції, придбаної у OB «Буд ворк») по основним покупцям;реєстр виданих податкових накладних TOB «Буд - Сіті» з 01.03.2008 р. по 31.07.2010 р. по основним покупцям та їх копії; обліково-сальдові відомості по рахункам 20,28,64, 311,361; копія договору відповідального зберігання № 03 від 03.01.2008 р. (на приміщення де зберігався придбаний товар). При цьому Договорами купівлі-продажу № 04/03/08 від 01.03.2008 р. та № 01/04/10 від 04.01.2010 р., укладеними між TOB «Буд - Сіті» та TOB «Буд ворк», не передбачено складання акту приймання-передачі товару.

Так, п. 2.1. договору № 04/03/08 від 01.03.2008 р. передбачено, що «товар считается поставленным Продавцом и принятым Покупателем по количеству - согласно накладной и налоговой накладной, выданной Продавцом».

Пунктом 3.2. договору № 01/04/10 від 04.01.2010 р. передбачено, що «обов'язок Продавця передати товар (момент поставки товару) вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження Покупця, згідно накладної, підтвердженої довіреністю Покупця та оформленою в установленому порядку на кожну партію Товару». Таким чином, в підтвердження факту поставки товару та передачі його у власність покупцю - TOB «Буд-Сіті» були надані у повному обсязі видаткові накладні, довіреності на отримання ТМЦ та податкові накладні, які не було прийняті до уваги Відповідачем. Окрім того, відповідно до п.4.1. договору № 04/03/08 від 01.03.2008 р. та п.3.3. договору № 01/04/10 від 04.01.2010 р. товар поставлявся продавцем та за його рахунок. Отже, відсутність у TOB «Буд-Сіті», яке фактично не є вантажовідправником, копії товарно-транспортної накладної, не може бути підставою для висновків ДПІ про відсутність у TOB «Буд-Сіті» права на формування валових витрат по господарським операціям з TOB «Буд ворк» при наявності доказів фактичного отримання товару від останнього. В Акті перевірки (арк.12) зазначено: «В ході проведення перевірки не встановлено факту передачі товарів від продавця до покупця, в зв'язку з відсутністю (не наданням для перевірки) актів приймання передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів». Зазначений висновок ДПІ є помилковим та таким, що суперечить фактичним обставинам оскільки факт поставки товару підтверджено вищезазначеною видатковими накладними, довіреностями на отримання ТМЦ та податковими накладними, наданими Позивачем, що підтверджується й самим Відповідачем на аркуші 10 Акту перевірки. А товарно-транспортна накладна є документом, який підтверджує факт перевезення товару, а не факт поставки товару. Окрім того, наявність товару у TOB «Буд-Сіті» підтверджується фактом подальшої реалізації цього товару іншим контрагентам та наданих в підтвердження цього документів - видаткових накладних, довіреностей на отримання ТМЦ, податкових накладних тощо, які є додатками до листів TOB «Буд-Сіті» № 12/09 від 12.09.2011 р., № 09/09-3 від 09.09.2011 р., №08/09 від 08.09.2011 р., № 05/09 від 05.09.2011 р., які було надано ДПІ та про отримання яких мається відмітка. Проте, зазначені документи не прийняті до уваги та навіть не дослідженні Відповідачем. Неповнота дослідження наявних у ДПІ документів в свою чергу призвела до помилкових висновків. Крім того, в Акті перевірки відсутні посилання на номери та дати договорів, та не зазначено, які саме договори ДПІ визнає нікчемними та фіктивними, як і відсутні посилання на норми Закону на підставі яких ДПІ визнало ці правочини фіктивними та нікчемними (арк.14 Акту перевірки).

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив позов задовольнити та надав відповідні пояснення.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі, просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що ДПІ було отримано акт перевірки № 107/23-02/34440902 від 28.02.2011р. по TOB «Буд Ворк», в якому встановлено, що підприємство здійснює діяльність спрямовану на надання податкової вигоди третім особам, тому усі операції з купівлі-продажу з TOB «Буд Ворк» не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже - є нікчемними по ланцюгу до «вигодо набувача».

Також, вищевказаним актом встановлено, що у зв'язку із ненаданням TOB «Буд Ворк» документів на перевірку, не неможливо встановити, яким чином проводилась фінансово - господарська діяльність вказаного підприємства, не можливо встановити наявність складських приміщень, які використовувались для зберігання товару, наявність транспортних засобів, за допомогою яких здійснювалась доставка товарів від постачальників та покупцям...

При цьому, відповідно до відповіді директора TOB «Буд Сіті» від 12.09.2011р. № 12/09, доставка товару на склад підприємства здійснювалась продавцем.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за № 168/704, де встановлено, що первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції.

На перевірку TOB «Буд Сіті» не було надано акти приймання - передачі товарів та документи які б підтверджували факт поставки товару до позивача його контрагентом.

Враховуючи те, що у TOB «Буд-Сіті», відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій, відсутні основні фонди, виробничі активи, транспортні засоби, то операції TOB «Буд-Сіті» не є господарською діяльністю підприємства, в розумінні п.1.32 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" із змінами і доповненнями: господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи ж організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Вислухавши пояснення сторін, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх наданими доказами, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі направлення №1094 від 08.09.2011 року ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Буд-Сіті» з питань правомірності обчислення, повноти і своєчасності сплати до бюджету сум з податку на прибуток та податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Буд ворк» за період з 01.03.2008 року по 31.01.2011 року.

ТОВ «Буд Сіті» проінформований про проведення позапланової виїзної перевірки копією наказу ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя від 06.09.2011 року №1317, який було вручено разом з направленням від 08.09.2011 року №1094 директору підприємства ТОВ «Буд-Сіті» ОСОБА_3 нарочно.

За результатами перевірки складено Акт №215/23-1/34869494 від 23.09.2011 року.

Відповідно до розділу 4 «Висновки» Акту, перевіркою встановлено порушення ТОВ «Буд-Сіті»: п.1.32 ст.1, ст..3, п.5.1, пп.5.3.9 п.5.3, ст..5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме підприємством безпідставно завищено валові витрати на загальну суму 2997244 грн., у зв'язку з чим було занижено податок на прибуток на суму 749311 грн.; п.1.7 ст.1, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме встановлено заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 507962 грн.

18 жовтня 2011 року Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м. Запоріжжя на підставі висновків акту перевірки винесено податкові повідомлення-рішення №004142301, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 507962 грн. - за основним платежем та 126990 грн. 50 коп. - за штрафними санкціями; №0004152301, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 450665 грн. - за основним платежем та 112666 грн. 25 коп. - за штрафними санкціями.

Як вбачається з Акту перевірки (стор. 10 Акту), перевіркою встановлено, що на порушення п. 1.32 ст.1, ст. 3, п.5.1, пп.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997р. №283/9 ( із змінами та доповненнями) підприємством TOB «Буд-Сіті» безпідставно завищено витрати на загальну суму 2 997 244 грн.

Дане порушення встановлено в результаті наступного:

На адресу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя надійшов від ДПІ у Заводському районі м. Запоріжжя акт позапланової невиїзної перевірки TOB «Б; і Ворк», код за ЄДРПОУ 34440902 з питань дотримання вимог податкового та інше:: законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій за період з 01.03.2008 pоку по 31.01.2011 року №107/23-02/34440902 від 28.02.2011р., в акті встановленні наступні порушення.

- ч. 1,3,5 ст. 203, ч.1,2 ст. 215, ст. 216, ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених TOB «Буд ворк» при придбанні у TOB «ОЛЕКС-ТРЕЙД» (код за ЄДРПОУ 35608402), TOB «Ферроконтакт 77» (код ЄДРПОУ 34440918), TOB «КРАСЛ ЮНІ» (код за ЄДПОУ 36096106), ТОВ «СОЮЗ «ОПТ» (код за ЄДРПОУ 36206752), TOB «НИККОЛТОРГ» (код за ЄДРПОУ 36836319), TOB «Копер трейд» (код за ЄДРПОУ 34155981), TOB «СТРОЙ-ВІНД» (код за ЄДРПОУ 33528488), ТОВ «ЛЕВІС КОМПАНІ» (код за ЄДРПОУ 35595619) та продажу товарів (послуг).

- перевіркою встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні у TOB «ОЛЕКС-ТРЕЙД» (код за ЄДРПОУ 35608402), TOB «Ферроконтакт 77» (код за ЄДРПОУ 34440918), TOB «КРАСЛ ЮНГ» (код за ЄДРПОУ 36096106), ТОВ «СОЮЗ «ОПТ» (код за ЄДРПОУ 36206752), TOB «НИККОЛТОРГ» (код за ЄДРПОУ 36836319), TOB «Копер трейд» (код за ЄДРПОУ 34155981), TOB «СТРОЙ-ВІНД» (код за ЄДРПОУ 33528488), ТОВ «ЛЕВ1С КОМПАНІ» (код за ЄДРПОУ 35595619) та продажу товарів (послуг), які підпадають під визначення ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року за №168/97-ВР (зі змінами та доповненнями).

Підприємством надано копії документів, щодо оформлення товару, у TOB «Буд ворк» код за ЄДРПОУ 34440902 (за період з 01.03.2008р. по 31.01.2011р., TOB «Буд-Сіті» мало взаємовідносини з TOB «Буд ворк» на загальну суму грн. в т.ч. ПДВ на суму 2 997 244 грн.. відповідно до податкових, видаткових накладних, договорів купівлі-продажу, реєстрів виданих та отриманих податкових накладних ) та надано документи на реалізацію продукції по основним покупцям.

Відповідно до наданих документів TOB «Буд-Сіті» товар складається з будівельних матеріалів в асортименті.

До перевірки не було надано документи, які підтверджують факт перевезення товару, а саме: товаротранспортні накладні.

У ході перевірки встановлено, що ТОВ «Буд-Сіті» до складу валових витрат за 2008р., 2009р., 2010р. було віднесено суми витрат на придбання товарів, які не було підтверджено відповідними документами всього у сумі 2997244 грн.

До перевірки було надано Договір купівлі-продажу №04/3/08 від 01.03.2008р., договір №01/04/10 від 04.01.2010р. податкові накладні, видаткові накладні, платіжні документи. До перевірки не надані товаротранспортні накладні, дорожні листи, та інші документи, які підтверджують транспортування товару від продавця (ТОВ «Буд ворк» до покупця (ТОВ «Буд Сіті»). У поясненнях директора, ОСОБА_3 зазначено, що доставка товару на склад ТОВ «Буд Сіті» здійснювалася продавцем.

Враховуючи вищевикладене у ТОВ «Буд Сіті» відсутні об'єкти, які підпадають під визначення ст..3, ст. 4Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»

Крім того, за результатами взаємовідносин з ТОВ «Буд ворк», податковим органом встановлено заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на суму 507962 грн.

Крім того, операції TOB «Буд-Сіті» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, виробничо - складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. В зв'язку з цим TOB «Буд-Сіті» не могло фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного.

Також, в ході проведення перевірки не встановлено факту передачі товарів (послуг) 'TOB «Буд-Сіті» від TOB « Буд ворк », у зв'язку з відсутністю (не наданням для перевірки) документів, що засвідчують транспортування.

В ході перевірки не підтверджено наявність поставок товарів (послуг) TOB «Буд-Сіті» від TOB « Буд ворк », що свідчить про те, що правочини між TOB «Буд-Сіті» та TOB « Буд ворк » здійснені без мети настання реальних наслідків. Отже, зазначені правочини відповідно до пп. 1, 2 ст.215, пп. 5 ст.203 Цивільного кодексу України є нікчемним, і в силу ст.216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

З вказаними вище висновками податкового органу суд не погоджується з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон №334/94) до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Згідно з п.п.11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону, датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до ч.2 ст. 9 вказаного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особі, яка брала участь у здійснені господарської операції.

При цьому п. 5.9 Закону №334/94 визначено, що платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

Статтею 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Також слід враховувати, що пунктом 2.3.2 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства також передбачено, що у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів. При цьому до акта перевірки додаються пояснення посадових осіб або інших працівників суб'єкта господарювання (у межах їх компетенції), що перевіряється, щодо відсутності первинних та інших документів.

Згідно з п. 2.7 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24.05.1995р. №88: «Первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Мінстатом України, також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами та відомствами України».

Частиною 4 статті 70 КАС України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.

Так ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996 від 16.07.1999 (далі - Закон №996), зокрема, зазначено, що податкова та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

У судовому засіданні встановлено, наступне:

01 березня 2008 року між ТОВ «Буд ворк» (продавець) та ТОВ «Буд Сіті» (покупець) укладено Договір №04/03/08, предметом якого є купівля будівельні матеріали.

04 січня 2010 року між ТОВ «Буд ворк» (продавець) та ТОВ «Буд Сіті) (покупець) укладено Договір №01/04/10, відповідно до якого предметом договору є купівля будівельні та оздоблювальні матеріали.

За результатами виконання вказаних договорів, позивачем надано: копії прибуткових та видаткових накладних за 2008- 2010 р; копії договорів поставки з TOB «Буд ворк»;копії договорів поставки (подальша реалізація продукції, придбаної у OB «Буд ворк») по основним покупцям;реєстр виданих податкових накладних TOB «Буд - Сіті» з 01.03.2008 р. по 31.07.2010 р. по основним покупцям та їх копії; обігово - сальдові відомості по рахункам 20,28,64, 311,361; копія договору відповідального зберігання № 03 від 03.01.2008 р. (на приміщення де зберігався придбаний товар)

У судовому засіданні, представником відповідача не надано жодного доказу, що будь-який із первинних документів бухгалтерського обліку, на підставі яких здійснено формування валових витрат, заповнені з порушення встановлених вимог чи видані з порушенням порядку.

Щодо відсутності товарно-транспортних накладних суд зазначає наступне.

Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, які затверджені наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997, зареєстровані в Міністерстві юстиції Україні 20.02.1998 за № 128/2568, встановлено, що комплектом юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, є транспортна документація, а єдиним для всіх учасників транспортного процесу юридичним документом, призначеним для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку шляхом їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, є товарно-транспортна накладна, яка відноситься до первинних документів, на основі яких ведеться бухгалтерський облік.

Відповідно до розділу 11 «Правила оформлення документів на перевезення» зазначених правил встановлено, що товарно-транспортна виписується у кількості не менше чотирьох екземплярів, другий екземпляр якої в обов'язковому порядку передається вантажоодержувачу.

Типові форми єдиної первинної транспортної документації, зокрема товарно-транспортної накладної, затверджені спільним наказом Мінтранспорту України, Міністату України від 29.12.1995 № 488/346 «Про затвердження форми первинного обліку роботи вантажного автомобіля».

Нормами Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року N 363 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за № 128/2568, товарно-транспортна накладна визначена як єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Також згідно з пунктом 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та подорожні листи вантажного автомобіля.

Згідно з п. 2.7 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24.05.1995р. №88: «Первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Мінстатом України, також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами та відомствами України».

Факт отримання товару підлягає встановленню в судовому процесі, як юридичний факт, з яким закон пов'язує виникнення права платника податку на включення вартості придбаного товару до складу валових витрат.

Факт отримання товару підлягає встановленню в судовому процесі, як юридичний факт, з яким закон пов'язує виникнення права платника податку на включення вартості придбаного товару до складу валових витрат.

Ч. 4 ст. 70 КАС України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.

Так ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996 від 16.07.1999 (далі Закон №996), зокрема, зазначено, що податкова та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що товарно-транспортна накладна не належить до документів бухгалтерського або податкового обліку, проте є обов'язковим документом на супроводження вантажу.

З урахуванням того, що позивачем зазначено, що товар поставлявся продавцем, що не заперечується відповідачем.

Щодо посилання відповідача про нікчемність укладеного правочину, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Це означає, що правочин є нікчемним, якщо це прямо обумовлено в Законі.

Стаття 204 ЦК України встановлює презумпцію правомірності цивільних правочинів, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлено законом або якщо правочин не визнано судом недійсним. Зі змісту цієї норми випливає, що підстави недійсності правочинів можуть бути передбачені виключно законами. Правочин може бути визнано недійсним тільки на підставі і за наслідками, передбаченими законом. Зокрема, правочин не може бути визнаний недійсним через його порушення однією зі сторін, яким би істотним воно не було (натомість, це може бути підставою для односторонньої відмови від правочину чи одностороннього розірвання договору).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст.203 ЦК України. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В даному випадку немає підстав вважати правочин недійсним, оскільки були дотримані всі вимоги, викладені в ст. 203 ЦК України.

Крім того, відповідно до ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 ЦК України, встановлено свободу договору. Тобто сторони вільні в укладені договору, визначені умов договору, тощо. З огляду на наведені принципи, Відповідачеві не надано право визначати дійсність договорів в залежності від наявності у сторін договору складів, чисельності персоналу, місця передачі товару та переходу права власності на нього, умови його транспортування тощо.

Суб'єкти господарювання самостійно визначають умови ведення господарської діяльності, економічної доцільності ведення тих чи інших господарських операцій. Визначення умови переходу права власності на товар, умов поставки товару є також правом сторін.

При цьому в податкових відносинах не може застосуватися стаття 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Натомість відповідні відносини у сфері оподаткування регулюються підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України. Указана норма встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми, відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Встановлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Водночас податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Право на звернення податкових органів із відповідними позовами встановлено пунктом 11 статті 10 Закону України від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні».

Відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Тобто особа не може зазнавати негативних наслідків за можливу неправомірну діяльність свого контрагента, якщо не буде встановлено узгодженості дій платника податків на вчинення такого діяння.

Щодо встановлених порушень податковим органом вимог Закону України «Про податок на додану вартість» суд зазначає наступне.

Відповідно до пп.7.2.3, пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР 03.04.1997 р. (у редакції, чинній на час формування податкового кредиту) податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках і надається покупцю на його вимогу продавцем товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.3. п.7.2 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР передбачено, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

За ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ визначається як документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення.

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення було регламентовано п.п.7.2.6 п.7.2, п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР, згідно якого платник податків зобов'язаний був дотримуватися і виключно за умови порушення якого, формування податкового кредиту могло бути визнано неправомірним.

Підпунктом 7.4.5 вказаного пункту забороняється включати до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 Закону України №№ 168/97-ВР визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит, відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР, вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Тобто, законодавцем чітко визначено, що належним чином оформлена податкова накладна є достатньою підставою для включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент включення до складу податкового кредиту сум відповідно до податкових накладних, позивач на підтвердження такого податкового кредиту мав необхідні податкові накладні та платіжні доручення, виписані на його адресу ТОВ «Буд ворк». Податкові накладні відповідають вимогам чинного законодавства. Всі суми зазначені у відповідних податкові накладних оплачені згідно банківських платіжних доручень.

На момент здійснення господарських операцій із ТОВ «Буд ворк», останнє було зареєстровано як суб'єкт підприємницької діяльності, як платник податку на додану вартість та мало право у відповідності до підпункту 7.2.4. пункту 7.2. статті 7 Закону України № 168/97-ВР видавати податкові накладні, що також підтверджується змістом Акту Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя від 28.02.2011 року №107/23-02/34440902 «Про результати документальної перевірки ТОВ «Буд ворк» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій за період з 01.03.2008р. по 31.01.2011р.

Як вбачається з матеріалів справи, включена позивачем сума податку на додану вартість до податкового кредиту підтверджена податковими накладними, які відповідають вимогам підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 вказаного Закону.

При цьому, як зазначено в листі ВАСУ від 20.07.2010 № 1112/11/13-10, у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

З такою правовою позицією погодився Верховний Суд України в Постановах №21-38а-10 від 17.12.2010, 31.01.2011, №21-43а-10 від 10.12.2010, №21-14а-10 від 29.10.2010, №21-3а-10 від 22.10.2010.

При цьому слід ураховувати вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Предмет доказування у справах, пов'язаних із формуванням сум податкового кредиту з податку на додану вартість і бюджетного відшкодування з цього податку, становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкового кредиту та відшкодування податку на додану вартість з бюджету.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) на час здійснення господарської операцій з придбання товару не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням продавцем, який зареєстрований у встановленому законом порядку як юридична особа та зареєстрований платником податку на додану вартість, вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність вказаного суб'єкта господарювання.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови в отриманні бюджетного відшкодування» З такою правовою позицією погодився Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 23.03.2011 по справі №К-31434/10.

Окрім того, практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, також свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання х їх боку (Рішення Європейського Суду з прав людини від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України», від 22.01.2009 у справі «Булвес» АД проти Болгарії»).

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що відповідачем в акті перевірки та в судовому засіданні не надано будь-яких переконливих заперечень щодо правильності ведення бухгалтерського та податкового обліку, не надано доказів, що будь-які бухгалтерські документи або цивільно-правовий договір укладено з порушенням встановлених вимог та визнані в судовому порядку такими, що не відповідають чинному законодавству, суд приходить до висновку, що винесенні податкові повідомлення-рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Суд також бере до уваги, що згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст.11 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню, оскільки відповідачем під час проведення перевірки не у повному обсязі досліджено всі докази, які мають значення для прийняття законного та обґрунтованого рішення, в результаті чого винесено оскаржувані податкові повідомлення рішення, що підлягають скасуванню.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 7-12, 69-71, 94, 158-163,167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 18.10.2011 року №0004142301 та №0003152301, прийняті Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м. Запоріжжя.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Буд-Сіті» (код ЄДРПОУ 34869494) судовий збір в розмірі 1882 (одна тисяча вісімсот вісімдесят дві) грн.. 00 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанову в повному обсязі буде виготовлено відповідно до ч.3 ст.160 КАС України.

Копію постанови у повному обсязі сторони можуть отримати 13 березня 2012 року.

Суддя М.С. Лазаренко

Постанову виготовлено у повному обсязі 13 березня 2012 року