Ухвала

від 28.05.2015 по справі 700/861/14-ц

ЛИСЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 700/861/14-ц

Провадження № 2/700/12/15

28 травня 2015 року Лисянський районний суд Черкаської області

в складі: головуючого - судді Бесараб Н.В.

за участю секретарів Мельніченко Н.І., Ягупової В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Лисянка справу за позовом прокурора Лисянського району Черкаської області до ОСОБА_1 управління Держземагенства у Черкаській області, ОСОБА_2, треті особи що не заявляють самостійних вимог управління культури Черкаської обласної державної адміністрації та державна інспекція сільського господарства в Черкаській області про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсними договорів оренди землі та повернення земельних ділянок, -

ВСТАНОВИВ:

До суду звернувся з позовом прокурор Лисянського району Черкаської області, в якому просить визнати незаконними та скасувати накази ОСОБА_1 управління Дерземагенства у Черкаській області, визнати недійсними договори оренди землі та повернути земельні ділянки.

В судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримав повністю та просив їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві. Водночас зазначив, що землі ОСОБА_2 були надані в оренду з порушенням норм чинного законодавства, а саме: частина земельних відносяться до земель історико-культурного призначення і надавалися в оренду без погодженням з управлінням культури, державна експертиза землевпорядної документації не проводилася, зміна цільового призначення земельних ділянок не була затверджена Кабінетом Міністрів України. Також земельні ділянки були надані в порушення Закону України «Про фермерське господарство», тобто надані до створення фермерського господарства. Крім цього, земельні ділянки надавалися не єдиним масивом, без погодження меж із суміжними землекористувачами.

Представник відповідача ОСОБА_1 управління Держземагенства у Черкаській області ОСОБА_3 позов не визнав та пояснив, що доводи, викладені позивачем у позовній заяві не можна вважати обґрунтованими. З 1995 року за пропозицією Служби охорони культурної спадщини України на планово-картографічних матеріалах проектів роздержавлення земель колективних господарств нанесено місця (земельні ділянки) з можливим розташуванням (заляганням) об'єктів культурної спадщини, межі яких не були встановлені й винесені в натурі (на місцевості), та на сьогодні, згідно з державною статистичною звітністю відносяться до земель сільськогосподарського призначення.

Згідно зі Справою про передачу земель у колективну власність КСП ім.Ярового с.Боярка Лисянського району Черкаської області (1995р.), визначено землі історико-культурного призначення загальною площею 51,2 га, з яких 50,9 га ріллі, 0,2 га лісовкриті площі та 0,1 га відкриті землі (курган) в адмінмежах Боярської сільської ради.

На підставі рішення Боярської сільської ОСОБА_4 народних депутатів від 16.11.1995 р. №4/22 колективному сільськогосподарському підприємству ім.Ярового с.Боярка Лисянського району надано в постійне користування 607,1 га землі для сільськогосподарського використання (Державний акт на право постійного користування землею серії ЧР №10-22 від 25.01.1996 р.

Порядок розроблення проектів землеустрою з організації встановлення меж територій природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, затверджений постановою КМУ від 25.08.2004 №1094, визначає чіткий механізм розроблення проектів землеустрою з організації та встановлення меж територій, зокрема історико-культурного призначення (далі - Порядок).

Згідно з пунктом 2.1 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04.05.1999 №43 передбачено проведення підготовчих робіт, а сааме: встановлення (відновлення) в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки та меж обмеження на використання земельної ділянки, що стосується також і пам'яток археології у разі наявності на них правовстановлюючих документів на землю за даними та на замовлення археологічної інспекції.

На даний час, зазначені земельні ділянки загальною площею 51,2 га з можливим розташуванням (заляганням) об'єктів культурної спадщини, які схематично нанесено на матеріали у Справі, фактично використовуються як землі сільськогосподарського призначення, оскільки їх межі не встановлені у відповідно до вимог Порядку, зміна їх цільового призначення із земель сільськогосподарського на історико-культурне призначення не здійснювалась, і в державній статистичній звітності, до моменту затвердження проекту землеустрою з організації та встановлення меж територій історико-культурного призначення, розроблених відповідно до Порядку, обліковуються як землі сільськогосподарського призначення.

Відповідач ОСОБА_2 та його представники ОСОБА_5 і ОСОБА_4 позов не визнали та пояснили, що фермерське господарство «Памила» створене відповідно до вимог чинного законодавства. Земельні ділянки, що надані в оренду, використовуються за призначенням, своєчасно сплачується орендна плата. Кургани та курганні групи на спірних земельних ділянках відсутні. Позов прокурора вважають безпідставним та надуманим.

Представник третьої особи управління культури Черкаської ОДА позов прокурора підтримав та просив його задовольнити. Вказав, що кургани та курганні групи №№3058, 3060, 3061 та №3063 згідно з рішенням виконавчого комітету Черкаської обласної ради народних депутатів від 26.06.1990 р. №116 в с.Боярка Лисянського району взяті на облік під державну охорону відповідно до Закону УРСР «Про охорону і використання пам'яток історії і культури» як пам'ятки археології. Відповідно до п.5.1 Порядку обліку об'єктів культурної спадщини, затвердженим наказом Міністерства культури України від 11.03.2013 №158, передбачено, що відповідно до пункту 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України від 16 грудня 2004 року №2245-ІV «Про внесення змін до Закону України «Про охорону культурної спадщини» об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури республіканського чи місцевого значення відповідно до Закону Української РСР «Про охорону і використання пам'яток історії та культури», до вирішення питання про їх включення (не включення) до Реєстру вважаються пам'ятками відповідно національного чи місцевого значення. Вважає, що спірні земельні ділянки, на яких розташовані кургани та курганні групи є землями історико-культурного призначення, надані ОСОБА_2 з порушенням вимог чинного законодавства без погодження з управлінням культури Черкаської ОДА, а тому договори потрібно визнати недійсними, а земельні ділянки повернути державі.

Представник третьої особи Державної інспекції сільського господарства в Черкаській області ОСОБА_6 повідомила суду, що в 2013 році інспекція проводила перевірку використання земель ОСОБА_2, але з моменту використання земель відповідно до оскаржуваних договорів оренди, перевірка ними не здійснювалася.

Заслухавши пояснення сторін та вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом встановлено, що 16 грудня 2013 року ОСОБА_2 звернувся із заявами до ОСОБА_1 управління Держземагенства в Черкаській області про надання йому земельних ділянок загальною площею 125,0597 га для ведення фермерського господарства.

Наказами ОСОБА_1 управління Держземагенства в Черкаській області від 18 грудня 2013 року ОСОБА_2 було надано дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення із земель державної власності в оренду загальною площею 125,0606 га в адмінмежах Боярської сільської ради Лисянського району Черкаської області.

Наказами ОСОБА_1 управління Держземагенства у Черкаській області від 29.01.2014

№ЧК/122880800:02:001/00001939, №ЧК/122880800:02:001/00001940, №ЧК/122880800:02:001/00001941, №ЧК/122880800:02:001/00001942, №ЧК/122880800:02:001/00001943, №ЧК/122880800:02:001/00001944, №ЧК/122880800:02:001/00001945, №ЧК/122880800:02:001/00001946, №ЧК/122880800:02:001/00001947, №ЧК/122880800:02:001/00001948 затверджено проект землеустрою та надано громадянину ОСОБА_2 в оренду земельні ділянки сільськогосподарського призначення із земель державної власності для ведення фермерського господарства площами відповідно 48,8233 га, 13,00 га, 14,2693 га, 8,4076 га, 4,3582 га, 3,6928 га, 2,5272 га, 1,8822 га, 15,00 га, 13,10 га адмінмежах Боярської сільської ради для ведення фермерського господарства терміном на 10 років.

29 січня 2014 року між ОСОБА_1 управлінням Держземагенства у Черкаській області (Орендодавець) та ОСОБА_2 (Орендар) укладено 10 договорів оренди землі сільськогосподарського призначення загальною площею 125,0597 га, які пройшли державну реєстрацію в реєстраційній службі Лисянського районного управління юстиції Черкаської області 06 лютого 2014 року.

Питання надання земельних ділянок державної власності в оренду для створення фермерських господарств регулюється Земельним кодексом України та Законом України «Про фермерське господарство».

Відповідно до ч.1 ст.116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно з ч.10 ст.123 Земельного кодексу України, рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються, зокрема, затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Частина 13 ст.123 Земельного кодексу України визначає, що підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» від 19.06.2003 №973-IV (далі - Закон №973), фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянина ми України, які є родичами або членами сім'ї, відповідно до закону.

Згідно з ч.1 ст.7 Закону №973, для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної державної адміністрації. До заяви додаються документи, що підвтерджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Відповідно до ч.3 ст.7 Закону №973, земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності.

Згідно з п.4.32. Положення про Головне управління Держземагенства в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 10.05.2012 №258, Головне управління відповідно до покладених на нього завдань: передає відповідно до закону земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або в користування для всіх потреб в межах області.

Згідно з ч.7 ст.7 Закону №973, земельні ділянки надаються громадянам для ведення фермерського господарства єдиним массивом з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, наближеними до існуючих шляхів, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури.

Відповідно до ч.1 ст.8 Закону №973, після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 у 1991 році закінчив Українського ордена Трудового Червоного Прапора сільськогосподарську академію за спеціальністю «Механізація сільського господарства»; має досвід роботи у сільському господарстві. Вказані обставини не заперечуються сторонами у справі.

28 лютого 2014 року зареєстрована юридична особа - фермерське господарство «Памила», ідентифікаційний код 39117762, керівником якого є ОСОБА_2. Основним видом економічної діяльності ФГ «Памила» є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (01.11) (виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 04.03.2014).

Вирішуючи питання щодо неправомірності наказів відповідача про затвердження проекту землеустрою та надання в оренду земельних ділянок в частині передачі в оренду 10 земельних ділянок, які не є єдиним масивом та в частині відсутності погодження меж землекористування власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок, то суд приходить до таких висновків.

В ч.7 ст.7 ЗУ "Про фермерське господарство" термін "земельні ділянки,які надаються громадянам для ведення фермерського господарства" вжитий у множинному виді, що дає суду підстави зробити висновок, що для ведення фермерського господарства законодавець передбачив можливість виділення не тільки однієї, а й декількох земельних ділянок, які і складають "єдиний масив".

Крім того, для більш обґрунтованого визначення зазначеного поняття суд вважає за необхідне, відповідно до ст.8 ЦК України . застосувати аналогію закону.

Так, аналіз законодавства України та нормативної бази, що складає суть даного питання, зокрема абз.8 пп.а п.1 Указу Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" від 03.12.1999 № 1529 , ст. 4 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" , Рекомендацій щодо виділення єдиним масивом земельних ділянок групі власників земельних часток (паїв), затверджені наказом Держкомзему України від 30.12.1999 №130 "Про затвердження рекомендацій щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки", можна зробити висновок про нетотожність понять "єдина земельна ділянка" і "єдиний земельний масив", оскільки останній може становити собою сукупність суміжно розташованих індивідуальних земельних ділянок в одному полі чи в групі компактно розташованих полів.

Зазначене дає суду зробити обґрунтований висновок про те, що виділення ОСОБА_2 земельних ділянок, які розташовані на території однієї і тієї ж сільської ради правильно розцінено ОСОБА_1 управлінням Дерземагенства в Черкаській області, як виділення "єдиного масива", що не суперечить вимогам ч. 7 ст. 7.ЗУ "Про фермерське господарство" .

Також позивачем не доведено, а судом не встановлено з наданих доказів порушення закону в частині не погодження меж землекористування власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок.

Щодо тверджень позивача про надання для ведення фермерського господарства земельних ділянок історико-культурного призначення із зміною їх цільового призначення, то суд вважає такі доводи безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 ст.19 Земельного кодексу України землі за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; д) землі історико-культурного призначення.

Згідно з ч.1 ст.20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної ОСОБА_4 Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.53 Земельного кодексу України, до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам'ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

Згідно зі ст..34 Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 №1805-ІІІ (далі -Закон №1805), землі, на яких розташовані пам'ятки, історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.

Відповідно до ст..1 Закону №1805, об'єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти (об'єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

Згідно з ч.1 ст.2 Закону №1805, кургани відносяться до археологічних об'єктів культурної спадщини.

Частина 1 ст.13 Закону №1805 визначає, що об'єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (далі - Реєстр) за категоріями національного та місцевого значення пам'ятки. Порядок визначення категорій пам'яток встановлюється Кабінетом Міністрів України. Із занесенням до Реєстру на об'єкт культурної спадщини, на всі його складові елементи, що становлять предмет його охорони, поширюється правовий статус пам'ятки.

Отже, об'єкт нерухомого майна набуває правового статусу пам'ятки тільки із занесенням до Реєстру.

Стаття 14 Закону №1805 передбачає порядок занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру та внесення змін до нього.

Так, відповідно до ч.1 ст.14 Закону №1805, занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру та внесення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам'ятки) провадяться відповідно до категорії пам'ятки: а) пам'ятки національного значення -постановою Кабінету Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, протягом одного року з дня одержання подання; б) пам'ятки місцевого значення - рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання.

Згідно з ч.2 ст.14 Закону №1805, об'єкт культурної спадщини до вирішення питання про його реєстрацію як пам'ятки вноситься до Переліку об'єктів культурної спадщини, про що відповідний орган охорони культурної спадщини в письмовій формі повідомляє власника цього об'єкта або уповноважений ним орган (особу). Переліки об'єктів культурної спадщини затверджуються рішеннями відповідних органів охорони культурної спадщини.

Відповідно до ч.3 ст.14 Закону №1805, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, видає власнику пам'ятки або уповноваженому ним органу свідоцтво про реєстрацію об'єкта культурної спадщини як пам'ятки.

В свою чергу, п.5.1 Порядку обліку об'єктів культурної спадщини, затвердженим наказом Міністерства культури України від 11.03.2013 №158, передбачено, що відповідно до пункту 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України від 16 грудня 2004 року №2245-ІV «Про внесення змін до Закону України «Про охорону культурної спадщини» об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури республіканського чи місцевого значення відповідно до Закону Української РСР «Про охорону і використання пам'яток історії та культури», до вирішення питання про їх включення (не включення) до Реєстру вважаються пам'ятками відповідно національного чи місцевого значення.

Згідно з п.5.2 вказаного Порядку для вирішення питання про занесення (не занесення) до Реєстру об'єктів культурної спадщини, включених до списків (переліків) пам'яток історії та культури республіканського чи місцевого значення, зазначених у п.5.1 цього розділу, орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органи охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчий орган сільської, селищної, міської ради забезпечують проведення перегляду цих списків (переліків).

Судом встановлено, що кургани та курганні групи №№3058,3060, 3061 та №3063 згідно з рішенням виконавчого комітету Черкаської обласної ради народних депутатів від 26.06.1990 р. №116 в с.Боярка Лисянського району взяті на облік під державну охорону відповідно до Закону УРСР «Про охорону і використання пам'яток історії і культури» як пам'ятки археології. При цьому, згідно з даними Державного реєстру нерухомих пам'яток України пам'яток місцевого значення та національного значення до вказаних Реєстрів не включені.

Відповідно до матеріалів справи про передачу земель у колективну власність КСГП ім..Ярового Лисянського району Черкаської області (1995р.) всього підлягає роздержавленню 2448,3 га, а в постійне користування КСГП ім..Ярового передається 607,1 га, серед яких 51,2 га земель історико-культурного призначення.

Відповідно до форми №6-зем станом на 01.01.2014 р. землі історико-культурного призначення по Боярській сільській раді Лисянського району Черкаської області площею 51,2 га перебувають у користуванні ТОВ «НВФ «Урожай».

Як встановлено в судовому засіданні, межі курганів та курганних груп в с.Боярка Лисянського району Черкаської області на місцевості не визначені, паспорти та свідоцтва на вказані кургани та курганні групи не видавалися.

Відповідно до довідки відділу Держземагенства у Лисянському районі Черкаської області №-28-0.2-1520/2-15 від 20.05.2015, земельні ділянки за кадастровими номерами 7122880800:02:001:0322, 7122880800:02:001:0325, 7122880800:02:001:0322 відносяться до земель історико-культурного призначення згідно з проектом роздержавлення КСП ім.Ярового с.Боярка Лисянського району та передані в користування на умовах оренди ФГ ОСОБА_2 Проте, відомості про дані земельні ділянки в формі статистичної звітності 6-зем не внесені, так як відсутня документація із землеустрою по встановленню меж земельних ділянок в натурі на місцевості, та на даний час рахуються землями сільськогосподарського призначення.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про охорону культурної спадщини» державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини. До спеціально уповноважених органів культурної спадщини належать центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини.

Згідно зі ст.5 Закону України «Про охорону культурної спадщини» до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, зокрема, належить контроль за виконанням цього закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини, координація робіт з виявлення, дослідження та документування об'єктів культурної спадщини, занесення об'єктів культурної спадщини місцевого значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України та внесення змін до нього щодо пам'яток місцевого значення, заборона будь-якої діяльності юридичних або фізичних осіб, яка створює загрозу об'єкту культурної спадщини або порушує законодавство у сфері охорони культурної спадщини.

До повноважень обласних органів виконавчої влади охорони культурної спадщини належить здійснення контролю за виконанням Закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини, визначення меж територій пам'яток місцевого значення та затвердження їхніх зон охорони, встановлення режиму використання пам'яток місцевого значення, їхніх територій, зон охорони, як це визначено у ст.6 Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Натомість, представник управління культури Черкаської обласної державної адміністрації, підтримуючи позовні вимоги та вимагаючи скасувати накази, визнати договори оренди землі недійсними і повернути землі у державну власність, стверджував про наявність курганів та курганних груп на спірних землях. Водночас, в судовому засіданні він повідомив суду, що межі цих курганів та зони охорони не визначені через відсутність фінансування. Незважаючи на прямий обов'язок саме управління культури Черкаської ОДА забезпечувати охорону та збереження пам'яток культури місцевого значення, за час розгляду спору в суді посадовими особами цього відомства не вжито жодних заходів з охорони та збереження пам'яток культурної спадщини в с.Боярка Лисянського району Черкаської області.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відсутність належних і допустимих доказів, які б вказували, що саме на спірних земельних ділянках розташовані вищевказані кургани і ці земельні ділянки належать до категорії земель історико-культурного призначення.

Позивач, звертаючись до суду з цим позовом, просить визнати незаконними з моменту прийняття та скасувати накази ОСОБА_1 управління Держземагенства в Черкаській області від 29.01.2014 №ЧК/122880800:02:001/00001939, №ЧК/122880800:02:001/00001940, №ЧК/122880800:02:001/00001941, №ЧК/122880800:02:001/00001942, №ЧК/122880800:02:001/00001943, №ЧК/122880800:02:001/00001944, №ЧК/122880800:02:001/00001945, №ЧК/122880800:02:001/00001946, №ЧК/122880800:02:001/00001947, №ЧК/122880800:02:001/00001948, але самих наказів до позову не долучає і не просить їх витребувати у відповідача.

На основі викладеного, суд вважає, що викладені прокурором доводи про необхідність визнати незаконними і скасувати вищевказані накази ОСОБА_1 управління Держземагенства в Черкаській області є безпідставними та необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

Договори, які прокурор просить визнати недійсними, за правовою природою є договорами оренди землі.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998 №161-ХІV, оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ст.152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, у тому числі, визнання угоди недійсною.

Спірні договори оренди землі укладені сторонами у письмовій формі, на підставі рішень належного органу виконавчої влади - орендодавця, прийнятих у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, пройшли державну реєстрацію у встановленому законом порядку, а тому за змістом ст..ст.210,640 ЦК України, ст.ст.18,20 ЗУ «Про оренду землі» є укладеними і набрали чинності.

Як встановлено в судовому засіданні, спірні договори виконуються належним чином, земля використовується за цільовим призначенням, сплачується орендна плата, заборгованість з орендної плати за землю відсутня.

Згідно із ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст.215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). За змістом ч.1 ст.215 ЦК України підставами недійсності укладеного правочину є недодержання вимог закону в момент його укладення.

Судом не встановлені обставини, які б давали підстави для визнання недійсними спірних договорів оренди землі. Також не встановлені обставини, які б свідчили про наявність, встановлених ст.143 ЦК України, підстав для примусового припинення прав на земельні ділянки.

З огляду на викладене, суд прийшов до висновку, що укладення сторонами спірних договорів не суперечить актам цивільного законодавства.

У позові позивач посилається на те, що ОСОБА_2 напевно знав, що на спірних землях розташовані об'єкти культурної спадщини (кургани) і акцентує увагу суду на тому, що відповідач ОСОБА_2 насправді уклав удаваний правочин з метою уникнення проведення земельних торгів і продовження використання землі саме фізичною особою-підприємцем, а не фермерським господарством.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 та його представники заперечили проти цього та зазначили, що фермерське господарство створене відповідно до вимог чинного законодавства, а твердження прокурора є надуманими і безпідставними.

Згідно із ч.3 ст.10 Цивільного процесуального кодексу України , кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 60 Цивільного процесуального кодексу України , кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу . Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивачем не доведено, а судом не встановлено з наданих доказів, що саме з боку ОСОБА_2 допущено порушення закону при укладенні спірних договорів або внаслідок його винної, протиправної поведінки.

Згідно з ч.1 ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 р. №475/97-ВР кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003р. №44277/98 «Стретч проти Сполученого Королівства» встановлено, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулося порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції».

Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_4 України, є частиною національного законодавства України.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах закону, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 3,4,11,59,60,213-215 ЦПК України суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову прокурора Лисянського району Черкаської області до ОСОБА_1 управління Держземагенства у Черкаській області, ОСОБА_2, треті особи що не заявляють самостійних вимог управління культури Черкаської обласної державної адміністрації та державна інспекція сільського господарства в Черкаській області про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсними договорів оренди землі та повернення земельних ділянок - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 10 днів після його проголошення.

Головуючий суддя - Н. В. Бесараб