Рішення

від 11.08.2009 по справі 9/260пд

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

9/260пд

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.08.09                                                                                 Справа № 9/260пд.

Суддя Ворожцов А.Г., розглянувши матеріали справи за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-технічне підприємство "Нові машини та технології", м. Дніпропетровськ

до 1. Лутугинського державного науково-виробничого валкового комбінату, м. Лутугине Луганської області

    2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Стоік", м. Єнакієве Донецької області

про визнання недійсним договору

в присутності представників:

від позивача –Зінов'єв О.А., дов. б/н від 23.07.09,

від 1-го відповідача – Орлов В.В., дов. № 180/116 від 15.07.09,

від 2-го відповідача –Бабін С.О., дов. № 5 від 22.12.08

в с т а н о в и в:

позивач, ТОВ "НТП "Нові машини та технології", звернувся з позовом, у якому просить визнати договір № 26 від 16.01.09, укладений між відповідачами, недійсними через невідповідність вимогам законодавства України.

1-й відповідач, Лутугинський ДНВВК, з позовною заявою не погодився та звернувся до суду із зустрічним позовом про визнання недійсним ліцензійного договору.

Доводи 1-го відповідача у зустрічній позовній заяві зводяться до наступного.

Ш          30 червня 2004 року позивач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом уклали ліцензійний договір № 04-322 про використання винаходів, за яким ТОВ "НТП "Нові машини та технології" надав Лутугинському ДНВВК виключну ліцензію на використання винаходів, які охороняються патентами №№ 21316, 21317, 36978, 58816А, 60750А та 62257А.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій" вказаний ліцензійний договір є договором про трансфер технологій і на нього мають поширюватись положення цього Закону.

Пунктом 2.4 ліцензійного договору передбачене виключне право на придбання всього об'єму виготовленої Ліцензіатом (позивачем) продукції за ліцензією. Однак цей пункт, на думку позивача за зустрічним позовом, суперечить вимогам ст. 18 Закону України "Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій", оскільки цією статтею заборонено укладення договорів про трансфер технологій, які передбачають у т.ч.:

·          встановлення зобов'язань щодо продажу продукції, виготовленої із застосуванням технології, покупцям, визначеним особою, яка передає цю технологію, та використання визначеного нею персоналу,

·           встановлення необґрунтованих обмежень обсягу виробництва продукції,

·          встановлення обмежень, які суперечать законодавству стосовно використання  майнових прав на технології та їх складові тощо.

Як вбачається зі змісту наведених норм, вони містять заборону укладати договори, які передбачають зобов'язання щодо переважного продажу продукції, виготовленої із застосуванням технології, покупцям, визначеним особою, яка передає цю технологію.

Пунктом 2.3 ліцензійного договору передбачено, що Ліцензіат зобов'язаний впродовж терміну дії договору виготовляти продукцію за ліцензією в об'ємах, поданих Ліцензіаром заявок на виготовлення .

Позивач за зустрічним позовом вважає, що ця умова суперечить ст. 18 Закону України "Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій", оскільки цією статтею заборонено укладення договорів про трансфер технологій, які передбачають обмеження обсягу виробництва продукції.

Ш          Лутугинський ДНВВК також вважає, що оскільки пункти 2.4 та 2.5 ліцензійного договору мають ознаки договорів підряду, то, посилаючись на ч.ч. 1 та 2 ст. 837 ЦК України, якими встановлено, що:

·          за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу,

·          договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результатів замовникові

на думку позивача за зустрічним позовом сторони ліцензійного договору, залежно від мети, яку вони ставили перед собою під час укладення договору, повинні були укласти або договір підряду або ліцензійний договір, а не об'єднувати в одному договорі несумісні речі.

Ш          Крім того, пунктом 7.1 ліцензійного договору встановлено плату за використання винаходів позивача та відповідної технічної документації (роялті), яка становить 9% від загальної вартості об'єму продаж продукції за ліцензією без ПДВ.

Позивач за зустрічним позовом вважає, що розмір такого роялті занадто завищений, оскільки він уклав ліцензійний договір з позивачем за первісним позовом без використання процедури закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти, встановленої Законом України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти", за яким послуги –це будь-яка закупівля, крім товарів та робіт, включаючи підготовку спеціалістів, забезпечення транспортом і зв'язком, освоєння технологій, наукові дослідження…

Таким чином, кошти державного підприємства є державними коштами, тому при закупівлі товарів, робіт і послуг цим підприємством, у т.ч. інтелектуальної власності, повинна застосовуватись процедура, встановлена вищенаведеним Законом.

Оскільки положення ліцензійного договору не містять посилання на Закон Україн "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти", він суперечить закону.

Ш          Відповідно до положень ч. 1 ст. 1110 ЦК України ліцензійний договір укладається на строк, встановлений договором, який повинен спливати не пізніше спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об'єкт права інтелектуальної власності, однак згідно з п. 14.1 спірного договору він діє до 31.10.2008 року, а за п. 2.5 у випадку перетворення деклараційних патентів на винахід №№ 58816А, 60750А та 62257А у патенти на винахід, чинність цього договору не припиняється, його умови продовжують діяти стосовно перетворених патентів, термін дії цього договору та строк використання ліцензії автоматично пролонгується до 11.03.2017.

На думку зустрічного позивача ці умови договору суперечать положенням законодавства про інтелектуальну власність, оскільки з моменту припинення чинності деклараційних патентів ліцензійний договором також припиняє свою дію.

2-й відповідач, ТОВ "ФК "Стоік", відповідач за первісним позовом, проти позову ТОВ “НВП “Нові машини та технології” заперечує, про що надав відзив на позов від 10.08.2009р. Вважає, що порушення спірного договору збоку позивача за зустрічним позовом є підставою для вжиття позивачем за первісним позовом заходів, передбачених ст. 611 ЦК України, а не визнання  договору недійсним. Зустрічний позов вважає обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

В обгрунтування вимоги позивач за первісним позовом посилається на укладений 30 червня 2004 року між ним та 1-м відповідачем ліцензійний договір № 04-322 про використання винаходів, за яким позивач надав 1-му відповідачу виключну ліцензію на використання винаходів, які охороняються патентами № 21316 Форма для лиття валків відцентровим способом, № 21317 Спосіб нанесення теплоізоляційного покриття на кокілі для лиття чавунних прокатних валків, № 36978 Пристрій для нанесення теплоізоляційного покриття, № 58816 Відцентрова ливарна машина, № 60750А Спосіб відцентрового лиття двошарових прокатних валків та № 62257А Спосіб лиття двошарових чавунних прокатних валків.

Пунктом 2.4 ліцензійного договору передбачено, що Ліцензіар (позивач) має виключне право на придбання всього об'єму виготовленої Ліцензіатом (1-й відповідач) виготовленої продукції за ліцензією.

У п. 8.2 договору сторони передбачили право позивача проводити перевірку даних, які відносяться до обсягу виробництва і реалізації продукції за ліцензією на підприємствах 1-го відповідача за звітними бухгалтерськими даними.

За результатами проведеної перевірки позивач встановив, що 1-й відповідач уклав з 2-м відповідачем, ТОВ "ФК "Стоік", договір купівлі-продажу, за яким не зважаючи на виключне право придбання продукції позивачем, продав 2-му відповідачу валки ЛПХНдц, що були виготовлені з використанням винаходів, право користування якими було передане 1-му відповідачу за ліцензійним договором, чим порушив його умови (п. 2.4) та вимоги чинного законодавства.

Позивач вважає, що спірний договір № 26 від 16.01.09 укладений з порушенням вимог ст. 203 ЦК України, є незаконним та такими, що повинен бути визнаним недійсним, виходячи з  наступного.

Ш          Частиною 1 статті 13 ЦК України встановлено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, а відповідно до ч. 2 цієї статі при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Ш          Відповідно до ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 203 ЦК України передбачено:

·           зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства,

·           особа, що вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності,

·           волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі,

·           правочин має вчинятися у формі, встановленій законом,

правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Ш          Частиною 1 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Оцінивши матеріали справи, доводи та заперечення представників сторін, суд вважає наступне.

Дослідивши письмові докази, що знаходяться в матеріалах справи, заслухавши представників сторін, оцінивши доводи сторін в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги за первісним та зустрічним позовами є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на законі, а тому в їх задоволенні слід відмовити з огляду на наступне.

Згідно ст. 215  підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 203 ЦК України, ч.ч. 1-5, правочин має відповідати наступним вимогам:

- зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203 ЦК України);

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203 ЦК України);

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203 ЦК України);

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4 ст. 203 ЦК України);

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 ЦК України.

З порушенням положень ст. 203 ЦК України, ст. 215 ЦК України пов'язує недійсність договору, як одного з видів правочинів. Проте, дослідження судом матеріалів справи не виявило в ліцензійному та спірному договорах порушень вимог, викладених у ст. 203 ЦК України, що є ознакою правомірності цих договорів.

Статтею 215 ЦК України визначено, що правочин має відповідати вимогам, встановленим у статті 203 ЦК України, на момент його укладення. З огляду на ці положення Кодексу, суд досліджує ліцензійний та спірний договори на предмет відповідності законодавству, чинному на момент укладення цих договорів.

За таких обставин, вимоги позивача за зустрічним позовом не підлягають задоволенню, оскільки ґрунтуються но положеннях законодавчих актів, які не існували на момент укладення ліцензійного договору.

Закон України "Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій", на статтю 18 якого посилається позивач за зустрічним позовом, був проголосований Верховною Радою України 14.09.2006р., та вперше його було опубліковано у  газеті "Урядовий кур'єр" №187 від 06.10.2006р. Пунктом 1 Прикінцевих положень Закону України "Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій" встановлено, що цей Закон набирає чинності з дня його опублікування, крім статей 10, 12, 13, 19, які набирають чинності через шість місяців з дня набрання чинності цим Законом, та статей 20, 22, які набирають чинності з 1 січня 2007 року. Натомість, ліцензійний договір був укладений сторонами 30.06.2004р., тобто набагато раніше моменту набуття цим законом чинності, а тому положення Закону України "Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій" на ліцензійний договір не поширюються. Тим більше, що судом не виявлено невідповідності п.п. 2.3. та 2.4. ліцензійного договору вимогам ст. 18 Закону України "Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій".

З таких самих підстав є безпідставними  твердження позивача за первісним позовом про невідповідність ліцензійного договору вимогам Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти".

На момент укладення ліцензійного договору, 30.06.2009р., поняття державних коштів, наведене у положеннях ст. 1 Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти", передбачало, що державні кошти це - кошти Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, державні кредитні ресурси, а також кошти Національного банку України, державних цільових фондів, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, які спрямовуються на придбання товарів, робіт і послуг, що забезпечують діяльність цих органів.

Кошти державних підприємств, яким є Лутугинський  державний науково-виробничий валковий комбінат, не включені до поняття державних коштів в редакції ст. 1 закону станом на 30.06.2009р., а тому на момент укладення ліцензійного договору цей договір не входив до кола питань, які регулюються Законом України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти". Таким чином, для укладення сторонами ліцензійного договору не потрібно проходити  процедури закупівель, визначені Законом України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти".  

Одними із засад цивільного законодавства, наведених у статті 1 ЦК України,  є свобода договору та свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.

Згідно ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 67 ГК України передбачено, що:

1. Відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

2. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Враховуючи відсутність у сторін ліцензійного договору обмежень щодо укладення ліцензійного договору, та формування його умов, в тому числі розміру роялті, на підставі вільного волевиявлення та підприємницького ризику, підстав для визнання ліцензійного договору не вбачається. Крім того, справедливість розміру роялті та його ринковий спосіб формування підтверджено експертним висновком  про оцінку вартості об'єктів інтелектуальної вартості ТОВ "Науково-технічне підприємство "Нові машини та технології", які використовуються на Лутугинському державному науково-виробничому валковому комбінаті, від 29.09.2008р., наданим сторонам ліцензійного договору Національною Металургійною академією України.

Щодо обмеження строку ліцензійного строком чинності деклараційних патентів на винахід суд вважає наступне.

Пунктом 14.1. ліцензійного договору передбачено, що у випадку настання подій передбачених в п. 2.5. ліцензійного договору, чинність цього договору автоматично пролонгується до 11.03.2017р. Пунктом 2.5. ліцензійного договору встановлено, строк використання ліцензії чотири роки чотири місяці. У випадку перетворення деклараційних патентів на винахід №58816А,  №60750А, №62257А у патенти на винахід, чинність даного договору не припиняється, його умови продовжують діяти стосовно перетворених патентів, а термін дії даного договору та строк використання ліцензії автоматично пролонгується до 11.03.2017р.

Позивачем за первісним позовом перетворено деклараційні патенти №58816А,  №60750А, №62257А на патенти на винахід №58816, №62257 та №60750, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами спору.

Згідно ч. 1 ст. 1110 ЦК України ліцензійний договір укладається на строк, встановлений договором, який повинен спливати не пізніше спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об'єкт права інтелектуальної власності.

Згідно ст. 466 ЦК України чинність майнових прав інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок може бути припинено достроково за ініціативою особи, якій вони належать, якщо це не суперечить умовам договору, а також в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 26 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", №3687-XII, 15.12.93, встановлено, що власник деклараційного патенту на винахід або його правонаступник з метою перетворення деклараційного патенту на винахід в патент на винахід може подати стосовно заявки, за якою видано деклараційний патент, заяву проведення кваліфікаційної експертизи заявки. Заява повинна надійти до закладу експертизи не пізніше трьох років від дати подання заявки, за якою видано деклараційний патент. За подання заяви сплачується збір.

При прийнятті за результатами кваліфікаційної експертизи рішення про видачу патенту на винахід дія деклараційного патенту на винахід припиняється від дати публікації відомостей про видачу патенту на винахід. Установа публікує відомості про припинення дії деклараційного патенту в офіційному бюлетені. Строк дії патенту на винахід, виданого замість деклараційного патенту на винахід, становить 20 років від дати подання заявки на деклараційний патент на винахід.

Якщо кваліфікаційна експертиза, що проводиться з метою перетворення деклараційного патенту на винахід на патент на винахід, не завершиться до кінця строку дії деклараційного патенту і будь-яка особа після цієї дати почне використовувати винахід чи здійснить значні і серйозні приготування до його використання, у разі видачі патенту на винахід за заявкою, за якою раніше було видано деклараційний патент, вона може і далі використовувати винахід в обсязі здійснених приготувань без виплати компенсації власникові патенту на винахід.

Якщо в результаті проведення кваліфікаційної експертизи заявки прийнято рішення про відмову у видачі патенту на винахід, деклараційний патент на винахід вважається таким, що не набрав чинності від дати публікації відомостей про його видачу, про що Установа публікує відомості в офіційному бюлетені.

Предметом ліцензійного договору є користування об'єктами інтелектуальної власності, а саме винаходами, що охороняються відповідними патентами.

Зміст статті 26 Закон України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", а також інших положень цього закону, зокрема ст.ст. 32, 33 закону, не вказують на те, що перетворення деклараційних патентів на винахід у патенти на винахід припиняє достроково чинність майнових прав інтелектуальної власності на винахід.

Згідно  зі ст. 212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити припинення прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (скасувальна обставина). В оспорюваному ліцензійному договорі не викладено скасувальної обставини, яка передбачає припинення прав та обов'язків за ліцензійним договором від 30.06.2004р. у разі настання скасувальної обставини у вигляді перетворення деклараційних патентів №58816А, №60750А, №62257А у патенти на винахід.

Навпаки п.п. 2.5. та 14.1. вказують на наявність у ліцензійному договорі відкладальної обставини.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Матеріали справи вказують на настання такої обставини, а саме перетворення за результатами відповідної експертизи деклараційних патентів на винахід у патенти на винахід. З настанням цієї відкладальної обставини повязано визначення тривалості ліцензійного договору.

З огляду на це, перетворення  деклараційних патентів на винахід у патенти на винахід не може бути підставою для визнання недійсним ліцензійного договору.

Також, не може бути підставою для визнання недійсним ліцензійного договору наявність в його змісті положень від інших видів договорів.

Згідно ч. 2 ст. 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 1109 ЦК України у ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

З урахуванням вищевикладеного, у законі відсутні положення, що заперечують включення до ліцензійного договору елементів інших договорів, а тому це не може бути підставою для визнання недійсним ліцензійного договору.

Щодо невідповідності ліцензійного договору положення статті 1109 ЦК України в частині відсутності в тексті ліцензійного договору способів  використання винаходів, то огляд тексту ліцензійного договору вказує на помилковість тверджень позивача за зустрічним позовом. Пункт 2 преамбули ліцензійного договору, розділи 1, 2, 5 вказують на врегулювання у договорі положень про сферу використання винаходів.

Тим більше, що відсутність у договорі істотних вимог є ознакою його неукладенності, а не недійсності.

Щодо позовних вимог за первісним позовом, то тут суд погоджується з правовою позицією відповідача за первісним позовом.

Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов'язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Виходячи з цих положень закону, порушення Лутугинським державним науково-виробничим валковим комбінатом положень ліцензійного договору, зокрема, п. 2.4. ліцензійного договору, не може бути підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажцу валків, укладеного з іншим споживачем продукції.

Позивачем за первісним позовом невірно обрано спосіб захисту прав та законних інтересів, а тому, з урахуванням встановлення під час розгляду справи факту порушення ліцензійного договору з боку позивача за зустрічним позовом, суд роз'яснює позивачу за первісним позовом про право звернутись до суду з вимогами  про застосування до Лутугинського державного науково-виробничого валкового комбінату правових наслідків, встановлених ст. 611 ЦК України.

На підставі вищенаведеного суд дійшов висновку, що ліцензійний договір № 04-322 про використання винаходів від 30.06.2004р., укладений між Лутугинським державним науково-виробничим валковим комбінатом та ТОВ “Науково-виробниче підприємство “Нові машини та технології”, а також договір купівлі-продажу №26 від 16.01.2009р., укладений між Лутугинським державним науково-виробничим валковим комбінатом та ТОВ "Фінансова компанія "Стоік", є такими договорами, що відповідають вимогам ЦК України, ГК України,  Законам України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" та іншого законодавства, України містять всі істотні умови, а тому підстав для визнання їх недійсними не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 82, 84, 85 ГПК України, суд

в и р і ш и в:

1. У задоволенні позову ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Нові машини та технології", м. Дніпропетровськ, вул. Леніна, 30/21, код 13432617, до Лутугинського державного науково-виробничого валкового комбінату, Луганська обл., м. Лутугине, вул. Заводська, 2, код 00187369,  та ТОВ "Фінансова компанія "Стоік", Донецька обл., м. Єнакієве, вул. Марата, буд. 1, код 32924364, про визнання недійсним договору купівлі-продажу №26 від 16.01.2009р., укладеного між Лутугинським державним науково-виробничим валковим комбінатом та ТОВ "Фінансова компанія "Стоік" - відмовити.

2. У задоволенні позову Лутугинського державного науково-виробничого валкового комбінату, Луганська обл., м. Лутугине, вул. Заводська, 2, код 00187369,  до ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Нові машини та технології", м. Дніпропетровськ, вул. Леніна, 30/21, код 13432617, про визнання недійсним ліцензійного договору № 04-322 про використання винаходів від 30.06.2004р., укладеного між Лутугинським державним науково-виробничим валковим комбінатом та ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Нові машини та технології" - відмовити.

3. Судові витрати покласти на позивачів.

Рішення набирає чинності після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Рішення підписане 13.08.09.

Суддя                                                                       А.Г.Ворожцов