Ухвала

від 19.05.2015 по справі 812/10766/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 травня 2015 року м. Київ К/800/19665/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Калашнікової О.В. Васильченко Н.В. Леонтович К.Г.

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2014 року у справі № 812/10766/13-а за позовом ОСОБА_4 до приватного нотаріуса Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області Дмитренко Марини Рафаелівни, третя особа: ОСОБА_6, про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до приватного нотаріуса Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області Дмитренко Марини Рафаелівни, в якому просив: визнати протиправними дії та бездіяльність приватного нотаріуса Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області Дмитренко Марини Рафаелівни стосовно ухилення від проведення державної реєстрації права власності ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, на житловий будинку з належними до нього господарським будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 10.07.2013 року, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_4; зобов'язати відповідача провести державну реєстрацію права власності позивача на житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 10.07.2013 року, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_4, посвідченого приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області Дмитренко Мариною Рафаелівною, який зареєстровано в реєстрі за № 1311.

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивачу протиправно відмовлено у реєстрації права власності на придбане згідно договору купівлі-продажу майно.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 29 січня 2014 року позовні вимоги задоволено: визнано протиправною бездіяльність відповідача стосовно ухилення від проведення державної реєстрації права власності позивача на житловий будинок з належними до нього господарським будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 10.07.2013 року укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_4, реєстр 1311; зобов'язано відповідача провести державну реєстрацію права власності за позивачем на житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу від 10.07.2013 року укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_4, посвідченого приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області Дмитренко Мариною Рафаелівною, в реєстрі № 1311.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з оскаржуваним судовим рішенням, ОСОБА_4 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 10.07.2013 року між ОСОБА_7 (Продавець) та ОСОБА_4 (Покупець) укладено договір купівлі-продажу житлового будинку з належними до нього господарським будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до пункту 2.1 зазначеного договору продаж цей вчиняється за 790550,00 грн., з яких 489000,00 грн. продавець одержав від покупця готівкою до підписання цього договору, а решту 301550,00 грн. покупець зобов'язуються сплатити до 10.12.2013 року. Продавець зобов'язується повідомити нотаріуса про повний розрахунок покупцем за житловий будинок.

Згідно з пунктом 4 зазначеного договору право власності на житловий будинок виникає у покупця в момент реєстрації цього права в Державному реєстрі прав на нерухоме майно.

На момент підписання цього договору продавець передав покупцю вищезазначений житловий будинок (ключі, документи на житловий будинок), а покупець прийняв його.

Покупець свідчить, що претензій за переданий житловий будинок до продавця немає.

Договір купівлі-продажу складено у письмовій формі та посвідчено відповідачем за реєстровим № 1311.

10 грудня 2013 року позивач прибув до відповідача, однак повного розрахунку по договору купівлі-продажу не здійснив.

Відповідно до листа відповідача від 23.12.2013 року № 335/0116, 10.07.2013 року за реєстром № 1311 Дмитренко М.Р. був посвідчений договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 зі розстрочкою платежу. За пунктом 2.1 договору продавець зобов'язується повідомити нотаріуса за повний розрахунок покупцем за житловий будинок. Відповідачем зазначено, що згідно статті 334 Цивільного кодексу України право власності не було набуте, оскільки не настали певні позиції, тобто продавець повністю не отримав гроші. Також при посвідчені договору купівлі-продажу сторонами не була подана заява про реєстрацію обтяження на житловий будинок. Згідно з Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав, їх обтяжень у результаті вчинення нотаріальної дії проводиться одночасно з вчиненням такої дії, тобто реєстрацію права власності та його обтяження не можливо здійснити пізніше посвідчення договору.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в договорі купівлі-продажу не вказано про те, що право власності реєструється за позивачем з моменту проведення остаточного розрахунку, або виконання будь яких інших умов договору, а діюче законодавство про реєстрацію речових прав таких умов також не передбачає, у зв'язку з чим відповідач допустив противоправну бездіяльність, відмовивши позивачу в реєстрації права власності на житловий будинок.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач не виконав вимоги пункту 2.1 договору купівлі-продажу від 10.07.2013 року до 10.12.2013 року, у передбаченому порядку не звернувся до відповідача з приводу державної реєстрації (відсутність доказів сплати відповідних коштів за реєстрацію на належний розрахунковий рахунок, заява про реєстрацію датована 23.12.2013 року, яка подана, представником позивача, повноваження на що не доведено), а відтак відповідач діяв у межах наданих повноважень та відповідно до законодавства України.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого:

1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин) у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

- державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

- Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав;

- нерухоме майно - земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення;

- обтяження - заборона розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном, яка встановлена або законом, або актами уповноважених на це органів державної влади, їх посадових осіб або яка виникає на підставі договорів.

Згідно ст. 4 та ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме:

1) право власності на нерухоме майно;

2) право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном;

3) інші речові права відповідно до закону;

4) податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.

Речові права на нерухоме майно, зазначені в пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті, є похідними і реєструються після державної реєстрації права власності на таке майно.

Право власності на житловий будинок, будівлю, споруду, квартиру може бути зареєстровано незалежно від того, чи зареєстровано право власності на земельну ділянку, на якій вони розташовані, крім випадків, якщо власником земельної ділянки та житлового будинку, будівлі, споруди, квартири, розташованих на ній, є та сама особа.

У Державному реєстрі прав реєструються права на такі об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення:

1) житлові будинки;

2) квартири;

3) будівлі, в яких розташовані приміщення, призначені для перебування людини, розміщення рухомого майна, збереження матеріальних цінностей, здійснення виробництва тощо;

4) споруди (інженерні, гідротехнічні тощо) - земельні поліпшення, що не належать до будівель та приміщень, призначені для виконання спеціальних технічних функцій;

5) приміщення - частини внутрішнього об'єму житлових будинків, будівель, квартир, обмежені будівельними елементами.

За приписами ст. 8 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» орган державної реєстрації прав:

1) проводить державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмовляє у їх реєстрації;

2) забезпечує ведення Державного реєстру прав;

3) надає інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом;

4) забезпечує облік безхазяйного нерухомого майна;

5) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами України.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державним реєстратором може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж юридичної роботи не менш як два роки. У випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Державний реєстратор є державним службовцем, крім випадку, коли державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт.

Державний реєстратор:

1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону ; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав;

2) приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав;

3) відкриває і закриває розділи Державного реєстру прав, вносить до них відповідні записи;

4) веде реєстраційні справи щодо об'єктів нерухомого майна;

5) присвоює реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна під час проведення державної реєстрації;

6) видає свідоцтво про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону ;

7) надає інформацію з Державного реєстру прав або відмовляє у її наданні у випадках, передбачених цим Законом;

8) у разі потреби вимагає подання передбачених законодавством додаткових документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень;

8-1) під час проведення державної реєстрації прав, які виникли та зареєстровані в установленому порядку до 1 січня 2013 року, запитує від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які відповідно до чинного на момент реєстрації законодавства проводили таку реєстрацію, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для реєстрації прав та їх обтяжень, якщо такі документи не були подані заявником або якщо документи, подані заявником, не містять передбачених цим Законом відомостей про правонабувача або про нерухоме майно. Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, до яких надійшов запит, зобов'язані безоплатно в установленому законодавством порядку протягом трьох робочих днів надати державному реєстратору відповідну інформацію, зокрема щодо зареєстрованих речових прав на нерухоме майно, у тому числі земельні ділянки;

9) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами України.

Нотаріус як спеціальний суб'єкт здійснює функції державного реєстратора, крім передбачених пунктами 4 і 6 частини другої статті 9 цього Закону .

Державний реєстратор не має права приймати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на своє ім'я і від свого імені, на ім'я і від імені свого чоловіка чи своєї дружини, його (її) та своїх родичів (батьків, дітей, онуків, діда, баби, братів, сестер). У такому разі державна реєстрація прав проводиться іншим державним реєстратором органу державної реєстрації прав.

Державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації.

Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора, пов'язану з проведенням державної реєстрації прав, забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Згідно ч. 9 ст. 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація обтяжень прав на нерухоме майно, право власності на яке не зареєстроване у Державному реєстрі прав, іпотеки майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено, проводиться у спеціальному розділі Державного реєстру прав. При державній реєстрації права власності на таке майно записи про обтяження переносяться до відповідної частини відкритого розділу Державного реєстру прав.

За приписами ч. 1, ч. 3, ч. 4, ч. 7, ч. 10 ст. 16 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень подається до органу державної реєстрації прав, на території якого розміщений об'єкт нерухомого майна або більша за площею його частина.

Разом із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень подаються документи, що підтверджують виникнення, перехід, припинення відповідних прав, та документ, що підтверджує оплату послуг з державної реєстрації прав та їх обтяжень.

Заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень не приймається у разі відсутності документа, що підтверджує оплату послуг з державної реєстрації прав та їх обтяжень.

Державна реєстрація прав проводиться на підставі заяви правонабувача, сторін (сторони) правочину, за яким виникло право, або уповноважених ними (нею) осіб.

Під час подання заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень фізична особа повинна пред'явити документ, що посвідчує її особу, а у разі подання заяви представником фізичної чи юридичної особи - документ, що підтверджує його повноваження діяти від імені таких осіб. У разі потреби представник іноземної особи пред'являє документи, легалізовані в установленому нормативно-правовими актами порядку.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо:

1) заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону ;

2) об'єкт нерухомого майна або більша його частина розміщені на території іншого органу державної реєстрації прав;

3) із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа;

4) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують;

5) заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону ;

6) заявлене право вже зареєстровано.

За наявності підстав для відмови в державній реєстрації оформлюється рішення за зразком, встановленим Міністерством юстиції України.

Відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, зазначених у пункті 4 частини першої цієї статті, не позбавляє заявника права повторно звернутися із заявою за умови усунення перешкод для державної реєстрації прав та їх обтяжень. Відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, не передбачених цим Законом, заборонена.

Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703 передбачено, що державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації виключно за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені у Законі України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин).

За приписами п. 5 Порядку № 703 Документи, що подаються для проведення державної реєстрації прав, взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, повинні відповідати вимогам, що встановлені законом, цим Порядком та іншими нормативно-правовими актами.

Електронні документи оформляються згідно з вимогами законодавства у сфері електронних документів та електронного документообігу, а також електронного цифрового підпису.

Відповідно до п. 7 Порядку № 703 для проведення державної реєстрації прав заявник подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові заяву про державну реєстрацію, форму та вимоги до заповнення якої встановлює Мін'юст.

Пунктом 9 Порядку № 703 передбачено, що заявник під час подання заяви про державну реєстрацію пред'являє органові державної реєстрації прав, нотаріусові документ, що посвідчує його особу.

Документом, що посвідчує особу, є паспорт громадянина України, посвідка на проживання особи, яка мешкає в Україні, національний, дипломатичний чи службовий паспорт іноземця або документ, що його заміняє.

Документом, що посвідчує особу, яка не досягла 16-річного віку, є свідоцтво про народження.

Документом, що посвідчує посадову особу органу державної влади або органу місцевого самоврядування, є службове посвідчення.

У разі подання заяви уповноваженою особою така особа пред'являє органові державної реєстрації прав, нотаріусові, крім документа, що зазначений в абзаці другому або третьому цього пункту, документ, що підтверджує її повноваження.

Згідно до п. 12 Порядку № 703 під час розгляду заяви про державну реєстрацію і документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями, зокрема щодо:

1) обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у встановлених законом випадках);

2) повноважень заявника;

3) відомостей про нерухоме майно, речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах;

4) наявності обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до закону;

5) наявності факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

Відповідно до п. 26 Порядку № 703 для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно та інші документи, визначені цим Порядком.

Згідно п. 27 Порядку № 703 Документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, є:

1) укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно, чи його дублікат;

2) свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя, видане нотаріусом або консульською установою України, чи його дублікат;

3) свідоцтво про право на спадщину, видане нотаріусом або консульською установою України, чи його дублікат;

4) свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, видані нотаріусом, чи їх дублікати;

5) свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане державним реєстратором відповідно до цього Порядку;

6) свідоцтво про право власності, видане органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді;

7) свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане органом місцевого самоврядування або місцевою держадміністрацією до набрання чинності цим Порядком;

8) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийняте власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном;

9) державний акт на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою;

10) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно;

11) ухвала суду про затвердження (визнання) мирової угоди;

12) заповіт, яким встановлено сервітут на нерухоме майно;

13) закон, яким встановлено сервітут на нерухоме майно;

14) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об'єкта нерухомого майна релігійній організації;

15) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об'єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність;

16) інші документи, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно відповідно до закону.

Відповідно до п. 30 Порядку № 703 для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно на підставі договору, відповідно до якого право власності або інше речове право на нерухоме майно набувається у зв'язку з настанням або ненастанням певної події, заявник, крім документів, що зазначені у пунктах 27 - 29 цього Порядку, подає документ, що підтверджує факт настання або ненастання такої події.

Згідно ст. 210 Цивільного кодексу України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.

Відповідно до ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки.

До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно.

Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

За приписами ст. 537 ЦК України боржник має право виконати свій обов'язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса, нотаріальної контори в разі:

1) відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов'язання;

2) ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку;

3) відсутності представника недієздатного кредитора.

Нотаріус повідомляє кредитора у порядку, встановленому законом, про внесення боргу у депозит.

Порядок внесення цінних паперів, що існують у бездокументарній формі, в депозит нотаріуса (нотаріальної контори) встановлюється законодавством про депозитарну систему України.

Внесення на депозит нотаріуса цінних паперів, що існують в документарній формі, здійснюється шляхом вручення нотаріусу сертифіката таких цінних паперів.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з п. 2.1 договору купівлі-продажу від 10.07.2013 року житлового будинку з належними до нього господарським будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, продаж цей вчиняється за 790550,00 гривень, з яких 489000,00 гривень Продавець одержав від Покупця готівкою до підписання цього договору, а решту 301550,00 гривень Покупець зобов'язуються сплатити до десятого грудня дві тисячі тринадцятого року. Продавець зобов'язується повідомити нотаріуса про повний розрахунок Покупцем за житловий будинок.

Із завою про державну реєстрацію ОСОБА_4 до відповідача самостійно не звертався.

23.12.2013 року до відповідача звернувся із такою заявою представник позивача ОСОБА_8, який діяв за довіреністю, з якої не вбачається право проводити державну реєстрацію правочину від імені ОСОБА_4

Сплата державного мита, за надання витягу з Державного реєстру прав - не здійснювалося.

Відсутнє повідомлення нотаріуса щодо повного розрахунку за договором купівлі-продажу Продавцем.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо відмови позивачу у задоволені позовних вимог, оскільки позивач не виконав вимоги п. 2.1 договору купівлі-продажу від 10.07.2013 року до 10.12.2013 року, у передбаченому порядку не звернувся до відповідача з приводу державної реєстрації (відсутність доказів сплати відповідних коштів за реєстрацію на належний розрахунковий рахунок, заява про реєстрацію датована 23.12.2013 року, яка подана, представником позивача, повноваження на що не доведено), тобто відповідач діяв у межах наданих повноважень та відповідно до законодавства України.

Крім того, заперечуючи проти позову, приватний нотаріус Дмитренко М.Р. послався на те, що рішенням Бердянського міськрайонного суду від 27 серпня 2014 року по справі №310/2106/14-ц розірвано договір купівлі-продажу, укладений 10.07.2013 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_4, який було посвідчено приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області Дмитренко М.Р. та зареєстровано в реєстрі за №1311; зобов'язано за договором купівлі-продажу, укладеним 10.07.2013 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_4, який було посвідчено приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області Дмитренко М.Р. та зареєстровано в реєстрі за №1311, припинити; визнано за ОСОБА_7 (ІОН НОМЕР_1) право власності на житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За правилами частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 220, 222, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: (підписи)