Постанова

від 04.06.2015 по справі 910/3678/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2015 року Справа № 910/3678/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Коробенка Г.П.

суддів Прокопанич Г.К.

Шаргала В.І.

за участю представників:

Позивача: Кириленка О.П., дов. № 504 від 30.12.2014 року;

Відповідача: Бакуліна О.Ю., дов. № 22 від 30.09.2014 року;

розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" на рішення господарського суду міста Києва від 13.10.2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.03.2015 року

у справі № 910/3678/13 господарського суду міста Києва

за позовом публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Паріо Плюс"

про визнання договору недійсним

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2013 року публічне акціонерне товариство "Український інноваційний банк" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Паріо Плюс", просило визнати недійсним договір купівлі-продажу будівлі за адресою: вул. Горького, 43, літ. "А" у м. Києві від 24.02.2010 року, укладений між сторонами (т. 1, а.с. 5-10).

Позовні вимоги мотивовано відсутністю повноважень у представника позивача на підписання оспорюваного договору та посиланням на приписи ст. ст. 203, 215, ч. 1, 2 ст. 376, ст. ст. 638, 658 ЦК України.

Ухвалами від 29.07.2013 року у справі призначалась судова будівельно-технічна експертиза, проведення якої доручалось Київському науково-дослідному інституту судових експертиз та зупинялось провадження у справі (т. 1, а.с. 249-251, 252).

У заяві від 05.09.2014 року публічне акціонерне товариство "Український інноваційний банк" просило здійснити розгляд справи також з урахуванням ст. 233 ЦК України (т. 2, а.с. 30-33).

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.10.2014 року (суддя Босий В.П.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.03.2015 року (головуючий Рябуха В.І., Калатай Н.Ф., Ропій Л.М.) (т. 3, а.с. 91-101) у задоволенні позову відмовлено (т. 2, а.с. 96-101).

Оскаржені судові акти мотивовано недоведенням позовних вимог та наступним схваленням оспорюваного правочину.

Не погодившись з прийнятими судовими актами, публічне акціонерне товариство "Український інноваційний банк" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просило оскаржені судові рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову (т. 3, а.с. 108-116).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 28.04.2015 року касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 28.05.2015 року (т. 3, а.с. 106-107).

У відзиві на касаційну скаргу товариство з обмеженою відповідальністю "Паріо Плюс" вважає оскаржені судові акти такими, що прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права (т. 3, а.с. 125-132).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 28.05.2014 року продовжено строк розгляду справи та відкладено розгляд касаційної скарги до 04.06.2015 року (т. 3, а.с. 138-139).

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно ч. 1 ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 24.02.2010 року між акціонерним товариством "Український інноваційний банк" (правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Український інноваційний банк") та товариством з обмеженою відповідальністю "Паріо Плюс" було укладено договір купівлі-продажу нежитлового будинку, відповідно до умов якого продавець продав, а покупець купив за 10 555 000,00 грн. об'єкт нерухомості, який за правовстановлюючим документом значиться як нежитловий будинок, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Горького, 43-А (т. 1, а.с. 15-17).

Відповідно до п. 2 договору нежитловий будинок, що відчужується, належить продавцеві на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого на товарній біржі "Українська біржа "Десятинна" 23.03.1998 року за реєстраційним № 2211-б/684. Право власності на нього зареєстровано за продавцем у Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 28.04.1998 року у реєстрову книгу за реєстровим № 2475-П. Вказаний будинок за вищезгаданим правовстановлюючим документом має площу 310,00 кв.м, згідно з інвентаризаційною справою його площа складає 300,20 кв.м. Зазначений будинок знаходиться на земельній ділянці площею 293,86 кв.м, кадастровий № 79:014:017.

За актом приймання-передачі від 01.03.2010 року продавець передав, а покупець прийняв нежитловий будинок, розташований за адресою: м. Київ, вул. Горького, 43 (літера А) загальною площею 300,2 кв.м згідно умов договору (т. 1, а.с. 18).

Відповідно до п. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Згідно п. 1, 3 ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що оспорюваний договір зі сторони публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" підписано заступником голови правління - Котишевською І.Б.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 160 Цивільного кодексу України в акціонерному товаристві може бути створена наглядова рада акціонерного товариства, яка здійснює контроль за діяльністю його виконавчого органу та захист прав акціонерів товариства.

Статутом акціонерного товариства і законом встановлюється виключна компетенція наглядової ради. Питання, віднесені статутом до виключної компетенції наглядової ради, не можуть бути передані нею для вирішення виконавчому органу товариства.

Згідно ч. 1 ст. 46 Закону України від 19.09.1991 року № 1576-XII "Про господарські товариства" в акціонерному товаристві з числа акціонерів може створюватися наглядова рада акціонерного товариства, яка представляє інтереси акціонерів у період між проведенням загальних зборів і в межах компетенції, визначеної статутом, контролює і регулює діяльність виконавчого органу.

Відповідно до п. 7.16.10 статуту публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" (в редакції, затвердженій протоколом загальних зборів учасників акціонерного товариства "Укрінбанк" від 09.06.2006 року № 2) спостережна рада дає згоду на відчуження майна, вартість якого перевищує 5 000,00 грн. (т. 1, а.с. 29-39).

Згідно п. 7.21 статуту публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" (в редакції, затвердженій протоколом загальних зборів учасників акціонерного товариства "Укрінбанк" від 09.06.2006 року № 2) засідання спостережної ради проводяться в міру необхідності, але не рідше одного разу на квартал і вважаються правомочними, якщо на них присутні 2/3 її членів. Рішення спостережної ради приймаються більшістю голосів. У разі розподілу голосів порівну приймається рішення, за яке проголосував голова спостережної ради.

Відповідно до п. 3 Положення про спостережну раду акціонерного товариства "Укрінбанк", затвердженого загальними зборами учасників (протокол від 18.05.2001 року № 1) кількість членів спостережної ради не може бути меншим 5 осіб. Спостережна рада призначається строком на 5 років.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням спостережної ради акціонерного товариства "Укрінбанк", затвердженого протоколом спільного засідання спостережної ради та правління банку від 18.02.2010 року № 5 було вирішено здійснити продаж нежитлового будинку, літера А загальною площею 311,0 кв.м, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Горького, 43 за ціною не нижче 8 785 784,14 грн., а також доручити заступнику голови правління Котишевській І.Б. укласти договорі купівлі-продажу такого нерухомого майна від імені банку (т. 1, а.с. 28).

Вказане рішення спостережної ради, оформлене протоколом від 18.02.2010 року № 5 не оскаржене та не визнано неправомірним.

Враховуючи викладене, суди дійшли висновку, що особа, яка діяла від імені банку була наділена необхідним обсягом повноважень для укладення оспорюваного договору.

Відповідно до ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Пунктом 3.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що сторонами у подальшому виконувались умови договору купівлі-продажу нежитлового будинку від 24.02.2010 року, зокрема, 01.03.2010 року позивачем передано товариству з обмеженою відповідальністю "Паріо Плюс" нежитловий будинок, розташований за адресою: м. Київ, вул. Горького, 43 (літера А) загальною площею 300,2 кв.м, що підтверджується актом приймання-передачі (т. 1, а.с. 18).

Суди попередніх інстанцій також, відхиляючи доводи позивача про те, що внаслідок здійснення реконструкції мансардного поверху площа спірного нежитлового приміщення збільшилася на 145,2 кв.м, дійшли висновку, що вказане приміщення не є мансардним поверхом, а горищем та позивач на момент укладення оспорюваного договору був власником нежитлового будинку, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Горького, 43-А площею 310,00 кв.м.

Проте, висновки судів попередніх інстанцій є передчасними.

Пунктами 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" роз'яснено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Як було зазначено вище, відмовляючи у позові суди попередніх інстанцій виходили з того, що спірна площа нежитлових приміщень, яка не була предметом договору купівлі-продажу (горищний простір), правомірно не включалась до загальної площі будинку, оскільки висота горищного простору від підлоги до низу виступних конструкцій менша 1,9 м.

Посилаючись на висновок експертів від 12.08.2014 №8301/13-43, суди встановили, що висота горищного простору від рівня перекриття верхнього поверху до низу несучої конструкції даху - металевих крокв (на рівні обпирання крокви на мауерлат) становить 1,14 м.

Частиною 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Пунктом 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" передбачено, що господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Частинами 5, 6 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України визначено, що висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу.

Відхилення господарським судом висновку судового експерта повинно бути мотивованим у рішенні.

Разом з тим, поза увагою судів обох інстанцій залишилась частина експертного висновку про те, що відстань від рівня перекриття верхнього поверху до низу горизонтальної частини конструкції даху (бантини/поперечна балка між кроквами) становить 2,80 м. та від рівня перекриття верхнього поверху до верхньої відмітки горизонтальної частини конструкції даху (бантини) - 3,00 м. (т. 2, а.с. 2-21).

За таких обставин висновок суду про те, що простір над другим поверхом відчудженої будівлі є саме горищем, а не мансардою, передчасний.

Крім того, вищезгаданим експертним дослідженням встановлені певні розбіжності між результатами обстеження об'єкта нерухомості та даними технічної інвентаризації, з огляду на що судам слід було перевірити відповідність технічного паспорта на нежитловий будинок від 22.02.2010 року вимогам Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 року № 127 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.07.2001 року за N 582/5773.

Також відповідно до п. 6.2 Положення про порядок приймання в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів у м. Києві, затвердженого розпорядженням Представника Президента України у Київській міській державній адміністрації від 01.03.1993 року № 249 будинки і споруди, наземні і підземні комунікації виробничого і невиробничого призначення, що закінчені поточним профілактичним чи поточним непередбаченим, або комплексним поточним ремонтом, а також капітальним комплексним ремонтом чи капітальним вибірковим ремонтом приймаються в експлуатацію в порядку, що визначається власником , а по об'єктах державної чи комунальної власності - відповідальними експлуатаційними організаціями, на балансі і технічному обслуговуванні яких знаходяться об'єкти, за погодженням з вищестоящою установою.

Проте, судами не досліджено та не надано оцінку наказу № 87 від 31.07.2000 року голови правління акціонерного товариства "Український інноваційний банк" про прийняття в експлуатацію закінченої будівництвом будівлі Київської філії акціонерного товариства "Український інноваційний банк" за адресою: м. Київ, вул. Горького, 43а загальною площею 463,2 кв. м.

Отже, судами не встановлено фактичну загальну площу відчудженого за оспорюваним договором об'єкта нерухомості, що також робить висновок про відповідність договору купівлі-продажу вимогам закону передчасним.

Крім того, відповідно до п. 63 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 року №20/5 (в редакції, чинній станом на 24.02.2010 року) крім правовстановлювального документа на житловий будинок, садибу та інше нерухоме майно (за винятком земельної ділянки), якщо воно підлягає реєстрації, нотаріус вимагає документи, передбачені наказом Міністерства юстиції України "Про надання витягів з Реєстру прав власності на нерухоме майно та оформлення свідоцтв про право власності на нерухоме майно на спеціальних бланках" від 20 вересня 2002 року N 84/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 20 вересня 2002 року N 773/7061 (із змінами і доповненнями, унесеними наказом Міністерства юстиції України від 23 жовтня 2002 року N 92/5), а в сільській місцевості, де інвентаризація не проведена, - довідку відповідного органу місцевого самоврядування з викладенням характеристики відчужуваного нерухомого майна.

Коли з витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно видно, що власник, наприклад, житлового будинку здійснив або здійснює його перебудову чи прибудову, у тому числі перепланування житлового будинку, переобладнання нежитлового приміщення в житлове і навпаки, або звів чи зводить господарські, побутові будівлі та споруди без установленого дозволу або без належно затвердженого проекту чи з істотними відхиленнями від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, нотаріус вимагає подання рішення органу місцевого самоврядування про дозвіл здійснити перебудову, прибудову, перепланування чи звести господарські, побутові будівлі та споруди. При відсутності такого рішення нотаріус відмовляє в посвідченні договору відчуження житлового будинку, власником якого здійснено таку перебудову, прибудову, переобладнання чи зведено господарські побутові будівлі та споруди.

Враховуючи спірність площі нерухомого майна, судам попередніх інстанцій слід було скористатись правом на витребування документів, зокрема, від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кучеренко Н.П. що стосуються оспорюваного договору.

Також поза увагою судів залишилась та обставина, що, відповідно до преамбули договору купівлі-продажу від 24.02.2010 року, його підписано заступником голови правління - Котишевською І.Б., яка діяла на підставі довіреності .

Проте, ні місцевим, ні апеляційним господарськими судами зазначена довіреність не досліджувалась та, відповідно, неналежним чином досліджувалось обсяг наданих прав представнику на укладення оспорюваного правочину.

Крім того, у залежності від встановлених обставин щодо фактичної площі відчудженої будівлі суду слід надати оцінку і обсягу повноважень представника продавця на відчудження, відповідно до рішення спостережної ради від 18.02.2010 року № 5, об'єкту площею311 кв. м.

Поза увагою судів також залишилась і та обставина, що акт приймання-передачі спірного майна від імені позивача підписувала Котишевська І.Б., яка теж діяла на підставі довіреності.

Проте, судами не встановлено повноважень представника на передачу вказаного майна, а тому висновок про наступне схвалення правочину особою, яку представляють є передчасним.

Як зазначалось вище та встановлено судами, сторонами у подальшому виконувались умови договору купівлі-продажу нежитлового будинку від 24.02.2010 року, зокрема, 01.03.2010 року позивачем передано товариству з обмеженою відповідальністю "Паріо Плюс" нежитловий будинок, розташований за адресою: м. Київ, вул. Горького, 43 (літера А) загальною площею 300,2 кв.м, що підтверджується актом приймання-передачі (т. 1, а.с. 18).

Однак, не з'ясованим залишилось питання про те, чи передавалась за оспорюваним договором площа будівлі, яка знаходиться над ІІ поверхом.

За таких обставин судова колегія вважає, що судами попередніх інстанцій не встановлено дійсне волевиявлення суб'єктів правочину, що унеможливило прийняття рішення відповідно до ч. 2 ст. 82 ГПК України.

Отже, порушивши та неправильно застосувавши норми процесуального та матеріального права, не з'ясувавши повно і всебічно обставин та не дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків та прийняли необгрунтовані рішення, які підлягають скасуванню.

Згідно ч. 2 ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 111 9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Пунктом 11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 року № 11 "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України" передбачено, що, відповідно до частини першої статті 47 ГПК України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, також є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (пункт 3 частини першої статті 111 9 ГПК України), оскільки касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Оскільки оскаржені судові акти прийняті з порушенням норм процесуального та матеріального права, як рішення місцевого господарського суду, так і постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і, в залежності від установлених обставин, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального і процесуального права, що підлягають застосуванню до наявних правовідносин.

Керуючись ст.ст. 111 7 , 111 9 - 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 13.10.2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.03.2015 року у справі № 910/3678/13 скасувати.

Справу № 910/3678/13 передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді: Г.К. Прокопанич

В.І. Шаргало