Рішення

від 25.08.2015 по справі 910/3678/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.08.2015Справа №910/3678/13

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Дворченко О.О.

розглянувши справу № 910/3678/13

за позовом публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк»

до товариства з обмеженою відповідальністю «Паріо Плюс»

про визнання договору недійсним.

Представники сторін:

від позивача: Кириленко О.П., довіреність № 504 від 30.12.2014р.;

від відповідача: Бакулін О.Ю., довіреність № 34 від 18.06.2015р.;

обставини справи:

Публічне акціонерне товариство «Український інноваційний банк» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Паріо Плюс» (надалі - відповідач) про визнання договору недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Договір купівлі-продажу нежилого будинку від 24.02.2010 р. є недійсним, оскільки не відповідає вимогам чинного законодавства України, а саме: після здійснення реконструкції спірного нежитлового приміщення площа такого приміщення збільшилася, позивач не набув права власності на таке майно, а відтак і не міг його відчужити у визначеному законом порядку. Крім того, позивач посилається на те, що від імені Банку оспорюваний договір був укладений особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, оскільки рішеннями Спостережної ради АТ «Укрінбанк» не надавалась згода на відчуження нежилого будинку площею більшою, ніж 311 кв. м.

Крім того, 05.09.2014р. позивач подав заяву в порядку ст. 22 ГПК України, якою доповнив підстави позовних вимог, пославшись на порушення приписів ст. 233 ЦК України, під час укладання оспорюваного договору..

Заперечуючи під час розгляду справи проти позовних вимог, відповідач вказує на те, що площа нежитлового будинку, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Горького, 43-А, на момент укладення оспорюваного позивачем договору купівлі-продажу була підтверджена довідкою-характеристикою, виданої комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» від 23.02.2010р., при цьому, площа технічного горища, реконструкцію якого проведено позивачем, до загальної площі будівлі враховано не було, а тому підстави для визнання оспорюваного договору недійсним відсутні.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.10.2014 року, залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2015 року, в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 04.06.2015 року у справі №910/3678/13, касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» задоволено частково. Рішення господарського суду м. Києва від 13.10.2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2015 року скасовано. Справу № 910/3678/13 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Згідно з розпорядженням Керівника апарату суду від 10.06.2015р., призначено повторний автоматичний розподіл справи, за результатами якого справу № 910/3678/13 передано на розгляд судді Привалову А.І.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.06.2015р. справа № 910/3678/13 прийнята до провадження та призначена до розгляду в судовому засіданні на 01.07.2015р.

30.06.2015р. до початку розгляду справи від позивача через канцелярію суду надійшло клопотання про витребування доказів, а від відповідача - додаткові пояснення по справі.

Присутній у судовому засіданні 01.07.2015р. представник позивача просив задовольнити клопотання про витребування матеріалів нотаріальної справи, подане через канцелярію суду, та заявив усне клопотання про залучення в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача - приватного нотаріуса Кучеренко Н.П.

Представник відповідача заперечив щодо залучення в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача - приватного нотаріуса Кучеренко Н.П. та не заперечував проти витребування доказів у приватного нотаріуса, оскільки це є вказівкою Вищого господарського суду України в постанові від 04.06.2015р.

Суд задовольнив клопотання про витребування матеріалів нотаріальної справи та відмовив у залученні в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача - приватного нотаріуса Кучеренко Н.П., враховуючи, що рішення у даній справі не може вплинути на права або обов'язки приватного нотаріуса.

Під час розгляду справи представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

Представники відповідача проти позову заперечили з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву та додаткових поясненнях.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.07.2015р. розгляд справи було відкладено на 23.07.2015р., у зв'язку з витребування нових доказів у справі.

З метою виконання приписів, постанови Вищого господарського суду України від 04.06.2015 року у справі №910/3678/13, та на підставі ст. 38 ГПК України, суд витребував у приватного нотаріуса Кучеренко Н.П. довідку про вчинення нотаріальної дії за реєстраційним номером № 710 від 24.02.2010 року та копії відповідних документів, що зберігаються у нотаріуса та на підставі яких було укладено Договір купівлі-продажу нежилого будинку від 24.02.2010р., зареєстрований в реєстрі за № 710.

20.07.2015р. на адресу господарського суду надійшли витребувані від приватного нотаріуса документи.

23.07.2015р. від позивача через канцелярію суду надійшли додаткові пояснення по справі.

Присутній в судовому засіданні 23.07.2015р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив надати час для ознайомлення з документами, наданими приватним нотаріусом.

Представник відповідача не заперечував щодо відкладення розгляду справи та подав клопотання про продовження строку вирішення спору на п'ятнадцять днів.

Відповідно до ч. 3 ст. 77 ГПК України, в засіданні суду оголошено перерву до 13.08.2015р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.08.2015р., на підставі ст. 69 ГПК України, продовжено строк вирішення спору на п'ятнадцять днів.

10.08.2015р. через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про залучення додаткових доказів по справі.

Присутній в судовому засіданні 13.08.2015р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача просив в позові відмовити, а також заперечив щодо залучення поданого позивачем додаткового доказу, оскільки останній є неналежним доказом у даній справі.

Відповідно до ч. 3 ст. 77 ГПК України, в засіданні суду оголошено перерву до 25.08.2015р.

21.08.2015р. через канцелярію суду від відповідача надійшли додаткові пояснення по справі.

Представник позивача в судовому засіданні 25.08.2015р. позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача проти позову заперечив.

У відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглянута за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для винесення рішення по суті.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «Український інноваційний банк», на підставі Договору купівлі-продажу, зареєстрованого на товарній біржі «Українська біржа «Десятинна» 23.03.1998р. за реєстраційним №2211-6/684, та отриманого в Київському бюро технічної інвентаризації реєстраційного посвідчення 28.04.1998р. за №247-П, набуло у власність будівлю по вул. Горького за №43, літера «А» в м. Києві, загальною площею 310 кв. м.

Як вбачається з зібраних по справі доказів та пояснень позивача, упродовж 1999 - 2000 рр. позивачем було проведено аварійний (капітальний) ремонт даху будівлі по вул. Горького за № 43, літера «А» в м. Києві в частині перебудови покрівлі із заміною дерев'яних конструкцій іншими матеріалами, встановлення слухових вікон, заміни пожежних сходів, посилення фундаменту, заміни міжповерхових і горищних перекриттів тощо.

Внаслідок заміни аварійних дерев'яних елементів конструкції даху на металеві, із конструкції даху будівлі по вул. Горького за № 43, літера «А» в м. Києві виключено такі елементи, як: підкоси під крокви; стойки під прогін, що утворило простір горища з висотою 2,8 м. від рівня перекриття верхнього поверху до низу горизонтальної частини даху - поперечної балки (проектна документація знаходиться в матеріалах справи).

Капітальний (аварійний) ремонт даху будівлі по вул. Горького за № 43, літера «А» в м. Києві було проведено, згідно із дозволом, оформленим розпорядженням Голови Московської районної державної адміністрації міста Києва від 19.10.1999р. № 1323 «Про надання дозволу АТ «Укрінбанк» на ремонт покрівлі за адресою: вул. Горького, 43».

Визначення категорії складності цих робіт, як «капітальний ремонт», проведено позивачем згідно Інструктивного листа Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 13.01.1998р. за №7/11 «Об определении понятий текущего и капитального ремонтов жилых и общественных зданий» (у редакції, чинній на момент капітального (аварійного) ремонту спірної будівлі).

Згідно Нормативів забудови міста Києва (НЗМ 1-95), затверджених рішенням виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 03.07.1995р. № 207 (у редакції, чинній на момент капітального (аварійного) ремонту спірної будівлі), без одержання дозволу на виконання будівельних робіт заборонялося проведення виключно будівельних робіт із розширення, реконструкції або тех. переоснащення об'єктів містобудування (п.7.1 Нормативів). Розділом 2 Нормативів забудови міста Києва (НЗМ 1-95) визначено відповідні дефініції «розширення», «реконструкція», «техпереоснащення».

Відповідно до зазначених Нормативів забудови міста Києва (НЗМ 1-95), категорії будівельних робіт: «поточний ремонт», «капітальний ремонт», «аварійний ремонт» не потребували отримання від Управління Держархбудконтролю Головкиївархітектури дозволу на виконання будівельних робіт за формою 6.

Результати капітального (аварійного) ремонту даху будівлі по вул. Горького, буд. 43 (літера «А») у місті Києві, оформлені наказом АТ «Укрінбанк» від 31,07.2000р. за №87 «Про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту Київської філії АТ «Укрінбанк» за адресою: м. Київ, вул. Горького, 43а», з урахуванням пункту 6.2 Положення про порядок приймання в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів у м. Києві, затвердженого розпорядженням Представника Президента України та Київської міської державної адміністрації від 01.03.93р. № 249 (у редакції, чинній на момент капітального (аварійного) ремонту спірної будівлі), яким визначено, що будинки і споруди, що закінчені капітальним комплексним ремонтом чи капітальним вибірковим ремонтом приймаються в експлуатацію в порядку, що визначається власником.

При цьому, судом враховано, що згідно з п.3.2 Примірного переліку робіт з капітального ремонту будівель і споруд, визначеного Додатком 5 до п. 3.12 Положення про безпечну та надійну експлуатацію виробничих будівель і споруд, затвердженого наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України і Держнаглядохоронпраці України від 27.11.97 № 32/288, при проведенні капітального ремонту перегородок допускається часткове перепланування зі збільшенням загальної площі перегородок до 20 %, а до категорії капітальних ремонтів також відносяться роботи із прибудови господарських приміщень площею не більше 65 кв. м. для функціонування автономних інженерних мереж опалення (пп.15 п.11 розділу «Капітальний ремонт» Інструктивного листа Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 13.01.1998р. за №7/11).

Як вказує позивач, за наслідками зміни конструкції даху (проектна документація із зображенням аварійної дерев'яної конструкції даху та нової металевої конструкції даху залучені до справи) утворився горищний простір з висотою 2,8 м від рівня перекриття верхнього поверху до низу горизонтальної частини даху (поперечної балки) будівлі по вул. Горького, буд. 43 (літера «А») у місті Києві, що дозволило у горищному просторі встановити перегородки, які утворили мансардні приміщення площею 145,2 кв. м.

Також, до спірного будинку було прибудовано господарське приміщення першого поверху загальною площею 17,8 кв. м, яке за функціональним призначенням є опорою для пожежних сходів з горища (мансардного поверху) будівлі та господарським приміщенням (незавершена автономна котельня).

Технічним паспортом на нежитловий будинок (приміщення) в м. Києві по вул. Горького за № 43, літера «А», що складений 04.12.2008р. Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, визначено загальну площу будівлі у розмірі 463,2 кв. м.

16.02.2010р. спільним рішенням Спостережної ради та Правління АТ «Укрінбанк»», що оформлені відповідним протоколом № 4, було вирішено питання про відчуження будівлі в м. Києві по вул. Горького за № 43, літера «А», загальною площею 311 кв. м.

Рішенням Спостережної ради АТ «Укрінбанк», оформлене протоколом від 18.02.2010р. №5, було надано повноваження на продаж будівлі в м. Києві по вул. Горького за № 43, літера «А», із зазначенням техніко-економічних характеристик об'єкту, а саме - площею 311,0 кв. м, вартістю не нижче 8,7 млн. грн.

24.02.2010 р. між акціонерним товариством «Український інноваційний банк», правонаступником якого є позивач (за договором - продавець), та товариством з обмеженою відповідальністю «Паріо Плюс» (за договором - покупець) було укладено Договір купівлі-продажу нежилого будинку, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кучеренко Н.П. за реєстровим № 710.

Відповідно до п. 1 договору, продавець продав, а покупець купив об'єкт нерухомості, який відповідно до правовстановлювального документа значиться як нежилий будинок, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Горького, 43-А.

За змістом п. 2 договору, нежилий будинок, що відчужується, належить продавцеві на праві власності на підставі Договору купівлі-продажу, зареєстрованого на товарній біржі «Українська біржа «Десятинна» 23.03.1998 р. за реєстраційним № 2211-б/684. Право власності на нежилий будинок зареєстровано за продавцем у Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 28.04.1998р. у реєстрову книгу за реєстровим №2475-П. Нежилий будинок, що відчужується, відповідно до правовстановлювального документа має площу 310,00 кв. м. Згідно з інвентаризаційною справою площа нежилого будинку складає 300,20 кв. м. Нежилий будинок знаходиться на земельній ділянці площею 293,86 кв. м, кадастровий №79:014:017.

За актом приймання-передачі від 01.03.2010р. продавець передав, а покупець прийняв нежилий будинок, розташований за адресою: м. Київ, вул. Горького, 43 (літера А) загальною площею 300,2 кв. м згідно з договором.

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним Договору купівлі-продажу нежилого будинку, посвідченого 24.10.2010р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кучеренко Н.П. за реєстровим № 710.

Як на підставу недійсності договору позивач вказує на те, що після здійснення реконструкції спірного нежитлового приміщення площа такого приміщення збільшилася, а позивач не набув права власності на таке майно, відтак і не міг його відчужити на користь відповідача. Крім того, позивач вказує, що від імені Банку договір був підписаний не уповноваженою особою.

Згідно ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно з пунктом 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 року, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Із матеріалів справи вбачається, що предметом договору є нежилий будинок, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Горького, 43-А, відповідно до правовстановлювального документа має площу 310,00 кв. м. (згідно з інвентаризаційною справою площа нежилого будинку складає 300,20 кв. м.).

Позивач вказує, що внаслідок здійснення реконструкції мансардного поверху площа спірного нежитлового приміщення збільшилася на 145,2 кв. м, проте оформлення права власності на таку частину приміщення здійснено не було.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З метою встановлення загальної площі приміщення, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Горького, 43-А, та є предметом оспорюваного договору купівлі-продажу, ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.07.2013р. у справі призначено судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

13.08.2014р. до канцелярії суду від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшов висновок експертів № 8301/13-43 від 12.08.2014 р. за результатами проведення комісійної судової будівельно-технічної експертизи у справі № 910/3678/13.

Частинами 5, 6 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України визначено, що висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу.

Так, вищевказаним експертним дослідженням встановлені певні розбіжності між результатами обстеження об'єкта нерухомості в натурі та даними технічної інвентаризації, наведеними у технічному паспорті від 22.02.2010р.

Зокрема, висновком судових експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, під час проведення візуально-інструментального обстеження нежитлової будівлі під № 43 (літера «А») по вул. Горького в м. Києві встановлено, що вказаний об'єкт нерухомого майна має прибудову першого поверху і приміщення, що облаштовані у просторі горища, які в технічній документації будівлі позначені, як демонтовані.

Також, судовими експертами виявлено залізобетонний марш між сходовою клітиною другого поверху та сходовою клітиною горищного простору, які в технічній документації будівлі позначені, як демонтовані.

Водночас, судовими експертами встановлено, що відстань від рівня перекриття верхнього поверху до низу горизонтальної частини конструкції даху (бантини/поперечна балка між кроквами) становить 2,80 м. та від рівня перекриття верхнього поверху до верхньої відмітки горизонтальної частини конструкції даху (бантини) - 3,00 м. (т. 2, а.с. 2-21).

При цьому, судом враховано, що у п. 4 висновку судової експертизи зазначено про неможливість визначити за результатами проведеного експертами натурного обстеження, якою фактично була загальна площа приміщень нежитлової будівлі за адресою: м. Київ, вул. Горького, 43-А, станом на 24.02.2010 року.

Як вбачається з матеріалів справи, технічним паспортом на нежитловий будинок (приміщення) в м. Києві по вул. Горького за № 43, літера «А», що складений 04.12.2008р. Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, визначено загальну площу спірної будівлі у розмірі 463,2 кв. м.

Із технічного паспорту спірного нерухомого майна, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Горького, 43, виготовленого 22.02.2010р. Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, загальна площа вказаного нерухомого майна становить 300,2 кв. м (зменшилася на 9,8 кв. м. за рахунок оздоблювальних робіт).

Таким чином, судом встановлено, що матеріали проведеної 22.02.2010р. технічної інвентаризації нежитлової будівлі за адресою: м. Київ, вул. Горького, 43-А, на підставі яких було вчинено оспорюваний правочин від 24.02.2010р., не узгоджуються з висновками та дослідженнями, проведеними судовими експертами, а також не враховує дані про загальну площу будівлі, визначені на підставі технічної інвентаризації, проведеної 04.12.2008р.

При цьому, судом взято до уваги, що технічний паспорт на нежитловий будинок від 22.02.2010р., не відповідав вимогам Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Держбуду України 24.05.2001 №127 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10.07.2001р. за №582/5773, оскільки не підписаний керівником бюро технічної інвентаризації.

З огляду на вищезазначене, судом визнається неналежним доказом технічний паспорт на нежитловий будинок від 22.02.2010р., який не може беззаперечно підтверджувати загальну площу спірної нежитлової будівлі, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Горького, 43-А, на дату вчинення оспорюваного правочину.

Оскільки експертами встановлено, що висота горищного простору від рівня перекриття верхнього поверху до низу горизонтальної частини даху (поперечної балки) складає 2,8 м., тому відповідно до п. 6.3 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001р. №127, площа відповідного горища (технічного горища) підлягала зарахуванню до загальної площі відповідної нежитлової будівлі по вул. Горького 43-А в м. Києві.

Отже, суд дійшов висновку, що на момент вчинення правочину купівлі-продажу нерухомого майна дійсна площа об'єкту нерухомості визначена не була.

Крім того, виходячи з умов спірного договору та документів, наданих нотаріусом на вимогу суду, нежилий будинок, що відчужувався, відповідно до правовстановлювального документа, мав площу 310,00 кв. м, тоді як згідно з довідкою-характеристикою від 23.02.2010р. за № 1456727, площа нежилого будинку складає 300,20 кв. м.

Відповідно до п. 63 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 року №20/5 (в редакції, чинній станом на 24.02.2010 року) крім правовстановлювального документа на житловий будинок, садибу та інше нерухоме майно (за винятком земельної ділянки), якщо воно підлягає реєстрації, нотаріус вимагає документи, передбачені наказом Міністерства юстиції України "Про надання витягів з Реєстру прав власності на нерухоме майно та оформлення свідоцтв про право власності на нерухоме майно на спеціальних бланках" від 20 вересня 2002 року N 84/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 20 вересня 2002 року N 773/7061 (із змінами і доповненнями, унесеними наказом Міністерства юстиції України від 23 жовтня 2002 року N 92/5), а в сільській місцевості, де інвентаризація не проведена, - довідку відповідного органу місцевого самоврядування з викладенням характеристики відчужуваного нерухомого майна.

Коли з витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно видно, що власник, наприклад, житлового будинку здійснив або здійснює його перебудову чи прибудову, у тому числі перепланування житлового будинку, переобладнання нежитлового приміщення в житлове і навпаки, або звів чи зводить господарські, побутові будівлі та споруди без установленого дозволу або без належно затвердженого проекту чи з істотними відхиленнями від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, нотаріус вимагає подання рішення органу місцевого самоврядування про дозвіл здійснити перебудову, прибудову, перепланування чи звести господарські, побутові будівлі та споруди. При відсутності такого рішення нотаріус відмовляє в посвідченні договору відчуження житлового будинку, власником якого здійснено таку перебудову, прибудову, переобладнання чи зведено господарські побутові будівлі та споруди.

Таким чином, враховуючи не відповідність площі нежилого будинку, що підлягав продажу відповідачу, та правовстановлюючим документам на нього, виходячи з положень Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, нотаріус мав відмовити в посвідченні договору відчуження житлового будинку, власником якого здійснено таку перебудову, прибудову, переобладнання чи зведено господарські побутові будівлі та споруди.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 376 Цивільного кодексу України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Згідно ст. 658 Цивільного кодексу України, право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

Проте, позивач, здійснивши реконструкцію будівлі по вул. Горького 43-А в м. Києві, не оформив у встановленому законом порядку правовстановлюючі документи на нежитловий будинок загальною площею 463,2 кв. м.

Приписами ст. 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Виходячи з вище встановлених обставин та зібраних доказів по справі, вбачається, що сторони не узгодили таку істотну умову договору купівлі-продажу, як предмет договору.

Отже, суд дійшов висновку, що Договір купівлі-продажу нежилого будинку, посвідчений 24.10.2010р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кучеренко Н.П. за реєстровим № 710, укладено з порушенням вимог цивільного законодавства, зокрема, ч. 1, 2 ст. 376, 638, 658 Цивільного кодексу України.

Стосовно твердження позивача про те, що від імені АТ «Укрінбанк» договір укладено особою з перевищенням повноважень, а також на виконання вказівок, що містяться у постанові Вищого господарського суду України від 04.06.2015 року у справі №910/3678/13, суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 Цивільного кодексу України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Згідно з положеннями статті 97 Цивільного кодексу України, управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 160 Цивільного кодексу України визначено, що в акціонерному товаристві може бути створена наглядова рада акціонерного товариства, яка здійснює контроль за діяльністю його виконавчого органу та захист прав акціонерів товариства. Випадки обов'язкового створення в акціонерному товаристві наглядової ради встановлюються законом. Статутом акціонерного товариства і законом встановлюється виключна компетенція наглядової ради. Питання, віднесені статутом до виключної компетенції наглядової ради, не можуть бути передані нею для вирішення виконавчому органу товариства. Члени наглядової ради акціонерного товариства не можуть бути членами його виконавчого органу. Наглядова рада акціонерного товариства визначає форми контролю за діяльністю його виконавчого органу.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону України «Про господарські товариства» (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) в акціонерному товаристві з числа акціонерів може створюватися рада акціонерного товариства (спостережна рада), яка представляє інтереси акціонерів у період між проведенням загальних зборів і в межах компетенції, визначеної статутом, контролює і регулює діяльність правління.

За змістом п. 7.16.10 Статуту АТ «Укрінбанк» в редакції, затвердженій протоколом Загальних зборів учасників АТ «Укрінбанк» № 2 від 09.06.2006р., Спостережна рада дає згоду на відчуження майна, вартість якого перевищує 5 000,00 грн.

Пунктом 7.21 Статуту Банку визначено, що засідання спостережної ради проводяться в міру необхідності, але не рідше одного разу на квартал, і вважаються правомочними, якщо на них присутні 2/3 її членів. Рішення спостережної ради приймаються більшістю голосів. У разі розподілу голосів порівну приймається рішення, за яке проголосував Голова Спостережної ради.

Згідно з п. 3 Положення про Спостережну раду АТ «Укрінбанк», затвердженого загальними зборами учасників (протокол №1 від 18.05.2001 р.), кількість членів спостережної ради не може бути меншим 5 осіб. Спостережна рада призначається строком на 5 років.

Рішенням Спостережної ради Банку, затвердженого протоколом спільного засідання Спостережної ради та Правління Банку № 5 від 18.02.2010р., було вирішено здійснити продаж нежитлового будинку, літера А, загальною площею 311,0 кв. м, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Горького, 43, здійснити його продаж за ціною 8 785 784,14 грн., а також доручено заступнику Голови Правління Котишевській І.Б. укласти договір купівлі-продажу такого нерухомого майна від імені Банку.

Відповідно до преамбули Договору купівлі-продажу від 24.02.2010 року, його підписано заступником голови правління - Котишевською І.Б., яка діяла на підставі довіреності від 12.10.2009р., зареєстрованої за № 5186.

Статтями 237, 246 Цивільного кодексу України встановлено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, рішенням Спостережної ради, оформленим протоколом № 5 від 18.02.2010р., заступнику Голови Правління Котишевській І.Б. було доручено здійснити продаж нежитлового будинку, літера А, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Горького, 43, загальною площею 311,0 кв. м, тоді як фактично договір купівлі-продажу укладено стосовно будівлі площею 300,2 кв. м. При цьому, правовстановлюючими документами підтверджувалось право власності АТ «Укрінбанк» на будівлю площею 310,0 кв. м.

Отже, фактично Спостережна рада не надавала згоди на відчуження об'єкту нерухомого майна - нежитлового будинку, літера А, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Горького, 43, загальною площею 310,0 кв. м, а згідно з інвентарною справою - площею 300,20 кв. м, що визначено як предмет купівлі-продажу за спірним договором.

Крім того, як зазначено вище, на момент продажу площа будівлі, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Горького, 43-А, в натурі становила 463,2 кв. м.

Також, дослідивши довіреність, яка була видана на ім'я заступника Голови Правління Котишевської І.Б. та на підставі якої було вчинено оспорюваний правочин, суд встановив, що вказана особа не наділена була повноваженнями на підписання акту приймання-передачі нерухомого майна від 01.03.2010р.

Як вбачається з довіреності від 12.10.2009р., зареєстрованої в реєстрі за № 5186, виданої на ім'я заступника Голови Правління Котишевської І.Б., копія якої надана приватним нотаріусом на вимогу суду разом з іншими матеріалами нотаріальної справи, зазначена особа була уповноважена укладати від імені АТ «Укрінбанк» будь-які договори (угоди, контракти), що стосуються діяльності банку та підписувати акти виконаних робіт на їх виконання , тоді як 01.03.2010р. було підписано акт прийому-передачі нерухомого майна, за яким право власності та володіння нежитловим будинком, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Горького, 43-А, перейшло до відповідача.

Відповідно до ст. 241 Цивільного кодексу України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Пунктом 3.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Таким чином, суд встановив, що внаслідок перевищення представником АТ «Укрінбанк» повноважень під час вчинення оспорюваного правочину та передачі майна за ним, позивач позбавився права володіння і користування нежитловим будинком, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Горького, 43-А.

Стосовно посилання позивача на вчинення правочину під впливом тяжкої обставини, суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 Цивільного кодексу України, правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Згідно з пунктом 3.10. Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013 у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Частинами 1, 2 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Дослідивши надані позивачем до справи документи фінансової звітності АТ «Укрінбанк» за 1 квартал 2010 рік, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням щодо укладання спірного договору.

Приписами ч. 1 ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано докази, надані позивачем, та не доведено, виходячи з вказівок Вищого господарського суду України, що містяться у постанові від 04.06.2015 року у справі №910/3678/13, що укладений між сторонами Договір купівлі-продажу будівлі за адресою: вул. Горького, 43, літера «А» в м. Києві, від 24 лютого 2010 року відповідає вимогам чинного законодавства,.

З урахуванням викладеного вище, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Приписами ч. 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України передбачено, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Як встановлено судом вище, спір виник внаслідок неправомірних дій посадових осіб АТ «Укрінбанк» під час укладання спірного договору, у зв'язку з чим судові витрати, пов'язані з розглядом даної справи, підлягають віднесенню на позивача.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним Договір купівлі-продажу будівлі за адресою: вул. Горького, 43, літера «А» в м. Києві від 24 лютого 2010 року, укладений між акціонерним товариство «Укрінбанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Український інноваційний банк», (04053, м. Київ, вул. Смирнова-Ласточкіна, 10-А; код ЄДРПОУ 05839888) та товариством з обмеженою відповідальністю «Паріо Плюс» (01103, м. Київ, вул. Підвисоцького, 7-а; код ЄДРПОУ 33402143).

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 31.08.2015р. Суддя А.І. Привалов А.І. Привалов