Постанова

від 16.11.2015 по справі 910/3678/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" листопада 2015 р. Справа№ 910/3678/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коршун Н.М.

суддів: Алданової С.О.

Дикунської С.Я.

за участю представників:

Від позивача: Кириленко О.П. - представник за довіреністю,

Від відповідача: Бакулін О.Ю. - представник за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Паріо Плюс"

на рішення Господарського суду м. Києва від 25.08.2015 року

у справі №910/3678/13 (суддя Привалов А.І.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний

банк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Паріо Плюс"

про визнання договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2013 року Публічне акціонерне товариство "Український інноваційний банк" звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Паріо Плюс" про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилого будинку від 24.02.2010 року, укладеного між сторонами.

В обґрунтування позовних вимог позивач, посилаючись на ст.ст. 203, 215 ЦК України, зазначає, що оскаржуваний договір є недійсним, оскільки після здійснення реконструкції нежитлового приміщення, яке було продано за вказаним договором, його площа збільшилася, у зв'язку з чим позивач не набув права власності на таке майно, а відтак і не міг його відчужити у визначеному законом порядку.

Крім того, позивач посилається на те, що від імені Банку оспорюваний договір був укладений особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, оскільки рішеннями Спостережної ради АТ "Укрінбанк" не надавалась згода на відчуження нежилого будинку площею більшою, ніж 311 кв. м.

05.09.2014 року позивач до Господарського суду м. Києва подав заяву, якою доповнив підстави позовних вимог, пославшись на порушення приписів ст. 233 ЦК України, під час укладання оспорюваного договору.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 13.10.2014 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2015 року, в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 04.06.2015 року у справі №910/3678/13 касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" задоволено частково. Рішення господарського суду м. Києва від 13.10.2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2015 року скасовано; справу № 910/3678/13 передано на новий розгляд до Господарського суду м. Києва, оскільки попередніми інстанціїями не з'ясованим залишилось питання про те, чи передавалась за оспорюваним договором площа будівлі, яка знаходиться над ІІ поверхом.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 25.08.2015 року у справі № 910/3678/13 позов задоволено та визнано недійсним Договір купівлі-продажу будівлі за адресою: вул. Горького, 43, літера "А" в м. Києві від 24 лютого 2010 року, укладений між Акціонерним товариством "Укрінбанк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Український інноваційний банк", та Товариством з обмеженою відповідальністю "Паріо Плюс".

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що площа нежитлового будинку, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Горького, 43-А, на момент укладення оспорюваного позивачем договору купівлі-продажу була підтверджена довідкою-характеристикою, виданої Комунальним підприємством "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" від 23.02.2010р., при цьому, площа технічного горища, реконструкцію якого проведено позивачем, до загальної площі будівлі враховано не було, а тому підстави для визнання оспорюваного договору недійсним відсутні.

Крім цього, апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що оспорюваний договір було вчинено представником позивача з перевищенням повноважень.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому проти її вимог заперечує та просить суд залишити її без задоволення.

Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.02.2010 року між Акціонерним товариством "Український інноваційний банк", правонаступником якого є Банк (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Паріо Плюс" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу нежилого будинку, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кучеренко Н.П. за реєстровим №710, за умовами якого продавець продав, а покупець купив об'єкт нерухомості, який відповідно до правовстановлювального документа значиться як нежилий будинок, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Горького, 43-А.

Відповідно до п. 2 Договору нежилий будинок, що відчужується, належить продавцеві га праві власності на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого на товарній біржі "Українська біржа "Десятинна" 23.03.1998 р. за реєстраційним №2211-б/684. Право власності на нежилий будинок зареєстровано за продавцем у Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 28.04.1998 р. у реєстрову книгу за реєстровим №2475-П. Нежилий будинок, що відчужується, відповідно до правовстановлювального документа має площу 310,00 кв.м. Згідно з інвентаризаційною справою площа нежилого будинку складає 300,20 кв.м. Нежилий будинок знаходиться на земельній ділянці площею 293,86 кв.м, кадастровий №79:014:017.

Пунктом 8 Договору сторони узгодили, що покупець стверджує продавцеві та повідомляє усім заінтересованим особам, що нежилий будинок, який є предметом договору, оглянутий до укладання договору купівлі-продажу. Недоліків чи дефектів, які б перешкоджали б використанню нерухомості за призначенням, а також будь-яких інших особливостей, які покупець хотів би зазначити у договорі, на момент огляду не виявлено.

Матеріали справи свідчать про те, що продавець передав, а покупець прийняв нежилий будинок, розташований за адресою: м. Київ, вул. Горького, 43 (літера А) загальною площею 300,2 кв.м згідно з Договором, що підтверджується актом приймання-передачі від 01.03.2010 року.

В силу ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1-6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

За приписами ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як вбачається із позовної заяви, позивач просить суд визнати договір купівлі-продажу нежилого будинку від 24.02.2010 року недійсним у зв'язку з тим, що внаслідок здійснення реконструкції мансардного поверху площа спірного нежитлового приміщення збільшилася на 145,2 кв.м, тобто, за актом приймання-передачі від 01.03.2010 року відповідачу було передано приміщення площею 300,20 кв.м., тоді як відповідно до договору площа приміщення склала 310,00 кв.м., однак оформлення права власності приміщення площею 300,20 кв.м. здійснено не було, крім того, даний договір з його боку був укладений з перевищенням повноважень особою, що його підписала.

Судова колегія, дослідивши матеріали справи, встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, технічним паспортом на нежитловий будинок (приміщення) в м. Києві по вул. Горького за № 43, літера "А", що складений 04.12.2008р. Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, визначено загальну площу спірної будівлі у розмірі 463,2 кв. м.

Відповідно до технічного паспорту спірного нерухомого майна, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Горького, 43-А, виготовленого 22.02.2010р. Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, тобто безпосередньо перед укладенням спірного договору купівлі-продажу, загальна площа вказаного нерухомого майна становить 300,2 кв. м. Як зазначено у даному технічному паспорті, загальна площа приміщення зменшилася на 9,8 кв. м. за рахунок оздоблювальних робіт. (Том І, а.с. 58-62).

Крім того, за змістом Довідки -характеристики Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна № 1456727 від 23.02.2010 року вбачається, що загальна площа нежилого приміщення становить 300,2 кв.м, порівняно з загальною площею нежилого приміщення, яка зазначена у договорі купівлі-продажу 310 кв. м, зменшилася на 9,80 кв. м. за рахунок оздоблюваних робіт (Том І, а.с. 64).

В матеріалах справи міститься лист-відповідь Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна № 45318(И-2012) від 05.12.2012 року на лист Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк", в якому зазначено, що технічний паспорт на двоповерхову будівлю з мансардою літера «А», виготовлений станом на 04.12.2008 року, видавався згідно замовлення з приміткою: дозвіл на реконструкцію з добудовою мансарди та приміщення І/17,8 кв.м (І поверх) до Бюро не поданий. В подальшому була проведена поточна інвентаризація зазначеної будівлі станом на 22.02.2010 року, при проведенні якої площа технічного горища до загальної площі будівлі не зараховується. Відповідно до даних інвентаризаційної справи по вул. Горького, 43, загальна площа будівлі літера «А», станом на 22.02.2010 року становила 300,2 кв.м, а матеріали попередньої інвентаризації від 04.12.2008 року погашені і втратили свою чинність через наявність поточних змін в плануванні будівлі. Примітки в матеріалах інвентаризації 2010 року були відсутні (Том І, а.с. 63).

З Висновку експертів за результатами проведення комісійної судової будівельно-технічної експертизи за № 8301/13-43 від 12.08.2014р. Київського науково-дослідного Інституту судових експертиз вбачається, що неможливо визначити, якою була загальна площа приміщень нежитлової будівлі за адресою: м.Київ, вуд Горького буд.43-А, станом на 24 лютого 2010 року ( п.4 розділу « Висновки ») ( а.с. 21 Том 2 ).

Окрім того, згідно з даним Висновком судової експертизи не вбачається за можливе встановити за даними натурного огляду факт виконання та дату проведення робіт з добудови (реконструкції ) горища спірної нежитлової будівлі ( п.6 розділу «Висновки») ( а.с.21 Том 2 ).

Отже, враховуючи вказівки Вищого господарського суду України, зазначеної у Постанові від 04.06.2015 року, щодо з'ясування питання про те, чи передавалась за оспорюваним договором площа будівлі, яка знаходиться над ІІ поверхом, та приймаючи до уваги встановлені вище обставини та письмові докази на їх підтвердження, судовою колегією встановлено, що на момент укладення спірного договору купівлі-продажу позивач був власником нежитлового приміщення у м.Києві, по вул. Горького, 43-А, загальна площа якого становила 300,2 кв.м., до загальної площі якого не зараховувалась площа технічного горища.

Судова колегія зважає на те, що суд перевіряє дійсність правочину на момент його укладення, тому посилання позивача на те, що при укладенні договору купівлі-продажу нежитлове приміщення було більшим за розміром, не знайшло свого підтвердження матеріалами справи, оскільки не надано доказів того, що позивач був власником нежилого приміщення загальною площею саме 465 кв.м.

Як передбачено ч. 4 ст. 334 ЦК України, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Щодо посилань позивача на те, що внаслідок здійснення реконструкції мансардного поверху площа спірного нежитлового приміщення збільшилася на 145,2 кв.м, проте оформлення права власності на таку частину приміщення здійснено не було, судова колегія зазначає, що спірна площа нежитлових приміщень, яка не була предметом Договору, не є мансардним поверхом, з огляду на наступне.

За змістом Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженою Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 р. №127 (надалі - "Інструкція"), ДБН В2.2-9-99 "Громадські будинки і споруди" (чинного, на момент укладення Договору) загальна площа громадського будинку визначається як сума площ усіх поверхів (включаючи технічний, мансардний, цокольний та підвальний).

Площу приміщень будинків слід визначати за їх розмірами, виміряними між опорядженими поверхнями стін і перегородок на рівні підлоги (без урахування плінтусів). Під час визначення площі мансардного приміщення враховується площа цього приміщення з висотою похилої стелі не менше 1,9 м (Інструкція, ДБН В2.2-9-2009 «Громадські будинки і споруди. Основні положення»).

З висновку експертів від 12.08.2014 року №8301/13-43 за результатами проведення комісійної судової будівельно-технічної судової експертизи вбачається, що висота горищного простору від рівня перекриття верхнього поверху до низу несучої конструкції даху - металевих крокв (на рівні обпирання крокви на мауерлат) становить 1,14 м.

Відстань від рівня перекриття верхнього поверху до низу горизонтальної частини конструкції даху (бантини/поперечна балка між кроквами) яка становить 2.80 м. не враховується, оскільки це верхня точка горища, а не нижня.

За змістом ДБН В2.2-9-99 та ДБН В2.2-9-2009 «Громадські будинки і споруди. Основні положення» площа горища (технічного горища) технічного підпілля, якщо висота від підлоги до низу виступних конструкцій менше 1,9 м, до загальної площі будинку не включається.

Аналогічні положення містить лист Управління містобудування, архітектури та планування територій Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 15.01.2015 №8/14-10-15.

Стосовно доводів позовної заяви щодо того, що від імені Банку оспорюваний договір був укладений особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, оскільки рішеннями Спостережної ради АТ "Укрінбанк" не надавалась згода на відчуження нежилого будинку площею більшою, ніж 311 кв. м., судова колегія встановила наступне.

Матеріали справи свідчать про те, що договір від імені Акціонерного товариства "Український інноваційний банк" підписано директором фірми Котишевською І.Б.

За приписами ч. 1 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Відповідно до ч. 3 ст. 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Відповідно до ст. 154 ЦК України установчим документом акціонерного товариства є статут. Статут акціонерного товариства крім відомостей, передбачених статтею 88 цього Кодексу, має містити відомості про: розмір статутного капіталу; умови про категорії акцій, що випускаються товариством, та їхню номінальну вартість і кількість; права акціонерів; склад і компетенцію органів управління товариством та про порядок ухвалення ними рішень. У статуті акціонерного товариства мають також міститися інші відомості, передбачені законом.

Статтею 160 ЦК України визначено, що в акціонерному товаристві може бути створена наглядова рада акціонерного товариства, яка здійснює контроль за діяльністю його виконавчого органу та захист прав акціонерів товариства. Випадки обов'язкового створення в акціонерному товаристві наглядової ради встановлюються законом. Статутом акціонерного товариства і законом встановлюється виключна компетенція наглядової ради. Питання, віднесені статутом до виключної компетенції наглядової ради, не можуть бути передані нею для вирішення виконавчому органу товариства. Члени наглядової ради акціонерного товариства не можуть бути членами його виконавчого органу. Наглядова рада акціонерного товариства визначає форми контролю за діяльністю його виконавчого органу.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону України "Про господарські товариства" (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) в акціонерному товаристві з числа акціонерів може створюватися рада акціонерного товариства (спостережна рада), яка представляє інтереси акціонерів у період між проведенням загальних зборів і в межах компетенції, визначеної статутом, контролює і регулює діяльність правління.

За змістом п. 7.16.10 Статуту Банку в редакції, затвердженій протоколом Загальних зборів учасників АТ "Укрінбанк" №2 від 09.06.2006 р., Спостережна рада дає згоду на відчуження майна, вартість якого перевищує 5 000,00 грн.

Пунктом 7.21 Статуту Банку визначено, що засідання спостережної ради проводяться в міру необхідності, але не рідше одного разу на квартал, і вважаються правомочними, якщо на них присутні 2/3 її членів. Рішення спостережної ради приймаються більшістю голосів. У разі розподілу голосів порівну приймається рішення, за яке проголосував Голова Спостережної ради.

Згідно з п. 3 Положення про Спостережну раду АТ "Укрінбанк", затвердженого загальними зборами учасників (протокол №1 від 18.05.2001 р.), кількість членів спостережної ради не може бути меншим 5 осіб. Спостережна рада призначається строком на 5 років.

Матеріали справи свідчать про те, що рішенням Спостережної ради Банку, затвердженого протоколом спільного засідання Спостережної ради та Правління Банку №5 від 18.02.2010 року, було вирішено здійснити продаж нежитлового будинку, літера А, загальною площею 311,0 кв.м, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Горького, 43, здійснити його продаж за ціною 8 785 784,14 грн., а також доручити заступнику Голови Правління Котишевській І.Б. укласти договір купівлі-продажу такого нерухомого майна від імені Банку.

Враховуючи те, що на вказаному засіданні Спостережної ради були присутні всі її члени (Голова - Кулачек Ю.М., члени ради: Морозов О.В., Грабовський В.М., Сорочинський О.М., Землянський Ю.В.), вказане засідання є правомочним на підставі п. 7.21 Статуту Банку.

При цьому, факт відсутності підпису одного з членів Спостережної ради на протоколі №5 від 18.02.2010 р. не свідчить про недійсність рішень, прийнятих на такому засіданні, оскільки більшість членів Спостережної ради підписала такий протокол, а відтак і прийняла відповідне рішення.

Більш того, не може бути підставою для визнання недійсним вказаного рішення і посилання на неправомірність рішення Спостережної ради Банку, оформленого протоколом №4 від 16.02.2010 р., оскільки рішення Спостережної ради Банку, затверджене протоколом №5 від 18.02.2010 р., є самостійним рішенням про реалізацію об'єкту нерухомості та уповноваження посадової особи Банку на підписання відповідного договору.

Доказів оскарження правомірності прийняття рішення Спостережної ради Банку, затвердженого протоколом №5 від 18.02.2010 року позивачем до суду не надано.

За таких обставин, судова колегія погоджується з доводами апелянта про те, що особа, яка підписала від імені банку спірний договір, була наділена необхідним обсягом повноважень, наданих їй у відповідності до Статуту банку та вимог чинного законодавства України.

Крім того, за приписами ч. 1 ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Відповідно до п. 3.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Встановлено, що 01.03.2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Паріо Плюс» (орендодавець) та Публічним акціонерним товариством "Український інноваційний банк" орендар у простій письмовій формі було укладено договір оренди (найму) №01/03/2010, відповідно до умов якого відповідачем було передано в оренду позивачу нежилі приміщення у будинку за адресою: м. Київ, вул. Горького, буд.43 (літера "А"), площею 300,2 кв.м, строком з 01.03.2010р. по 25.02.2013р. Факт укладення договору оренди підтверджується рішенням суду по справі №23/76.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 24.06.2014 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.10.014 року у справі №5011-36/12183-2012 первісний позов було задоволено частково, а саме стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Паріо Плюс» 105 688,95 грн. основного боргу по орендній платі за договором оренди (найму) № 01/03/10 від 01 березня 2010 року, 167 955,31 грн. неустойки та 5472,89 грн. судового збору.

Матеріали справи, свідчать про те, що Публічне акціонерне товариство «Укрінбанк» зверталося до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Паріо Плюс» про визнання договору оренди (найму) №01/03/10 від 01.03.2010 року недійсним.

Однак, рішенням Господарського суду м.Києва від 18.12.2013 року у справі №5011-4/16663-2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2014 року, у задоволенні позову відмовлено.

Частиною 3 ст. 35 ГПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

За таких обставин, судова колегія приходить до висновку про те, що, позивач, укладаючи договір оренди, підписуючи акт приймання-передачі будинку в оренду, частково оплачуючи орендну плату, в подальшому схвалив підписаний представником спірний договір купівлі -продажу та Акт приймання-передачі нерухомого майна від 01.03.2010р. відповідно до зазначеного договору.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що не заслуговують на увагу посилання позивача в обґрунтування позовних вимог про визнання договору недійсним, як такий, що вчинений під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Ознаками правочину, що підпадає під дію вказаної вище статті, є вчинення особою правочину на вкрай невигідних для себе умовах (зокрема, реалізації за низьку оплату майна, що має значну цінність), під впливом тяжкої для неї обставини (наприклад, під загрозою банкрутства) і добровільно, тобто за відсутності насильства, обману чи помилки, можливо, навіть з ініціативи самого позивача. Доведення того, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено або було б вчинено на інших умовах, покладається на позивача. Останній, крім повернення йому одержаного другою стороною, вправі вимагати відшкодування йому завданих збитків і моральної шкоди стороною, яка скористалася тяжкою обставиною.

Згідно з пунктом 3.10. Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013 у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Дослідивши надані позивачем до справи документи фінансової звітності АТ "Укрінбанк" за 1 квартал 2010 р., судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням щодо укладання спірного договору.

Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи встановлені вище обставини, судова колегія дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилого будинку від 24.02.2010 року є не обґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України судові витрати за подання позовної заяви та за подання апеляційної скарги слід покласти на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103, 104, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Паріо Плюс" на рішення Господарського суду м. Києва від 25.08.2015 року задовольнити.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 25.08.2015 року у справі № 910/3678/13 скасувати та прийняти нове, яким у позові відмовити.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк", (04053, м. Київ, вул. Смирнова-Ласточкіна, 10-А; код ЄДРПОУ 05839888) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Паріо Плюс" (01103, м. Київ, вул. Підвисоцького, 7-а; код ЄДРПОУ 33402143) 1 339,80 грн. коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Доручити Господарському суду м. Києва видати наказ.

5. Матеріали справи № 910/3678/13 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Н.М. Коршун

Судді С.О. Алданова

С.Я. Дикунська