Рішення

від 04.06.2015 по справі 904/909/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

04.06.15р. Справа № 904/909/15

За позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)

до Публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" (м. Нікополь, Дніпропетровської області)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "ЗГО-Дарасунський" (с.Констянтинівка, Мелітопольського району, Запорізької області)

про стягнення заборгованості за договором поставки № 1205835 від 05.12.2012 у загальному розмірі 64 233 грн. 00 коп.

та

за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" (м. Нікополь, Дніпропетровської області)

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)

про визнання недійсним договору № 1/1 відступлення права вимоги від 14.11.2014

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача (відповідач за зустрічним позовом): ОСОБА_3 - представник (довіреність б/н від 18.12.2012)

від відповідача (позивач за зустрічним позовом): Добровольський А.Т. - представник (довіреність № 434-4016 від 11.10.2011)

від третьої особи: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" (далі - відповідач) заборгованість за договором поставки № 1205835 від 05.12.2012 у загальному розмірі 64 233 грн. 00 коп. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "ЗГО-Дарасунський" (далі - третя особа).

Ціна позову складається з наступних сум:

- 14 040 грн. 00 коп. - основний борг;

- 50 193 грн. 00 коп. - пеня;

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки № 1205835 від 05.12.2012, укладеним між відповідачем та третьою особою, в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений товар (Пневмодвигун ДАР-5Б), згідно видаткової накладної № РН-0000038 від 21.12.2012, та, відповідно, наявністю заборгованості у сумі 14 040 грн. 00 коп. При цьому, внаслідок укладення договору № 1/1 відступлення права вимоги від 14.11.2014, третя особа (первісний кредитор) відступив новому кредитору (позивачу) право вимоги на одержання від боржника (відповідача) 14 040 грн. за вказаною накладною. Крім того, за прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 11.3. договору поставки позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 05.02.2013 по 20.01.2015 в сумі 50 193 грн. 00 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 11.02.2015 (суддя Турчин С.О.) порушено провадження у справі та призначено її розгляд в засіданні на 04.03.2015.

02.03.2015 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому він просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог за первісним позовом, посилаючись на порушення позивачем вимог частини 6 статті 232 Господарського кодексу України при здійсненні розрахунку пені за період з 05.02.2013 по 20.01.2015, тобто за 715 календарних днів.

02.03.2015 від відповідача надійшов до суду зустрічний позов, у якому він просить суд залучити до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "ЗГО-Дарасунський" та визнати недійсним договір № 1/1 відступлення права вимоги від 14.11.2014, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "ЗГО-Дарасунський" та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1. Позовні вимоги за зустрічним позовом обґрунтовані тим, що у пункті 15.6. договору поставки № 1205835 від 05.12.2012 сторонами було погоджено, що постачальник має право передавати третім особам права та зобов'язання за договором лише за письмовою згодою покупця. Але в супереч вказаним положенням, оспорюваний правочин було вчинено без згоди позивача за зустрічним позовом, що є підставою для визнання його недійсним.

Ухвалою суду від 04.03.2015 прийнято до спільного розгляду з первісним позовом зустрічний позов Публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про визнання недійсним договору № 1/1 відступлення права вимоги від 14.11.2014 та залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача за первісним позовом - Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "ЗГО-Дарасунський".

Ухвалою суду від 04.03.2015 розгляд справи відкладено на 25.03.2015, у зв'язку з необхідністю витребування нових доказів по справі.

23.03.2015 відповідачем за первісним позовом подана заява про застосування позовної давності до первісних вимог щодо нарахування пені за період з 05.02.2013 по 20.01.2015 на суму 50 193 грн. 00 коп.

24.03.2015 від позивача за первісним позовом надійшло клопотання про припинення провадження у справі № 904/909/15 на підставі пункту 6 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з ліквідацією Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "ЗГО-Дарасунський". Також, позивач просив суд відкласти розгляд справи, у зв'язку з перебуванням його представника у тривалому відрядженні.

Ухвалою суду від 25.03.2015 розгляд справи відкладено на 08.04.2015, у зв'язку з надходженням клопотання позивача за первісним позовом.

У зв'язку з переведенням судді Турчина С.О. до іншого суду, на підставі пункту 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду розпорядженням керівника апарату № 296 від 14.04.2015 призначено повторний автоматичний розподіл справи № 904/909/15, вказану справу передано на розгляд судді Фещенко Ю.В.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 17.04.2015 справу прийнято до провадження та її розгляд призначено в засіданні на 29.04.2015.

Представник позивача та третьої особи у судове засідання 29.04.2015 не з'явилися, вимоги ухвали суду від 17.04.2015 не виконали.

28.04.2015 від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю його представника прибути у судове засідання. При цьому доказів на підтвердження вказаних обставин позивачем не було надано.

Представником відповідача у судовому засіданні 29.04.2015 викладено заперечення проти позову та оголошено вимоги за зустрічним позовом, наведено доводи в їх обґрунтування. Також відповідачем повідомлено, що на теперішній час всі пояснення щодо його правової позиції містяться в матеріалах справи.

Так, ухвалою суду від 29.04.2015 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 04.06.2015, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування додаткових доказів по справі.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.

Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 17.04.2015 була отримана позивачем (відповідачем за зустрічним позовом) 24.04.2015, що підтверджується поштовим повідомленням № 4994525139255 (7231902260738), яке повернулося до господарського суду з відповідною відміткою про отримання, а ухвала суду від 29.04.2015 була отримана відповідачем 08.05.2015, що підтверджується поштовим повідомленням № 4994525660893 (7231902260738), яке також повернулося до господарського суду з відповідною відміткою про отримання. Відповідач (позивач за зустрічним позовом) є повідомленим належним чином, з огляду на те, зокрема, що його представник був присутній у судовому засіданні 29.04.2015.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 17.04.2015 та від 29.04.2015 були надіслані сторонам завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

У судове засідання 04.06.2015 з'явилися представники позивача та відповідача.

Так, у судовому засідання 04.06.2015 позивач наполягав на задоволенні позовних вимог за первісним позовом у повному обсязі. Провадження у справі за зустрічним позовом просив припинити на підставі пункту 6 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, посилаючись на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "ЗГО-Дарасунський" припинило свою діяльність, про що внесений відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Крім того, позивачем подані додаткові пояснення, в яких він зазначає, що договір № 1/1 відступлення права вимоги від 14.11.2014 не може бути визнаний недійсним, оскільки одну із сторін цього договору - Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "ЗГО-Дарасунський" ліквідовано. Крім того, позивач посилається на те, що вказаний правочин міг бути визнаний недійсним лише в процедурі банкрутства Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "ЗГО-Дарасунський". Також позивач зазначає, що у договорі відсутнє визначення поняття "треті особи", а отже вказана заборона є невизначеною та не може бути застосована як підстава визнання договору № 1/1 відступлення права вимоги від 14.11.2014 недійсним.

Відповідач проти задоволення первісного позову заперечував у повному обсязі, з підстав зазначених вище, зустрічний позов просив задовольнити.

Представник третьої особи у судове засідання 04.06.2015 не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, крім того, строк вирішення спору, передбачений статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, закінчується 14.06.2015.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представників позивача та відповідача,

ВСТАНОВИВ:

Згідно частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

05.12.2012 між Публічним акціонерним товариством "Нікопольський завод феросплавів" (далі - покупець, відповідач, позивач за зустрічним позовом) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "ЗГО-Дарасунський" (далі - постачальник, третя особа) було укладено договір поставки № 1205835 (далі - договір-1) (а.с.12-20), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався передати у власність покупцеві товар, повне найменування якого, марка, вид, сорт вказується в специфікації (додатку) до договору (далі - товар), які є його невід'ємною частиною, а покупець зобов'язався прийняти вказаний товар та оплатити його в порядку і на умовах, передбачених договором (пункт 1.1. договору-1).

У пункті 13.1. сторони договору-1 узгодили, що договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами і скріплення їх печатками. Термін дії договору закінчується 31 грудня 2012 року, але не раніше повного виконання зобов'язань обома сторонами.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до пункту 4.1. договору-1, загальна вартість товару за договором складає суму партій товару за всіма специфікаціями (додатками) до даного договору.

Ціна кожного найменування товару, його сорту, виду, сорту, одиниці виміру, а також загальна вартість кожної партії товару вказується в специфікації (додатку) до договору, (пункт 4.2. договору).

Згідно з пунктом 4.6 договору-1, порядок оплати і форма розрахунків вказуються сторонами в специфікаціях (додатках) до договору.

Сторонами договору-1 було підписано специфікацію №1/1205835 до договору поставки №1205835 від 05.12.2012 (а.с.21). Згідно з умовами специфікації постачальник здійснює поставку товару (зокрема, пневмодвигун ДАР-5Б) у кількості 4 шт., за ціною 14 040 грн. 00 коп.

У пункті 2 специфікації сторонами погоджено порядок розрахунків, а саме: покупець здійснює оплату поставленого постачальником товару за фактом поставки протягом 35-ти календарних днів, з моменту надання рахунків-фактур та податкових накладних за фактично поставлений товар на склад покупця за умови виконання пункту 3.4., 9.2., датою (моментом) оплати вважається дата списання коштів з поточного рахунку покупця.

На виконання умов вказаного договору третьою особою було здійснено поставку товару - пневмодвигуну ДАР-5Б на суму 14 040 грн. 00 коп., що підтверджується видатковою накладною № РН-0000038 від 21.12.2012 (а.с.22).

Вказаний товар було отримано відповідачем на підставі довіреності, копія якої міститься в матеріалах справи (а.с.23).

При цьому суд зауважує, що товар, визначений у специфікації відповідає товару, що було поставлено згідно вказаної накладної, а отже судом визначено, що сторонами в цій частині були дотримані умови договору.

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкованості оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так, відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом.

Так, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Товар, зазначений у вище вказаній видатковій накладній, прийнято у третьої особи без будь-яких зауважень до її оформлення.

Також до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача по кількості та якості товару, а отже товар вважається прийнятим покупцем.

Так, протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за зазначеною видатковою накладною відповідачем не заявлено.

Як вже зазначалося вище, строк оплати товару був визначений сторонами у специфікації.

При цьому, відповідач свої зобов'язання за договором поставки щодо своєчасного розрахунку за поставлений 21.12.2012 товар не виконав, оплату товару в установлений в специфікації строк, не здійснив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "ЗГО-Дарасунський" в сумі 14 040 грн. 00 коп.

Крім того, відповідно до пункту 11.3. договору у випадку порушення строків оплати за поставлений товар згідно з цим договором більше 10 календарних днів покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,5% від суми несплаченого товару за кожний день прострочення, починаючи з 11-го календарного дня прострочення.

Отже, на підставі вказаного пункту договору позивач нарахував пеню за період прострочення з 05.02.2013 по 20.01.2015 в сумі 50 193 грн. 00 коп.

Господарським судом встановлено також наступне.

14.11.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "ЗГО-Дарасунський" (первісний кредитор) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (новий кредитор) було укладено договір № 1/1 відступлення права вимоги (далі - договір-2), відповідно до умов якого первісний кредитор відступив новому кредитору право вимоги на одержання від боржника Публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" на загальну суму 14 040 грн. 00 коп. за видатковою накладною № РН-0000038 від 21.12.2012 та договором поставки №1205835 від 05.12.2012.

У пункті 3 вказаного договору, сторонами погоджено, що до нового кредитора переходить право вимагати (замість первісного кредитора) від боржника належного виконання зобов'язання, в тому числі стягувати передбачену договором поставки № 1205835 від 05.12.2012 пеню і штрафні санкції.

В момент підписання договору здійснюється перехід права вимоги (визначеної у пункті 1 договору) первісного кредитора, до нового кредитора, (пункт 6 договору-2).

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог за первісним позовом слід відмовити у повному обсязі, а позовні вимоги за зустрічним позовом підлягають задоволенню з наступних підстав.

Зобов'язання є правовідношенням, в якому беруть участь дві сторони: боржник та кредитор. Боржником у зобов'язанні є особа, яка має обов'язок виконати на користь кредитора певну дію або утриматися від виконання певної дії. Тобто боржник - це зобов'язана сторона. В свою чергу кредитором є сторона зобов'язання, яка має право вимагати вчинення на свою користь певної дії або утриматися від її вчинення. Тобто кредитор - це уповноважена сторона.

Відповідно до частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок:

1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги);

2) правонаступництва;

3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем);

4) виконання обов'язку боржника третьою особою.

Кредитор у зобов'язання може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 513 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Статтею 514 Цивільного кодексу України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Отже, вказана норма визначає загальне правило, в силу якого на заміну кредитора у зобов'язанні згода боржника не потрібна. Однак, встановлює виключення з відповідного правила - відповідна заміна неможлива без згоди кредитора у випадках, встановлених законом. Крім того, конструкція відповідної норми дозволяє зробити висновок, що загальне правило, визначене відповідною нормою, щодо заміни кредитора без згоди боржника, може бути змінено за волевиявленням сторін, оскільки вона визначає, що інше правило може бути встановлено у договорі, зокрема, такому, в силу якого виникає зобов'язання у якому здійснюється заміна. Це відповідає загальним принципам цивільного та господарського законодавства.

Судом встановлено, що у пункті 15.6. договору поставки № 1205835 від 05.12.2012 сторони узгодили, що постачальник має право передавати третім особам права та зобов'язання за договором лише за письмовою згодою сторін.

Сторонами не надано до суду доказів наявності письмової згоди Публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" щодо передачі прав та обов'язків постачальника за договором поставки №1205835 від 05.12.2012 Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1.

Наведені обставини дозволяють стверджувати, що договір № 1/1 про відступлення права вимоги від 14.11.2014 укладений з порушенням вимог чинного законодавства та договору поставки № 1205835 від 05.12.2012.

Так, відступлення права вимоги (заміна кредитора) є правочином (договором), на підставі якого первісний кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права.

В разі заміни кредитора у зобов'язанні первісний кредитор повністю або у визначеній частині вибуває із зобов'язання, а на його місце приходить новий кредитор. При цьому зміст зобов'язання, тобто обсяг прав та обов'язків його сторін залишається незмінним.

Отже, суд приходить до висновку, що позивач звернувся до суду з вимогами (первісний позов) щодо стягнення заборгованості за договором поставки № 1205835 від 05.12.2012 у загальному розмірі 64 233 грн. 00 коп. без достатніх правових підстав.

При цьому, заперечення позивача щодо невизначеності у самому договорі поняття "треті особи" не може прийматися до уваги, оскільки у суду не виникає сумнівів, що термін "треті особи" у пункті 15.6. договору поставки № 1205835 від 05.12.2012 вжито в контексті будь-яких інших осіб, які не є стороною у даному договорі. А, відповідно, зміст та мета, закладена сторонами у даному пункті договору, є однозначною та зрозумілою.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також з наступного.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).

Як була зазначено вище, у пункті 15.6. договору поставки № 1205835 від 05.12.2012 сторони узгодили, що постачальник має право передавати третім особам права та зобов'язання за договором лише за письмовою згодою сторін.

Так, статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Схожі за змістом положення містить і стаття 207 Господарського кодексу України, відповідно до якої господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлене законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що договір № 1/1 про відступлення права вимоги від 14.11.2014 укладений з порушенням вимог чинного законодавства та договору поставки № 1205835 від 05.12.2012, а отже повинен бути визнаний недійсним.

Викладені обставини свідчать про необхідність задоволення зустрічного позову та відмови в первісних позовних вимогах, оскільки майнові вимоги Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 не можуть ґрунтуватись на недійсному правочині.

В той же час, суд не приймає до уваги посилання Публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" на недійсність договору, з огляду на те, що товариство на час укладення договору не було зареєстроване як фінансова установа і не мало права надавати фінансові послуги, а оспорюваний правочин є договором факторингу, з наступних підстав.

Згідно визначення договору факторингу (статті 1077 Цивільного кодексу України) цей договір спрямований на фінансування від відступлення права грошової вимоги однією стороною (фактором) іншої сторони (клієнта) шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Матеріалами справи встановлено, що істотні умови, притаманні договору факторингу не відповідають змісту та цілі укладеного між сторонами договору про відступлення права вимоги.

Крім того, в преамбулі договору № 1/1 про відступлення права вимоги від 14.11.2014 зазначено, що сторони укладають договір, керуючись статтями 512 - 519 Цивільного кодексу України, тобто керуючись нормами, які регулюють відносини в сфері заміни кредитора у зобов'язанні.

Відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.

Таким чином, якщо відступлення права вимоги має оплатний характер то до даного договору застосовуються положення Цивільного кодексу України про купівлю продаж.

Договір № 1/1 про відступлення права вимоги від 14.11.2014 має оплатний характер, про що вказано у пункті 4 даного договору.

Отже, вказані правовідносини регулюються, зокрема, нормами статей 512-519, частиною 3 статті 625 Цивільного кодексу України.

Отже, з оспорюваного договору вбачається використання сторонами передбаченого статтею 512 Цивільного кодексу України правового механізму передачі прав кредитора іншій особі з метою заміни сторони в зобов'язанні.

Підсумовуючи вищевикладене, суд зауважує, що в преамбулі договору № 1/1 про відступлення права вимоги від 14.11.2014 вказано, що цей договір укладено у відповідності до пункту статей 512 - 519 Цивільного кодексу України, тому він не є договором факторингу, оскільки не передбачає надання фінансових послуг новим кредитором первісному кредитору, а встановлює право нового кредитора щодо самостійного (за рахунок власних коштів і на власний ризик) стягнення боргу, тому не підпадає під дію Закону України "Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг". Разом з тим, в силу частини 3 статті 656 Цивільного кодексу України, якими визначено диспозитивні норми щодо предмета договору купівлі-продажу, предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом. Таким чином наведена норма законодавства визначає право вимоги як товар, який може бути продано за договором купівлі-продажу.

Вказана правова позиція міститься також в постанові Вищого господарського суду України від14.05.2015 по справі № 911/5085/14.

За таких обставин суд приходить до висновку, що до вказаних правовідносин не підлягають застосуванню положення глави 73 "Факторинг" Цивільного кодексу України, а посилання відповідача на вказану обставину ґрунтуються лише на його припущеннях та не можуть бути покладені в основу рішення суду.

З приводу заяви Публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" про застосування позовної до спірних правовідносин в частині стягнення пені, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно пункту 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013 № 10 суддя не повинен з власної ініціативи зазначати про сплив позовної давності. Якщо ж зацікавлена сторона посилається на сплив такої давності, суддя вправі запропонувати кожній із сторін подати відповідні докази з даного питання, в тому числі в порядку підготовки справи до розгляду.

Законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного. В останньому випадку воно обов'язково має бути зазначене в протоколі судового засідання (пункт 6 частини другої статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України); господарський суд може також запропонувати відповідачеві викласти таку заяву в письмовій формі та долучити її до матеріалів справи.

Так, вказане клопотання відповідачем заявлено в заяві про застосування позовної давності (вх. суду 17232/15 від 23.03.2015) (а.с.80-81).

Як зазначено у пункті 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

З огляду на відсутність підстав для задоволення первісного позову щодо стягнення заборгованості за договором поставки № 1205835 від 05.12.2012 у загальному розмірі 64 233 грн. 00 коп., у суду, відповідно, відсутні підстави для застосування строку позовної давності.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом.

Так, судом встановлено, що оспорюваним договором право Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, за захистом якого він звернувся до суду, не порушено, оскільки договір № 1/1 відступлення права вимоги від 14.11.2014 не відповідає положенням чинного законодавства, що є підставою для відмови в задоволенні первісної позовної заяви з підстав необґрунтованості первісних позовних вимог, тому у суду відсутні підстави для відмови у задоволенні первісних позовних вимог у зв'язку зі спливом позовної давності, а заява про застосування позовної давності, подана Публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" задоволенню не підлягає.

Щодо заявленого Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 клопотання про припинення провадження за зустрічним позовом на підставі пункту 6 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, суд зазначає наступне.

В обґрунтування вказаного клопотання позивачем (відповідачем за зустрічним позовом) надано до суду витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, в якому в графі "дата та номер запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи, підстава для його внесення" зазначено, що стан суб'єкта: припинено, дата запису: 11.03.2015, номер запису: 11011170011003679.

Так, відповідно до пункту 6 частини 2 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо, настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено діяльність суб'єкта господарювання, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

При цьому, згідно зі статтею 21 Господарського процесуального кодексу України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.

З урахуванням викладеного, клопотання Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про припинення провадження за зустрічним позовом на підставі пункту 6 статті 80 Господарського процесуального кодексу України задоволенню не підлягає, оскільки у ній мова йде саме про сторін - позивача та відповідача.

Щодо посилання позивача (відповідача за зустрічним позовом) на те, що договір № 1/1 відступлення права вимоги від 14.11.2014 міг бути визнаний недійсним лише в процедурі банкрутства Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "ЗГО-Дарасунський", суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку; боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов'язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна; боржник прийняв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Відповідно до вказаної норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" спір щодо визнання недійсним договору № 1/1 відступлення права вимоги від 14.11.2014 не підлягає розгляду у межах провадження у справі про банкрутство, а отже доводи позивача (відповідача за зустрічним позовом) в цій частині також не приймаються до уваги судом.

Враховуючи все вищевикладене, у задоволенні позовних вимог за первісним позовом слід відмовити у повному обсязі, а позовні вимоги за зустрічним позовом підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у задоволенні первісного позову судом відмовлено у повному обсязі, судовий збір в цій частині відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача (відповідача за зустрічним позовом).

Враховуючи, що вимоги за зустрічним позовом задоволені у повному обсязі, суд покладає на Фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 218 грн. 00 коп. сплачений за подання зустрічної позовної заяви.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 21, 33, 34, 49, 80, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволені первісного позову відмовити у повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору за подання первісного позову покласти на позивача - Фізичну особу - підприємця ОСОБА_1.

Зустрічний позов задовольнити в повному обсязі.

Визнати недійсним договір № 1/1 відступлення права вимоги від 14.11.2014, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "ЗГО - Дарасунський" (ідентифікаційний код 36465253) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1).

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (72315, АДРЕСА_2; ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" (53200, Дніпропетровська область, м. Нікополь, вул. Електрометалургів, 310; ідентифікаційний код 00186520) - 1 218 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко