Рішення

від 02.06.2015 по справі 127/16529/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 127/16529/14-ц Провадження № 22-ц/772/1669/2015Головуючий в суді першої інстанції Король О. П. Категорія 55 Доповідач Іващук В. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2015 року м. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області в складі:

головуючогоІващука В.А., суддів:Колоса С.С., Якименко М.М. при секретаріПантелеймоновій А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі -ТОВ) "Об'єднання Транс-Континенталь" про стягнення заборгованості, моральної шкоди, середнього заробітку за час затримки трудової книжки та зміни формулювання причин звільнення,

за зустрічним позовом ТОВ "Об'єднання Транс-Континенталь" до ОСОБА_6 про стягнення коштів,

за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 квітня 2015 року,

у с т а н о в и л а :

із зазначеним позовом в суд ОСОБА_6 звернувся 31 липня 2014 року.

Зазначав, що наказом ТОВ «Об'єднання Транс-Континенталь» від 01 серпня 2013 року він був призначений директором Вінницької філії ТОВ «Об'єднання Транс-Континенталь» із заробітною платою 5000 грн. на місяць.

За серпень, вересень 2013 року та з лютого по 18 червня 2014 року (по день звільнення) відповідач повністю не розрахувався по заробітній платі. Заборгованість за цей період, виходячи із призначеної відповідачем зарплати 5000 грн., становить 37376 грн. Наказом №7 від 20 січня 2014 року позивача позбавлено 30% зарплати за грудень 2013 року. Таке позбавлення є незаконним, оскільки не ґрунтується на положеннях трудового законодавства, зокрема на вимогах статті 147 КЗпП України. Внаслідок незаконного позбавлення зарплати у грудні 2013 року недоплачено 1500 грн. зарплати, а отже загальний борг становить 38846 грн., який позивач просить стягнути з відповідача на його користь.

Вказав, що 2 червня 2014 року він подав заву про звільнення за власним бажанням у зв'язку із станом здоров'я, однак відповідач заяву не розглянув, а 16 липня 2014 року його ознайомлено з наказом №39 від 18.06.2014 року, копію якого вручено, згідно з яким його звільнено з роботи «за систематичне невиконання обов'язків без поважних причин покладених трудовим договором і правилами трудового розпорядку (п.3 ст. 40 КЗпП України)» та «за прогул (в тому числі відсутність на роботі більше трьох годин без поважних причин (п.4 ст. 40 КЗпП України)». Відповідачем при цьому не зазначено які саме трудові обов'язки він не виконав, не вказано коли саме він вчинив ці порушення трудової дисципліни та коли допустив прогул. Письмові пояснення з приводу невиконання обов'язків, порушення дисципліни та прогулу, відповідно до положень статті 149 КЗпП України, позивач не вимагав, а тому, оскільки насправді таких фактів не було, а був особистий конфлікт з керівником підприємства, позивач просив визнати незаконним звільнення з підстав вказаних у наказі про звільнення, змінити формулювання причини звільнення на звільнення за власним бажанням з урахуванням поданої ним заяви про звільнення.

З урахуванням, що трудова книжка йому була видана тільки 17 липня 2014 року, через місяць після звільнення, а розрахунок не проведений по день звернення до суду, позивач просив, відповідно до положень частин 3 та 4 статті 235 КЗпП України, стягнути з відповідача на його користь середню заробітну плату за весь час затримки видачі трудової книжки в сумі 5000 грн. та стягнути середню заробітну плату за весь час існування неправильного формулювання причини звільнення.

Відповідно з положенням статті 237-1 вказаного Кодексу позивач також просив стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 20000 грн. у зв'язку з порушенням відповідачем трудових прав.

Позивач також просив стягнути з відповідача 16000 грн. за 8 місяців оренди ним автомобіля «Volkswagen Passat», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить позивачу та який орендувався згідно договору оренди транспортного засобу №1 від 1 серпня 2013 року за 2000 грн. в місяць.

20 жовтня 2014 року ТОВ «Об'єднання Транс-Континенталь» подало зустрічний позов., відповідно до якого просило стягнути з ОСОБА_6 кошти, отримані ним на відрядження у розмірі 10699, 69 грн. Позов мотивований тим, що згідно з наказами Президента Товариства відповідача ОСОБА_6 тричі було направлено у відрядження у Тиврівську дільницю для організації виконання робіт з будівництва газопроводу. Для виконання цього завдання йому було виплачено аванс на відрядження на загальну суму 10699,69 грн., що підтверджується відомостями на виплату грошей, але ОСОБА_6 за витрату грошей не відзвітував, отримані гроші підприємству не повернув.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 15 квітня 2015 року первісний позов ОСОБА_6 задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «Об'єднання Транс-Континенталь» на користь ОСОБА_6 заборгованість по заробітній платі в розмірі 4418, 33 грн.

Визнано незаконною причину звільнення ОСОБА_6 вказану в наказі №39 від 18 червня 2014 року за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку (п. 3 ст. 40 КЗпП України) і в цій частині формулювання причини звільнення виключено.

Зобов'язано ТОВ «Об'єднання Транс-Континенталь» видати ОСОБА_6 трудову книжку без запису причини звільнення за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором, і правилами внутрішнього трудового розпорядку (п. 3 ст. 40 КЗпП України).

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ТОВ «Об'єднання Транс-Континенталь» судовий збір в дохід держави в розмірі 243 грн. 60 коп.

Зустрічний позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ТОВ «Об'єднання Транс-Континенталь» кошти в розмірі 10492,54 грн. та у відшкодування витрат зі сплати судового збору 243 грн. 60 коп.

В задоволенні решти позову відмовлено.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 24 квітня 2015 року виправлено допущені в рішенні Вінницького міського суду Вінницької області від 15 квітня 2015 року у справі № 127/16529/14-ц за первісним позовом ОСОБА_6 до ТОВ «Об'єднання Транс-Континенталь» про стягнення заборгованості, моральної шкоди, середнього заробітку за час затримки трудової книжки та зміни формулювання причин звільнення та за зустрічним позовом ТОВ «Об'єднання Транс-Континенталь» до ОСОБА_6 про стягнення коштів арифметичні помилки :

на стор. 5 рішення «А всього заборгованість по заробітній платі складає : 370, 59 грн. + 564, 37 грн. + 1218 грн. + 1218 грн. + 121,76 грн. + 121,76 грн. + 669,90 грн. = 4418,33 грн. правильно вказано «4284,38 грн.»;

в резолютивній частині рішення «Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Об'єднання Трансконтиненталь» на користь ОСОБА_6 заборгованість по заробітній платі в розмірі 4418, 33 грн.» правильно вказано « 4284,38 грн.»;

на сторінці 8 рішення «Всього ОСОБА_6 повинен повернути ТОВ «Об'єднання Транс-Континенталь» 10492,54 грн. отриманих на відрядження» правильно вказано «10699, 69 грн.»;

в резолютивній частині рішення «Стягнути з ОСОБА_6 на користь ТОВ «Об'єднання Трансконтиненталь» кошти в розмірі 10492,54 грн.» правильно вказано «10699, 69 грн.» (а.с.35).

У апеляційній скарзі представник ОСОБА_6 в його інтересах, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати в частині відмови у його задоволених вимогах та в частині задоволених до нього зустрічних вимог ТОВ «Об'єднання Транс-Континенталь» і ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог у повному обсязі, крім вимог про стягнення коштів за оренду автомобіля, та відмовити у задоволенні зустрічного позову до нього.

У доводах апеляційної скарги зокрема зазначав про невідповідність висновків суду про прийняття позивача на роботу з 1 жовтня 2013 року, про безпідставне неприйняття судом показань свідків у підтвердження обставини про призначений відповідачем розмір заробітної плати, про безпідставну відмову суду у відшкодуванні моральної шкоди, а також на те, що суд безпідставно відмовив у стягненні заробітку за вимушений прогул та за затримку видачі трудової книжки.

У судовому засіданні апеляційного суду позивач уточнив, що просить змінити формулювання звільнення саме на звільнення за власним бажанням, що фактично він просив у суді першої інстанції.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду у межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи із наступного.

Відповідно частинам 1 та 2 статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду в частині вирішених вимог про зміну формулювання причини звільнення з роботи, а також в частині вирішення вимог про відшкодування моральної шкоди законним і обґрунтованим визнати не можна, оскільки суд при вирішенні вказаних позовних вимог не виконав всі вимоги цивільного судочинства, допустив невідповідність висновків суду обставинам справи та допустив порушення норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено і не заперечується сторонами у справі, що згідно з пунктом 6 наказу Президента ТОВ «Об'єднання Транс-Континенталь» ОСОБА_7 від 1 серпня 2015 року (без номера) позивач був призначений Генеральним директором створеної в м. Вінниці філії ТОВ «Об'єднання Транс-Континенталь» «Поділля Транс-Континенталь» (а. с. 4 том 1).

Згідно з наказом № 7 від 20 січня 2014 року за невиконання плану будівельно-монтажних робіт ОСОБА_6 було позбавлено 30 % заробітної плати (а.с.5 том 1).

Встановлено, що за січень 2014 року ОСОБА_6 отримав 653,63 грн., що підтверджується розрахунково-платіжною відомістю за січень 2014 р. (а. с. 8 том 1 на звороті).

6 червня 2014 року ОСОБА_6 подав Президенту об'єднання ТОВ «Об'єднання Транс - Континенталь» ОСОБА_7 заяву про звільнення з посади генерального директора філії за станом здоров'я (а.с. 9 том 1).

Згідно з наказом №39 від 18 червня 2014 року Президента об'єднання ТОВ «Об'єднання Транс - Континенталь» ОСОБА_7 Генерального директора Філії «Поділля Транс - Континенталь» ОСОБА_6 звільнено з роботи з 30 червня 2014 року за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розкладу (п.3 ст.40 КЗпП України), за прогул (в тому числі відсутність на робочому місці на роботі більше трьох годин на протязі робочого дня ) без поважних причин (п.4 ст.40 КЗпП України). Підстава - табелі обліку робочого часу за квітень - червень 2014 року (а.с.10 том 1).

Вирішуючи спір в частині позовних вимог про зміну формулювання причини звільнення, задовольняючи їх частково, визнаючи незаконною причину звільнення ОСОБА_6 вказану у наказі №39 від 18.06.2014 р. за систематичне невиконання без поважної причини обов'язків, покладених на нього трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку (п.3 ст. 40 КЗпП України) і в цій частині виключаючи формулювання причини звільнення, а також зобов'язуючи ТОВ «Об'єднання Транс - Континенталь» видати ОСОБА_6 трудову книжку без запису вказаної причини звільнення, суд правильно виходив із того, що формулювання причини звільнення за систематичне невиконання без поважної причини обов'язків, покладених на нього трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку (п.3 ст. 40 КЗпП України) є незаконним, оскільки не відповідає вимогам закону (ст.147 КЗпП України), а тому це формулювання підлягає виключенню з наказу із зобов'язанням відповідача видати трудову книжку без такого запису. При цьому, вирішуючи цю вимогу та відмовляючи у зміні формулювання причини звільнення - за прогул (в тому числі відсутність на робочому місці на роботі більше трьох годин на протязі робочого дня) без поважних причин (п.4 ст.40 КЗпП України) на формулювання - за власним бажанням, суд, як це вбачається із змісту судового рішення, виходив із того, що звільнення позивача за прогул є обґрунтованим, оскільки відповідно до табелів обліку робочого часу він відпрацював за ці місяці по 16 годин, решту робочого часу він був відсутній на роботі без поважних причин.

З останнім висновком суду про законність та обґрунтованість звільнення ОСОБА_6 за прогул без поважних причин (п.4 ст. 40 КЗпП України) та про обґрунтованість такого формулювання причини звільнення, погодитись не можна, оскільки суд дійшов до такого висновку без належного доведення відповідачем (ТОВ «Об'єднання Транс - Континенталь») належними та допустимими доказами обставин, які є підставою для звільнення ОСОБА_6 за прогул (п.4 ст.40 КЗпП України), а також доведення дотримання при цьому вимог чинного законодавства при звільненні саме з таким формулюванням.

Так, за змістом положення частини 1 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Отже, звільнення без законної підстави та у точній відповідності до чинного законодавства, є правовою підставою для поновлення працівника на роботі.

Разом із тим, за змістом частини 3 цієї статті цього Кодексу у разі визнання формулювання причин звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Встановлено і це вбачається із матеріалів справи, що ОСОБА_6 6 червня 2014 року подав на ім'я Президента ТОВ «Об'єднання Транс - Континенталь» заяву про звільнення з посади Генерального директора філії за станом здоров'я без вказівки про строк розірвання трудового договору (а.с.9). Зазначений факт представником відповідача не заперечувався.

Згідно з пунктом 6.3 Положення про Філію ТОВ «Об'єднання Транс - Континенталь» Генеральний директор Філії призначається Президентом Об'єднання і підзвітний йому (а.с.188 том 1).

Відповідно до вказаного Положення та правил статті 38 КЗпП України, подання такої заяви про звільнення Генеральним директором Філії передбачає її розгляд та вирішення цього питання Президентом Об'єднання у відповідності до вимог трудового законодавства, у визначені ним строки.

Як вбачається із матеріалів справи вказану заяву про звільнення Президентом Об'єднання не вирішено у строк два тижні з дати подачі заяви, як це передбачено правилами статті 38 КЗпП України. Проте, у порушення норм вказаного трудового законодавства, не вирішивши подану заву ОСОБА_6 про звільнення та не повідомивши останнього про причини фактичної відмови у цьому, Президентом Об'єднання видано наказ №39 від 18 червня 2014 року про звільнення ОСОБА_6 30 червня 2014 року за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розкладу (п.3 ст.40 КЗпП України), за прогул (в тому числі відсутність на робочому місці на роботі більше трьох годин на протязі робочого дня) без поважних причин (п.4 ст. 40 КЗпП України). Підстава - табелі обліку робочого часу за квітень - червень 2014 року (а.с.10 том 1).

Виходячи із цього звільнення з роботи ОСОБА_6 з інших правових підстав без вирішення поданої ним заяви про звільнення не можна визнати законним. Крім того, уповноваженою власником особою, при звільненні ОСОБА_6 за формулюванням відповідним пункту 4 статті 40 КЗпП України, не було дотримано порядку, який встановлений законом при звільненні з підстав допущеного працівником прогулу (в тому числі відсутність на робочому місці на роботі більше трьох годин на протязі робочого дня) без поважних причин.

Згідно із зазначеним наказом про звільнення час прогулу ОСОБА_6 є узагальненим та вказаний за тривалий період, а саме за квітень - червень 2014 року. За весь цей період з ОСОБА_6 не було витребувано письмових пояснень за прогул, за кожний робочий день прогулу. За таких обставин та ураховуючи, що ОСОБА_6 був керівником цього підприємства, який по суті своїх посадових обов'язків сам зобов'язаний контролювати працівників Філії щодо дотримання дисципліни праці, обставини щодо його прогулу не можна визнати доведеними, а тому висновки суду першої інстанції з цього питання є помилковими.

Отже причину звільнення ОСОБА_6 вказану у наказі №39 від 18 червня 2014 року про звільнення його за прогул (в тому числі відсутність на робочому місці на роботі більше трьох годин на протязі робочого дня) без поважних причин (п.4 ст. 40 КЗпП України) слід вважати також незаконною, а отже звільнений він без законної підстави.

При таких обставинах вказані формулювання причини звільнення ОСОБА_6 слід змінити з урахуванням його волевиявлення про звільнення з роботи за власним бажанням.

Безпідставними є висновки суду про те, що суду неможливо дійти висновку про волевиявлення позивача про підстави розірвання трудового договору, а саме за власним бажанням, оскільки він подавав заяву про звільнення за станом здоров'я.

Такий висновок суду суперечить положенню частини 4 статті 10 ЦПК України, оскільки суд не повинен ухилятися від виконання своїх обов'язків, а керуючись вказаною нормою процесуального права зобов'язаний сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, і зокрема суд повинен був з'ясувати у позивача які саме підстави для свого звільнення він мав на увазі подаючи 6 червня 2014 року заяву про звільнення за станом здоров'я, чи дійсно є підстави для звільнення з таким формулюванням причини і чи підтримує він свої позовні вимоги в цій частині про зміну формулювання причини звільнення на - за власним бажанням.

Також не можна погодитись із висновком суду, що у зв'язку з перебуванням на робочому місці в м. Сімферополі Президента Об'єднання останній не міг дотриматись вимог закону з питання відібрання пояснення у ОСОБА_6 з приводу його прогулу, а тому ця обставина є доказом дотримання вимог закону про звільнення останнього.

Постійна відсутність керівника Об'єднання по місцю роботи позивача у м. Вінниці не дає підстав для відступлення від дотримання вимог передбачених законом щодо процедури звільнення і зокрема від відібрання пояснення про причини прогулу від якого залежить висновок про поважність причини прогулу.

Разом із цим суд ураховує пояснення ОСОБА_6 про те, що він не допускав прогулів без поважних причин, а фактичною причиною звільнення стало упередженість до нього з боку Президента Об'єднання та неприязні відносини між ними.

Отже, висновки суду щодо вказаних фактів про прогули без поважних причин не відповідають обставинам справи і судом допущено порушення норм матеріального і процесуального права при вирішенні зазначених позовних вимог.

Відповідно до положення пунктів 3 та 4 частини 1 статті 309 ЦПК підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Оскільки суд дійшов до правильних висновків в частині вирішених вимог про визнання незаконною причину звільнення ОСОБА_6 вказану у наказі №39 від 18 червня 2041 року за систематичне невиконання без поважної причини обов'язків, покладених на нього трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку (п.3 ст. 40 КЗпП України), то в цій частині рішення зміні не підлягає і в резолютивній частині з цього питання підстав для зміни рішення немає. Проте, в частині відмови у зміні формулювання причини звільнення за прогул (в тому числі відсутність на робочому місці на роботі більше трьох годин на протязі робочого дня) без поважних причин (п.4 ст. 40 КЗпП України), рішення підлягає зміні.

Встановлено, що ОСОБА_6 звільнений з роботи без законної підстави, а тому від підлягає поновленню на попередній роботі, відповідно до вимог частини 1 статті 235 КЗпП України. Проте, оскільки він не потребує поновлення на роботі через те, що подав заяву 6 червня 2014 року про звільнення з роботи за станом здоров'я, а у позовній заяві та у судових засіданнях, і зокрема в апеляційному суді, просив змінити формулювання звільнення на звільнення за власним бажанням, ст.38 КЗпП України, тому є підстави для задоволення його вимог про зміну формулювання звільнення.

Отже, формулювання причини звільнення з роботи ОСОБА_6 підлягає зміні на формулювання - звільнений за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України, а у резолютивній частині рішення абзац 4 слід замінити іншим відповідним текстом.

Відповідно до частини 5 статті 48 КЗпП України порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 Міністерству праці, Міністерству юстиції, Міністерству соціального захисту населення разом із заінтересованими міністерствами доручено розробити і затвердити Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях.

Вказана вище зміна формулювання причини звільнення у судовому порядку є підставою для відповідача змінити відповідні записи у трудовій книжці. Зміст змін у трудову книжку, які необхідно внести згідно з рішенням суду про зміну формулювання причини звільнення визначений пунктом 2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29 липня 1993 рок «Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників».

Вирішуючи вимоги про відшкодування моральної шкоди та відмовляючи у задоволенні цих вимог, суд, як це вбачається із рішення суду, виходив із того, що обставини про відсутність у ОСОБА_6 засобів для існування у зв'язку з невиплатою йому зарплати, факт незаконного звільнення з роботи, з чим він пов'язує свої моральні страждання та порушення звичайного життя, останній не довів. Відмовляючи у цих позовних вимогах суд також виходив із того, що судом стягується на користь позивача значно менший розмір заборгованості по зарплаті ніж він заявляв та крім того він має доход від отримуваної пенсії.

Проте, з таким висновком погодитися не можна, оскільки до такого висновку суд дійшов через його невідповідність обставинам справи та через неправильне трактування норми матеріального права, яка регулює спірні правовідносини сторін, а саме положення статті 237-1 КЗпП України.

Так, дійшовши висновку про порушення прав позивача та необхідності поновлення цього права, а саме часткового задоволення позову в частині вимог про стягнення заробітної плати в розмірі 4418, 33 грн., (згідно з ухвалою цього суду від 24 квітня 2015 року про виправлення арифметичної помилки - 4284,38 грн.), часткового задоволення позову про визнання незаконною причину звільнення та зміну формулювання причини звільнення, суд безпідставно не задовольнив позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, пославшись на недоведеність позивачем цієї шкоди.

Суд неправильно витрактував положення статті 237-1 КЗпП України вказуючи на те, що ці положення можуть бути застосованими лише за доведеності тих обставин, на які безпосередньо позивач посилається (за змістом позовної заяви відсутність засобів для існування), обґрунтовуючи наявність заподіяної йому моральної шкоди, а також лише при доведеності її розміру доказами, навіть з урахуванням того, що судом встановлено порушення трудових прав позивача, хоч би і частково.

Проте, зміст статті 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування працівнику моральної шкоди у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до правил частини 1 статті 23 ЦК України, який є основним актом цивільного законодавства України (частина 1 статті 4 ЦК України), особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. За пунктом 2 частини 2 цієї статті цього Кодексу моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Отже, порушення трудового права, яке є одним із основних прав громадян, є підставою для відшкодування моральної шкоди, розмір якої, якщо йдеться про відшкодування моральної шкоди грішми, визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, а також з урахуванням інших обставини, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості (частина 3 статті 23 ЦК України).

Встановивши порушення законних трудових прав ОСОБА_6, суд дійшов до помилкового висновку, що останньому цим порушенням не завдано моральної шкоди та що порушення його законних прав не призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і не вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Суд дійшов помилкового висновку, що розмір стягуваної заробітної плати незаконно невиплаченої відповідачем позивачу впливає на розмір морального грошового відшкодування, оскільки зміст статей 23 ЦК України та статті 237 - 1 КЗпП України не передбачає зв'язку між розміром стягуваної майнової шкоди чи іншого грошового стягнення, зокрема й розміру стягуваної заробітної плати, і розміром грошового відшкодування моральної шкоди.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено порушення прав позивача в частині щодо звільнення його за прогули без поважних причин, ч.4 ст. 40 КЗпП України, які підлягають відновленню цим рішенням, а тому відповідно розмір морального відшкодування має бути більшим ніж був би при встановлених судом першої інстанції порушеннях прав позивача.

Визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди колегія суддів бере до уваги пенсійний вік потерпілої особи, його соціальне становище у суспільстві, обставини які мають значення для правильного вирішення цього питання, значимість для потерпілої особи такого порушення його прав, характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого, позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди.

Отже, оскільки суд першої інстанції дійшов до своїх висновків внаслідок невідповідності їх обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи в частині зазначених вище вимог про відшкодування моральної шкоди, то оскаржуване рішення суду, в указаній частині, відповідно до правил пунктів 3 та 4 частини 1 статті 309 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

З урахуванням зазначеного колегія суддів прийшла до висновку, що справедливим і достатнім розміром грошового відшкодування моральної шкоди позивачу, з рахуванням вимог розумності і справедливості, буде грошове відшкодування у розмірі 7000 грн., які слід стягнути з ТОВ «Об'єднання Транс - Континенталь» на користь ОСОБА_6

У решті рішення суду підлягає залишенню без змін, як таке, що ухвалено без порушень норм матеріального і процесуального права, а висновки суду відповідають обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги про незаконність рішення суду в частині відмови у задоволенні позову про стягнення невиплаченої зарплати та відмови у стягненні 5000 грн. середньої зарплати за затримку видачі трудової книжки не можна визнати обґрунтованими.

Судом об'єктивно досліджені всі обставини щодо призначеного ОСОБА_6 розміру заробітної плати та правильно встановлено, що заробітна плата у розмірі 5000 грн. йому не встановлювалась. Правильно суд дійшов висновку про те, що за наявності належних та допустимих доказів про розмір призначеної заробітної плати, а саме письмових документів (наказів Керівника Об'єднання, штатного розпису Філії, бухгалтерських документів), показання свідків з цього питання не можна визнати належними та допустимими доказами, а тому не можна визнати доведеними обставини про те, що позивачу заробітна плата була призначена у розмірі 5000 грн. Виходячи із цього суд правильно визначив розмір заробітної плати яка була призначена позивачу та правильно визначив розмір невиплаченої зарплати при розрахунку з ним Філії при звільненні.

Правильними та обґрунтованими є висновки суду щодо відсутності вини підприємства у затримці видачі трудової книжки ОСОБА_6, оскільки його трудова книжки зберігалася у Філії Об'єднання керівником якої був сам позивач і перешкод в отриманні трудової книжки у нього не було. Трудову книжку позивач отримав у той же день коли й звернувся за нею, а саме 17 липня 2014 року.

Підставою для виплати середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки працівнику при його звільненні є не тільки сам факт затримки видачі трудової книжки, а й вина власника або уповноваженого ним органу у такій затримці (частина 4 статті 235 КЗпП України), а тому, за встановлених обставин, суд обґрунтовано відмовив у задоволенні цих вимог позивачу.

Не можна погодитись також з доводами апеляційної скарги про безпідставність задоволення позову ТОВ «Об'єднання Транс - Континенталь» до ОСОБА_6 про стягнення коштів, оскільки такі доводи не спростовують правильних висновків суду.

Помилковим і таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства є посилання у апеляційній скарзі на те, що законом, а саме КЗпП України не передбачено повернення у судовому порядку неповернутого працівником авансу на відрядження, оскільки порядок повернення авансу регулюється статтею 127 КЗпП України.

Ураховуючи встановлені конкретні обставини справи, зокрема те, що ОСОБА_6 не повернув отриманий ним авансовий платіж і після звільнення його з роботи не погоджується його повернути, заперечуючи наявність самого факту відрядження та отримання ним авансових платежів на відрядження, то відповідно не суперечить вимогам закону стягнення вказаних грошових коштів з нього у судовому порядку, ураховуючи й те, що положення статті 127 КЗпП України, на які посилається апелянт, передбачають можливість стягнення своєчасно не повернутого авансу, виданого на службове відрядження, лише за відсутності спору між працівником і працедавцем про підстави і розмір відрахування.

Щодо вимог про стягнення орендної плати за оренду автомобіля у задоволенні яких суд відмовив, то виходячи із того, що ОСОБА_6 у поданій апеляційній скарзі не ставить питання про скасування чи зміну рішення в цій частині та не обґрунтовує незаконність рішення в цій частині у апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає необхідності перевіряти законність і обґрунтованість рішення в цій частині, виходячи із положення частини 1 статті 303 ЦПК України.

Отже, в решті рішення суду є законним і обґрунтованим, а тому скасуванню чи зміні не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст. 303, п.2 ч.1 ст. 307, пунктами 3, 4 ст. 309, ч. 2 ст. 314, ст. 316 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 квітня 2015 року в частині вирішених судом вимог про зміну формулювання причини звільнення - змінити. Абзац 4 (чотири) резолютивної частини рішення замінити наступним текстом.

Змінити формулювання причини звільнення з роботи ОСОБА_6 з посади Генерального директора філії ТОВ «Об'єднання Поділля Транс - Континенталь» та вважати його звільненим з 18 червня 2014 року (18.06.14) за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України. Зобов'язати Товариства з обмеженою відповідальністю "Об'єднання Транс-Континенталь" внести у трудову книжку ОСОБА_6 відповідні зміни.

Рішення в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_6 про стягнення моральної шкоди - скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_6 до ТОВ «Об'єднання Транс-Континенталь» про стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Об'єднання Транс-Континенталь" на користь ОСОБА_6 у відшкодування моральної шкоди 7000 (сім тисяч) грн.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено на протязі двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: /підпис/ В.А. Іващук

/підпис/ С.С. Колос

/підпис/ М.М. Якименко

Згідно з оригіналом

Суддя В.А. Іващук