Рішення

від 13.05.2015 по справі 52/188

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.05.2015Справа №52/188 Господарський суд міста Києва у складі судді Чебикіної С.О., розглянувши справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго" до Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-сервіс" про стягнення 71 971,67 грн., за участю представників позивача - Кучкової Ю.В., довіреність № 91/2014/12/26-11 від 20.12.2014 року, відповідача - Титаренка О.Є., довіреність №110/00501498 від 30.09.2014 року,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2008 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення 57 826,21 грн. основного боргу, 12 702,51 грн. інфляційних втрат та 1 442,95 грн. 3 % річних у зв'язку з неналежним виконанням останнім зобов'язання за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 2690090 від 12.07.2007 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.09.2008 року порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 19.11.2008 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.11.2008 року провадження у справі було зупинено до вирішення іншої пов'язаної з нею справи № 8/131.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.04.2015 року провадження у справі поновлено та призначено до розгляду на 27.04.2015 року.

В судовому засіданні 13.05.2015 року відповідач визнав суму заборгованості та надав заяву про розстрочку, в якій просив суд розстрочити суму штрафних санкцій строком на 6 місяців рівними частинами, судовий збір включити до першого платежу.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що 12.07.2007 року між Публічним акціонерним товариством «Київенерго» (постачальник) та Комунального підприємства "Житло-сервіс" (споживач) було укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді №2690090, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується виробити та поставити теплову енергію споживачу для потреб опалення та гарячого водопостачання, а споживач зобов'язується отримати її та оплатити відповідно до умов викладених в цьому договорі (п. 1.1. договору).

Згідно п. 2.2.1. договору позивач зобов'язався безперебійно постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення- в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та обсягах згідно з додатком №1.

Договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 05.06.2008 року (п. 4.1. договору).

Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде письмово заявлено однією із сторін про його припинення (п. 4.2. договору).

Доказів припинення дії даного договору матеріали справи не містять.

Згідно п.2.3.1. договору відповідач зобов'язався дотримуватись кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку 1, не допускаючи їх перевищення; своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та по тарифах, зазначених у додатку 2.

Відповідно до п. 5 додатку № 2 до договору споживач (відповідач), що має будинкові прилади обліку щомісячно надає постачальнику звіт по фактичному споживанню теплової енергії в МВРТ № 2 вул. Драгоманова, 40в- не пізніше 28 числа поточного місяця.

Відповідно до п. 10 додатку № 2 до договору споживач щомісячно: - забезпечує не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА; - до 25 числа поточного місяця, сплачує вартість теплової енергії, яка використовується орендарями, на рахунок постачальника згідно з його розрахунком.

Однак, взяті на себе зобов'язання за договором відповідач не виконував, внаслідок чого за період з 01.10.2007 року по 01.08.2008 року виникла заборгованість за використану теплову енергію, яка станом на 01.08.2008 року складала 57 826,21 грн.

Поясненнями позивача, відповідача, поданим позивачем розрахунком, проведеним відповідно до вимог чинного законодавства та умов договору на підставі зазначених даних облікових карток (табуляграм), відомостей обліку теплової енергії стверджується факт поставки позивачем відповідачу протягом указаного періоду за спірним договором теплової енергії на суму 57 826,21 грн. (в т.ч. ПДВ), а також факт користування відповідачем цією тепловою енергію.

Однак, після звернення позивача з позовною заявою до суду відповідачем було сплачено основний борг у розмірі 57 826,21 грн., що підтверджується довідкою про надходження коштів за спожиту теплоенергію від відповідача за договором № 2690090 від 29.11.2012 року та поясненнями представників позивача та відповідача у судовому засіданні.

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Приймаючи до уваги, що станом на день розгляду справи відповідач сплатив заборгованість за спожиту електроенергію після звернення позивача з позовною заявою до суду в сумі 57 826,21 грн., суд вважає, що провадження у справі в цій частині позову підлягає припиненню на підставі пункту 1-1 статті 80 ГПК України в зв'язку з відсутністю предмету спору, державне мито в цій частині позову покладається на відповідача.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором по сплаті спожитої теплової енергії.

При цьому, в ході розгляду справи між сторонами виникали спірні питання щодо правомірності застосування при здійсненні розрахунку вартості спожитої теплової енергії тарифів, встановлених розпорядженнями виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Згідно ст. 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

Відповідно до ч. 2 ст. 140 Конституції України та ч. 2 ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами про міста Київ і Севастополь.

Статтею 10 Закону України "Про столицю України - місто герой Київ" визначено, що Київська міська та районні в місті ради мають власні виконавчі органи, які утворюються відповідно Київською міською радою, районними в місті радами, підзвітні та підконтрольні відповідним радам.

Пунктом 2 Перехідних положень Закону України "Про столицю України - місто герой Київ" встановлено, що міська та районні в місті Києві ради протягом місяця після набрання чинності цим Законом вирішують питання щодо формування власних виконавчих органів на базі відповідних державних адміністрацій, які паралельно виконують функції державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади в місті Києві.

Таким чином, виходячи з положень ст.1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та особливостей здійснення місцевого самоврядування в місті Києві, які визначаються Законом України "Про столицю України - місто герой Київ", виконавчий орган створюється Київською міською радою.

Так, рішенням Київської міської ради від 20 червня 2002 року 28/28 "Про утворення виконавчого органу Київської міської ради та затвердження його структури і загальної численності" був утворений виконавчий орган Київради, який відповідно до пункту 2 розділу VII Прикінцевих положень Закону України "Про столицю України - місто герой Київ" паралельно виконує функції органу державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування в місті Києві, із збереженням існуючої назви "Київська міська державна адміністрація". Вказане рішення має юридичну силу та діє до вказаного часу.

Таким чином, особливістю виконавчого органу у місті Києві є те, що Київська міська державна адміністрація та виконавчий орган Київради є фактично одним органом, хоча мають різні повноваження та порядок діяльності.

Розглядаючи конституційність цього положення Конституційний Суд України своїм рішенням від 25.12.2003 № 21-рп/2003 (справа про особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування у місті Києві) надав тлумачення ст. 10 Закону України "Про столицю України - місто герой Київ" де зазначив: Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади. З питань, віднесених до відання місцевого самоврядування, цей орган підзвітний і підконтрольний Київській міській раді, а з питань здійснення повноважень у сфері виконавчої влади - Кабінету Міністрів України.

Виходячи з наведеного, Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади.

Таким чином, Київська міська державна адміністрація, як виконавчий орган Київської міської ради, наділена повноваженнями органу місцевого самоврядування і як орган виконавчої влади - повноваженнями органу державної влади.

Щодо компетенції виконавчого органу Київради на встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги, слід зазначити наступне.

Згідно п. 2 ч. "а" ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчого органу сільської, селищної, міської ради (в даному випадку - Київської міської ради) віднесене встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання та регулює відносини, пов'язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання визначає Закон України "Про теплопостачання".

Статтею 1 даного Закону визначено, що тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Згідно ч.3 ст.20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Відповідно п.2 ч.1 ст.7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону.

Виходячи з наведеного, до повноважень Київської міської державної адміністрації як виконавчого органу Київської міської ради, згідно п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", ст. 20 Закону України "Про теплопостачання" та п. 2 ч. "а" ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", на момент існування спірних правовідносин були віднесені повноваження встановлювати ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги, тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, а тому виконавчим органом Київради (Київської міської державної адміністрації) були прийняті оскаржувані розпорядження в межах його повноважень та у спосіб, що встановлений законами України.

Спірні розпорядження прийняті з посиланням на Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні", що вказує на прийняття їх відповідачем як виконавчим органом місцевого самоврядування, а не виконавчим органом державної влади.

Щодо відсутності реєстрації оскаржуваних розпоряджень в Міністерстві юстиції України, суд зазначає наступне.

З метою впорядкування видання міністерствами, іншими органами виконавчої влади нормативно-правових актів, забезпечення охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, підприємств, установ та організацій видано Указ Президента України "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" від 3 жовтня 1992 року № 493/92.

Статтею 1 Указу установлено, що з 1 січня 1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.

Статтею 3 вищевказаного Указу передбачено, що нормативно-правові акти, зазначені в статті 1 цього Указу, набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

Відповідно до п.15 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731, органи виконавчої влади направляють для виконання нормативно-правові акти лише після їх державної реєстрації та офіційного опублікування. У разі порушення зазначених вимог нормативно-правові акти вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані.

Однак, відповідно до преамбули та п. 1 Указу Президента України "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" та п. 1 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, до предмета регулювання цих актів не віднесено акти органів місцевого самоврядування та їх виконавчих органів.

Таким чином, акти Київської міської державної адміністрації, як виконавчого органу Київради, щодо встановлення цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги не підлягають державній реєстрації.

Аналогічна правова позиція наведена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 11.12.2012 р. у справі №К/9991/16573/11.

Крім того, позиція стосовно того, що рішення органу місцевого самоврядування про погодження тарифів на комунальні послуги, прийнятого на підставі п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", ст. 20 Закону України "Про теплопостачання" та п. 2 ч. "а" ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" не потребує реєстрації, викладена в постанові Верховного Суду України від 13.03.2012 р. у справі №21-967во10.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про правомірність застосування позивачем при здійсненні розрахунку заборгованості тарифів, встановлених наведеними у розрахунку розпорядженнями Київської міської державної адміністрації.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи, що відповідач прострочив виконання зобов'язання з оплати теплової енергії за договором, позов в частині стягнення 3 % річних обґрунтований та підлягає задоволенню у розмірі 1 442,95 грн. за розрахунком позивача, який відповідає умовам договору та вимогам закону.

Позов в частині стягнення 12 702,51 грн. інфляційних втрат обґрунтований та підлягає задоволенню за розрахунком позивача, який відповідає умовам договору та вимогам закону.

Крім того, відповідач заявив клопотання про розстрочку виконання рішення рівними частинами строком на шість календарних місяці, судовий збір приєднати до першого платежу.

Відповідно до ст. 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Беручи до уваги, що заявлене клопотання відповідачем обґрунтовано, а обставини в ньому такі, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим та враховуючи, що представник позивача не заперечує проти задоволення даного клопотання, суд вважає за можливим задовольнити клопотання про розстрочку виконання рішення, а саме: розстрочити виконання рішення суду рівними частинами строком на шість місяців та судові витрати приєднати до першого платежу.

Державне мито та витрати позивача на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 49, 80 п. 1-1, 82-85, 121 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-сервіс" (02081, м. Київ, вул. Дніпровська Набережна, буд. 25-Б; код 31025659) на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго» (01001, м. Київ, площа Івана Франка, будинок 5, код 00131305) 12 702 (дванадцять тисяч сімсот дві) грн. 51 коп. інфляційних втрат, 1 442 (одна тисяча чотириста сорок дві) грн. 95 коп. 3% річних, 719 (сімсот дев'ятнадцять) грн. 72 коп. державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Розстрочити виконання рішення, зобов'язавши Комунальне підприємство з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-сервіс" (02081, м. Київ, вул. Дніпровська Набережна, буд. 25-Б; код 31025659) сплачувати Публічному акціонерному товариству «Київенерго» (01001, м. Київ, площа Івана Франка, будинок 5, код 00131305) належну за рішенням суду заборгованість загальною сумою 14 145,46 грн. на шість календарних місяців, а саме: по 2 357,58 грн. щомісяця - шість місяців, а також, приєднавши 719,72 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу до першого платежу стягуваної заборгованості, починаючи з дати вступу рішення в законну силу.

Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 18.05.2015р.

Суддя С.О. Чебикіна