Рішення

від 04.06.2015 по справі 910/6852/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.06.2015Справа №910/6852/15-г

за позовом Заступника прокурора міста Києва

до 1) Київської міської ради

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1) Приватне акціонерне товариство "Український науково-дослідний інститут паперу"

2) Приватне акціонере товариство "Інститут паперу"

3) Державне підприємство Український державний науково-дослідний інститут проектування міст "Діпромісто" імені Ю.М. Білоконя

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору, визнання відсутності права та повернення земельної ділянки

Суддя Полякова К.В.

Представники сторін:

від прокуратури: Скляр Д.Ю. (служб.посв.№029382 від 01.10.2014)

від відповідача 1: Кириченко А.Б. (дов.№225-КР-1460 від 28.04.2015)

від відповідача 2: Лук’яненко О.Л. (дов.№б/н від 10.04.2015), Шкаровський Д.О. (дов.№3 від 11.12.2012)

від третьої особи 1: не з'явився

від третьої особи 2: Єловікова В.В.

від третьої особи 3: Грицишина Л.Г. (дов.№Д-1020 від 13.05.2015)

СУТЬ СПОРУ:

Заступник прокурора міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Київської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма" про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору, визнання відсутності права та повернення земельної ділянки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.03.2015 порушено провадження у справі №910/6852/15-г та призначено її до розгляду на 16.04.2015 року.

Фіксування судового процесу здійснюється у задоволення клопотання відповідача 2 від 16.04.2015 за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

За наслідками розгляду спору у судовому засіданні 16.04.2015 суд залучив до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, а саме Приватне акціонерне товариство "Український науково-дослідний інститут паперу", Приватне акціонере товариство "Інститут паперу" та Державне підприємство Український державний науково-дослідний інститут проектування міст "Діпромісто" імені Ю.М. Білоконя. З огляду на вищезазначене, суд відклав розгляд справи на 14.05.2015, про що виніс відповідну ухвалу суду.

13.05.2015 через відділ діловодства та документообігу Господарського від відповідача 2 надійшов відзив на позов, заява про застосування строку позовної давності та додаткові документи для долучення до матеріалів справи, та від Державного підприємства Український державний науково-дослідний інститут проектування міст "Діпромісто" імені Ю.М. Білоконя (третьої особи 3) надійшов відзив на позов.

До початку судового засідання 14.05.2015 через відділ діловодства та документообігу Господарського від прокуратури надійшли додаткові документи до матеріалів справи, від третьої особи 2 - Приватного акціонерного товариства "Інститут паперу" надійшов відзив на позов та від третьої особи 3 надійшли додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

За наслідкам судового засідання 14.05.2015 судом постановлено ухвалу, якою продовжено строк розгляду спору на п'ятнадцять днів, у задоволення клопотання учасників судового розгляду, та відкладено розгляд справи на 28.05.2015 року.

У судовому засіданні 28.05.2015 судом оголошено перерву до 04.06.2015 року.

Під час судового засідання 04.06.2015 прокурор надав пояснення по суті спору, позовні вимоги просив задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини та факти, викладені у позові.

Представник відповідача1 у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, надавши пояснення аналогічні тим, що викладені у відзиві від 14.05.2015 року.

Представники відповідача2 проти позову заперечували у повному обсязі, на спростування доводів прокурора надали до суду відзив та письмові пояснення.

У судовому засіданні представники третьої особи2 та третьої особи3 надали пояснення по суті спору, аналогічні тим, що подані ними у письмовій формі та долучені до матеріалів справи.

Третя особа1 - Приватне акціонерне товариство "Український науково-дослідний інститут паперу" не направило свого представника для участі у судовому засіданні, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення у засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка третьої особи 1 не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду справи, а також зважаючи на достатність у матеріалах справи доказів, необхідних для такого всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Судом, враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Одночасно, суд відзначає, що за змістом статей 13, 14 Конституції України, статті 11 ЦК України, статей 123, 124, 127, 128 ЗК України рішенням органу місцевого самоврядування або державної адміністрації про надання земельної ділянки господарюючому суб'єкту у власність або в користування здійснюється волевиявлення власника землі і реалізуються відповідні права у цивільних правовідносинах з урахуванням вимог ЗК України, спрямованих на раціональне використання землі як об'єкта нерухомості (власності).

Індивідуальні акти органів держави або місцевого самоврядування, якими реалізовуються волевиявлення держави або територіальної громади як учасника цивільно-правових відносин і з яких виникають, змінюються, припиняються цивільні права і обов'язки, не належать до правових актів управління, а спори щодо їх оскарження мають приватноправовий характер, тобто справи у них підвідомчі господарським судам (п. 1.2.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин»).

Відповідно до пункту 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.2011 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин», у порядку господарського судочинства вирішенню підлягають такі категорії спорів, засновані на положеннях статті 319 ЦК України, глав 27, 29, 33, 34 ЦК України та глави 15 ГК України, розділів III - V ЗК України, зокрема, про визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування з питань передачі земельних ділянок у власність чи надання їх у користування, припинення права власності на земельні ділянки, вилучення цих ділянок з користування і про зобов'язання названих органів залежно від характеру спору виконати певні дії, як цього вимагають приписи чинного законодавства. З огляду на вищевикладене, суд відхиляє доводи відповідача2 щодо порушеної підвідомчості.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Київської міської ради від 25.09.2003 №31/905 «Про надання та вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею», а саме п.40 вказаного рішення вирішено:

40. Затвердити проект відведення земельних ділянок товариству з обмеженою відповідальністю «Оптіма» для будівництва, експлуатації та обслуговування j багатофункціонального офісного центру на бульв. Лесі Українки, 26 у Печерському 1 районі м.Києва.

Передати товариству з обмеженою відповідальністю «Оптіма», за умови виконання п.40.1 цього рішення, земельні ділянки у довгострокову оренду на 25 років загальною площею 0,39 га для будівництва, експлуатації та обслуговування багатофункціонального офісного центру на бульв. Лесі Українки, 26 у Печерському районі м. Києва, у тому числі:

- площею 0,19 га - за рахунок частини земель, відведених відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської Ради - депутатів трудящих від 11.02.58 № 242 "Про відвод Міністерству будівництва Української PCP земельної ділянки під будівництво будинку проектних організацій в Печерському районі міста Києва";

- площею 0,20 га - за рахунок частини земель, відведених відповідно до рішень виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 25.08.64 № 1218 «Про відвод земельної ділянки Українському науково-дослідному інституту'7 целюлозної та паперової промисловості під будівництво виробничого корпусу в Печерському районі», від 18.02.74 №291 "Про відведення земельних ділянок Київському зональному науково-дослідному інституту експериментального проектування /КиївЗНДІЕП/ та Українському науково-дослідному інституту целюлозної та паперової промисловості під будівництво виробничих приміщень в Печерському районі".

40.1. Товариству з обмеженою відповідальністю "Оптіма":

40.1.1. Виконувати обов'язки землекористувача відповідно до вимог ст. 96 Земельного кодексу України.

40.1.2. У місячний термін замовити у Головному управлінні земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) документи, що посвідчують право користування земельними ділянками.

40.1.3. Забезпечити вільний доступ для прокладання нових, ремонту та експлуатації існуючих інженерних мереж і споруд, розміщених у межах земельних ділянок.

40.1.4. Майново-правові питання вирішувати в установленому порядку.

40.1.5. Питання пайової участі вирішити відповідно до рішення Київради від 27.02.2003 №271/431 «Про пайову участь (внески) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва».

40.1.6. Виконати вимоги, викладені в листі Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 05.09.2003 №19-1840, головного державного санітарного лікаря м. Києва від 12.09.2003 №6695, управління охорони навколишнього природного середовища від 10.09.2003 №119/04-4-10/651, Головного управління охорони культурної спадщини та реставраційно-відновлювальних робіт від 11.09.2003 № 5262.

40.2. Попередити землекористувача, що право користування земельними ділянками може бути припинено відповідно до ст.ст. 141, 143 Земельного кодексу України.

На підставі зазначеного рішення між Київською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Оптіма» (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки від 20.02.2004, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З., зареєстрований в реєстрі за №107, зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) 27.02.2004 року за № 82-6-00151 у книзі записів державної реєстрації договорів (далі - договір).

Об'єктом оренди відповідно до укладеного договору є земельна ділянка з наступними характеристиками: - місце розташування - бульв. Лесі Українки, 26 у Печерському районі м. Києва; - розмір - 0,3900 га; - цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування багатофункціонального офісного центру; - кадастровий номер - 8000000000:82:198:0026 (п. 1.1. договору).

Згідно пункту 1.1. договору, останній укладений на 25 років.

Звертаючись із даним позовом до суду, прокурор просить визнати незаконним та скасувати п.40 рішення Київської міської ради від 25.09.2003 №31/905, посилаючись на те, що останнє прийнято із порушенням норм чинного законодавства, а саме прокурор зазначає, що спірну земельну ділянку надано ТОВ «Оптіма» за рахунок земель інших землекористувачів.

У проекті землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки містяться листи ВАТ «Український науково-дослідний інститут паперу» від 13.03.2003 №MJI-1/196, ЗАТ «Інститутпаперу» від 04.03.2003 № 3/03, Українського державного науково-дослідного інституту проектування міст «Діпромісто» від 05.03.2003 № Д-296 щодо згоди на вилучення земельних ділянок під будівництво офісного центру по бульв. Лесі Українки, 26 у м. Києві.

Оскільки вказані листи адресовані генеральному директору ТОВ «Оптіма», а не Київській міській раді, прокурор вважає, що вони не можуть вважатися належною згодою землекористувачів на вилучення наданих їм у користування земельних ділянок.

Також прокурор зауважує, що Київська міська рада, не приймала рішення про припинення права користування земельними ділянками попереднім землекористувачам, у порушення положень статей 116, 141, 142 Земельного кодексу України.

Не погоджуючись із твердженнями прокурора, Київська міська рада у своєму письмовому відзиві та під час судового розгляду наголошувала на тому, що оскаржуване рішення Київської міської ради прийнято у порядку та відповідно до вимог, встановлених чинним законодавством України.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Отпіма» проти позову заперечувало та на спростування доводів прокурора наголошувало на тому, що ним отримано право користування на суміжні земельні ділянки внаслідок укладання договорів купівлі-продажу об'єктів незавершеного будівництва від 11.05.1995 та від 24.04.2002 року. У подальшому, із дотриманням вимог чинного законодавства, відповідачем 2 розроблено проект відведення нової земельної ділянки за рахунок частин земельних ділянок, наданих в користування трьом особам рішеннями виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих 1958, 1964 та 1974 років.

У своїх поясненнях Приватне акціонерне товариство «Інститут паперу» зауважує на тому, що в разі визнання недійсним спірного договору оренди земельної ділянки від 20.02.2004, будуть порушені його права, як балансоутримувача, згідно договору від 05.10.2007, укладеного між третьою особою2 та ТОВ «Оптіма».

Державне підприємство Український державний науково-дослідний інститут проектування міст "Діпромісто" імені Ю.М. Білоконя у своїх письмових поясненнях зазначає, що ним дана згода на вилучення земельної ділянки, яка є частиною спірної земельної ділянки, та така згода була надана після погодження зовнішніх меж в натурі.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. ст. 13, 19 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У п.12 Перехідних положень Земельного кодексу України вказано, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Одночасно, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 11.02.1958 рішенням Виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих № 242 Міністерству будівництва Української PCP відведена земельна ділянка площею 2,5 га під будівництво будинку проектних організацій в Печерському районі міста Києва.

Межі вказаної ділянки визначалися відповідним планом, який є додатком до вказаного рішення.

25.08.1964 рішенням Виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих № 1218 Українському науково-дослідному інституту целюлозної та паперової промисловості відведено земельну ділянку площею 1 га, в тому числі за рахунок території, відведеної Міністерству будівництва Української PCP рішенням від 11.02.1958 № 242.

18.02.1974 рішенням Виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих № 291 Київському зональному науково-дослідному інституту експериментального проектування /Київ ЗНДІЕП/ відведено земельну ділянку площею 0,3 га за рахунок території, відведеної рішенням від 25.08.1964 № 1218.

Також, даним рішенням Українському науково-дослідному інституту целюлозної та паперової промисловості відведено земельну ділянку площею 0,6 га. Межі вказаних ділянок встановлювались планом.

У подальшому вказаними земельними ділянками користувалися ВАТ «Український науково-дослідний інститут паперу», ЗАТ«Інститут паперу» та Інституту проектування «Діпромісто».

У зв'язку із тим, що вищевказані особи жодним чином не оформляли право користування земельних ділянок, починаючи з 1974 року і до моменту оформлення права оренди ТОВ «Оптіма» на 0,39 га земельної ділянки (25.09.2003), крім рішень Київської міської ради від 1958, 1964 та 1974, жодних інших правовстановлюючих документів на земельну ділянку за адресою м. Київ бульв. Лесі Українки, 26, не існувало.

Надалі, 11.05.1995 на підставі Договору купівлі-продажу державного майна Аграрно- виробнича комерційна фірма «ГУД МЕН К» придбала у Фонду державного майна України об'єкт незавершеного будівництва - прибудову спортивно-оздоровчого комплексу інституту «Діпромісто», який розташований на земельній ділянці за адресою бул. Лесі Українки, 26.

У свою чергу, ТОВ «Оптіма» придбала даний об'єкт незавершеного будівництва на підставі Договору купівлі-продажу від 06.07.2001 року.

Відповідно до ст. 30 Земельного кодексу України від 18.12.1990 (у редакції чинній на момент укладення договорів), при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить і право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення.

Також, ТОВ «Оптіма» на підставі Договору купівлі-продажу нерухомого майна № 1/04 КП від 24.04.2002 придбало у ЗАТ «Інститут паперу» нежиле приміщення площею 490,20 кв. м., яке є окремим об'єктом нерухомості та знаходиться на відстані 21,0 м. від основної частини будинку.

Право власності ТОВ «Оптіма» на даний об'єкт нерухомості площею 490,20 кв. м. зареєстровано Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, на підтвердження чого видане реєстраційне посвідчення № 000058, внесене у реєстрову книгу № 50П-61 за реєстровим № 5020-П від 08.05.2002 на підтвердження реєстрації права колективної власності ТОВ «Оптіма» на даний об'єкт.

Відповідно до ст. 20, 26, 30 Закону України «Про власність» (у редакції, чинній на дату укладення договору та видачі реєстраційного посвідчення), колективною є власність, в тому числі, господарського товариства на майно, набуте в ході здійснення господарської діяльності. Колективний власник самостійно володіє, користується і розпоряджається об'єктами власності, які йому належать.

Таким чином, ТОВ «Оптіма» у 2002 році на підставі двох договорів купівлі-продажу стало єдиним власником двох об'єктів нерухомого майна які знаходились на суміжних земельних ділянках.

Місцезнаходження даних об'єктів на земельних ділянках підтверджується матеріалами справи, а саме:

1. Абрисом земельної ділянки № 82198026.

2. Черговим кадастровим планом (витяг з бази даних Державного земельного кадастру від 10.02.2003 року).

3. Висновком Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища КМДА № 19-1840 від 05.09.2003, на якому нанесено топографічний план земельної ділянки.

4. Листом Печерської районної у місті Києві державної адміністрації № 101- 1932-1 від 10.09.2003, в якому зазначено про перехід права власності на нерухомість на земельній ділянці.

5. Ситуаційним планом, який є складовою проекту відведення земельної ділянки та на якому позначені будівлі.

Таким чином, ТОВ «Оптіма» у зв'язку із придбанням об'єктів нерухомого майна, набуло права оренди, на частини земельних ділянок, які відведенні у відповідності до рішень Київської міської ради від 1958, 1964 та 1974 року.

Згідно із ст.116 Земельного кодексу України (в редакції на час прийняття спірного рішення) юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

За приписами ст. 123 Земельного кодексу України (у редакції що діяла на час прийняття спірного рішення), надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок.

Згідно з ст.124 Земельного кодексу України (в редакції на час прийняття спірного рішення) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

З наведених правових норм випливає, що за відсутності рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або в користування юридична особа або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку державної або комунальної форми власності.

Як встановлено судом та не спростовано Київською міською радою, відповідно до вимог статті 123 Земельного кодексу України, ТОВ „Оптіма" звернулось до Київської міської ради з клопотанням про надання йому у користування земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування багатофункціонального офісного центру на бульв. Лесі Українки, 26 у Печерському районі м. Києва. Розглянувши зазначене клопотання, Київська міська рада дала доручення на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

У відповідності до вимог статті 123 Земельного кодексу України (в редакції на момент прийняття оскаржуваного рішення) проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджений Головним управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища (висновок від 05.09.2003 № 19-1840), головним державним санітарним лікарем м. Києва (висновок від 12.09.2003 № 6695), управлінням охорони навколишнього природного середовища (висновок від 10.09.2003 № 119/04-4-10/651), Головним управлінням охорони культурної спадщини та w реставраційно-відновлювальних робіт (висновок від 11.09.2003 № 5262).

Враховуючи позитивні висновки погоджувальних служб, пунктом 40 оспорюваного рішення Київради, затверджено проект відведення земельних ділянок товариству з обмеженою відповідальністю "Оптіма" для будівництва, експлуатації та обслуговування багатофункціонального офісного центру на бульв. Лесі Українки, 26 у Печерському районі м. Києва та передано товариству з обмеженою відповідальністю "Оптіма" земельні ділянки у довгострокову оренду на 25 років загальною площею 0,39 га для будівництва, експлуатації та обслуговування багатофункціонального офісного центру на бульв. Лесі Українки, 26 у Печерському районі м. Києва, у тому числі:

- площею 0,19 га - за рахунок частини земель, відведених відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 11.02.58 N 242 "Про відвод Міністерству будівництва Української PCP земельної ділянки під будівництво будинку проектних організацій в Печерському районі міста Києва";

- площею 0,20 га за рахунок частини земель, відведених відповідно до рішень w виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 25.08.64 N 1218 "Про відвод земельної ділянки Українському науково-дослідному інституту целюлозної та паперової промисловості під будівництво виробничого корпусу в Печерському районі", від 18.02.74 N 291 "Про відведення земельних ділянок Київському зональному науково-дослідному інституту експериментального проектування /Київ ЗНДІЕП/ та Українському науково-дослідному інституту целюлозної та паперової промисловості під будівництво виробничих приміщень в Печерському районі".

Враховуючи, що придбані об'єкти нерухомості розташовані на різних земельних ділянках, з метою оформлення права оренди земельної ділянки ТОВ «Оптіма» розробило проект відведення нової земельної ділянки за рахунок частин земельних ділянок, наданих в користування трьом особам рішеннями Виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих в 1958, 1964 та 1974 роках.

Відповідно до ч. 1 ст. 50 Закону України «Про землеустрій» (в редакції, чинній на момент прийняття Київською міською радою рішення № 31/905) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок.

Складовою частиною проекту землеустрою є акт встановлення в натурі зовнішніх меж земельної ділянки ТОВ «Оптіма», яким визначено межі нової земельної ділянки.

З метою оформлення права оренди на земельну ділянку, із суміжними землекористувачами на підставі абрису земельної ділянки, акту встановлення та узгодження в натурі зовнішніх меж земельної ділянки, погодження про установлення та узгодження зовнішніх меж земельної ділянки та додатку до нього, погоджено відведення земельної ділянки площею 0,39 га.

Пунктом 4.2. ст. 18 Порядку надання земельних ділянок у користування у м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 26.06.2003 № 512/372, було передбачено надання у складі проекту відведення земельної ділянки архівних матеріалів, які дозволяють визначити землекористувачів, які з різних підстав не оформили право користування ділянкою на час розробки проекту.

Оскільки, останніми архівними матеріалами є рішення та плани 1958, 1964 та 1974, тому з метою ідентифікації частин земельних ділянок в п. 40 Рішення Київської міської ради № 31/905 від 25.09.2003 вказано на надання земельної ділянки:

1. площею 0,19 га - за рахунок частини земель, відведених відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 11.02.58 № 242 «Про відвід Міністерству будівництва Української РСР земельної ділянки під будівництво будинку проектних організацій в Печерському районі міста Києва»;

2. площею 0,20 га - за рахунок частини земель, відведених відповідно до рішень виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 25.08.64 № 1218 «Про відвід земельної ділянки Українському науково-дослідному інституту целюлозної та паперової промисловості під будівництво виробничого корпусу в Печерському районі», від 18.02.74 № 291 «Про відведення земельних ділянок Київському зональному науково-дослідному інституту експериментального проектування /КиївЗНДШП/ та Українському науково-дослідному інституту целюлозної та паперової промисловості під будівництво виробничих приміщень в Печерському районі».

Так, судом встановлено, що 25.09.2003 Київська міська рада прийняла рішення №31/905 «Про надання та вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею» пунктом 40 якого затверджено проект відведення земельних ділянок товариству з обмеженою відповідальністю «Оптіма» для будівництва, експлуатації та обслуговування j багатофункціонального офісного центру на бульв. Лесі Українки, 26 у Печерському 1 районі м.Києва та передано товариству з обмеженою відповідальністю «Оптіма», за умови виконання п.40.1 цього рішення, земельні ділянки у довгострокову оренду на 25 років загальною площею 0,39 га для будівництва, експлуатації та обслуговування багатофункціонального офісного центру на бульв. Лесі Українки, 26 у Печерському районі м. Києва, у тому числі:

- площею 0,19 га - за рахунок частини земель, відведених відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської Ради - депутатів трудящих від 11.02.58 № 242 "Про відвод Міністерству будівництва Української PCP земельної ділянки під будівництво будинку проектних організацій в Печерському районі міста Києва";

- площею 0,20 га - за рахунок частини земель, відведених відповідно до рішень виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 25.08.64 № 1218 «Про відвод земельної ділянки Українському науково-дослідному інституту'7 целюлозної та паперової промисловості під будівництво виробничого корпусу в Печерському районі», від 18.02.74 №291 "Про відведення земельних ділянок Київському зональному науково-дослідному інституту експериментального проектування /КиївЗНДІЕП/ та Українському науково-дослідному інституту целюлозної та паперової промисловості під будівництво виробничих приміщень в Печерському районі".

Згідно із ст.ст. 13, 41 Конституції України від імені українського народу права власника, зокрема, на землю здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Положеннями ст. 19 Конституції України визначено, що органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ст.ст. 142, 143 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

За приписами ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Статтею 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Згідно з ч. 1 ст. 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти міської ради, прийняті в межах наданих їй повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні. Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані.

Конституційний Суд України в пункті 5 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.

Судом встановлено, що між Київською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Оптіма» (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки від 20.02.2004, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З., зареєстрований в реєстрі за №107, зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) 27.02.2004 року за № 82-6-00151 у книзі записів державної реєстрації договорів.

Таким чином, суд дійшов висновку, що спірне рішення Київської міської ради від 25.09.2003 №31/905 «Про надання та вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею» у частині п.40 вичерпало свою дію внаслідок повного виконання.

Тобто, прийняте відповідачем рішення про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Оптіма" в оренду земельної ділянки є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання. Скасування такого акта не породжує наслідків для орендаря земельної ділянки, оскільки захист порушеного права у разі укладання договору оренди юридичною чи фізичною особою має вирішуватися за нормами цивільного законодавства.

Враховуючи наведене, позов, предметом якого є визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність та оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або користування земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.

Узагальнюючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що прийнятий органом місцевого самоврядування ненормативний акт, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про передачу земельної ділянки в оренду), позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11.11.2014 у справі № 21-405а14.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Нормами частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з частинами 2 та 3 статті 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Отже, із приписів вищенаведених правових норм випливає, що захист прав особи та законних інтересів здійснюється способом, що визначений законом або договором.

У відповідності до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосудді, а відповідно до статті 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення.

Суд зазначає, що надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, необхідно також зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Суд зазначає, що у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Виходячи з приписів вищевказаних статей, такий спосіб захисту цивільних прав як визнання незаконним і скасування рішення Київської міської ради, яке вичерпало свою дію внаслідок його виконання, та на підставі якого укладено договір оренди земельної ділянки, є неефективним способом захисту прав та інтересів, так як не забезпечує їх реального захисту.

За таких обставин, підстави для визнання рішення Київської міської ради від 25.09.2003 №31/905 "Про надання та вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею" у частині п.40 незаконним та таким, що підлягає скасуванню у суду відсутні, а тому у задоволенні позовних вимог у цій частині необхідно відмовити.

Щодо позовних вимог прокурора про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного між відповідачами 20.02.2004, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З., зареєстрованого у реєстрі за №107, зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 та ч. 4 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Двостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6. ст. 203 Цивільного кодексу України.

Згідно ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 ст. 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, яке не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За змістом статей 1, 8 Конституції України Україна є правова держава. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Законом України №475/97 від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (надалі - "Конвенція") та Перший протокол до Конвенції, а відтак в силу ст. 9 Конституції України вони є частиною національного законодавства України.

Відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України регулюється Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном". До таких активів може відноситися право оренди (рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" від 25.03.1999 р., заява №311107/96, п.54).

Відтак, право оренди земельної ділянки також є майном в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, мирно володіння яким з моменту винесення оспорюваного рішення та укладання договору оренди земельної ділянки гарантується ст.ст. 1, 8, 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Рішенням Європейського суду з права людини від 24.06.2003 р. №44277/98 "Стретч проти Сполученого Королівства" встановлено, що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції", отже визнання недійсним договору, згідно якого покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.

Враховуючи вищенаведене, зважаючи, що оспорюваний договір укладено на підставі п. 40 рішення Київської міської ради від 25.09.2003 №31/905 "Про надання та вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею", яке у судовому порядку не скасовано (не визнано недійсним) та враховуючи, що ТОВ «Оптіма» є власником об'єктів незавершеного будівництва, яке розташоване на спірній земельній ділянці, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсним оспорюваного договору з підстав, зазначених прокурором, а також для зобов'язання відповідача 2 повернути спірну земельну ділянку, визнання відсутності у ТОВ "Оптіма" права користування спірною земельною ділянкою.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, у задоволенні позовних вимог з викладених у позові Заступника прокурора міста Києва правових підстав необхідно відмовити повністю.

Щодо заяви відповідача2 - Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіма» про застосування наслідків спливу строку позовної давності, яка міститься у матеріалах справи, суд зазначає наступне.

Положеннями частини 1 статті 251 ЦК України, визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно ч. 1 ст. 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальна позовна давність тривалістю у три роки. Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу (ст. 260 ЦК України).

Відповідно до стаття 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно статті 261 ЦК України частини 1 та 5 перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила та за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Одночасно суд відзначає, що за змістом статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права.

Відповідно до п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" перш ніж застосувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Оскільки у межах розгляду даної господарської справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, тому заява відповідача2 про застосування строків позовної давності є такою, що не підлягає задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Нормами частини 11 статті 5 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що від сплати судового збору звільняються органи прокуратури при здійсненні своїх повноважень.

Відповідно до п. 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", у випадках коли позивач звільнений від сплати судового збору, якщо позов залишено без задоволення, - судовий збір не стягується.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 22, 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Заступника прокурора міста Києва до Київської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма" за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Приватне акціонерне товариство "Український науково-дослідний інститут паперу", Приватне акціонере товариство "Інститут паперу", Державне підприємство Український державний науково-дослідний інститут проектування міст "Діпромісто" імені Ю.М. Білоконя про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору, визнання відсутності права та повернення земельної ділянки - відмовити.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 04.06.2015 року.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 09.06.2015 року

Суддя К.В. Полякова