Постанова

від 09.12.2015 по справі 910/6852/15-г

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2015 року Справа № 910/6852/15-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя : Корсак В.А.

судді: Данилова М.В., Данилова Т.Б. (доповідач)

розглянувши матеріали касаційної скарги заступника прокурора міста Києва на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 22.09.2015р. у справі господарського суду№910/6852/15-г міста Києва за позовомзаступника прокурора міста Києва до 1) Київської міської ради 2) товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма" треті особи 1) ПАТ"Український науково-дослідний інститут паперу" 2) ПАТ"Інститут паперу" 3) державне підприємство Український державний науково-дослідний інститут проектування міст "Дніпромісто" імені Ю.М.Білоконя про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору, визнання відсутності права та повернення земельної ділянки за участю представників сторін: позивача - відповідача 1- відповідача 2- третіх осіб - Прокурор відділу Генеральної прокуратури України Томчук М.О. не з'явився Лук’яненко О.Л. дов. б/н від 10.04.2015 Шкаровський Д.О. дов. №3 від 11.12.2012 1) не з'явився 2) Швиденко Д.І. дов. №03-12 від 08.12.2015 3) не з'явився

В С Т А Н О В И В:

У березні 2015 року заступник прокурора міста Києва звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради та товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма" про визнання незаконним та скасування п.40 рішення Київської міської ради від 25.09.2003 року, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 27.02.2004 року, укладеного строком на 25 років, визнання відсутності права користування земельною ділянкою у м. Києві, бульвар Лесі Українки, 26 та повернення земельної ділянки в розпорядження Київської міської ради.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.04.2015р. до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача залучено приватне акціонерне товариство "Український науково-дослідний інститут паперу", приватне акціонерне товариство "Інститут паперу" та державне підприємство Український державний науково-дослідний інститут проектування міст "Дніпромісто" імені Ю.М.Білоконя.

Відповідачем ТОВ "Оптіма" подано суду заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Рішенням господарського суду міста Києва від 04.06.2015р. (суддя Полякова К.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2015р. (судді Яковлєв М.Л., Ільєнок Т.В., Куксов В.В.) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, заступник прокурора міста Києва звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення і постанову по справі та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Третя особа державне підприємство ДПУДНДІПМ "Діпромісто" надало клопотання про розгляд касаційної скарги заступника прокурора міста Києва без участі представника інституту.

ТОВ "Оптіма" у відзиві на касаційну скаргу проти доводів касаційної скарги заперечує, вважає судові рішення законними та обґрунтованими, наголошує, що треті особи добровільно відмовились від частини земельних ділянок, на яких знаходиться нерухоме майно ТОВ "Оптіма", придбане та зареєстроване у встановленому порядку.

Заслухавши присутніх в судовому засіданні представників відповідача-2, третьої особи та думку прокурора Генеральної прокуратури України, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні і постанові та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 11.02.1958р. рішенням Виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих №242 Міністерству будівництва Української PCP відведена земельна ділянка площею 2,5 га під будівництво будинку проектних організацій в Печерському районі міста Києва. Межі вказаної ділянки визначалися відповідним планом, який є додатком до вказаного рішення.

25.08.1964р. рішенням Виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих №1218 Українському науково-дослідному інституту целюлозної та паперової промисловості відведено земельну ділянку площею 1 га, в тому числі за рахунок території, відведеної Міністерству будівництва Української PCP рішенням від 11.02.1958р. №242.

18.02.1974р. рішенням Виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих №291 Київському зональному науково-дослідному інституту експериментального проектування /Київ ЗНДІЕП/ відведено земельну ділянку площею 0,3 га за рахунок території, відведеної рішенням від 25.08.1964р. №1218.

Також, даним рішенням Українському науково-дослідному інституту целюлозної та паперової промисловості відведено земельну ділянку площею 0,6 га. Межі вказаних ділянок встановлювались планом.

У подальшому вказаними земельними ділянками користувалися ВАТ "Український науково-дослідний інститут паперу", ЗАТ "Інститут паперу" та Інститут проектування "Діпромісто".

Однак, доказів того, що вказані особи оформляли право користування земельними ділянками, починаючи з 1974 року і до моменту оформлення 25.09.2003р. права оренди ТОВ "Оптіма" на 0,39га земельної ділянки, судам попередніх інстанцій не надано, крім зазначених рішень Київської міської ради від 1958, 1964 та 1974 років.

11.05.1995 на підставі договору купівлі-продажу державного майна Аграрно-виробнича комерційна фірма "ГУД МЕН К" придбала у Фонду державного майна України об'єкт незавершеного будівництва - прибудову спортивно-оздоровчого комплексу інституту "Діпромісто", який розташований на земельній ділянці за адресою бул. Лесі Українки, 26.

06.07.2001р. ТОВ "Оптіма" придбала даний об'єкт незавершеного будівництва на підставі договору купівлі-продажу.

У ст. 30 Земельного кодексу України (у редакції 1990 року, чинній на момент укладення договорів) зазначено, що при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить і право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення.

Крім того, 24.04.2002 ТОВ "Оптіма" на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна №1/04КП придбало у ЗАТ "Інститут паперу" нежиле приміщення площею 490,20 кв.м, яке є окремим об'єктом нерухомості та знаходиться на відстані 21,0 м від основної частини будинку.

Право власності ТОВ "Оптіма" на даний об'єкт нерухомості площею 490,20 кв.м зареєстровано Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, на підтвердження чого видане реєстраційне посвідчення №000058, внесене у реєстрову книгу №50П-61 за реєстровим №5020-П від 08.05.2002, на підтвердження реєстрації права колективної власності ТОВ "Оптіма" на даний об'єкт.

Відповідно до ст.ст.20, 26, 30 Закону України "Про власність" (у редакції, чинній на дату укладення договору та видачі реєстраційного посвідчення), колективною є власність, в тому числі, господарського товариства на майно, набуте в ході здійснення господарської діяльності. Колективний власник самостійно володіє, користується і розпоряджається об'єктами власності, які йому належать.

Отже, ТОВ "Оптіма" у 2002 році на підставі двох договорів купівлі-продажу стало єдиним власником двох об'єктів нерухомого майна, які знаходились на суміжних земельних ділянках, та Товариство набуло права оренди на частини земельних ділянок, які відведені у відповідності до рішень Київської міської ради від 1958, 1964 та 1974 року.

Крім того, ВАТ "УкрНДІП" листом 13.03.2003р. №МЛ-1/196 повідомив про те, що він не заперечує проти вилучення земельної ділянки площею 0,2 га, за адресою м. Київ, бул. Л. Українки, 26.

Також, ЗАТ "Інститут паперу" листом №3/03 від 04.03.2003р. повідомив, що він не заперечує проти вилучення земельної ділянки площею 0,2 га, за адресою м. Київ, бул. Л. Українки, 26.

Інститут "Діпромісто" також листом №Д-296 від 05.03.2003р. повідомив, що він не заперечує проти вилучення земельної ділянки за адресою м. Київ, бул. Л. Українки, 26.

Судами встановлено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "Оптіма" погоджений Головним управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища (висновок від 05.09.2003р. №19-1840), головним державним санітарним лікарем м. Києва (висновок від 12.09.2003р. №6695), управлінням охорони навколишнього природного середовища (висновок від 10.09.2003р. №119/04-4-10/651), Головним управлінням охорони культурної спадщини та реставраційно-відновлювальних робіт (висновок від 11.09.2003р. №5262).

Рішенням Київської міської ради від 25.09.2003р. №31/905 "Про надання та вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею", в п.40 вирішено: затвердити проект відведення земельних ділянок товариству з обмеженою відповідальністю "Оптіма" для будівництва, експлуатації та обслуговування багатофункціонального офісного центру на бульв. Лесі Українки, 26 у Печерському районі м. Києва.

Передати товариству з обмеженою відповідальністю "Оптіма", за умови виконання п. 40.1 цього рішення, земельні ділянки у довгострокову оренду на 25 років загальною площею 0,39 га для будівництва, експлуатації та обслуговування багатофункціонального офісного центру на бульв. Лесі Українки, 26 у Печерському районі м. Києва, у тому числі:

- площею 0,19 га - за рахунок частини земель, відведених відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської Ради - депутатів трудящих від 11.02.1958р. №242 "Про відвод Міністерству будівництва Української PCP земельної ділянки під будівництво будинку проектних організацій в Печерському районі міста Києва";

- площею 0,20 га - за рахунок частини земель, відведених відповідно до рішень виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 25.08.1964р. №1218 "Про відвод земельної ділянки Українському науково-дослідному інституту целюлозної та паперової промисловості під будівництво виробничого корпусу в Печерському районі", від 18.02.1974р. №291 "Про відведення земельних ділянок Київському зональному науково-дослідному інституту експериментального проектування /КиївЗНДІЕП/ та Українському науково-дослідному інституту целюлозної та паперової промисловості під будівництво виробничих приміщень в Печерському районі".

На підставі зазначеного рішення між Київською міською радою (орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Оптіма" (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки від 20.02.2004р., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за №107, зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) 27.02.2004р. за №82-6-00151 у книзі записів державної реєстрації договорів.

Об'єктом оренди відповідно до укладеного договору є земельна ділянка з наступними характеристиками: - місце розташування - бульвар Лесі Українки, 26 у Печерському районі м. Києва; розмір 0,3900 га; цільове призначення для будівництва, експлуатації та обслуговування багатофункціонального офісного центру; кадастровий номер 8000000000:82:198:0026.

Згідно із п.1.1 договору, останній укладений на 25 років.

Приймаючи оскаржувані рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що згідно із ст.116 Земельного кодексу України (2002року в редакції, чинній на час прийняття спірного рішення) юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

За приписами ст.123 Земельного кодексу України (у редакції, що діяла на час прийняття спірного рішення), надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок.

Відповідно до ст.124 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час прийняття спірного рішення) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Згідно із п.34 ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання відповідно до закону щодо регулювання земельних відносин.

Статтею 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти в формі рішень.

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України передбачено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до ч.1 ст.73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти міської ради, прийняті в межах наданих їй повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Конституційний Суд України в пункті 5 мотивувальної частини Рішення від 16.04.2009 №7-рп/2009 зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.

Враховуючи, що між Київською міською радою (орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Оптіма" (орендар) на виконання рішення Ради було укладено договір оренди земельної ділянки від 20.02.2004р., тому суди дійшли висновку, що спірне рішення Київської міської ради від 25.09.2003р. №31/905 "Про надання та вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею" у частині п.40 вичерпало свою дію внаслідок повного виконання , а саме укладення договору оренди.

Нормами ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України встановлено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним; відновлення становища, яке існувало до порушення; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, або органу місцевого самоврядування. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Отже, захист прав особи та законних інтересів здійснюється способом, що визначений законом або договором.

У відповідності до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до ст.13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення.

Тобто, такий спосіб захисту цивільних прав як визнання незаконним і скасування рішення Київської міської ради, яке вичерпало свою дію внаслідок його виконання, та на підставі якого укладено договір оренди земельної ділянки, визнаний судами неефективним способом захисту прав та інтересів, так як не забезпечує їх реального захисту, тому суди дійшли до висновку, що підстави для визнання п.40 рішення Київської міської ради від 25.09.2003р. №31/905 "Про надання та вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею" незаконним відсутні.

На цих підставах суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що позов, предметом якого є визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі в оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або користування земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11.11.2014 у справі №21-405а14.

Однак, з таким висновком не погоджується колегія суддів Вищого господарського суду України, оскільки позиція Верховного Суду України в частині визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі в оренду земельної ділянки змінилась.

Верховний Суд України у постанові від 30.09.2015 у справі №911/3396/14 зробив висновок про те, що самостійний позов про визнання незаконними та скасування рішень органів місцевого самоврядування про передачу земельних ділянок дійсно не виконує функції захисту прав особи, оскільки не впливає на права та обов'язки сторін таких правовідносин( у зв'язку з тим, що дія цих ненормативних актів вичерпується фактом їх виконання), що однак не виключає можливості оскарження зазначених актів у комплексному поєднанні із вимогами про визнання недійсними правовстановлюючих документів, виданих на підставі цих оскаржуваних актів.

Однак, помилкове неврахування судами попередніх інстанцій останньої позиції Верховного Суду України не призвело до прийняття неправильних рішень по справі.

Щодо вимоги прокурора про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного між відповідачами 20.02.2004р., то суди виходили з того, що згідно із ч.1 та ч.4 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Двостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5, 6 ст.203 Цивільного кодексу України.

Згідно із ч.3 ст.215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 ст. 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, яке не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним повністю або в частині.

Оскільки, оспорюваний договір оренди земельної ділянки укладено на підставі п. 40 рішення Київської міської ради від 25.09.2003 №31/905 "Про надання та вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею", ТОВ "Оптіма" є власником об'єктів незавершеного будівництва та нерухомого майна, які розташовані на спірній земельній ділянці, судами не встановлено недодержання в момент вчинення правочину(договору) сторонами вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5, 6 ст.203 Цивільного кодексу України, то суди дійшли до висновку про відсутність підстав для визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

Щодо визнання відсутності права користування земельною ділянкою та зобов'язання ТОВ "Оптіма" повернути спірну земельну ділянку відповідачу-1 Київській міській раді, то суди виходили з того, що дані вимоги є похідними від вимоги про визнання договору недійсним, а тому ці вимоги також визнані такими, що не підлягають задоволенню.

Стосовно поданої відповідачем-2 ТОВ "Оптіма" заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності, то суди виходили з того, що відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно із ч.1 ст. 259 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За змістом ч.1 ст.261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Також, в пункті 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" вказано про те, що перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

З огляду на викладене та враховуючи відсутність підстав для задоволення позовних вимог по суті, суди дійшли до обґрунтованого висновку про відсутність підстав застосовувати позовну давність.

Статтею 111 7 ГПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги заступника прокурора міста Києва, оскільки доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів по справі, а судами було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для даної справи, їм надано належну правову оцінку та прийнято рішення і постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити їх без змін.

Оскільки ухвалою Вищого господарського суду України від 30.11.2015р. про призначення касаційної скарги до розгляду заступнику прокурора міста Києва було відстрочено сплату судового збору за подання касаційної скарги до ухвалення судового рішення у справі, а прокурор не надав доказів сплати судового збору у встановленому порядку і розмірі, тому відповідно до ст.49 ГПК України судовий збір за розгляд касаційної скарги підлягає стягненню з прокуратури міста Києва.

Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст. 49, 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу заступника прокурора міста Києва залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2015р. у справі №910/6852/15-г господарського суду міста Києва залишити без змін.

Стягнути з прокуратури міста Києва до спеціального фонду Державного бюджету України (УДКСУ у Печерському районі міста Києва, код 38004897, ГУ ДКСУ у м. Києві, код 820019, рахунок 31211254700007, код класифікації бюджету 22030004, символ звітності 254) 5846,40грн. (п'ять тисяч вісімсот сорок шість грн. 40 коп.) судового збору за розгляд касаційної скарги.

Доручити господарському суду міста Києва видати наказ.

Головуючий суддя В. Корсак

Судді М. Данилова

Т. Данилова