Рішення

від 02.06.2015 по справі 175/5695/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/5053/15 Справа № 175/5695/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Озерянська Ж. М. Доповідач - Макаров М.О.

Категорія 53

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2015 року м. Дніпропетровськ Колегія суддів судової палати по цивільним справам Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Макарова М.О.

суддів - Колодяжної Н.Є., Лисичної Н.М.

при секретарі - Самокиші О.В.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 31 березня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго», Відокремленого підрозділу Дніпропетровські магістральні електричні мережі Державного підприємства Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго», третя особа: ОСОБА_3, про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2014 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому з урахуванням уточнень просив визнати незаконним та скасувати наказ № 14-к від 20 січня 2014 року про припинення трудового договору з ним, виданого директором Відокремленого підрозділу «Дніпропетровські магістральні електричні мережі» Державного підприємства «Національної енергетичної компанії «Укренерго»; поновити його на посаді водія автотранспортних засобів служби механізації та транспорту Відокремленого підрозділу «Дніпропетровські магістральні електричні мережі» Державного підприємства «Національної енергетичної компанії «Укренерго» та стягнути з Державного підприємства «Національної енергетичної компанії «Укренерго» на його користь середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 103170 грн. 70 коп. і 30000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 31 березня 2015 року в задоволенні позову відмовлено. (а.с. 231)

Не погоджуючись із вказним рішенням суду ОСОБА_2 в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що на підставі наказу № 32к від 03 серпня 1998 року, ОСОБА_2 був прийнятий на роботу по переводу до Відокремленого підрозділу «Дніпропетровські магістральні електричні мережі» Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на посаду тракториста 6-го розряду в службу механізації і транспорту. Згідно наказу № 4к від 04 січня 2000 року ОСОБА_2 переведений на посаду машиніста бульдозера 5-го розряду служби механізації і транспорту, а наказом №64к від 18 квітня 2000 року - на посаду водія автомобіля 2-го класу зазначеного підрозділу, а 01 серпня 2002 року позивачеві присвоєно перший клас водія, відповідно до наказу № 96-к, що підтверджується трудовою книжкою серії НОМЕР_2 (а.с.16-18).

У 2004 році на підприємстві була проведена атестація робочих місць з узгодженням з територіальною державної інспекцією з питань праці у Дніпропетровській області та умови праці на робочому місці водія були визнані шкідливими. (а.с.22-24). За результатами проходження ОСОБА_2 періодичного медичного огляду у Відокремленому структурному підрозділі «Клініка медичної академії» Дніпропетровської медичної академії, 01 квітня 2013 року позивачеві видано медичну довідку про його придатність для роботи за професією водія до 01 вересня 2013 року з рекомендацією повторного медогляду. У жовтні 2013 року ОСОБА_2 пройшов медичний огляд повторно у цьому ж закладі охорони здоров'я, який 07 жовтня 2013 року видав медичну довідку про непридатність його для роботи за професією водія, з рекомендацією, що на період до встановлення групи інвалідності, пов'язаної з профзахворюванням, він може працювати без шкідливих умов праці. З цих підстав, директором Відокремленого підрозділу «Дніпропетровські магістральні електричні мережі» були видані накази: «Про не допуск до роботи ОСОБА_2 водієм автотранспортних засобів СМтаТ», з яким він був ознайомлений під підпис та № 341 «Про результати медогляду» (а.с.25), згідно з якого встановлено допускати працівника до роботи лише згідно рекомендацій, визначених у медичній довідці, тобто до роботи без шкідливих умов праці. Позивачеві пропонувались наявні на підприємстві вакансії, про що були складені відповідні протоколи.

Крім того, згідно протоколу засідання профспілкового комітету № 52 від 20 січня 2014 року, була надана згода на звільнення ОСОБА_2 за п. 2 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку із виявленою невідповідністю працівника виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я, перешкоджаючого продовженню цієї роботи (з виплатою вихідної допомоги у розмірі не менш середньомісячного заробітку) (а.с.15). А наказом Відокремленого підрозділу «Дніпропетровські магістральні електричні мережі» від 20 січня 2014 року № 14-к позивач був звільнений за п. 2 ст. 40 КЗпП України - у зв'язку з виявленою невідповідністю займаній посаді внаслідок стану здоров'я, з яким позивача ознайомили під особистий підпис, копію якого він отримав 20 травня 2014 року. (а.с.14).

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем при звільненні позивача було у повному обсязі дотримано процедуру і порядок, передбачені чинним законодавством про працю. ОСОБА_2 хворів періодично, що не дає підстав для застосування у даному випадку положень п. 5 ст. 40 КЗпП України щодо збереження за ним місця роботи (посади) до вирішення питання щодо інвалідності. Попри те, що передумови для можливості встановлення професійного захворювання ОСОБА_2 були відсутні, відповідачем були виконані всі передбачені законодавством вимоги щодо участі підприємства на даній стадії процедури встановлення профзахворювання, а саме: забезпечено проведення необхідних досліджень і складання Акту санітарно-епідеміологічного обстеження об'єкту від 27.11.2013 року та Санітарно-гігієнічної характеристики умов праці водія автотранспортних засобів ОСОБА_2 від 28.11.2013 року № 2-2/5873. ОСОБА_2 не пройшов щорічну перевірку знань, відмовившись від її проходження, у зв'язку з чим на підставі ст. 46 КЗпП України та припису начальника відділу охорони праці Дніпропетровських MEM від 01.11.2013 року № 9, з 01.11.2013 року ОСОБА_2 також не мав права приступати до роботи до дати звільнення включно.

Проте з такими висновками погодитися не можна, виходячи з наступного.

Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи.

А в пункту 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 06 листопада 1992 року, № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що при розгляді справ про звільнення за п.2 ст. 40 КЗпП суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов'язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров'я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу. З цих підстав, зокрема, може бути розірваний трудовий договір з керівником підприємства, установи, організації або підрозділу у зв'язку з нездатністю забезпечити залежну дисципліну праці у відповідній структурі.

Не можна визнати законним звільнення з цих підстав лише з мотивів відсутності спеціальної освіти (диплома), якщо відповідно до чинного законодавства наявність її не є обов'язковою умовою виконання роботи, обумовленої трудовим договором. Проте у випадках, коли згідно з законодавством виконання певної роботи допускається після надання в установленому порядку спеціального права (водії автомобільного та електротранспорту тощо), позбавлення цього права може бути підставою для звільнення працівника з мотивів невідповідності займаній посаді або виконуваній роботі з додержанням правил ч.2 ст. 40 КЗпП.

Крім того відповідно до п.п. 3, 11, постанови Кабінету Містрів України №1317 від 03 грудня 2009 року «Питання медико-соціальної експертизи», п. 1.4 наказу Міністерства охорони України №420 від 05 червня 2012 року «Про затвердження Порядку та Критеріїв встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків» ступінь втрати професійної працездатності працівників (у відсотках), ушкодження здоров'я яких пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків, та потреба у медичній і соціальній допомозі визначаються на підставі направлення лікувально-профілактичного закладу, роботодавця або уповноваженого ним органу чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, суду чи прокуратури. Огляд потерпілого проводиться комісією за участю представника Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами та висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології або його відділення) про професійний характер захворювання.

Медико-соціальна експертиза потерпілого здійснюється МСЕК у складі комісії відповідно до пункту 10 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року N 1317, за наявності:

акта про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом, за формою Н-1, наведеною в додатку 4 до Порядку проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року N 1232 (далі - Порядок);

акта розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання за формою П-4, наведеною в додатку 17 до Порядку; медичного висновку лікарсько-експертної комісії спеціалізованого профпатологічного лікувально-профілактичного закладу про наявність (відсутність) професійного характеру захворювання за формою, наведеною в додатку 16 до Порядку;

направлення роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - Фонд), суду чи прокуратури;

направлення закладу охорони здоров'я, за формою N 088/о, затвердженою наказом МОЗ України від 14 лютого 2012 року N 110, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 28 квітня 2012 року за N 661/20974 (далі - форма N 088/о).

Разом з цим відповідач при звільненні на вказані вимоги закону уваги не звернув та взагалі не вирішував питання направлення позивача на МСЕК, чи до лікувального закладу з метою подальшого встановлення стійкої втрати працездатності та групи інвалідності за відповідним висновком МСЕК.

За таких обставин колегія суддів вважає, що звільнення ОСОБА_2 було проведено з порушенням порядку звільнення за п.2 ст. 40 КЗпП, оскільки таке звільнення може бути проведено лише за наявності стійкої втрати працездатності та встановлення групи інвалідності за висновком МСЕК, що унеможливлює роботу позивача на відповідній посаді.

Оцінюючи у сукупності вищевикладені обставини колегія суддів прийшла до висновку, що звільнення ОСОБА_2 за п.2 ч.1 ст. 40 КЗпП України є незаконним, а тому він у відповідності зі ст. 235 КЗпП України, підлягає поновленню на роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 з наступними змінами, суд, для обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виходить з заробітної плати позивача за останні два місяці, що передували звільненню.

З матеріалів справи вбачається, що середньоденна заробітна плата позивача, відповідно до інформаційної довідки складеної відповідачем, складає 187 грн. 10 коп.. Період вимушеного прогулу з 20 січня 2014 року по 02 червня 2015 року включно становить 331 робочих днів. Заробітна плата позивача за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню з відповідача на його користь, становить 61930 грн. 10 коп. виходячи з розрахунку 187,10 грн. х 331 р.д=61930 грн 10 коп.

Також колегія суддів звертає увагу, що зі стягнутої суми в розмірі 61930 грн. підлягають відрахування відповідні податки та збори, згідно чинного законодавства.

Згідно п.п. 2,4 ч.1 ст. 367 ЦПК України суд допускає негайне виконанння рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць; поновлення на роботі незаконно звільненого працівника.

Що стосується вимог про відшкодування моральної шкоди колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до ст. 237 1 КзпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

А пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до ст. 237 1 КЗпП (набрала чинності 13 січня 2000 р.) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Як вбачається з матеріалів справи відповідачем заподіяно було позивачу моральну шкоду, яка полягає в його душевних стражданнях у зв'язку з протиправною відносно його поведінкою, душевних стражданнях, які він зазнав і зазнає у зв'язку з незаконним звільненням з роботи, а також діями відповідача призвело до позбавлення позивачем можливостей реалізації своїх прав, звичок і бажань.

Між тим розмір відшкодування моральної шкоди, який визначений позивачем в сумі 30000 грн. є значно завищеним, а тому відповідно до ст. 23 ЦК України з урахуванням засад розумності, виваженості та справедливості колегія суддів вважає за необхідне зменшити цей розмір до 500 грн., що є достатньою сатисфакцією поновлення порушених прав.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з порушення норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Також колегія суддів вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави, відповідно до ст.ст. 81 88 ЦПК України, судовий збір в сумі 229 грн. 40 коп.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 31 березня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ керівника відокремленого підрозділу Дніпропетровські магістральні електричні мережі Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» №14-к від 20 січня 2014 року «Про припинення трудового договору.

Поновити ОСОБА_2 на посаді водія автотранспортних засобів служби механізації та транспорту відокремленого підрозділу Дніпропетровські магістральні електричні мережі Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» з 20 січня 2014 року.

Стягнути із Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (ЄДРПОУ 25538479) на користь ОСОБА_2 (іпн. НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 61930 грн. 10 коп.

Стягнути із Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (ЄДРПОУ 25538479) на користь ОСОБА_2 (іпн. НОМЕР_1) на відшкодування моральної шкоди 500 грн.

Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць в сумі 3929 грн. 10 коп. підлягає негайному виконанню.

Стягнути із Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (ЄДРПОУ 25538479) на користь держави судовий збір в сумі 229 грн. 40 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту оголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржено шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий М.О.Макаров

Судді: Н.Є.Колодяжна

Н.М.Лисична