Ухвала

від 27.05.2015 по справі 2а-2332/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2015 року м. Київ К/9991/58698/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.,

розглянула у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.06.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2012 по справі №2а-2332/12/2670 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Адель Груп» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.06.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2012, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Адель Груп» (далі - ТОВ «Адель Груп», позивач) до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС, відповідач) задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС від 05.08.2011 №0000982330 та №0000972330.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що висновок податкового органу щодо нікчемності укладеного правочину є неправомірним, оскільки первинними документами підтверджено настання реальних правових наслідків, зміну майнового стану сторін, а також безпосередній зв'язок проведених операцій із господарською діяльністю позивача. Суди спростували доводи суб'єкта владних повноважень стосовно формування позивачем валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість із порушенням норм податкового законодавства.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС 21.09.2012 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 26.09.2012 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.06.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2012, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального права, зокрема, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Адель Груп» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес Стандарт Універсал» (далі - ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал») за період з 01.01.2010 по 31.12.2010.

За результатом проведеної перевірки контролюючим органом складено акт №351/1-23-30-37034077 від 20.07.2011 та встановлено порушення ТОВ «Адель Груп» вимог абзацу четвертого підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» внаслідок чого позивачем занижено податок на прибуток за 2010 рік на загальну суму 138459,00грн. та підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» внаслідок чого позивачем занижено податок на додану на загальну суму 98248,00грн.

Фактично висновок податкового органу про порушення ТОВ «Адель Груп» норм податкового законодавства ґрунтується на неправомірному формуванні валових витрат та податкового кредиту за спірними господарськими операціями з ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал» з огляду на нікчемність укладеного правочину, що свідчить про укладення угоди без настання реальних правових наслідків. При цьому, висновок відповідача сформовано на підставі акта Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва №66/23-2/36756438 від 08.02.2011 про результати проведення невиїзної документальної перевірки ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 31.10.2010, в якому встановлено відсутність ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал» за юридичною та фактичною адресами, відсутність інформації про місцезнаходження його посадових осіб, а підписи у документах від імені товариства виконано невстановленими особами. До того ж, за період в якому було проведено перевірку, ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал» не підтверджено фактичне здійснення поставок товарів (послуг) від підприємств-постачальників.

На підставі висновків викладених в акті перевірки №351/1-23-30-37034077 від 20.07.2011 відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 05.08.2011 №0000972330, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 173073,75грн., з яких 138459,00грн. - основний платіж та 34614,75грн. - штрафні (фінансові) санкції; №0000982330, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 122810,00грн., з яких 98248,00грн. - основний платіж та 24562,00грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до валових витрат зараховуються суми будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснених як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються платником податку для їх подальшого використання у господарській діяльності, під якою розуміється будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат та податкового кредиту.

Необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог статті 228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Проте, існування відповідних обставин у даній справі податковим органом не доведено.

Разом з тим, реальність та товарність спірних господарських операцій позивача з ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал» підтверджуються належним чином оформленим первинними документами, які за своєю формою та змістом відповідають вимогам податкового законодавства, зокрема, договором реалізації товару, зокрема, косметичної продукції, видатковими накладними, податковими накладними, сертифікатами відповідності отриманої продукції та висновками санітарно-епідеміологічної експертизи; оплата за отриманий товар була проведена у безготівковій формі шляхом перерахування готівкових коштів на рахунок ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал», що підтверджується виписками банку; дебіторська/кредиторська заборгованість за відвантажений товар за розрахунками з ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал» відсутня.

Досліджені судами в процесі розгляду справи первинні документи підтверджують не лише реальність укладеного правочину, а й фактичне виконання умов договору.

Судами також встановлено, що товар (косметична продукція), придбаний у ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал», було використано позивачем у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку, що підтверджується звітами про обіг товарів, отриманих від ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал» у вересні-жовтні 2010 року, видатковими накладними подальшої реалізації товару за вересень-жовтень 2010 року, договором оренди складського приміщення та актом передачі-приймання складського приміщення, платіжними дорученнями на підтвердження оплати орендованого складського приміщення, актом звірки взаєморозрахунків за користування складом, договорами подальшої реалізації отриманого від ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал» товару контрагентам, банківськими виписками на підтвердження оплати контрагентами вартості реалізованого товару, договорами на перевезення вантажів, актами виконаних робіт та специфікаціями послуг з перевезення, вантажними квитанціями, деклараціями, товарно-транспортними накладними, банківськими виписками на підтвердження оплати послуг перевізників, копії яких наявні в матеріалах справи.

До того ж, на момент вчинення спірних операцій ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал» було зареєстровано в установленому законом порядку.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що позивач підтвердив факт реальності господарських операцій з контрагентом.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останніх.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Також, слід зазначити, що посилання податкового органу на акт Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва №66/23-2/36756438 від 08.02.2011 про результати проведеня невиїзної документальної перевірки ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 31.10.2010 є безпідставним, оскільки постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.08.2011 по справі №2а-6943/11/2670, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2012 визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва щодо проведення перевірки 08.02.2011 та складання акта перевірки №66/23-2/36756438 від 08.02.2011.

Враховуючи викладене, податкова інспекція не навела жодних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірних дій, а наведені ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС у касаційній скарзі доводи є такими, що не спростовують правильність висновку судів першої та апеляційної інстанцій щодо правомірності формування позивачем валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість за господарськими операціями з ТОВ «Бізнес Стандарт Універсал».

Отже, висновок судів попередніх інстанцій про неправомірність податкових повідомлень-рішень від 05.08.2011 №0000982330 та №0000972330 є правильним.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 210, 220 1 , 223, 224, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.06.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2012 по справі №2а-2332/12/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:

---

Т.М. Шипуліна

Судді:

---

Л.І. Бившева

---

А.М. Лосєв