Рішення
від 09.06.2015 по справі 910/19118/14
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.06.2015Справа №910/19118/14

За позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Верховної ради України

До 1. Ерсте Банк Дер Остеррайхішен Шпаркассен Аг

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «ВК-Брок»

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «ДБК»

Про визнання недійсним договору іпотеки земельної ділянки

Головуючий суддя Ващенко Т.М.

Суддя Любченко М.О.

Суддя Полякова К.В.

Представники учасників судового процесу:

від прокуратури: Одуденко А.В. посвідчення № 006616 від 27.09.2012 р.

від позивача: Калюк М.В. представник за довіреністю № 15/15-1576 від 23.12.2014 р.,

Кирсенко Є.Б. представник за довіреністю № 15/15-1575 від 23.12.2015 р.

від відповідача-1: Карел О.Я. представник за довіреністю № б/н від 11.11.2014 р.

від відповідача-2: не з'явився

від третьої особи: Мерденов Д.Ю. представник за довіреністю № б/н від 21.04.2015 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Верховної ради України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Ерсте Банк Дер Остеррайхішен Шпаркассен Аг та Товариства з обмеженою відповідальністю «ВК-Брок» про визнання недійсним договору іпотеки земельної ділянки кадастровий номер 8 000 000 000:91:119:0046, що розташована за адресою: вулиця Глибочицька, 73-77 у Шевченківському районі міста Києва, укладений 13.10.2009 р. між Ерсте Банк Дер Остеррайхішен Шпаркассен Аг і Товариством з обмеженою відповідальністю «ВК-Брок», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Трубаровою М.В., та зареєстрований за № 2448.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.09.2014 р. порушено провадження у справі № 910/19118/14 , призначено її до розгляду на 20.10.2014 р., зобов'язано учасників судового процесу надати суду певні документи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.10.2014 р. ухвалено звернутись з судовим дорученням про надання правової допомоги до компетентного органу Республіки Австрія, розгляд справи призначено на 16.02.2015 р. та зупинено провадження у справі № 910/19118/14.

Судове засідання 16.02.2015 р. не відбулося в зв'язку з перебуванням судді Васильченко Т.В. у відрядженні.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2015 р. поновлено провадження у справі № 910/19118/14 та призначено її до розгляду на 23.03.2015 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.03.2015 р. було продовжено строк вирішення спору в даній справі на п'ятнадцять днів та відкладено розгляд справи на 30.03.2015 р.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 27.03.2015 р. призначено колегіальний розгляд справи № 910/19118/14.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 27.03.2015 р. визначено склад колегії суддів для розгляду справи № 910/19118/14: головуючий суддя Васильченко Т.В., суддя Любченко М.О. та суддя Полякова К.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.03.2015 р. вищезазначеною колегією суддів було прийнято дану справу до провадження та призначено її до розгляду на 30.03.2015 р.

В судовому засіданні 30.03.2015 р. суд відклав розгляд справи № 910/19118/14 до 14.04.2015 р. та дійшов висновку про направлення запитів для витребування доказів.

Ухвалою суду від 14.04.2015 р. залучено до участі в розгляді справи третю особу без самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «ДБК», витребувано докази та відкладено розгляд справи на 23.04.2015 р.

Розпорядженням № 04-23/386 від 21.04.2015 р. було призначено повторний автоматичний розподіл справи, відповідно до якого справу № 910/19118/14 передано на розгляд колегії суддів у складі: Головуючий суддя Ващенко Т.М., суддя Любченко М.О. та суддя Полякова К.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.04.2015 р. зазначеною колегією суддів прийнято дану справу до провадження та призначено її до розгляду на 21.05.2015 р.

19.05.2015 р. позивачем через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.

20.05.2015 р. прокуратурою через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.

Представник відповідача-2 в судове засідання 21.05.2015 р. не з'явився, вимоги попередніх ухвал суду в даній справі не виконав, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Представник третьої особи в судове засідання 21.05.2015 р. не з'явився, вимоги ухвали суду від 23.04.2015 р. не виконав, проте, 15.05.2015 р. через відділ діловодства суду подав клопотання про відкладення розгляду справи.

В судовому засіданні 21.05.2015 р. відповідачем-1 було подано клопотання про витребування доказів та виклик в судове засідання для дачі пояснень осіб, зокрема відповідач-1 просив суд:

- витребувати у Подільського районного суду м. Києва ухвалу від 18.02.2015 р., а також інші матеріали справи зазначеного суду, що стосуються земельної ділянки, яка знаходиться по вул. Глибочицька, 73-77, кадастровий номер 8 000 000 000:91:119:0046.

- витребувати у Генеральної прокуратури України, зокрема старшого слідчого в особливо важливих справах Котець Є.А. матеріали кримінальної справи та будь-яку іншу інформацію, що стосуються земельної ділянки, яка знаходиться по вул. Глибочицька, 73-77, кадастровий номер 8 000 000 000:91:119:0046.

- викликати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Щелкова Михайла Костянтиновича для дачі пояснень та зобов'язати сповістити суд про знані йому відомості та обставини у справі, подати пояснення у письмовій формі.

- викликати старшого слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України Котець Є.А. для дачі пояснень та зобов'язати сповістити суд про знані йому відомості та обставини у справі, подати пояснення у письмовій формі.

Клопотання про витребування доказів обґрунтовано тим, що витребуваною ухвалою було ймовірно задоволено клопотання про проведення виїмки документів, що стосуються земельної ділянки, яка знаходиться по вул. Глибочицька, 73-77, кадастровий номер 8 000 000 000:91:119:0046, а вилучення документів, що стосуються означеної земельної ділянки ймовірно проводилось Генеральною прокуратурою України.

Право сторони у справі на подачу клопотання про витребування доказів у разі неможливості їх надати самостійно регулюються приписами ст. 38 ГПК України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 38 ГПК України визначено, що сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, що перешкоджають його наданню; підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; обставини, які може підтвердити цей доказ. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. Це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об'єктом судового пізнання.

Виходячи зі змісту ст. 32 ГПК України, належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору.

Разом з тим, суд відзначає, що обґрунтування необхідності витребування доказів ґрунтується лише на припущеннях, заявником не конкретизовано яким саме чином витребовувані ним докази стосуються предмету спору в даній справі, не вказано які саме «інші матеріали» та «іншу інформацію» він просить витребувати.

Таким чином суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання відповідача-1 про витребування доказів.

Клопотання про виклик до суду приватного нотаріуса та старшого слідчого обґрунтоване тим, що вказані особи можуть надати пояснення з приводу угод за оспорюванню земельною ділянкою та надати пояснення чи проводилась виїмка документів, пов'язаних із земельною ділянкою, яка знаходиться по вул. Глибочицька, 73-77, кадастровий номер 8 000 000 000:91:119:0046, у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Щелкова М.К.

Відповідно до ст. 30 ГПК України, в судовому процесі можуть брати участь посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, коли їх викликано для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи. Ці особи мають право знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, брати участь в огляді та дослідженні доказів. Зазначені особи зобов'язані з'явитись до господарського суду на його виклик, сповістити про знані їм відомості та обставини у справі, подати на вимогу господарського суду пояснення в письмовій формі.

Разом з тим, як вже відзначалось судом, Вищий господарський суд України в п. 12 інформаційного листа від 14.08.07. № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року» на запитання, чи можливий виклик господарським судом для участі в судовому процесі з метою надання пояснень осіб, яких прямо не зазначено в статті 30 ГПК (зокрема нотаріуса, адвоката, громадянина - суб'єкта підприємницької діяльності тощо), якщо вони були учасниками спірних правовідносин, але рішення з господарського спору не зачіпає їх прав та інтересів, відповів наступне. У частині першій статті 30 ГПК йдеться про можливість участі в судовому процесі лише посадових осіб та інших працівників підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, тобто осіб, зв'язаних з відповідними підприємствами (установами, організаціями, органами), які не беруть участі в судовому процесі, трудовими правовідносинами на основі трудового договору (контракту).

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Щелкова М.К. не є посадовою особою чи іншим працівником підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, які не беруть участі в судовому процесі, трудовими правовідносинами на основі трудового договору (контракту).

При цьому, пояснення чи проводилась виїмка документів, пов'язаних із земельною ділянкою, яка знаходиться по вул. Глибочицька, 73-77, кадастровий номер 8 000 000 000:91:119:0046, у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Щелкова М.К., які за твердженням заявника може надати слідчий в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України Котець Є.А., не стосуються предмету спору в даній справі. Крім того, він не був учасником спірних правовідносин.

З огляду на викладене, клопотання відповідача-1 про виклик в судове засідання осіб для дачі пояснень задоволенню не підлягає.

Керуючись ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд ухвалою від 21.05.2015 р. відклав розгляд справи на 09.06.2015 р. та зобов'язав учасників судового процесу надати суду певні документи.

В судовому засіданні 09.06.2015 р. представник відповідача-1 подав письмові пояснення по справі,в яких просив суд застосувати строк позовної давності та відмовити в задоволенні позовних вимог, а також подав заяву про забезпечення позову.

Представники прокуратури та позивачів у судовому засіданні 09.06.2015 р. заперечили проти заяви про забезпечення позову.

Представник третьої особи в судовому засіданні 09.06.2015 р. підтримав заву відповідача-1 про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 09.06.2015 р., керуючись ст. 66 ГПК України, суд відмовив в задоволенні заяви відповідача-1 про забезпечення позову.

Представник прокуратури в судовому засіданні 09.06.2015 р. підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представники позивачів в судовому засіданні 09.06.2015 р. підтримали позовні вимоги прокуратури та просили їх задовольнити.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні 09.06.2015 р. в усному та письмовому порядку проти позову заперечував, та просив застосувати позовну давність до спірних відносин, які вникли в даній справі.

Представник третьої особи в даному судовому засіданні проти позову в усній формі заперечив.

Представник відповідача-2 у судове засідання 09.06.2015 р. вкотре не з'явився, вимог попередніх ухвал суду не виконав, про причини неявки суду не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Враховуючи, що матеріали справи містять докази належного повідомлення відповідача-2 про час і місце судового засідання та про наслідки ненадання ними витребуваних судом документів, то за таких обставин суд приходить до висновку про можливість розгляду справи на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними матеріалами без участі представника вищезазначеного учасника судового процесу.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/19118/14.

У судовому засіданні 09.06.2015 р. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників прокуратури, позивачів, відповідача-1 та третьої особи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до з п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про прокуратуру», на прокуратуру України покладено функції представництва інтересів держави в суді.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про прокуратуру», органи прокуратури України вживають заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про прокуратуру», визначено що при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Статтею 121 Конституції України на органи прокуратури України покладено функції представництва інтересів громадян та держави в судах.

Відповідно до ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорюванні права або реалізувати процесуальні повноваження, а інтересів держави - наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Чинне законодавство України гарантує власнику охорону його законних прав. Так, згідно зі статтею 321 Цивільного кодексу України гарантується непорушність права власності, ніхто не може бути протиправно обмежений у його здійсненні. Статтею 391 Цивільного кодексу України передбачено право власника вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 15 Цивільного кодексу України власнику гарантується право на захист свого цивільного права у разі його порушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту свого особистого майнового права є припинення дій, які порушують право, відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених і охоронюваних законом інтересів.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 2 ГПК України передбачено, що господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Згідно зі ст. 29 ГПК України, прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладання мирової угоди.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. № 3рп/99, інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й діяльності приватних підприємств, товариств.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. у справі № 1-1/99, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних а інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Враховуючи те, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Статтею 1, ч. 2 ст. 5 Конституції України встановлено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Необхідність захисту інтересів держави у даній справі зумовлена незаконним відчуженням земельної ділянки, яка згідно зі ст. 14 Конституції України та ст. 1 Земельного кодексу України, є основним національним багатством, о перебуває під особливою охороною держави.

Внаслідок укладення 13.10.2009 р. договору іпотеки між ТОВ «ВК-Брок» та Ерсте Банк Дер Остеррайхішен Шпаркассен Аг порушено інтереси держави в особі Верховної Ради України, яка в даному випадку незаконно позбавлена можливості щодо реалізації свого права на користування та розпорядження земельною ділянкою.

Факт визнання недійсним договору іпотеки земельної ділянки кадастровий номер 8 000 000 000:91:119:0046, що розташована за адресою: вулиця Глибочицька, 73-77 у Шевченківському районі міста Києва, укладеного 13.10.2009 р. між Ерсте Банк Дер Остеррайхішен Шпаркассен Аг і Товариством з обмеженою відповідальністю «ВК-Брок», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Трубаровою М.В., та зареєстрованого за № 2448, є підставою для визнання недійсними наступних правочинів щодо спірної земельної ділянки, витребування майна з незаконного чужого володіння та поновлення порушеного права територіальної громади міста Києва.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

Прокуратурою міста Києва в ході вжиття заходів щодо реєстрації права територіальної громади міста Києва на земельну ділянку по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва встановлено, що між Ерсте Банк Дер Остеррайхішен Шпаркассен Аг (надалі - Ерсте Банк) та ТОВ «ВК-Брок» 13.10.2009 р. укладено договір іпотеки.

Зазначений договір укладено на виконання кредитного договору про надання довгострокового кредиту між компанією «Рокеліно Холдінгс Лімітед» (створена та діє за законодавством Кіпру) та Ерсте Банк Дер Остеррайхішен Шпаркассен Аг

Майновим поручителем компанії «Рокеліно Холдінгс Лімітед» у договорі іпотеки виступило ТОВ «ВК-Брок», передавши Ерсте Банк Дер Остеррайхішен Шпаркассен Аг в іпотеку земельну ділянку кадастровий номер 8 000 000 000:91:119:0046, що розташована по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі міста Києва.

Проте, на думку прокуратури, вказаний договір іпотеки укладено всупереч вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим він підлягає визнанню недійсним.

Відповідно до ст. 35 ГПК України факти встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Так, рішенням Господарського суду м. Києва від 09.07.2009 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2009 р. та постановою Вищого господарського суду України від 02.02.2010 р. у справі № 32/454-6/51 частково задоволено позов Верховної ради України, визнано недійсним рішення Київської міської ради № 429/109 від 29.03.2007 р. «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю «ВК-Брок» земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торгівельного призначення та підземним паркінгом по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва».

Також даним рішенням суду визнано право користування вказаною земельною ділянкою за Верховною Радою України згідно з рішенням Київської міської ради народних депутатів № 424/3 від 15.05.1986 р. «Про відведення земельної ділянки Президії Верховної Ради Української РСР для будівництва автобази по вул. Глибочицькій в Шевченківському районі м. Києва».

Крім того, рішенням Господарського суду м. Києва від 29.04.2010 р, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2010 р. у справі № 6/140, частково задоволено позов заступника прокурора міста Києва, визнано недійсним рішення Київської міської ради № 423/3257 від 01.10.2007 р. «Про продаж земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю «ВК-Брок» для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торгівельного призначення та підземним паркінгом по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі міста Києва», договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки від 16.11.2007 р. № 3262, укладений між ТОВ «ВК-Брок» та Київською міською радою.

Відповідно до ст.92 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Статтею 141 Земельного кодексу України передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Як встановлено рішеннями Господарського суду міста Києва у справі 32/454-6/51 від 09.07.2009 р. та у справі № 6/140 від 29.04.2010 р., право Верховної Ради України на користування спірною земельною ділянкою не було припинено у передбаченому законом порядку та на час укладення вказаного договору іпотеки належало вказаному органу держави.

Згідно зі ст. 95 Земельного кодексу України, до прав землекористувачів належить, зокрема, право самостійно господарювати на землі. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Статтею 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Оскільки, Верховна Рада України є користувачем спірної земельної ділянки, то відчуження даної земельної ділянки є порушенням права позивача, яке підлягає захисту.

У частині 2 статті 16 ЦК України зазначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.09 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до ст. ст. 215 та 216 вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Згідно зі ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

У відповідності до ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнане судом недійсним повністю або в частині.

Приписами ч. 1 сг. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Частиною 3 ст. 207 ГК України, виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Згідно з ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України, правочин, визнаний судом недійним, є недійсним з моменту його вчинення.

Оскільки, рішення Київської міської ради № 429/1090 від 29.03.2007 р. № 423/3257 від 01.10.2007 р. та договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 16.11.2007 р. № 3262, укладений між ТОВ «ВК-Брок» та Київською міською радою, визнані в установленому законом порядку недійсними, то це є підставою для визнання договору іпотеки укладеного 13.10.2009 р. між Ерсте Банк Дер Остеррайхішен Шпаркассен Аг та ТОВ «ВК-Брок» недійсним з моменту його укладення.

Внаслідок укладення 13.10.2009 р. договору іпотеки між ТОВ «ВК-БРОК» та Ерсте Банк Дер Остеррайхішен Шпаркассен Аг порушено інтереси держави в особі Верховної Ради України, яка незаконно позбавлена можливості щодо реалізації свого права на розпорядження земельною ділянкою.

Прокуратурі м.Києва про існування вказаного договору іпотеки стало відомо у 2014 році з листа Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київради (КМДА) від 02.04.2014 р. (вих. № 05707-3167, належним чином засвідчена копія якого додана до матеріалів справи).

За таких обставин, Заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Верховної ради України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Ерсте Банк Дер Остеррайхішен Шпаркассен Аг та Товариства з обмеженою відповідальністю «ВК-Брок» про визнання недійсним договору іпотеки земельної ділянки кадастровий номер 8 000 000 000:91:119:0046, що розташована за адресою: вулиця Глибочицька, 73-77 у Шевченківському районі міста Києва, укладений 13.10.2009 р. між Ерсте Банк Дер Остеррайхішен Шпаркассен Аг і Товариством з обмеженою відповідальністю «ВК-Брок», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Трубаровою М.В., та зареєстрований за № 2448.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги прокурора підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.

Судами всіх інстанцій у справах Господарського суду м. Києва № 6/140 та № 32/454-6/51 встановлено, що правовідносини, які пов'язані з відведенням Президії Верховної Ради Української РСР земельної ділянки площею близько 2,0 га для будівництва автобази по вул. Глибочицькій №№ 79-97 в Шевченківському районі, виникли у 1981 році.

Зокрема, рішенням виконавчого комітету Київської міської ради № 777 від 11.05.1981 р. (п. 1) було дозволено Президії Верховної Ради Української РСР провести проектно-розвідувальні роботи для будівництва нової автобази по вул. Глибочицькій, 79-89 у м. Києві. Також було вирішено зобов'язати Президію Верховної Ради Української РСР виконати умови архітектурно-планувального завдання головАПУ виконкому міськради. Питання відведення земельної ділянки, відселення мешканців та знесення зелених насаджень, що попадають під забудову, згідно з даним рішенням, вирішено відкласти до погодження в головАПУ проекту забудови земельної ділянки.

З 1981 р. до 1985 р. проводилася робота з відповідними обстеженнями, узгодженнями та висновками, отриманням технічних умов інженерних служб міста тощо. Державним інститутом «Укргіпродор» у 1985 р. було розроблено передпроектні пропозиції.

На підставі вказаних документів 15.05.1986 р. рішенням № 424/3 Київська міська рада відвела земельну ділянку площею 2,0 га Президії Верховної Ради Української РСР під будівництво автобази по вул. Глибочицькій, 79-97 у м. Києві. Як зазначено у рішенні, дана земельна ділянка відведена за рахунок земель міської забудови.

Станом на час прийняття виконавчим комітетом Київської міської народних депутатів рішення від 15.05.1986 р. № 424/3 земельні відносини регулювались Земельним кодексом Української PCP від 08.07.1970 р.

Статтею 16 Земельного кодексу УРСР було передбачено, що надання земельних ділянок у користування здійснюється в порядку відведення. Відведення земельних ділянок провадиться на підставі постанови Ради Міністрів УРСР або рішення виконавчих комітетів обласної, районної, міської, селищної і сільської Рад народних депутатів в порядку, встановлюваному законодавством Союзу РСР і Української PCP (ч. 2 ст. 16 Земельного кодексу УРСР).

Відповідно до ст. 20 Земельного кодексу УРСР право короткострокового тимчасового користування землею засвідчується рішенням органу, який надав земельну ділянку в користування. Право довгострокового тимчасового користування землею засвідчується актами, форма яких встановлюється Радою Міністрів Української PCP. Зазначені документи видаються після відводу земельних ділянок в натурі.

Приступати до користування наданою земельною ділянкою до встановлення відповідними землевпорядними органами меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і видачі документа, який засвідчує право користування землею, забороняється (ст. 22 Земельного кодексу УРСР).

Аналіз наданих доказів свідчить про встановлення відповідними землевпорядними органами меж виділеної Президії Верховної Ради УРСР земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Зокрема, в день прийняття виконавчим комітетом Київської міської Ради народних депутатів рішення № 424/3 ним було прийнято рішення № 425/7 «Про дозвіл спеціалізованому управлінню протизсувних підземних робіт виконкому міськради здійснити протизсувні роботи по вул. Глибочицькій у Шевченківському районі».

Рішенням № 425/7 дозволено спеціалізованому управлінню протизсувних підземних робіт виконкому міськради здійснити протизсувні роботи у відповідності з розробленою і погодженою документацією по вул. Глибочицькій, 79-97 у Шевченківському районі.

Оцінюючи у сукупності наявні обставини, які полягають у наданні Президії Верховною Ради УРСР дозволу на проведення проектно-розвідувальних робіт, відведення земельної ділянки після здійснення проекту забудови з одночасним наданням дозволу спеціалізованому управлінню протизсувних підземних робіт виконкому міськради на здійснення протизсувних робіт у відповідності з розробленою і погодженою документацією, виникнення та їх здійснення пов'язано з будівництвом Президією Верховної Ради УРСР автобази по вищевказаній адресі.

Надання дозволу на виконання протизсувних робіт свідчить про встановлення в натурі меж земельної ділянки.

30.12.1987 р. прийнято в постійну експлуатацію об'єкт «Комплекс протизсувних заходів на схилах вздовж вул. Глибочицької на дільниці житлових будинків, 79-97» та затверджено акт державної приймальної комісії від 29.12.1987 р., про що свідчить рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів рішення № 1287 від 30.12.1987 р.

Про те, що дані роботи виконувались у відповідності з робочим проектом для підготовки будівельного майданчика під будівництво автобази Президії Верховної Ради УРСР за бюджетні кошти свідчить довідка № 3/556 від 25.07.2008 р. ВАТ «Спеціалізоване управління протизсувних підземних робіт». Вартість основних фондів, переданих на баланс СУППР, складає 827 560,00 грн.

Президією Верховної Ради УРСР протягом 1985-1987 років витрачено 172,0 тис. крб. для проектування будівництва, які були виділені з державного бюджету. Даний факт підтверджується балансами виконання кошторисів витрат у 1985 р. 1986 p., 1987 р. та пояснювальними записками до них.

Крім того, на підставі розпорядження Ради Міністрів Української PCP № 142-р від 18.04.1989 р. було виділено з резервного фонду Президії Верховної Ради УРСР на консервування будівництва вищезазначеного об'єкту (проведення робіт по нульовому циклу та благоустрою території) 100 000,00 крб.

Вищезазначені обставини та наведені докази свідчать про виникнення у Президії Верховної Ради УРСР у зв'язку з прийняттям виконавчим комітетом Київської міської Ради народних депутатів рішення від 15.05.1986 р. № 424/3 певних правовідносин, які пов'язані з реалізацію певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до Конституції Української PCP від 20.04.1978 р., Верховна Рада Української PCP була єдиним законодавчим органом. Президія Верховної Ради Української PCP була підзвітним Верховній Раді Української PCP органом, який забезпечував організацію роботи Верховної Ради Української PCP .

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про правонаступництво України», з моменту проголошення незалежності України найвищим органом державної влади України є Верховна Рада України в депутатському складі Верховної Ради Української PCP. Статтею 4 Закону України «Про правонаступництво України» передбачено, що органи державної влади і управління, сформовані на підставі Конституції Української PCP, діють в Україні до створення органів державної влади і управління на основі нової Конституції України.

Враховуючи викладене, Верховна Рада України, як єдиний орган законодавчої влади в Україні, є правонаступником Верховної Ради Української PCP, у тому числі і Президії Верховної Ради Української PCP.

У 1986 - 1989 роках виконувалися роботи підготовчого періоду: влаштована підпірна стіна вздовж підніжжя гори Щекавиця (300п/м) з буронабивних залізобетонних паль, виконано облицювання стіни гранітом (1300 м 2 ), лотки та дренажні системи для відведення дощових та ґрунтових вод з майданчика забудови, частково виконано фундаменти на влаштованих з/б палях. На виконання робіт підготовчого періоду з державного бюджету витрачено 2,7 млн. карбованців ( 47,7 млн. грн.).

Враховуючи обмежені ліміти капітальних вкладень у 1988 році, фінансування будівництва, про яке йдеться, було припинено, а сам об'єкт законсервовано, на що розпорядженням Ради Міністрів Української РСР від 18.04.1989 р. за № 142-р було виділено 100 тис. карбованців (1,77 млн. грн.) з резервного фонду на проведення робіт з нульового циклу та часткового благоустрою у зв'язку з консервацією будівництва інженерного комплексу по вул. Глибочицькій, 79-97.

З метою поновлення будівництва на зазначеній ділянці, Управлінням справами Апарату Верховної Ради України та Холдинговою компанією «Київміськбуд» було укладено угоду № 25 від 17.07.2001 р. та додаткову угоду № 170 від 18.10.2006 р. про спільну забудову земельної ділянки по вул. Глибочицькій, 79-97 житловими будинками. Пунктом 5.4 угоди № 25 від 17.07.2001 р. чітко визначено, що жодна із сторін не має права передавати свої права та обов'язки за цією угодою третім особам без письмової згоди іншої сторони.

24.10.2002 р. рішенням Київської міської ради № 68/228 погоджено місце розташування об'єктів. При укладенні додаткової угоди № 170 від 18.10.2006 р. із двох запланованих до зведення будинків Управління справами визначено замовником з будівництва житлового будинку № 1 (205 кв.), а Холдингову компанію «Київміськбуд» замовником, інвестором та генпідрядником житлового будинку № 2 (163 кв.) - за кошти населення.

З 2001 р. по 2006 р. Холдингова компанія «Київміськбуд» займалася підготовкою документів та узгодженням проекту землеустрою Д-1490.

З вересня 2006 р. по травень 2007 р. керівництвом Верховної Ради України та головами депутатських фракцій було надіслано ряд звернень до Київради та її виконавчих органів щодо прискорення розгляду та затвердження проекту землеустрою. На більшість з цих листів відповіді надано не було. А ті, що отримано, містили інформацію про, нібито, планомірне здійснення процедури, підсумком якої стане затвердження на наступній сесії проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки під житлове будівництво.

Як виявилося в подальшому, в порушення законодавства та укладених угод керівництво Холдингової компанії «Київміськбуд» самовільно розпорядилося земельною ділянкою по вул. Глибочицькій, 79-97. 20.03.2007 р. Шилюк П.С. та Гулянко Д.Й. письмово звернулися до секретаря Київради Довгого О.С. та голови постійної комісії з земельних питань Євлаха О.Ю. з проханням «скоригувати» межі земельної ділянки в проекті землеустрою Д-1490 до 0,85 га замість 1,8 га.

29.03.2007 р. рішеннями Київської міської ради № 429/1090 та № 430/1091 земельну ділянку Верховної Ради України розділили: 1,074 га - відведено ТОВ «ВК-Брок» та 0,85 га - для Аакціонерного товариства Холдингова компанія «Київміськбуд». Для передачі більшої і кращої частини ділянки ТОВ «ВК- Брок» ніхто не звертався з питанням надання згоди до землекористувача Верховної Ради України.

Рішенням Київської міської ради № 429/1090 від 29.03.2007 р. було вирішено: визнати таким, що втратило чинність рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 15.05.1986 р. № 424/3 «Про відведення земельної ділянки Президії Верховної Ради Української РСР для будівництва автобази по вул. Глибочицькій в Шевченківському районі» як таке, що не було виконане; затвердити проект землеустрою щодо відведення земельною ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю «ВК-Брок» для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торгівельного призначення та підземним паркінгом по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва; передати Товариству з обмеженою відповідальністю «ВК-Брок» у довгострокову оренду на 10 років земельну ділянку загальною площею 1,07 га, в тому числі площею 0,17 га - без права капітальної забудови, для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торгівельного призначення та підземним паркінгом по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування.

Рішенням Київської міської ради № 429/1091 від 29.03.2007 р. вирішено: визнати таким, що втратило чинність рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 15.05.1986 р. № 424/3 «Про відведення земельної ділянки Президії Верховної Ради Української РСР для будівництва автобази по вул. Глибочицькій в Шевченківському районі» як таке, що не було виконане; затвердити проект землеустрою щодо відведення земельною ділянки Акціонерному товариству Холдинговій компанії «Київміськбуд» для будівництва житлових будинків з об'єктами соціально-побутового призначення на вул. Глибочицькій, 79-97 у Шевченківському районі м. Києва; передати Акціонерному товариству Холдинговій компанії «Київміськбуд» у короткострокову оренду на 5 років земельну ділянку загальною площею 0,85 га, в тому числі площею 0,30 га - без права капітальної забудови, для будівництва житлових будинків з об'єктами соціально-побутового призначення на Глибочицькій, 79-97 у Шевченківському районі м. Києва за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування.

При винесенні рішень Київської міської ради № 429/1090 та № 429/1091 від 29.03.2007 р. не було взято до уваги листи Голови Верховної Ради України про те, що на об'єкті за рахунок бюджетних коштів виконано значний обсяг будівельно-монтажних робіт. Крім того, саме на цій частині ділянки мав споруджуватися 205-квартирний будинок як службове житло для народних депутатів України.

Листом за № 15/21-249 від 05.02.2007 р. Голова Верховної Ради України застерігав Київського міського голову, що в матеріалах, які готуються на сесію, допущено суттєву помилку щодо адреси ділянки по вул. Глибочицькій, 73-77, тому що вона своїми межами охоплює ділянку по вул. Глибочицькій, 79-97.

У результаті розподілу землі, яка повинна була забезпечувати діяльність парламенту, адреси виявилися підміненими, а саме 73-77 це фактично 73-89, 79-97 -89-97.

В подальшому 01.10.2007 р. Київською міською радою було прийнято рішення № 423/3257 «Про продаж земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю «ВК-Брок» для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торгівельного призначення та підземним паркінгом по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі міста Києва».

16.11.2007 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВК-Брок» (покупцем) та Київською міською Радою (продавцем) було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення № 3262.

Відповідно до п. 1.1 Договору № 3262 від 16.11.2007 р., продавець на підставі рішення продав, а покупець купив земельну ділянку, місце розташування якої на вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі міста Києва, площею 1,0740 га, в тому числі площею 0,1700 га без права забудови, кадастровий № 8 000 000 000:91:119:0046 у межах, які перенесені в натурі та зазначені у технічній документації земельної ділянки. Земельна ділянка, що продається, належить до земель державної власності, повноваження щодо розпорядження якими здійснює Київська міська рада.

Вищевказані факти встановлено рішенням Господарського суду м. Києва від 09.11.2011 р. у справі № 50/14 (колегія суддів: Головатюк Л.Д., Бондаренко Г.П., Власов Ю.Л.) за позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Верховної ради України звернувся до Ерсте Банк Дер Остеррайхішен Шпаркассен Аг та Товариства з обмеженою відповідальністю «ВК-Брок» про визнання недійсним договору іпотеки земельної ділянки, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2012 р. та постановою Вищого господарського суду України від 24.04.2012 р.

У відповідності до частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як зазначалось вище, між Ерсте Банк Дер Остеррайхішен Шпаркассен Аг (надалі - Ерсте Банк) та ТОВ «ВК-Брок» 13.10.2009 р. укладено договір іпотеки земельної ділянки кадастровий номер 8 000 000 000:91:119:0046, що розташована за адресою: вулиця Глибочицька, 73-77 у Шевченківському районі міста Києва, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Трубаровою М.В., та зареєстрований за № 2448.

Зазначений договір укладено на виконання кредитного договору про надання довгострокового кредиту між компанією «Рокеліно Холдінгс Лімітед» (створена та діє за законодавством Кіпру) та Ерсте Банк Дер Остеррайхішен Шпаркассен Аг.

Майновим поручителем компанії «Рокеліно Холдінгс Лімітед» у договорі іпотеки виступило ТОВ «ВК-Брок», передавши Ерсте Банк Дер Остеррайхішен Шпаркассен Аг в іпотеку земельну ділянку кадастровий номер 8 000 000 000:91:119:0046, що розташована по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі міста Києва.

Суд зазначає, що укладення 13.10.2009 р. між Ерсте Банк Дер Остеррайхішен Шпаркассен Аг (надалі - Ерсте Банк) та ТОВ «ВК-Брок» договору іпотеки земельної ділянки кадастровий номер 8 000 000 000:91:119:0046, що розташована за адресою: вулиця Глибочицька, 73-77 у Шевченківському районі міста Києва, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Трубаровою М.В., та зареєстрованого за № 2448, було здійснено всупереч вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим вказаний договір підлягає визнанню недійсними, з огляду на наступне.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 09.07.2009 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2009 р. та постановою Вищого господарського суду України від 02.02.2010 р. у справі № 32/454-6/51 частково задоволено позов Верховної ради України, та визнано недійсним рішення VI сесії V скликання Київської міської ради № 429/1090 від 29.03.2007 р. «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «ВК-Брок» земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торгівельного призначення та підземним паркінгом по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва». Також даним рішенням суду визнано право користування земельною ділянкою по вул. Глибочицькій, 79-97 за Верховною Радою України згідно із рішенням Київської міської ради народних депутатів № 424/3 від 15.05.1986 р. «Про відведення земельної ділянки Президії Верховної Ради Української РСР для будівництва автобази по вул. Глибочицькій в Шевченківському районі м. Києва».

Крім того, рішенням Господарського суду м. Києва від 29.04.2010 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2010 р., у справі № 6/140 частково задоволено позов заступника прокурора м. Києва, визнано недійсним рішення Київської міської ради № 423/3257 від 01.10.2007 р. «Про продаж земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю «ВК-Брок» для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торгівельного призначення та підземним паркінгом по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі Києва», договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення кадастровий номер 8 000 000 000:91:119:0046, що розташована за адресою: вул. Глибочицька, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва, площею 10 740 кв. м. (1,0740 гектарів) від 16.11.2007 р. № 3262, укладений між ТОВ «ВК-Брок» та Київською міською радою.

Оскільки, рішення VI сесії V скликання Київської міської ради № 429/1090 від 29.03.2007 р. «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «ВК-Брок» земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торгівельного призначення та підземним паркінгом по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва», рішення Київської міської ради № 423/3257 від 01.10.2007 р. «Про продаж земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю «ВК-Брок» для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торгівельного призначення та підземним паркінгом по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі Києва» та договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення кадастровий номер 8 000 000 000:91:119:0046, що розташована за адресою: вул. Глибочицька, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва, площею 10 740 кв. м. (1,0740 гектарів) від 16.11.2007 р. № 3262, укладений між ТОВ «ВК-Брок» та Київською міською радою визнані недійсними у встановленому законом порядку, то відповідно договір від 13.10.2009 р. іпотеки земельної ділянки кадастровий номер 8 000 000 000:91:119:0046, що розташована за адресою: вулиця Глибочицька, 73-77 у Шевченківському районі міста Києва, укладений між Ерсте Банк Дер Остеррайхішен Шпаркассен Аг та ТОВ «ВК-Брок», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Трубаровою М.В., та зареєстрований за № 2448, також є недійсним з моменту його укладення.

В силу ч. 1 ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 6 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Цивільним кодексом України також передбачено відносини щодо визнання недійсності правочинів.

Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Договір може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. При цьому суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Вирішуючи спір про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У відповідності до п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно з п. 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», правочини, які не відповідають вимогам закону, не породжують будь-яких бажаних сторонами результатів, незалежно від волі сторін та їх вини у вчиненні незаконного правочину. Правові наслідки таких правочинів настають лише у формах, передбачених законом, - у вигляді повернення становища сторін у початковий стан (реституції) або в інших.

Відповідно до ч. 1 ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

У відповідності до п. 3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Таким чином, суд приходить до висновку, що оспорюваний договір іпотеки земельної ділянки від 13.10.2009 р. не має ознак фіктивності, з огляду на те, що він був спрямований на реальне настання правових наслідків, зокрема, надання кредитних коштів та їх повернення (на виконання правочину було передано майно).

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнане судом недійсним повністю або в частині.

У листі Верховного Суду України від 24.11.2008 р. «Про практику розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути пред'явлена тільки особами, визначеними у ЦК й інших законодавчих актах, що встановлюють оспорюваність правочинів. Якщо під час судового розгляду встановлено відсутність у позивача права на задоволення позову про визнання оспорюваного правочину недійсним, суд має відмовити в задоволенні позову.

З матеріалів справи вбачається, що заінтересованою особою є Верховна Рада України, яка у встановленому законом порядку набула право користування спірною земельною ділянкою

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно з ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Згідно з ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У частині 2 статті 16 ЦК України зазначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Суд зауважує, що в момент переходу 12.07.2010 р. до іпотекодержателя - Ерсте Банк Дер Остеррайхішен Шпаркассен Аг права власності на земельну ділянку, що має загальну площу 10 740 кв. м. (1,0740 гектарів), кадастровий номер 8 000 000 000:91:119:0046, що розташована за адресою: вул. Глибочицька, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва, рішенням Господарського суду м. Києва від 09.07.2009 р. у справі № 32/454-6/51 було визнано недійсним рішення, яким іпотекодавцю - Товариству з обмеженою відповідальністю «ВК-Брок» було передано вказану земельну ділянку, визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення кадастровий номер 8 000 000 000:91:119:0046, що розташована за адресою: вул. Глибочицька, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва, площею 10 740 кв. м. (1,0740 гектарів) від 16.11.2007 р. № 3262, укладений між ТОВ «ВК-Брок» та Київською міською радою, а також визнано право користування цією земельною ділянкою за Верховною Радою України, а відтак, Товариство з обмеженою відповідальністю «ВК-Брок» не мало права передавати земельну ділянку, що має загальну площу 10 740 кв. м. (1,0740 гектарів), кадастровий номер 8 000 000 000:91:119:0046, що розташована за адресою: вул. Глибочицька, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва Ерсте Банк Дер Остеррайхішен Шпаркассен Аг, що є підставою для визнання недійсним договору від 13.10.2009 р. іпотеки земельної ділянки кадастровий номер 8 000 000 000:91:119:0046, що розташована за адресою: вулиця Глибочицька, 73-77 у Шевченківському районі міста Києва, укладеного між Ерсте Банк Дер Остеррайхішен Шпаркассен Аг та ТОВ «ВК-Брок», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Трубаровою М.В., та зареєстрованого за № 2448.

Враховуючи вищенаведене, на час укладання оспорюваного договору іпотеки право користування земельною ділянкою належало Верховній Раді України, що встановлено рішенням Господарського суду м. Києва від 09.07.2009 р. у справі № 32/454-6/51.

Згідно зі ст. 82 Земельного кодексу України, юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі, зокрема, придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами.

Тобто, наслідком укладення Договору купівлі-продажу є виникнення у покупця права власності на спірну земельну ділянку.

В силу ст. 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 92 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Статтею 141 Земельного кодексу України передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Матеріалами даної справи та рішеннями Господарського суду міста Києва у справі 32/454-6/51 від 09.07.2009 р., у справі № 6/140 від 29.04.2010 р. та у справі № 50/14 від 09.11.2011 р. встановлено, що право Верховної Ради України на користування спірною земельною ділянкою не було припинено у передбаченому законом порядку.

Згідно зі ст. 95 Земельного кодексу України до прав землекористувачів належить, зокрема, право самостійно господарювати на землі. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст. 396 Цивільного кодексу України, особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Оскільки, Верховна Рада України є користувачем спірної земельної ділянки, її відчуження є порушенням права позивача, яке підлягає захисту.

Відповідно до ст. 210 Земельного кодексу України, угоди, укладені із порушенням встановленого законом порядку купівлі-продажу, ренти, дарування, застави, обміну земельних ділянок, визнаються недійсними за рішенням суду.

Стосовно заяви Ерсте Банк Дер Остеррайхішен Шпаркассен Аг про застосування позовної давності до спірних відносин у справі № 910/19118/14, то господарський суд зазначає наступне.

На думку відповідача-2, Заступником прокурора міста Києва пропущено строк позовної давності, що, згідно із законодавством, є підставою для відмови у позові.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, зокрема, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно з п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 29.05.2013 р. № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 Цивільного кодексу України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі.

У разі коли згідно із законом позивачем у справі виступає прокурор (частина друга статті 29 Господарського процесуального кодексу України ), позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення або про особу, яка його допустила, довідався або мав довідатися відповідний прокурор.

Відповідно до ч. 2 статті 29 Господарського процесуального кодексу України, у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача.

Статтею 92 Цивільного кодексу України визначено, що дії органу або особи, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, у відносинах із третіми особами розглядаються як дії самої юридичної особи.

Відтак, для юридичної особи (суб'єкта підприємницької діяльності) як сторони правочину (договору) днем початку перебігу строку позовної давності слід вважати день вчинення правочину (укладання договору), оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України № 3-59гс14 від 19.08.2014).

Відповідно до ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту

Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі збігом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Господарський суд зазначає, що при звернення Заступника прокурора міста Києва з даним позовом до суду, ним було зазначено, що прокуратурі про існування спірного договору іпотеки земельної ділянки стало відомо у 2014 р. з листа Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київради (КМДА) від 02.04.2014 р. (вих. № 05707-3167, належним чином засвідчена копія якого додана до матеріалів справи), у зв'язку з чим заступник прокурора просив суд визнати поважними причини пропуску позовної давності. Відповідно, саме з цієї дати і почався перебіг позовної давності для звернення позивачів до суду за захистом своїх прав та інтересів.

За таких обставин, господарський суд визнає поважною причину пропуску позовної давності у спірних відносинах, які є предметом позову в даній справі та дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви відповідача-2 про застосування позовної давності у справі № 910/19118/14.

Враховуючи вищенаведене, оцінивши всі надані докази та пояснення в їх сукупності, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Верховної ради України до Ерсте Банк Дер Остеррайхішен Шпаркассен Аг та Товариства з обмеженою відповідальністю «ВК-Брок» про визнання недійсним договору іпотеки земельної ділянки кадастровий номер 8 000 000 000:91:119:0046, що розташована за адресою: вулиця Глибочицька, 73-77 у Шевченківському районі міста Києва, укладеного 13.10.2009 р. між Ерсте Банк Дер Остеррайхішен Шпаркассен Аг і Товариством з обмеженою відповідальністю «ВК-Брок», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Трубаровою М.В., та зареєстрованого за № 2448.

В силу вимог п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються, зокрема, органи прокуратури - при здійсненні представництва інтересів громадян або держави в суді.

Згідно з п. 4.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.13. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача, за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України.

З огляду на викладене, на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір підлягає стягненню з відповідача-1 та відповідача-2 - Ерсте Банк Дер Остеррайхішен Шпаркассен Аг та Товариства з обмеженою відповідальністю «ВК-Брок» і стягуються в доход Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 22, 32, 33, 44, 49, 75, ст. ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір іпотеки земельної ділянки кадастровий номер 8 000 000 000:91:119:0046, що розташована за адресою: вул. Глибочицька, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва, укладений 13.10.2009 р. між Ерсте Банк Дер Остеррайхішен Шпаркассен Аг («ERSTE BANK DER OESTERREICHISCHEN SPARKASSEN AG») (Graben 21, 1010, Vienna, Austria) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВК-Брок» (01014, м. Київ, Бульвар Дружби Народів, 19, код ЄДРПОУ 30575142), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Трубаровою М.В. та зареєстрований за № 2448.

3. Стягнути з Ерсте Банк Дер Остеррайхішен Шпаркассен Аг («ERSTE BANK DER OESTERREICHISCHEN SPARKASSEN AG») (Graben 21, 1010, Vienna, Austria) в доход Державного бюджету України 609 (шістсот дев'ять) грн. 00 коп. судового збору.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВК-Брок» (01014, м. Київ, Бульвар Дружби Народів, 19, код ЄДРПОУ 30575142) в доход Державного бюджету України 609 (шістсот дев'ять) грн. 00 коп. судового збору.

5. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 11.06.2015 р.

Головуючий суддя Т.М. Ващенко

Суддя М.О. Любченко

Суддя К.В. Полякова

СудГосподарський суд міста Києва
Дата ухвалення рішення09.06.2015
Оприлюднено15.06.2015
Номер документу44794230
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —910/19118/14

Ухвала від 31.08.2018

Господарське

Господарський суд міста Києва

Ващенко Т.М.

Ухвала від 30.03.2015

Господарське

Господарський суд міста Києва

Васильченко Т.В.

Ухвала від 23.03.2015

Господарське

Господарський суд міста Києва

Васильченко Т.В.

Ухвала від 27.03.2015

Господарське

Господарський суд міста Києва

Васильченко Т.В.

Ухвала від 27.03.2015

Господарське

Господарський суд міста Києва

Васильченко Т.В.

Ухвала від 21.05.2015

Господарське

Господарський суд міста Києва

Ващенко Т.М.

Ухвала від 23.04.2015

Господарське

Господарський суд міста Києва

Ващенко Т.М.

Ухвала від 09.06.2015

Господарське

Господарський суд міста Києва

Ващенко Т.М.

Рішення від 09.06.2015

Господарське

Господарський суд міста Києва

Ващенко Т.М.

Ухвала від 02.03.2015

Господарське

Господарський суд міста Києва

Васильченко Т.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні