Постанова

від 11.06.2015 по справі 910/5829/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2015 року Справа № 910/5829/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Кочерової Н.О. (доповідач), суддівМележик Н.І., Саранюка В.І., розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Євротрубпласт" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 17.12.2014 у справі№ 910/5829/13 господарського суду Київської області за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Євротрубпласт" доприватного підприємства "Васко" простягнення 190 932,44 грн за участю представників сторін:

від позивача: Куць В.В., дов. від 16.12.2014

від відповідача: Костриця В.Г. - директор, Костриця О.С., дов. від 02.06.2015

ВСТАНОВИВ:

У березні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Євротрубпласт" звернулося до господарського суду з позовом до приватного підприємства "Васко" про стягнення 190 932,44 грн, з яких: 129 889,68 грн - сума основного боргу, 19 495,61 грн - сума інфляційних втрат, 41 547,15 грн - сума 20 % за користування чужими грошовими коштами.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з оплати поставленого позивачем товару за укладеним між сторонами договором № 122 від 20.03.2009.

Рішенням господарського суду Київської області від 13.06.2014 (суддя Саванчук С.О.) позов задоволено частково. Стягнуто з ПП "Васко" на користь ТОВ "Торгівельний дім "Євротрубпласт" 129 889,68 грн основної заборгованості, 41 547,15 грн 20% річних, 17 874,58 грн інфляційних втрат та 3 786,23 грн судового збору. У задоволені решти позовних вимог відмовлено.

При цьому, місцевий господарський суд виходив з того, що між сторонами не існує інших правовідносин, крім тих, що виникли на підставі зазначеного в позовній заяві договору № 122 від 20.03.2009; факт здійснення позивачем поставки товару та прийняття такого товару відповідачем за вказаним договором є доведеним наявними в матеріалах справи доказами. Натомість обставини виконання відповідачем грошових зобов'язань з повної та своєчасної оплати прийнятого товару не доведені, а матеріалами справи підтверджується лише часткове виконання відповідачем перед позивачем своїх грошових зобов'язань, у зв'язку з чим суд визнав позовні вимоги обґрунтованими, однак, з огляду на невірне визначення позивачем суми інфляційних втрат здійснив її власний перерахунок та задовольнив позовні вимоги частково.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2014 (склад колегії суддів: Скрипка І.М. - головуючий, Гончаров С.А., Самсін Р.І.) апеляційну скаргу ПП "Васко" задоволено. Рішення господарського суду Київської області від 13.06.2013 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ТОВ "Торгівельний дім "Євротрубпласт" на користь ПП "Васко" 1 910,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

При цьому, суд апеляційної інстанції визнав недоведеним факт укладення між сторонами договору № 122 від 20.03.2009, факт поставки позивачем відповідачу товару за вказаним договором та наявності у відповідача перед позивачем заборгованості, оскільки позивач не надав на вимогу суду оригінал вказаного договору, а відповідач заперечує факт його підписання і такі заперечення не спростовані позивачем. За висновком суду, надані позивачем до матеріалів справи видаткові накладні не відповідають вимогам чинного законодавства України, що регулює бухгалтерську та фінансову діяльність, оскільки не містять таких обов'язкових реквізитів, як "посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення", "особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції", а довіреностей уповноваженої особи відповідача на отримання товару, які б дали змогу ідентифікувати особу, яка отримувала поставлений позивачем товар, позивачем не надано.

Суд також дійшов висновку про порушення місцевим господарським судом норм процесуального права в частині належного повідомлення відповідача про призначення та відкладення розгляду справи, у зв'язку з чим господарський суд першої інстанції здійснив розгляд справи та прийняв оскаржуване рішення за відсутності представника відповідача.

Крім того, суд відмовив в задоволенні позову також і у зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності, про застосування наслідків спливу якого було заявлено відповідачем.

В касаційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Євротрубпласт" просить постанову апеляційного господарського суду скасувати, а справу передати на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Зі змісту ст.111 7 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що завданням господарського суду касаційної інстанції є перевірка застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи.

Предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача заборгованості з оплати вартості товару, поставленого йому позивачем згідно з договором № 12 від 20.03.2009, який, за твердженням позивача, був укладений між ним, як продавцем, та відповідачем, як покупцем.

Вирішуючи спір у даній справі, суди попередніх інстанцій при встановленні факту укладення між сторонами у справі вказаного договору дійшли протилежних висновків. Так, місцевий господарський суд визнав доведеним укладення такого договору та встановив відсутність між сторонами інших правовідносин, крім тих, що виникли на підставі зазначеного в позовній заяві договору № 122 від 20.03.2009; натомість, за висновком суду апеляційної інстанції, факт укладення зазначеного договору не підтверджується в достатній мірі наявними в матеріалах справи доказами.

Однак, колегія суддів вважає такі висновки судів передчасними, з огляду на те, що рішення місцевого господарського суду було винесено за відсутності представника відповідача та без врахування позиції останнього щодо обставин справи, а висновок суду апеляційної інстанції ґрунтується на запереченнях відповідача проти факту укладення договору № 122 від 20.03.2009 без надання оцінки наявній в матеріалах справі копії вказаного договору, яка містить підписи представників сторін, завірених їх печатками, та без урахування доказів поставки товару позивачем та прийняття і часткової його оплати відповідачем, як свідчень визнання сторонами факту укладення договору шляхом його виконання.

В силу ч. 2 ст. 205 ЦК України, правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Не було з'ясовано судами попередніх інстанцій належним чином і обставини існування між сторонами інших правовідносин, крім тих, що, як зазначив позивач в позовній заяві, виникли на підставі договору № 122 від 20.03.2009. У зв'язку з цим суди не надали належну оцінку наявним в матеріалах справи рахункам на оплату № 319 від 26.01.2009, № КВ3003/004 від 30.03.2009, № КВ0604/025 від 06.04.2009, № КВ0704/019 від 07.04.2009, № КВ2708/036 від 27.08.2009, видатковим накладним № КВ 3003/002 від 30.03.2009, № КВ3003/003 від 30.03.2009, № КВ0604/021 від 06.04.2009, № КВ0704/005 від 07.04.2009, № КВ0409/038 від 04.09.2009 та не з'ясували на виконання якого договору були виписані та передані відповідачу вказані рахунки і накладні.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вказаний перелік обов'язкових реквізитів передбачено також і в п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, згідно з яким первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складається документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції (у натуральному та/або у вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані , що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підпунктом 2.5. пункту 2 згаданого Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Зі змісту видаткових накладених № КВ 3003/002 від 30.03.2009, № КВ3003/003 від 30.03.2009, № КВ0604/021 від 06.04.2009, № КВ0704/005 від 07.04.2009 та № КВ0409/038 від 04.09.2009 вбачається, що вказаний в них товар був поставлений позивачем - ТОВ "ТД "Євротрубпласт" та прийнятий відповідачем - ПП "Васко", про що свідчить підпис на накладній, завірений печаткою відповідача.

Однак, як встановлено судом апеляційної інстанції, зазначені видаткові накладні не містять такого обов'язкового реквізиту, як "особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції", у зв'язку з чим суд дійшов висновку про неналежність даних доказів у справі.

Проте, слід зазначити, що вимоги наведених норм чинного законодавства щодо правильності оформлення первинних документів, передбачають наявність в документах такого реквізиту, як "інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції" лише альтернативно такому обов'язковому реквізиту, як особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Наведене свідчить про невірне застосування судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин наведених вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995.

При цьому, довіреності уповноваженої особи відповідача на отримання товару, на які міститься посилання в накладних, судами попередніх інстанцій не досліджувались.

Крім того, поза увагою судів залишились і банківські виписки, як докази здійснення відповідачем оплати прийнятого від позивача товару. Не надавши оцінки банківським випискам в співставленні з вказаними вище видатковими накладними та рахунками на оплату, суди не з'ясували, на виконання яких накладних, в яких сумах та які рахунки-фактури було оплачено відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (ч. 2 ст. 20 ГК України).

Таким чином, підставою для захисту є порушення, невизнання або оспорювання цивільного права. Тобто право позивача на стягнення з відповідача сум заборгованості, інфляційних втрат та відсотків за користування чужими грошовими коштами виникає у разі доведення існування у позивача порушеного права, що, як вказує позивач, у даному випадку проявилось у неналежному виконанні відповідачем своїх договірних зобов'язань з оплати поставленого позивачем товару.

Як було зазначено вище, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що факт укладення між сторонами договору № 122 від 20.03.2009 та факт поставки позивачем за вказаним договору товару відповідачу є недоведеними, тобто, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем факту порушення відповідачем його прав та факту порушення відповідачем господарського зобов'язання.

Разом з тим, як вбачається з оскаржуваної постанови, відмова в задоволенні позову мотивована судом апеляційної інстанції як безпідставністю заявлених позовних вимог так і спливом позовної давності. Однак, касаційна інстанція вказує, що одночасне застосування позовної давності, як підстави для відмови в позові, при встановленому факті відсутності порушеного права позивача є помилковим.

Суд апеляційної інстанції не врахував, що відповідно до ст. 267 ЦК України правила про позовну давність мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права. У випадках відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а в зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги.

Однак, при винесенні оскаржуваної постанови та прийнятті нового рішення про відмову у задоволенні позову суд апеляційної інстанції вимоги статті 267 ЦК України не врахував, об'єднавши взаємовиключні поняття правил застосування позовної давності, як за спливом строків позовної давності так і необґрунтованістю самої вимоги.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що в порушення принципу повноти зазначені обставини, не були встановлені судами першої та апеляційної інстанцій при винесенні оскаржуваних судових актів, у зв'язку з чим суди прийшли до передчасних висновків у справі.

Передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ч.2 ст.111 7 ГПК України).

Встановлення зазначених обставин виходить за межі перегляду справи в порядку касації та є підставою для скасування рішення і постанови з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції у зв'язку з неповним встановленням та з'ясуванням обставин справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати обставини справи, дійсні права та обов'язки сторін, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін і, в залежності від встановленого, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Крім того, судам слід вирішити питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин строку позовної давності, про застосування наслідків спливу якого було заявлено відповідачем, дослідити у зв'язку з цим посилання позивача на переривання перебігу позовної давності пред'явленням ним позову до відповідача у третейському суді, а також, у разі встановлення факту пропуску позивачем строку позовної давності, з'ясувати наявність поважних причин пропущення позивачем такого строку.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Євротрубпласт" задовольнити.

Рішення господарського суду Київської області від 13.06.2013 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2014 у справі № 910/5829/13 скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Головуючий Н. Кочерова

Судді Н. Мележик

В. Саранюк